Одним із перших культурно-медійних законів, за який проголосувала Верховна Рада 9-го скликання, став закон про рібейти для іноземних кіновиробників. Цією перемогою похвалилися всі дотичні до індустрії політики включно із президентом, який навіть наочно продемонстрував інтерес до зйомок в Україні з боку Тома Круза. Водночас закон розкритикували найбільші продакшен-компанії — здебільшого через рішення починаючи з 2021 року не повертати гроші, витрачені через ФОПів, а також через те, що рібейти з’їдатиме ПДВ.

Цього тижня відбулася зустріч міністра культури, молоді та спорту Володимира Бородянського і його першого заступника Анатолія Максимчука із широким колом українських кінопродюсерів, протягом якої очільники галузі донесли до кіноспільноти свою позицію. Основний посил: наразі закон змінюватися не буде, потрібно почати пропонувати нові можливості іноземним продюсерам; якщо практика покаже, що вони не зацікавляться, тоді можна буде говорити про якісь корективи до закону.

Аргументація міністерства лежить суто у площині економічного ефекту, який має бути позитивним для держави як одного зі стейкхолдерів фінансування аудіовізуального сектору. Для обґрунтування цього ефекту його представники розглянули приклад, якби «Гра престолів» знімалася в Україні, та показали, що за поточних законодавчих умов український продюсер не мав би бути незадоволений, тоді як українська держава опиняється у плюсі тільки за умови, якщо не повертає кошти за ФОПів і зберігає ПДВ.

Звісно, цей ефект можна було би рахувати так, як його колись рахувала «#КіноКраїна», беручи до уваги збільшення надходжень до країни іноземних кіноінвестицій та вплив на суміжні індустрії типу туризму, але, мабуть, така логіка ані тоді, ані тепер не вражає Міністерство фінансів.

З точки зору підрахунків не на гіпотетично-реальному прикладі «Гри престолів», а на реальних-реальних прикладах отримуваних українськими продюсерами запитів про співробітництво з іноземцями, за економічною привабливістю рібейтів Україна нині перебуває приблизно на рівні Румунії — що непогано, — але не факт, що за рівних фінансових умов іноземці приїдуть знімати у країну, де погано працюють суди, а до прекрасних краєвидів їхати добу вбитими дорогами. Зі свого боку, керівництво Мінкультмолодьспорту пообіцяло зробити все, що в його силах, для покращення умов співробітництва з українською державою: протягом першого року дії рібейтів воно разом із керівництвом Держкіно супроводжуватиме всі іноземні контракти в питаннях, пов’язаних із національними та місцевими органами влади, а після закінчення річного терміну ці обов’язки перейдуть до регіональних кінокомісій, що їх мають створити до того часу. У Держкіно буде утворено спеціальний відділ, який відповідатиме за роботу з іноземними продюсерами та який обіцяють зробити клієнтоорієнтованим.

На справжній камінь спотикання перетворюється питання ФОПів. Держава декларує, що взяла курс на боротьбу з використанням ФОПів як інструменту мінімізації оподаткування в усіх галузях (сподіваюся, що так само рішуче вона взяла курс на боротьбу з офшорами як інструментом, доступним для бізнесу більшого розміру). Щоби зрозуміти, наскільки чутливим є питання ФОПів для бюджетів кіновиробників, можна подивитися на кошториси проектів, профінансованих цього року Українським культурним фондом: оренда обладнання, транспорту, реквізиту, послуги монтажу, постпродакшену, каскадерів, гримерів — це зазвичай ФОПи. І не має значення, чи мова про незалежний продакшен, чи про виробництво у складі великої медіагрупи — структури бюджетів лишаються ті самі.

Як відомо, закон про рібейти позначив 2020 рік як перехідний, коли обмеження щодо ФОПів не діятиме. З одного боку, за цей час справді можна буде зрозуміти, як цей закон працює: наскільки гарантованим та швидким буде повернення коштів, чи не виникатимуть в українських продакшенів додаткові витрати через рібейти (наприклад, через курсові різниці) тощо. З іншого боку, сам річний термін не є зручний, тому що, очевидно, можуть бути проекти, які починатимуться, але не закінчуватимуться у 2020 році: тобто плануватимуться вони за одних фінансових умов, а закінчуватимуться за інших. Мабуть, поки є час, кіновиробникам варто замислитися, якими могли би бути їхні бюджети з мінімальним використанням ФОПів та як вони могли би підвищити ефективність своїх виробничих процесів. А державі — проаналізувати свою політику пільг із ПДВ для культурного продукту, яка наразі виглядає дещо хаотичною.

У контексті кошторисів варто також згадати той факт, що кіновиробництво в Україні й так щороку дорожчає: дефіцит кадрів, помножений на державні інвестиції, що швидко зросли протягом короткого часу, не могли не дати такого ефекту. Що з цим робити, швидкого рецепту не існує. При Офісі з розробки гуманітарної політики починають працювати робочі групи, які вже виділили для себе якість кінематографічної освіти як одну із задач, що потребує розв'язання, але її реалізація — це точно справа не на один рік.

UPD: Одним із найбільш активних публічних опонентів Мінкультмолодьспорту в питанні ухваленого закону про рібейти є продакшн Star Media. Згідно обрахунку його спеціалістів, навіть при тому, що наразі ціни на кіновиробництво в Румунії є на 30% вищими, ніж в Україні, з точки зору іноземного продюсера знімати в Румунії вигідніше хоч із обмеженнями для українських ФОПів, хоч без них.

Ці розрахунки отримані за такою логікою:

1. Потенційний партнер із США поставив задачу витратити не більше 2 млн доларів на проект (включаючи виробництво, податки, рентабельність українського продюсера), з урахуванням рібейтів.

2. У зв'язку із наявністю в Україні ПДВ при експорті послуг ціна договору збільшується і американський продакшн вимушений інвестувати збільшену за заплановану суму, яку зможе повернути за рахунок рібейтів протягом року після закінчення виробництва проекту.

3. При розрахунку українським продюсером бюджету американці пересвідчуються, що за фактом вони отримують проект у межах означених ними коштів, з фактичною економією відносно раніше запланованих 2 млн доларів в розмірі 2,5%.

4. Продакшн із США звертається до румунського продюсера з проханням розрахувати проект із виробництвом на території Румунії (ці самі послуги, що планує доручити українському).

Румунський продюсер розраховує проект, закладаючи місцеві ціни. Таким чином, загальна сума інвестиції в румунське виробництво більша за українську.

Однак, оскільки румунський бюджет не збільшується на ПДВ і завдяки високій ставці румунського рібейту (35%), за фактом проект американському продакшену обходиться дешевше за український, і економія американців відносно раніше запланованих ними 2 млн доларів складатиме 11,4%, тобто майже 200 тис. доларів.

Також Star Media має власний погляд на обчислення економічного ефекту від рібейтів для держави: за підрахунками продакшену, якщо врахувати в «дохідній» частині держбюджету не лише надходження від ПДВ, а й ПДФО, ЄСВ, ВЗ, ЄП виходячи зі статистики вже реалізованих проектів, то держава може опинитися не в мінусі навіть при включенні до обрахунку рібейтів витрат, здійснених через ФОПів.

Свою позицію Star Media комунікує і Мінкультмолодьспорту, й іншим представникам влади включно з пропозиціями щодо можливих змін до закону про рібейти:

• залишити ФОПів;
• скасувати експортний ПДВ або збільшити ставку рібейтів до 40%;
• скасувати обмеження для українських продакшенів на отримання інших форм підтримки на свою частину інвестицій у копродукційні проекти за умови, що обидві інвестиції повинні бути витрачені в Україні, кожен вид підтримки надається тільки на один вид інвестицій (іноземній – рібейт, українській – інша форма і не зі всього бюджету, а з цієї частини), проект отримує бали за наявність у ньому українських культурних елементів;
• скасувати норму про те, що копродукційний проект, за яким іноземний партнер виплачує інвестицію співвиробнику в обмін на частку в правах, не може отримати рібейт незалежно від того, отримує український партнер державну підтримку чи ні.