Через вторгнення російських військ на територію України кілька тисяч міст та сіл опинилися в окупації. Це стало ще одним викликом, із яким довелося стикнутися українським медійникам в умовах війни. На окупованих територіях російські військові намагаються встановити свою владу, запустити навчання у школах російською, а журналістам та активістам не лише погрожують, а й переслідують їх, водночас намагаючись докласти зусиль, аби українські медіа на місцях перестали працювати. Зокрема, влучають у телевежі, глушать мобільний зв’язок та інтернет, запускають хакерські атаки на сайти тамтешніх українських видань, транслюють російські теле- та радіоканали. «Детектор медіа» поспілкувався з редакторкою херсонського видання «Кавун.Сіті» Євгенією Вірлич про те, як медіа живе в умовах окупації; чи змінився фокус тем; чи почуваються українські медійники в безпеці; чи ускладнилася ситуація з доступом до інформації та пошуком спікерів і як вдається комунікувати з аудиторією у воєнних реаліях.  

— Євгеніє, розкажіть, будь ласка, як зараз працює ваше медіа: як перелаштували роботу в умовах війни та окупації й чи можете, будь ласка, перелічити основні зміни в роботі редакції, які довелося запровадити?

— Ми всі вимушено перебуваємо в різних локаціях, працюємо на відстані. Це не стало проблемою, адже в нас уже був досвід віддаленої роботи в умовах епідемії коронавірусної хвороби. Від офісу ми відмовились заради економії ще у 2021 році. А основні зміни в умовах війни в тому, що окрім підтримки донорів і донатів, інших джерел доходів у нас поки що немає. Ми втратили рекламу. Також немає контрактів на висвітлення роботи органів місцевого самоврядування тощо.

Крім цього, ми змінили підхід до публікацій і стали агресивнішими. Якщо раніше «Кавун.Сіті» мав багато легкого контенту, то сьогодні він майже не заходить. Ми стали більше писати про колаборантів, зокрема місцевих, у нас багато коротких суто місцевих повідомлень, важливих для життя міста. Наприклад, розклади руху транспорту, точок продажу певних товарів тощо. Раніше ми про це менше писали. Також ми більше уваги приділяємо соціальним медіа — фейсбуку і телеграму, адже там зараз наші матеріали читають більше.

В умовах війни дуже важливою для нас стала підтримка Агенції регіональних медіа «Або», до якої ми належимо: ми можемо розраховувати на інформаційну, фінансову допомогу тощо. Ми більше спілкуємось між собою, колеги готові підхоплювати теми, якщо це потрібно.

— Як ви дбаєте про безпеку своєї редакції? У Херсоні вже зафіксовані випадки переслідування українських журналістів. Чи ваші колеги не стикалися з таким?

— Ми не можемо одне одному й редакції гарантувати безпеку. Ми обговорили, що ми робимо у випадках загрози. Наші колеги і ми стикались із погрозами: нам їх регулярно надсилають на редакційну пошту, колег із Херсонщини викрадали — Олега Батуріна, Олександра Гунька. Певні медіа на Херсонщині зупинили роботу або пишуть набагато менше. Це нормально і логічно в таких умовах.

Писати українською в Херсоні і на Херсонщині зараз вкрай небезпечно. Ми також не підписуємо наші матеріали — вони всі виходять за авторства «Кавун.Сіті». Тобто визначити, хто писав, враховуючи, що ми залучаємо фрилансерів, неможливо. Звісно, можна здогадуватись, але в нас уже в усіх стиль схожий. Ми обговорюємо контент: наскільки він безпечний хоча б відносно, адже зараз повністю безпечного контенту на Херсонщині немає.

— Як удається організувати роботу в таких умовах? На чому робите наголос?

— У нашій редакції чимало ґрунтується на довірі. Ми справді довіряємо одне одному. У нас немає таємниць одне від одного, якщо це стосується роботи. Ба більше, якщо хтось не може працювати фізично, ми мало того, що спробуємо допомогти, а обов’язково підхопимо роботу над матеріалами.

Фокус сьогодні — це все, що стосується війни та окупації в Херсоні. Не стільки на Херсонщині — сюди наших сил не завжди вистачає, плюс є медійники, які більше знаються на громадах області і пишуть про них. Ми більше зосереджуємось на обласному центрі, хоча пишемо і про події в області. Стараємось підтримувати тих посадовців, які не зрадили громаду і залишились, — це важливо, їм потрібна наша підтримка. Ми розуміємо, що наша аудиторія зараз дуже пильно стежить за тим, що ми робимо. Ми це відчуваємо. Наша аудиторія чекає від нас інформації.

Я пригадую, коли 25 квітня росіяни зайшли до приміщення Херсонської міської ради і  фактично «віджали» її, в суцільному жаху і тиші містяни чекали на будь-яке повідомлення від міського голови та інформаційних каналів міської ради, щоб розуміти, що буде далі. І коли вони з’явились, люди зітхнули з полегшенням: нас не кинули. Те саме писали нам наші підписники, коли сайт не працював п’ять днів. Нас запитували, чи ми є, чи не припинили роботу.

Євгенія Вірлич

Раніше ми були повільнішим медіа, більше часу приділяли аналізу інформації, не писали «дрібних» повідомлень. Натомість зараз будь-яка дрібка інформації може стати важливою. Наш телеграм-канал сьогодні замість 10 повідомлень, які були раніше, має не менше 20 повідомлень на день, а буває й усі 40 разом із перепостами. Також ми пишемо трішки і про Миколаїв, і про Одесу. Під час війни ми стали таким собі Тримістом: ми дуже одне одного підтримуємо. Якщо ми живемо здебільшого в умовах окупації, то наших сусідів ще й обстрілюють. Чимало зв’язків херсонці мають у цих містах: рідні, друзі. Тому хочуть знати, що там відбувається.

Не забуваємо і про Крим. Це було нашою «фішкою» ще до війни, лишається і зараз.

Таких тем, на які ми писали раніше, а тепер — ні, мабуть, немає, але наша риторика і підходи змінились точно. Якщо раніше ми дозволяли собі певні матеріали російською — рекламні тексти або цитати, то сьогодні це табу: ми взагалі не пишемо російською. Хіба залишаємо скриншоти дописів колаборантів російською. Ми також дозволяємо собі дещо відступати від стандартів журналістики і називаємо колаборантів так, як вони того заслуговують: колаборантами, окупантами, рашистами. В мирний час ми такого собі не дозволяли — немає ж рішення суду щодо провини людини. В умовах війни та окупації ситуація дещо інша.

Також ми пишемо назву країни, яка розпочала війну, виключно з малої літери. Після перемоги в нашому виданні також не має бути місця російській мові, рекламі будь-чого, пов’язаного з Росією, позитивним статтям про росіян.

— Що змінилося у плані доступу до інформації в умовах окупації? Чи складніше стало знаходити спікерів та спікерок для матеріалів? Чи погоджуються херсонські посадовці давати коментарі українським журналістам?

— Про запити на інформацію до херсонських інституції ми забули. Із цим важко, бо немає навіть часу іноді чекати п’ять і більше днів, а деколи просто не хочеться перевантажувати чиновників. Коментарі дають. Інколи з цим важко, але це здебільшого пов’язано саме із завантаженістю людини. Ми це розуміємо і не наполягаємо. Спікерів знаходити важко, адже люди бояться. Ми готували кілька матеріалів про волонтерів, але вони так і не вийшли через небезпеку. Ми принципово не беремо коментарі в посадовців, які виїхали з Херсона, а таких більшість. Ми стикнулись із тим, що вони взагалі відірвані від реалій, на жаль.

Важко координуватись із вищою владою. В Херсоні є важлива і дуже гостра проблема: Офіс президента та інші уповноважені інституції не дають роз’яснень місцевій владі щодо особливостей роботи в окупації. Листи міського голови та інших посадовців із Херсона до Офісу президента без розгляду із середини квітня, — відповідей немає. І це жахливо. По-перше, є враження, що вищій владі все одно, як тут буде. По-друге, робота в місті, де перебувають кілька тисяч озброєних окупантів, дуже небезпечна не лише фізично. Невідомо, де законодавча межа співпраці з окупантом, а роз’яснювати її ніхто не поспішає.

— Як тримаєте зв’язок зі своєю аудиторією в умовах війни? Чи змінилася ваша цільова аудиторія? Чи побільшало читачів з інших міст та областей?

— Так, читачів у нас побільшало: в березні їх стало в півтора рази більше, аніж у лютому, в квітні — вдвічі більше за лютий. Нас читають багато людей з інших міст і навіть країн — Польщі та Франції. Натомість у Росії нас стали читати менше.

Ми стараємося відповідати на всі питання читачів, якщо вони, звісно, адекватні і ми можемо відповісти. Нам пишуть на пошту, думаю, зробимо ще телеграм-бот — це зручно. Наші особисті сторінки завжди відкриті для питань, в коментарях у телеграмі люди багато пишуть, і ми цьому радіємо. Щоправда, чимало і проросійськи налаштованих коментаторів. Тут без церемоній, — банимо. Ми піклуємось про нашу аудиторію. Так, ми радіємо приросту підписників, але для нас важлива адекватність аудиторії, тому заради збереження тепла й затишку нашої інформаційної бульбашки, часто йдемо на те, аби свідомо обмежувати доступ тим, хто зазіхає на наш інформаційний комфорт. У  наше місто зайшли окупанти, але їх не має бути принаймні в нашому інфопросторі. Затишок і дружня атмосфера, де ніхто нікому нічого не винен, — це один із важливих принципів роботи нашого видання.

— Чи виникали у вашого медіа технічні проблеми через, можливо, Ddos-атаки з боку окупантів? Або ж чи не намагалася окупаційна влада в будь-який інший спосіб завадити роботі вашого видання?

— 28 березня ввечері росіяни здійснили DDoS-атаку на наше видання. Це нашкодило всій мережі сайтів «Або». Але за тиждень усе налагодили. Щиро дякую тим фахівцям, які долучились.

Що ж до перешкод у роботі, то перебування росіян — наша головна загроза. Ми не можемо створювати оригінального контенту, як раніше — з власними фото та відео. Дякуємо тим, хто надсилає свої. Але й ці роботи ми використовуємо дуже обережно, аби не нашкодити. Ми одними з перших медіа в Херсоні ще на початку березня заявили, що не будемо постити фото і відео з мітингів у Херсоні з міркувань безпеки. Принаймні перші декілька годин після цих заходів, адже людей викрадали прямо з мітингів. Тоді деякі наші місцеві колеги обурились і почали розповідати, що ми «нагнітаємо» і «поширюємо фейки»: всі ж уже оприлюднили. Було принаймні дивно. Тижні за три вже всі місцеві медіа дотримувалися цього правила. Ми не женемося за дешевою популярністю, і навіть якщо «всі вже оприлюднили», наша совість має бути чистою.

— Чи не бувало спроб окупантів переманити журналістів вашої редакції на свій бік? Шляхом погроз, залякувань чи чогось іншого? 

— В погрозах вони іноді пишуть щось на кшталт того, що незабаром усі медіа будуть працювати на них. Персональних пропозицій не було. Надто нас добре знають місцеві колаборанти. Думаю, вони розуміють, що немає сенсу нам подібне пропонувати: добровільно ж точно не підемо на таке. Погрози регулярно, десь раз на тиждень, приходять на пошту. Вони стандартні, навіть іноді їх дублюють. Це якась масова розсилка. Було кілька особистих погроз на початку березня.

— Чи відомо вам щось про ситуацію в інших локальних медіа Херсонщини? Чи вдається їм працювати далі?

— Так, ми спілкуємось. Хтось виїхав іще на початку масового вторгнення і пише віддалено. Хтось виїхав уже під час агресії росіян у Херсоні і також пише. Знаю про тих, хто змушений був припинити роботу або скоротити активність. Є редактори, які не пишуть більше самі, а використовують медіа як майданчик для фрилансерів чи блогерів, із якими працювали раніше. Є колеги, які продовжують працювати в Херсоні. Їх дуже мало, але є. Телевізійники та радійники працювати повноцінно не можуть, адже росіяни заглушили доступ, але вони переходять до соцмереж і займаються волонтерством. Журналістів, які співпрацюють з окупантами, в Херсоні одиниці. І вони були проросійськими завжди.

— Щодо контенту. Чи вдається розповідати людські історії херсонців, які живуть в окупації? Чи готові люди до таких інтерв’ю?

— Такі історії ми пробували писати на початку окупації, але згодом перестали. Ми не впевнені в безпеці людей. Не завжди люди готові розповідати свої історії. Але такі тексти пишуть колеги із Суспільного, а ми залюбки їх просто перепощуємо. Пишемо про тих херсонців, які за межами міста намагаються допомогти. Це принаймні безпечно. Але зараз і такого пишемо менше, тому що такі історії херсонці можуть сприймати болісно. Ті, хто виїхав, бачать картину геть з іншого боку. Вони в безпеці, а місцеві часто почуваються покинутими. Ми навіть помітили, як різко змінюється риторика херсонців, коли вони виїжджають. Скоріше за все, пізніше повернемось до формату висвітлення думок херсонців, які живуть в окупації. Ми повинні підтримати своїх.

Фото зі сторінки Євгенії Вірлич та «Кавун.City»