Зокрема, очільниця Центру при РНБО Поліна Лисенко розповіла під час форуму, що він працює в трьох напрямках: збір інформації — її аналіз — реагування.

У царині збору інформації Центр здійснює «Моніторинг Інфотиждень», який включає:

• інтегрований моніторинг МЗС, СБУ, СЗР, ГУРМО, Нацполіції, СІАЗ Бібліотеки Вернадського;
• позиціонування України у світі;
• картину тижня в ЗМІ України;
• інформаційний прогноз на наступні періоди.

Також Центр проводить «Регіональний моніторинг», який включає:

• згадування політиків національного та регіонального рівня в розрізі регіонів;
• рейтинг резонансних тем у регіонах;
• інформаційну картину тижня на окупованих територіях Криму та ОРДЛО.

На базі Центру в режимі 24/7 працює Єдина автоматизована моніторингова система, розроблена спеціалістами апарату РНБО. Ця система узагальнює виявлені спецслужбами та окремими органами влади інформаційні загрози, аналізує інформацію та готує пропозиції до реагування. Також у розробці перебуває чат-бот, який полегшить користування системою.

За словами пані Лисенко, третя частина роботи Центру — реагування — не передбачає активної медійної присутності.

«Реагування — це співпраця з правоохоронними органами у тих випадках, коли під час аналізу чи збору інформації ми бачимо, що є можливі ознаки кримінального правопорушення. Це також співпраця з МЗС України у питаннях, де на думку Центру, варто залучити дипломатичні важелі вирішення ситуації», — зазначила Поліна Лисенко.

Також під реагуванням Центр розглядає й підготовку спеціального глосарію — рекомендованих для застосування органами влади термінів. Процес підготовки передбачає збір пропозицій від міністерств та відомств щодо неприйнятних словосполучень і назв, які стосуються агресії РФ проти України. Цей документ буде в публічному доступі.

Відповідаючи на уточнювальне запитання модератора про те, як Центр співпрацюватиме з медіа, Поліна Лисенко зазначила наступне: «Як я напівжартома кажу, Центр — це квазірозвідувальна установа і постійна медійна присутність не є правильною для нас, це скоріше прерогатива Мінкульту».

«У нас дійсно є чітка домовленість, що радше ми комунікуємо в публічній площині, причому комунікуємо з даними, які є в публічному просторі, а не з безпековими даними, які часто є закритими», — підтвердив міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко.

«Зараз починають працювати центри з протидії дезінформації — краще пізно, ніж ніколи. Але в нас було багато громадських ініціатив, які робили супер’якісні моніторинги, які теж виявляли російські наративи, чітко показували, хто їх транслює, хто їх адаптує під українську реальність, хто займається системним отруєнням українського суспільства. Чи це цікавило всіх? Чи це цікавило навіть найпрогресивніші українські медіа? Чи це викликало таке занепокоєння, щоби не держава казала “давайте згуртуємося”, а суспільство? На мій погляд, про це потрібно говорити кожного дня — і не тільки чиновники або політики мають це робити. Про це мають говорити медійники, лідери громадської думки. Тільки в цьому випадку ми зможемо перемогти. І досвід країн, які просунулися в цьому — Естонії, Фінляндії, — свідчить, що вони зробили це тільки завдяки повній співпраці суспільства і державних інститутів. Тому ми — РНБО, міністерство, законодавці — можемо робити те, що можемо, і завдяки цьому якось захищатися. Але ми ніколи не переможемо», — прозвучав скепсис у словах голови Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики Микити Потураєва.

Громадські організації справді проводять чимало моніторингів дезінформації, накопичуючи в себе експертизу, бази даних, методології та впроваджуючи передові технологічні інструменти збору й аналізу інформації. У громадських організацій немає доступу до даних спецслужб, але й розвідку на основі відкритих джерел ще ніхто не визнав неефективною. У громадських організацій також немає владних повноважень робити щось із результатами моніторингів — наприклад, співпрацювати з «департаментом війни» Офісу генпрокурора, як це робитиме новостворений Центр при РНБО. Але саме через відсутність владних повноважень до антидезінформаційних ініціатив громадських організацій часто більше довіри з боку суспільства, ніж до державних. Тому співпраця цих двох груп учасників процесу і є такою важливою.

А ще важливою є спроможність новостворених державних центрів із протидії дезінформації діяти незалежно від політичних інтересів вищого керівництва держави. Минулого тижня Центр стратегічних комунікацій та інформбезпеки при Мінкульті опублікував дві новини: про викриття мережі скоординованого впливу в соцмережах, яка працювала в інтересах партії «Слуга народу», і про запланований запуск української версії Euronews, назвавши його каналом російського впливу (його дуже хотіли запустити в Офісі президента і Мінкульт навіть планував виділити для нього державне фінансування, але наразі вже йдеться про запуск цього телеканалу приватним коштом). Шкода, що на форумі «Україна 30» очільниця цього Центру Любов Цибульська не виступала. І сподіваємося, що справи, якими опікуватиметься Центр при РНБО, так само засвідчать його рівновіддаленість від політичних акторів.