Оригінал публікації на сайті КЖЕ за посиланням

Минулого тижня в медіа активно поширювалося відео, що начебто було зняте в кабінеті голови рівненського ТЦК на приховану камеру. На ньому зображено військового, що на своєму робочому місці цілується з двома військовослужбовицями. Вперше відео було опубліковане в Telegram-каналі так званого блогера Анатолія Шарія, що перебуває під українськими санкціями та наразі начебто проживає в Іспанії. Дискусія щодо публікації цього відео переважно стосувалася особистого життя військового та етичності його дій на робочому місці. Втім, Комісія з журналістської етики пропонує змістити фокус та поглянути на цю справу під кутом професійної журналістської етики.

Пункт 3 Кодексу етики українського журналіста постулює, що журналіст має з повагою ставитися до приватного життя людини; при цьому не виключається його право публікувати інформацію, що може порушувати приватність у разі, якщо суспільна значущість інформації, яка збирається і поширюється журналістом, є вищою, ніж приватні інтереси особи. При цьому, межі приватності для осіб, які не виконують публічні функції – тобто не є політиками, чиновниками, або ж впливовими у суспільстві діячами, – є ширшими. Крім того, важливими факторами, на які зважає, до прикладу, Європейський суд з прав людини є обставини отримання інформації та спосіб зйомки, а також очікування осіб щодо того, чи їх могли знімати за наявних обставин.

Публікація відео ставить такі питання у площині професійної етики:Чи містила інформація у відео суспільний інтерес?

• Чи була вона отримана правомірно?
• Чи верифікували медіа інформацію перед публікацією?
• Чи зробили медіа достатньо для того, аби обмежити втручання у приватне життя осіб, що є учасниками відео?

Суспільний інтерес. Важко заперечувати, що у часи війни інформація про можливі зловживання начальника ТЦК у його робочий час може належати до інформації, що становить значний суспільний інтерес. Межі його приватності є вужчими за межі приватності звичайних військовослужбовців, а тому він міг би розумно очікувати, що увага до його діяльності буде прискіпливішою.

Правомірність отримання інформації. Схоже на те, що інформація була отримана з камери, встановленої на робочому місці в ТЦК та про яку начальник ТЦК міг не знати. Хоча в цілому наявність таких камер може бути виправдана потребою в контролі за діяльністю посадовців ТЦК та протидією корупції, обставини отримання цієї інформації джерелом публікації залишаються незрозумілими та можуть свідчити про зливи чи інші протиправні методи отримання інформації.

Перевірка достовірності інформації. Низка медіа вказало на джерело отримання інформації. Втім, факт того, що таким першоджерелом був інформаційний ресурс людини, що перебуває під українськими санкціями та неодноразово була помічена у діяльності, що може бути кваліфікована як порушення Кримінального кодексу України, мало б викликати у журналістів додаткову обережність. Будь-які джерела, які в минулому використовувалися для скоординованих атак чи дискредитації державних органів чи установ, які виходили за межі легітимної критики, мають підлягати додатковій верифікації та аналізу на предмет прихованих мотивів публікації тієї чи іншої інформації.

Обмеження втручання у приватність учасників відео. Зображення начальника ТЦК у відео є виправданим: його діяльність становить суспільний інтерес, він є головним героєм відео, а його зловживання на службі можуть призводити до негативних наслідків. Водночас військовослужбовиці, які фігурують з ним у відео, не мають такого статусу. Це означає, що медіа при здійсненні вибору на користь публікації відео, мали б вжити заходів для захисту їх ідентичності. Споживачі інформації не мали б отримати можливості ідентифікувати жінок, зокрема і тому, що ситуація може призвести до їх додаткової стигматизації в суспільстві через гендерні стереотипи щодо ролі жінок у війську.

Безумовно, цей випадок не є першим випадком, коли українські медіа використовують інформацію з сумнівних джерел для того, аби створити сенсаційний матеріал, не задумуючись про повагу до приватного життя його героїв. На думку Комісії, така поведінка порушує вимоги Кодексу етики українського журналіста та має бути мінімізована. Для уникнення подібних ситуацій в майбутньому, Комісія рекомендує медіа:

• зважати на першоджерело поширення інформації та проявляти особливу увагу до джерел, що раніше порушували законодавство чи стандарти журналістської етики;
• у разі прийняття редакційного рішення щодо поширення інформації з сумнівного джерела зазначати додаткову інформацію про це джерело та ситуації, у яких відповідне медіа чи особа при пускалися порушень;
• оцінювати суспільну значущість інформації та припускатися втручання у приватне життя героїв матеріалу через публікації їх персональних даних чи фото винятково у разі, якщо така публікація становить переважний суспільний інтерес та впливає на громадське життя;
• при аналізі наявності суспільної значущості інформації окремо аналізувати публічність всіх героїв матеріалу та потенційний вплив публікації на їх права;
• у разі, якщо герої матеріалу мають різні рівні захисту та очікування приватності, вживати заходів для унеможливлення ідентифікації на фото та відео осіб, які не належать до категорії публічних осіб чи діячів.