15:05
П'ятниця, 12 Жовтня 2018

Вікторія Сюмар про мовні квоти на телебаченні: галузь чинила спротив, але справа того була варта

Голова парламентського Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики — про мовні квоти, медіареформи, майбутні вибори та особисте життя, яке стало публічним.
Вікторія Сюмар про мовні квоти на телебаченні: галузь чинила спротив, але справа того була варта
Вікторія Сюмар про мовні квоти на телебаченні: галузь чинила спротив, але справа того була варта

«Цей похід у політику не був марним. Ми нарешті отримали шанс на власний інформаційний простір, і головне — втримати це й дати можливість розвиватися, бо я не сумніваюся у спробах реваншу», — каже Вікторія Сюмар в інтерв’ю «Детектору медіа». За її словами, системні зміни у сфері були здійснені завдяки медіареформам.

Зокрема, після ухвалення закону про квоти на європейський продукт і мовні квоти в радіо й телеефірі вдалося запустити українське виробництво інформаційного та кінематографічного продукту. Тривають реформи державного мовлення та державної й комунальної преси. На базі державного створено Суспільне мовлення, й до кінця 2018-го має завершитися реформування друкованої преси. Але щодо цих реформ перед нами стоять досить серйозні виклики, вважає голова комітету свободи слова. «Перед Національною суспільною телерадіокорпорацією України стоять фінансові виклики, які призвели до відключення аналогового мовлення. З одного боку, у Суспільного було мало часу, з іншого — вікно можливостей було вузьким і коштів бракувало», — уточняє Вікторія Сюмар.

13 жовтня 2018 року набудуть чинності мовні квоти на телебаченні, але Комітет поки що не планує подальшої українізації ЗМІ. «Все треба робити поступово», — каже голова комітету.

Не вдалося Комітету свободи слова домогтися ухвалення законів про аудіовізуальні послуги, фінансову прозорість медіавласності й нової редакції закону про зовнішню рекламу. Поки що немає політичної волі й більшості в парламенті, яка би підтримала ці закони. Перед виборами багато хто не зацікавлений у зміні правил гри на медіаринку. За словами Вікторії Сюмар, вона з колегами напрацьовує відповідні документи і пропонуватиме їх наступному складу Комітету свободи слова.

Чи йтиме на наступні парламентські вибори і з ким, Вікторія Сюмар поки що не каже: мовляв, прийме рішення тоді, коли розумітиме, що в неї буде можливість щось робити в наступному парламенті.

Медіареформи

— Вікторіє, Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації під вашим головуванням вдалося розпочати кілька реформ, які мали призвести до системних змін не тільки в медіасфері, а й у суспільстві загалом. Чи вдасться завершити реформи суспільного мовлення й роздержавлення преси? Бо те, що роблять із цими реформами в парламенті, дає привід сумніватися…

— На жаль, реформи не робляться за один рік. Особливо в таких чутливих сферах, як інформаційна. Певні речі вдалися. Наприклад, запустили українське виробництво інформаційного та кінематографічного продукту. Що ж до реформ державного мовлення та друкованої преси, то ми маємо досить серйозні виклики. Двічі провалено закон про реформування преси, який дав би можливість завершити цей процес до 1 січня 2019 року. Ті, хто не голосував за проект № 8441, хочуть затягти реформу, думають, що це допоможе й надалі отримувати бюджетне фінансування й контролювати ЗМІ.

Перед Національною суспільною телерадіокорпорацією України стоять фінансові виклики, які призвели до відключення аналогового мовлення. З одного боку, в Суспільного було мало часу, з іншого — вікно можливостей було вузьким і коштів бракувало. Умовно кажучи, всі Суспільним незадоволені. Ті ж депутати, які проти роздержавлення преси, незадоволені й роботою регіональних філій НСТУ. Є глобальне незадоволення програмною політикою Суспільного, яке не зробило акцент на висвітленні політичної тематики. Тепер знову буде кризова ситуація, пов’язана з виділенням бюджету НСТУ на 2019 рік.

Чи вдасться завершити цю реформу, покаже наступний рік. 2019-го на Україну чекають дві виборчі кампанії, 2020-го будуть місцеві вибори. І це ті фактори, які сьогодні впливають на хід реформ. Перегнути волю кількох тисяч дуже впливових людей, які зацікавлені в результатах як президентських, парламентських, так і місцевих виборів, Комітету свободи слова, на жаль, не під силу. Ми потрапляємо в період політичної турбулентності, коли політична доцільність переважає совість.

Можливо, щодо роздержавлення преси вдасться ухвалили зміни хоч одним рядком, щоби продовжити реформу ще на півроку? Це дасть змогу перереєструватися ще низці видань, інакше вони втратять реєстрацію.

— Я не бачу зараз такої можливості. Ми потрапляємо у правовий вакуум. Якщо буде така пропозиція, то, повірте, може так статися, що парламент продовжить не на пів, а на два роки. А це означає, що реформа не завершиться ніколи. Навіть сьогодні до мене підходили колеги з Блоку Петра Порошенка й казали, що отримали масу звернень від журналістів. Я відповіла, що якби вони проголосували за зміни, то не підходили б до мене з такими запитаннями.

За останніми даними Держкомтелерадіо, на 1 жовтня 2018 року реформувалося 260 газет. І це навіть не половина.

— Українці чомусь люблять самі провалитися у вовчу яму, а потім думати, як вижити наодинці з вовками. У нас попереду вовки. Якщо ми зараз не завершимо реформи, то будуть дуже серйозні спроби відкату. І не тільки в інформаційній сфері. Було вікно після Майдану, яким ми максимально намагалися скористатися. А тепер виправляємо помилки.

Є ще кілька законопроектів, яких Комітет так і не розглянув: про аудіовізуальні послуги і прозорість фінансування медіа. Які шанси ухвалити ці закони в парламенті цього скликання?

— Про прозорість фінансування є законопроект Княжицького, ми готові його розглянути. Але ми чудово розуміємо, що перспективи проходження цих проектів у цьому парламенті сумнівні. Якщо не вдасться ухвалити в цілому, то це марно зроблена робота. Проект про АВП ми погоджуємо з індустрією. Європарламент ухвалив новий закон про аудіовізуальні сервіси, й нам його теж треба врахувати. Але це надзвичайно складні документи, в цих умовах ніхто не зацікавлений у нових правилах гри. Усі захочуть вибори відпрацювати по-старому.

Якими медіазаконами, ухваленими за вашого головування в Комітеті, ви пишаєтеся?

— Законами, пов’язаними із квотами. Вони виявилися дієвими інструментами. Нам їх ніхто не рекомендував, ми зробили їх із нуля. Закони стосувалися в першу чергу європейського продукту. Вони дали можливість знімати українські програми, стимулювали виробництво серіальної й кінопродукції українською мовою, збільшили кількість державної мови на радіо й на телебаченні. Канали побачили, що треба запускати власне виробництво, що переклад російських серіалів українською не працює, вони мають набагато гірші рейтинги. І це стимулювало розвиток українського інформаційного простору, зокрема різнопланових продакшнів. Ми м’якими європейськими методами зробили наш простір більш українським.

Останній проект, який я зареєструвала, стосується мови ворожнечі. Він має встановити певні рамки для того, щоб на рівні новинного продукту ми мали правила, які би відповідали Конституції.

13 жовтня 2018 року набудуть чинності мовні квоти на телебаченні. Чи чинила галузь спротив цим змінам? Чи є плани подальшої українізації медіа?

— Усе треба робити поступово. Якщо в нас іще не вступили в силу 75 %, то забезпечити 90 % (як пропонується проектом мовного закону) для галузі було б одразу складно. Звісно, галузь чинила спротив. І рік перехідного періоду був компромісом із індустрією. Вони показували мені бізнес-плани, яким чином вони будуть перелаштовувати свої продакшни, показували, що інвестують у виробництво. Сьогодні ми бачимо, що великі телеканали перейшли в новинах на українську. Я вважаю, що справа того була варта. Бо, наприклад, «Україну» й «Інтер» дивляться на сході. Дослідження показують, що на сході 86-87 % людей сприймають позитивно інформаційний продукт українською мовою. Мене тішить, що ці закони привели до появи нових українських гуртів на радіо й нових українських серіалів в ефірі ТБ.

Що ж до реформ, за які в мене болить серце, то в першу чергу це реформа Суспільного. Сьогодні підходять журналісти з NewsOne i «112 Україна», вибачаються, кажуть, що чесно роблять свою роботу й не винні в тому, кого запрошують в ефір. І я розумію, що ми створювали Суспільне для того, щоб журналісти із хребтом і мізками, які не зрадили честі професії, гарантовано могли знайти собі місце роботи. Але ми не до кінця дограли цю історію, не дали можливість створити хаб кваліфікованої якісної журналістики. І тут немає одного винного.

Не скажу, що вже все втрачено, але хочеться, щоб усі розуміли, для чого ця реформа. Для глядача, який мав побачити продукт принципово нової якості; для журналістської спільноти, яка би отримала можливість реалізації найграндіозніших творчих задумів; для політичної журналістики. Не дарма у проект закладали норму про дебатні формати, яких в Україні немає. Це високий стандарт, багатолітня британська традиція, коли політики аргументовано, жваво й емоційно дебатують. Саме цього багато хто чекав від Суспільного. Якби на реформованому каналі з’явилося кілька дебатних політичних ток-шоу, які були б вивірені до секунди, давали би слово різним політичним силам, порушували гострі теми, дозволяли дивитися в корінь проблеми, тема дня могла би бути максимально розкрита. Саме через те, що цього не вдалося зробити, ми маємо ситуацію можливого провалу. Бо немає в аудиторії розуміння, чому для неї цінний цей канал. Дику природу можна подивитися на каналі «Дискавері».

На останньому засіданні Комітету під час розгляду питання нападів на журналістів і тиску на ЗМІ генпродюсер NewsOne заявив про тиск на канал, маючи на увазі петицію про їхнє закриття на сайті Президента, яку підписали 25 тисяч людей. Журналіст ZIKу Олексій Братущак навів факти поширення цим каналом російської пропаганди. У відповідь почув, що він «адвокат влади». Ви з цим погоджуєтеся?

— Добре, що такі дискусії відбуваються на майданчику Комітету, й погано, що вони не відбуваються між самими журналістами. Бо нам починають закидати те, що ми самі їх інсценуємо. У журналістській спільноті є різні погляди. Одні вважають, що мають право писати те, що хочуть. Інші — що під час війни медіа, яке порушує журналістські стандарти і фінансується людьми, пов’язаними з агресором, узагалі не має нічого спільного із журналістикою. Як на мене, дискутувати про стандарти повинні не політики, а журналісти: це питання саморегуляції. Якщо політики почнуть у це втручатися, погано буде всім. Голосування за постанову щодо санкцій проти власників «112 України» і NewsOne — це приклад поганого рішення, в якому винні різні сторони.

Як сталося, що народний депутат Німченко з «Опозиційного блоку» подав на вас до суду за розгляд справи про напад на знімальну групу «Схем» охороною Медведчука й виграв?

— Ми досі не отримали цього рішення суду. Для мене воно загадкове. Позов був сформульований так: визнати дії голови Комітету протиправними й утриматися від таких дій у подальшому. Суд виніс рішення: дії визнати протиправними, але в подальшому можна не утримуватися від таких дій. Тому мені дуже цікаво прочитати обґрунтування. Я точно знаю, що ми продовжуватимемо розглядати справу про побиття Ткача. Я так розумію, Німченко представляє інтереси Медведчука, і якщо він хоче захищати охоронців Медведчука, то це його позиція. Я буду захищати журналістів, незалежно від того, хто їх б’є: чи це роблять представники нинішньої влади, чи тітушки колишньої, яка мріє знову стати владою.

Які ще важливі закони ви плануєте ухвалити до кінця каденції?

— Я хочу доробити закон про аудіовізуальні послуги, щоб він відповідав європейським стандартам. Це дуже важливо зробити, незалежно від того, чи вдасться його ухвалити в цілому.

Друга тема — зовнішня реклама. Перед виборами ми втратили можливість ухвалити новий закон, коли завалили законопроект у першому читанні. Свідомо не голосували народні депутати, які були прямо зацікавлені в тому, щоб ринок зовнішньої реклами не був урегульований. І ще є невеличкий шанс у проекту про соціальну рекламу.

Зараз я працюю, умовно кажучи, в шухляду, але є речі, які потрібно унормовувати. Бо в нас постійно виникатимуть такі ситуації, як із законом про порятунок «Урядового кур’єра» і «Голосу України», куди через кому вписали і всі інші державні видання. Але ми прибрали цю норму до другого читання.

Після парламентських виборів відкриється невеличке віконечко можливостей урегулювати сфери, які поки що не врегульовані. Тому я хочу підготувати для цього документи, щоби показати наступному парламенту, що можна зробити.

— Чи вдасться відстояти фінансування Суспільного мовлення на 2018 рік та вибити гроші на глушилки?

— Дуже сподіваюся, що нам удасться відстояти програми, які ми започаткували із глушилками, бо це питання нацбезпеки. Питання Суспільного відстояти буде складно, але зараз у проекті бюджету це є. Вже зараз збирають підписи, щоби передати половину бюджету Суспільного мовлення на медицину та інші потреби. Можливо, варто внести певні правки до закону, але при цьому залишити можливість каналу розвиватися.

Вибори

Поговорімо про вибори, що наближаються. Чи балотуватиметеся ви знову до Верховної Ради? Від «Народного фронту»?

— Не знаю, ще не вирішила. Це командна робота, і я прекрасно усвідомлюю, що без фракції в парламенті немає чого робити. Один у полі не воїн. Навіть якщо ти маєш авторитет і ім’я. Мені вдалося щось зробити тільки завдяки підтримці фракції. Насправді мені було на порядок важче працювати політиком, ніж журналістом. Тут дискомфортно, тому що або ти даєш результат, або залишаєшся безкомпромісним, як це легше робити журналістам, але при цьому в тебе практично немає шансів щось зробити. Тут ти прямо залежний від команди, розділяєш відповідальність і береш на себе й частину негативу за всю команду. Водночас команда підтримує тебе. Я прийму рішення тоді, коли розумітиму, що в мене буде можливість щось робити в наступному парламенті. Така можливість є, коли в тебе є фракція, яка підтримує твоє бачення реформ в інформаційному, культурному й гуманітарному просторі. От якщо я бачитиму, що є група людей, із якими ми маємо спільне бачення й можемо спільно йти на вибори, тоді можна спробувати ще раз. Якщо ти просто чіпляєшся за будь-яку можливість, то воно того не варте.

Ви казали, що не співпрацюєте більше з БПП. Чому?

— У парламенті співпрацюю. У 2015 році ми разом ішли на вибори, тепер у нас іще немає рішення щодо підтримки того чи іншого кандидата. Коли ми починали працювати з Петром Порошенком, ідея полягала в тому, щоб об’єднати дві партії, провести єдиний ребрендинг партії влади, як було на місцевих виборах 2015 року. Щоб наші партійні еліти сказали, що в нас немає іншої альтернативи, як проєвропейські політичні сили. Але нагорі не змогли про це домовитися. А мені незручно було бути в одній фракції і працювати в іншій. Треба було визначатися, де ти і як ти. Я не зраджувала політичної сили, з якою прийшла в парламент.

Ви почали аналізувати піар-кампанії політичних сил, пишете політтехнологічні нотатки. Робите це з власної ініціативи?

— Так. Це власна ініціатива, на вихідних аналізую. Я маю тепер розкіш бути незалежною у своїх оцінках. Але якщо ми подивимося загалом на рекламні кампанії, побачимо пряму залежність рейтингів від наявності домовленостей із медіавласниками і грошей. І ми залишаємо політику повністю залежною від цих двох речей, а фактично залежною від олігархів, які контролюють і медійні, і грошові ресурси. Ми бачимо зростання рейтингу в тих кандидатів, яких багато в телевізорі. Іноді у форматі рекламі на межі фолу, бо складно зрозуміти, на підставі чого ця реклама так масово тиражується і з яких фондів вона оплачується.

У кого з кандидатів у Президенти, на ваш погляд, найсильніша піар-команда?

— Найбільш структурованою мені видається кампанія Юлії Тимошенко. Вона до неї йшла не добором піар-команди, а всім своїм політичним життям. Сьогодні це грамотна кампанія з мінімізацією негативу і зрозумілими меседжами. Тимошенко знайшла правильну тональність і, думаю, з нею буде експериментувати. Сьогодні спокійна тональність без істерики більше розсуває межі її електорату, ніж усілякі згадки про блокчейн.

Друга за помітністю — кампанія Порошенка, але я вважаю, що видати всі козирі було фальстартом. Тому що все, що можна було продати, з’явилося на перших бордах. Що Порошенкові робити далі, для мене питання. Мобілізувати можна буде умовною ескалацією ситуації, а це гра в нинішніх умовах дуже небезпечна.

Рекламна кампанія влади завжди відрізнятиметься від кампанії опозиції. Бо кампанія влади має бути побудована на донесенні результатів і демонстрації того, чому її курс, власне, є правильним і призведе до світлого майбутнього, яке люди хотіли би мати.

Унікальною є шоу-кампанія Зеленського: анонсування політичного серіалу, який вийде напередодні виборів. І це працює: люди настільки втомилися від серйозної політики, яка багато обіцяє й дає мало результатів, що думають: гаразд, ви нам не даєте хліба, то хоча б якісно нас розважайте. Це посил політикам із боку суспільства, який дає сьогодні Зеленському ледь не другий результат за рейтингом і реальні шанси на вихід у другий тур, хоч як парадоксально це звучить. Вони — «95-й квартал» чи «Слуга народу» — дуже креативні, і їхнє завдання — не зробити політичних помилок.

Чи хтось із кандидатів користується порадами зарубіжних експертів?

— Такі радники є в багатьох, але я не буду їх називати.

— 2 жовтня 2018 року після позачергового засідання комітету ви провели закриту частину для «вирішення політичних питань». Виникли якісь проблеми з колегами по комітету?

— Я вважаю, що комітет працює професійно. Були нюанси, коли дехто назвав себе в ефірі найбільшим захисником свободи слова, а інших — меншими. Це була можливість поговорити відверто одне з одним і нагадати, що ми насправді однодумці.

Як ви вважаєте, чи вдасться домовитися зі ЗМІ про те, щоб вони не джинсували під час виборів? Чи це утопія? Чи можна законодавчим шляхом подолати джинсу?

— Не можна ні законодавчим, ні практичним. Моє спостереження за політичною ситуацією впродовж двадцяти років показує: ти можеш робити такі кроки з авторитарною владою на порядок ефективніше, ніж із демократичною. Відмовитися від джинси в помаранчеві часи ми не могли, як фактично й зараз. Бо всі грають в умовний плюралізм або розкладання яєць у різні кошики, причому з розумінням того, що ці кошики діряві. І, навпаки, готові приймати якісь єдині правила, коли є тиск з одного потужного центру, як було за Януковича. Тоді навіть олігархи розуміли, що він зміцнів настільки, що краще домовитися між собою про спільні правила. А коли немає одного потужного ворога, телеканали самі не зацікавлені відмовитися від джинси. Тому це робити складно. Парламент за це не проголосує, особливо коли кампанія вже в розпалі.

Яка реклама, на ваш погляд, найбільше додає голосів виборців? Чи можна в Україні перемогти без телерадіореклами, застосовуючи технологію «від дверей до дверей»?

— Ні, не можна, це ілюзія. У нас у великих містах інтернет, соцмережі стають важливим джерелом інформації для людей. Нам потрібно переходити вже не стільки від технології «потиснення рук ста тисячам людей» до телевізора, як від телевізора до інтернету. І той, хто буде на цих виборах вдаліше працювати із соцмережами, може отримати несподівано більшу підтримку. Інше питання, чи дійдуть користувачі соцмереж до дільниць. Але ми маємо бути свідомі того, що робота із соцмережами є одним із базових завдань для політиків. Ми знаємо, як у цьому плані працює через лідерів думок Президент, знаємо, як розбудовує свою мережу прихильників Тимошенко. Але вони не відчувають цих середовищ, не вміють робити великі спільноти прихильників. Це вміє робити «Квартал 95» Зеленського: ти вмикаєш — і п’ять хвилин смієшся.

Який вплив на українські вибори матимуть соціальні мережі? Чи вивчали ви досвід США та інших країн щодо боротьби зі втручанням Росії у вибори через соцмережі?

— Звісно. У нас планується зустріч із представниками Фейсбуку, будемо про це говорити. Мені здається, що їхній досвід, коли політичний контент має розміщувати ідентифікована людина, — один із найдієвіших шляхів подолання масових атак російських ботів. Розумію, що російське втручання буде надзвичайно потужним. Захищатися від цього можна більшою прозорістю і врегульованістю соцмереж, як про це домовився з Фейсбуком американський уряд.

Що для вас Фейсбук — добро чи зло?

— Для мене, по-перше, це інструмент — донесення власної позиції і зчитування позиції інших. По-друге, це віртуальний світ, від якого я певною мірою залежу, бо соцмережі для мене є головним джерелом новин. Фейсбук цікавий тим, що ти там можеш створити комфортну для себе бульбашку. Ти можеш не бачити того, чого не хочеш, і читати лише те, що ти хочеш. І це надзвичайно комфортне інформаційне середовище, яке ти формуєш собі сам. Я собі цього не дозволяю: підписана на ботів усіх політичних сил спеціально для того, щоб вивчати меседжі, які ними просуваються. Бачу маніпуляції, які використовуються ботофермами, намагаюсь аналізувати і сканувати «інфовіруси», які запускаються політиками в інформаційне середовище, щоб обробляти мізки людей.

На ваш погляд, чи етично чинять політики, коли на індивідуальний запит журналістів, які хочуть отримати ексклюзивний коментар, пишуть відповідь на загал у Фейсбук?

— Якщо так відповідають на офіційні запити, можливо, й ні. Але я часто стикаюся з іншим: коли про мене щось пишуть і я змушена це у Фейсбуку спростовувати. І це набагато частіше, ніж хтось питає мою думку через офіційний запит. На офіційні запити завжди даю офіційні відповіді. А на дописи у Фейсбуку відповідаю у Фейсбуку, але частіше в месенджері.

Яка, на ваш погляд, доля Міністерства інформаційної політики? Це міністерство існуватиме, поки буде війна, чи й після її завершення?

— Думаю, що правильно було б його назвати Міністерством інформаційної безпеки, і воно мало би продукувати відповідні рішення.

Про особисте

У вас є вдома телевізор? Які телеканали / програми дивитеся? Ви вже перейшли на цифру, чи маєте супутникове / кабельне телебачення?

— Є. Я дивлюся телебачення з розумінням, що це мій професійний обов’язок. Улюблена програма, як і раніше, «Квартирне питання». Тепер вона йде вже в українському перекладі. Дивлюсь у цифрі. Мені смішно, коли люди кажуть, що не можуть установити цифрове телебачення. Колись купила в «Епіцентрі» коробочку (сет-топ-бокс) за 28 грн. Думаю, подивлюся, як працює. Втикнула вдома — прекрасно все працює!

Вмикаю телебачення, коли мені потрібно розвантажити мізки. А все решта — це предмет професійного інтересу. Намагаюся дивитися новини всіх каналів по черзі, щоб розуміти, в кого яка інформаційна політика. Намагаюся дивитися основні ток-шоу і бачу, ким вони режисуються, хто там пише тези й запускає ті чи інші теми, хто їх провокує і для чого.

«UA: Перший» я намагаюся дивитися найбільше, і те, що я бачу, — це канал «Культура» разом із каналом «Дискавері», а не суспільно-політичний канал, не кнопка № 1. Новини нормальні, але не відрізняються від загальної маси й не дають глибинного розуміння важливих процесів.

Чи не вважаєте ви, що на українському радіо і телебаченні занадто багато новин про надзвичайні події? Як можна збалансувати теми, щоб не вводити в депресію суспільство?

— Я вважаю, що це хвороба зростання телебачення. Там вважають, що швидкий рейтинг можна зробити на негативі. Але рано чи пізно до них доходить, що цей негатив, навпаки, постійно веде до зменшення перегляду телевізора. Тому що люди не хочуть бути постійно в депресії, вони краще серіал подивляться через інтернет. Ті телеканали, які зробили глибші дослідження, наприклад «Україна», намагаються заспокоїти своїх глядачів і мають кращі рейтинги. Мені дуже сподобалося останній випуск «ТСН. Підсумків» із Аллою Мазур, побудований на позитивних новинах. Хочеться дивитися про людяність, про людей, які тебе будуть надихати.

У СРСР нас не вчили критичного мислення, й тепер ми це надолужуємо: в нас явний перекіс у бік критики, причому неаргументованої. Ми критикуємо, бо нам просто не подобається, а не тому, що ми знаємо, як зробити краще. Замість розбиратися в суті проблеми, ми шукаємо винних. Так чи інакше українське телебачення прийде до того, що потрібно буде шукати відповіді на питання. І, звісно, повторюватиме глобальний тренд забезпечувати розваги.

— На що ще вистачає часу, крім політики і парламенту?

— Найбільшим своїм здобутком я вважаю можливість жити простим життям. Я ходжу Хрещатиком, люблю погуляти Андріївським узвозом. Ми з чоловіком намагаємося на вихідних багато гуляти. І тоді почуваєшся людиною. Ходимо у звичайні кав’ярні, гастрономи чи на базари, по гриби. Це для мене набагато більша розкіш, ніж палаци. Дуже співчуваю людям, які живуть за склом броньованих авто і виїжджають на спілкування з людьми лише в рамках піар-заходів. Хоча така політика є типовою, але я в неї вже не вірю. У неї немає майбутнього. Треба відчувати людей, жити одним життям із ними.

— Нещодавно була хвиля звинувачень антикорупціонерів і громадських активістів стосовно вашого майна й роботи вашого чоловіка, колишнього першого заступника Ірпінського міського голови Дмитра Христюка. Чи вдалося відповісти на ці претензії?

— Мого чоловіка звинувачували, що він забудовник, але ніхто не казав, що він забудував і до якого бізнесу причетний. Мене звинувачували в тому, що моя мама має будинок 200 кв. м, і це єдине її майно. Я 15 років працювала на «Голосі Америки», мала легальну американську зарплату, яку легко перевірити через банк. Я живу у своїй квартирі, де побувала половина українських журналістів. Їжджу в задекларованому авто. І коли мене звинувачують у тиску за те, що я просто хочу показати документи й пояснити, що в активістів може бути інша мотивація, то люди не хочуть чути жодних пояснень. Політик — отже апріорі винен. Це той гібридний світ, у якому ми зараз живемо. І ключовий виклик — створити державу, базовану на верховенстві права, й самим поважати закон.

— Ви стовідсотково довіряєте чоловіку й підтримуєте його?

— Було би дивно одружуватися з чоловіком, якого не поважаєш чи якому не віриш. Звісно, я йому довіряю й абсолютно йому вірю. Я ж щодня бачила, як він живе й чим він живе — інтересами громади, реальними проектами. Достатньо його сторінку у Фейсбуку подивитися. На фоні зациклених на бізнес-інтересах людей у владі, яких щодня спостерігаю, — це для мене реальний виняток відданості своїй справі. У нас багато чиновників, які публічно звітують про свою роботу й зустрічі з людьми з ранку до ночі? Чи які безкоштовно дітей тренують, чи беруть під опіку? Мало. Це мене в ньому найбільше вразило — чесність і людяність.

Чи можуть бути в політиці друзі? Чи всі союзи укладаються ситуативно?

— Це надзвичайно конкурентне середовище... І це не середовище для дружби. Є однодумці, є люди, які підтримують тебе, допоки їм це вигідно, є дуже небагато державників, які розуміють, що інтереси держави мають переважати над політичними інтересами... Але їх украй мало. Тому тамтешні союзи майже завжди ситуативні.

Якщо не станете народним депутатом, ким бачите себе в майбутньому?

— Інколи ностальгую за якісною журналістикою, яку хотілося б робити. Бо з 2014 року ми дуже втратили в журналістиці. Політичний аналіз надзвичайно слабкий. Коли розумієш сутність процесів ізсередини, здається, що можеш зробити кращий продукт. А інколи хочеться зайнятися бізнесом. Займатися архітектурою й дизайном, створювати красу, комфортне житло. Це дуже вдячна справа. А коли ти в політиці робиш структурні зміни, то отримуєш великий спротив, а здобутий результат із тобою не пов’язують. Ключове — що цей похід у політику не був марним. Ми нарешті отримали шанс на власний інформаційний простір, і головне — втримати це й дати можливість розвиватися, бо я не сумніваюся у спробах реваншу...

Фото: офіс Ради Європи в Україні, Олексій Темченко

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2282
Переглядів
Коментарі
Детектор Медиа
16:24 / 16 Жовтня 2018
Ольга, а раньше у вас в Москве много друзей смотрели украинское телевидение?
Ольга
19:53 / 15 Жовтня 2018
И правильно. Мы и все наши знакомые друзья перешли на русскоязычное спутниковое ТВ и онлайн-ТВ
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop