10:30
Вівторок, 3 Листопада 2020

Немає щастя в українському кіно. Медіапідсумки 26 жовтня — 1 листопада 2020 року

2 544
Я дивлюся багато нового українського кіносеріального контенту і часто розповідаю про нього подругам. І періодично чую у відповідь: «А чи немає чогось веселішого?»
Немає щастя в українському кіно. Медіапідсумки 26 жовтня — 1 листопада 2020 року
Немає щастя в українському кіно. Медіапідсумки 26 жовтня — 1 листопада 2020 року

Написати цю колонку мене підштовхнув перегляд серіалу «Сага» на телеканалі «Україна». Там є героїня, які тричі стає вдовою. У принципі, мені як глядачці, в якої був настрій подивитися драму, цілком вистачило перших двох її втрат. Але сценаристи ще наздогнали цю героїню четвертою любов’ю на схилі років, коли милий на перший погляд чоловік обдурив її і кинув. І от я уявляю себе представницею тієї більшості українців, які живуть у домогосподарствах із доходом менше 12 тис. гривень на родину з телебаченням та інтернетом як основними типами дозвілля і приготуванням їжі та прибиранням помешкання як типами дозвілля №3 і №4 за популярністю (це цитата з дослідження, оприлюдненого на презентації «Медіа Групи Україна» рекламодавцям два роки тому). Я уявляю, як повертаюся з такої собі роботи в таку собі квартиру, грію вечерю, разом із дорослою дочкою з таким собі особистим життям занурююсь у сімейний телеперегляд, плачу й думаю: «Боже, за що ти відбираєш у мене останню надію на казку і принца?».

Я дивлюся багато нового українського кіносеріального контенту й часто розповідаю про нього подругам. І періодично чую у відповідь: «А чи немає чогось веселішого?». Ні, дівчата, життя жорстоке і сценаристи вас від нього не ховатимуть. Слово «розважальний» у прив’язці до сполучення «український контент» не обов’язково означає «веселий»: воно гарантовано означає лише «не інформаційний».



У п’ятницю «Детектор медіа» презентував дослідження портрета глядача українського кіно в кінотеатрах, здійснене на наше замовлення КМІС за підтримки УКФ. Було опитано 2004 респонденти в Києві, Харкові, Одесі та Львові в кінотеатрах на виході із сеансів, де показували українські фільми. Репертуар, який вони при цьому дивилися, був обмежений часом проведення нашого опитування: кінець серпня — середина жовтня. Але також потрібно розуміти й те, що він спресований тисками карантину. Загалом ми поспілкувалися із глядачами 13 фільмів. Попри те, що їхня трійка улюблених жанрів — комедія, мелодрама та ігровий фільм про історичні події, — українські кіновиробники показали їм за цей час п’ять документальних фільмів, чотири драми, два історичних фільми, один істерн та одну комедію, причому не прем’єрну («Мої думки тихі»).

Відповідно, кінотеатральний глядач українського кіно — це не якийсь там підліток із попкорном, а серйозна людина: 39,9 % респондентів віком 30–44 років, 31,5 % — 18–29 років, 17,3 % — 45–59 років. У 63 % є повна вища освіта, 28,2 % працюють у дрібному та середньому бізнесі (в тому числі є приватними підприємцями), ще по 14 % — у великому приватному бізнесі, бюджетній організації (освіта, медицина тощо) або є учнями чи студентами. Майже половина з них (43,6 %) може дозволити собі купити деякі дорогі речі типу телевізора та холодильника, а ще 8,5 % можуть дозволити собі взагалі все (за ідеєю, десь у цьому місці в бік співпраці з українським кіно мають зробити стійку рекламодавці).

Жінок трохи більше — 58,2 %. Україномовних та російськомовних глядачів майже порівну: 48,2 % і 46,4 %. Маленька підказка для українських прокатників: документальне кіно особливо люблять у Харкові (38 % проти 23,7 % всього по чотирьох містах), драми — у Львові (39,4 % проти 22,9 % всього по чотирьох містах). Загалом ваші годувальники — це Львів та Київ: 22,8 % львів’ян і 18,3 % киян сказали, що купують квитки на українські фільми раз на місяць або частіше. Харків’ян та одеситів зацікавити українським кіно набагато складніше: тільки 1,6 % перших і 2,2 % других сказали, що купують квитки на українські фільми з такою ж частотою (а тепер уявіть, скільки зусиль нам коштувало знайти тут респондентів для опитування).

Потенційним джерелом зростання кількості касових зборів українського кіно є… проведення промокампаній: глядачі абсолютної більшості фільмів говорили, що дізналися про них від знайомих, з афіші кінотеатру, зацікавилися тематикою, мали вільний час чи належну компанію. Але майже ніколи не згадували рекламу. А потенційною небезпекою є те, що респонденти, які ствердно відповіли на запитання, чи заважає їм щось ходити на українське кіно, на першому місці серед причин вказували низьку якість фільмів. Погоджуюся з тими колегами, які під час нашої презентації говорили, що таке розчарування може з часом розповсюдитися на все повнометражне українське кіно як на категорію, і тоді завойовувати увагу глядачів йому стане ще складніше.

~insertother~

Думки, висловлені в рубриці Column, передають виключно погляди самих авторів і можуть не збігатися з позицією редакції «Детектора медіа». Тексти авторських колонок суб'єктивні та не претендують на всебічне висвітлення теми.
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2544
Переглядів
Коментарі
Код:
Ім'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2021 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
DMCA.com Protection Status
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду