Великий запас української міцності. Медіапідсумки 19–22 березня 2021 року
Великий запас української міцності. Медіапідсумки 19–22 березня 2021 року
«Я чілив (відпочивав. — Ред.) від відсутності медіавпливу. Це величезний вплив підписоти (підписників. — Ред.), вони ж чогось хочуть від тебе. І здається, що їх так багато, що ти починаєш вірити, що єдиний правильний варіант — робити так, як хочуть вони. А ще є така думка, що маси неусвідомлені, вони просто хочуть багато дофаміну, контенту. Я теж мусив якось розриватися між своїми інтересами і підписниками. <…> Якась маніпуляція була з боку глядачів. Я спочатку, можливо, близько брав це до серця, але протягом цього часу, коли я не знімав, мені було дуже спокійно. Моє життя належало тільки мені і я запитував тільки себе, що мені робити в даний момент часу», — так відповів блогер Івангай на запитання Юрія Дудя про те, як він почувався, коли на півтора року зробив паузу у зйомці своїх блогів. Цікаво, чому хибність потурання дофаміновій голці уваги глядачів та неусвідомленим маніпуляціям натовпу розуміє 25-річний блогер і не розуміють українські політики?
Минулий тиждень запам’ятався обговоренням запуску програми «Погляд з Банкової» на телеканалах «Дом» і UATV: спочатку в соцмережах активно критикували зміст і форму того, що говорила прессекретарка президента України Юлія Мендель, а після того, як автори програми зробили роботу над помилками, в соцмережах почали обговорювати, що дивитися програму стало нуднувато. Мені теж випало коментувати для одного ЗМІ, що я думаю про цю програму і, зокрема, чи це саме та форма комунікацій, за допомогою якої влада вільної України може говорити з мешканцями окупованих Росією територій. Думаю, що, на жаль, жодна програма чи навіть цілий телеканал самі по собі вже не здатні достукатися до мешканців окупованих територій.
Нещодавно я була на закритій презентації одного якісного дослідження (серія глибинних онлайн-інтерв’ю з відеозаписом) настроїв мешканців окупованого Донбасу, джерела фінансування і виконавці якого не викликають сумнівів. І там, зокрема, побачила різницю в наших і їхніх очікуваннях: наприклад, мешканці окупованого Донбасу хотіли би для себе повної амністії за винятком хіба що військових злочинців, а нещодавно запропоновані в Верховній Раді законопроєкти про колабораціонізм поки що читаються так, що під кримінальну відповідальність можуть потрапляти і шкільні вчителі. Попри обмежену свободу обміну інформацією між неокупованими і окупованими територіями України новини про ці законопроєкти, безперечно, дійшли до останніх і їх було би важко перебити будь-якою, навіть довершеною комунікацією Банкової.
А от що добре запам’яталося з пілоту вищезгаданої програми, то це те, як її автори не втрималися і перший же сюжет про фейки проілюстрували лайкою Петра Порошенка на адресу закупленої МОЗ вакцини від коронавірусу. Лайка п’ятого президента проти єдиної офіційно доступної в країні вакцини в умовах низької вакцинувальної дисципліни, поза сумнівами, була недоречною. Але і трансляція повідомлень із критикою з боку представників влади на адресу її політичних опонентів, виготовлена й доставлена бюджетним коштом у тому числі й на всю неокуповану Україну, теж не є хорошою практикою. Тим більше на тлі свіжих урядових ініціатив із протидії дезінформації.
Призначення Любові Цибульської — найкраще, що могло статися з Центром стратегічних комунікацій та інформбезпеки на старті його роботи. Але ніщо не скасовує того факту, що центрів із протидії дезінформації в нас буде два. Як би нам не пояснювали, яким чином вони взаємодіятимуть, їх усе одно буде два й це буде історія про апаратну боротьбу. Так само як незабаром в Україні може з’явитися ще одна державна платформа з матеріалами про медіаграмотність на додачу до платформи з цифрової освіти на «Дії».
Воістину в України великий запас міцності, якщо попри всю нашу конкурентну завзятість, коронавірус та війну ані слава її, ані воля ще не вмерли.
Фото: скриншот