«Якщо наша культура не на часі, то за що ми тоді воюємо?» Як медіа про культуру працюють в умовах війни та борються проти російської пропаганди

«Якщо наша культура не на часі, то за що ми тоді воюємо?» Як медіа про культуру працюють в умовах війни та борються проти російської пропаганди

25 Квітня 2022
6925

«Якщо наша культура не на часі, то за що ми тоді воюємо?» Як медіа про культуру працюють в умовах війни та борються проти російської пропаганди

6925
Розповідаємо на прикладі «Неформату», The Claquers та «Читомо».
«Якщо наша культура не на часі, то за що ми тоді воюємо?» Як медіа про культуру працюють в умовах війни та борються проти російської пропаганди
«Якщо наша культура не на часі, то за що ми тоді воюємо?» Як медіа про культуру працюють в умовах війни та борються проти російської пропаганди

У період війни одна з основних місій медіа — висвітлення ситуації на фронті та в окупованих містах. Журналісти розповідають про втрати ворога, пишуть про успіхи української армії, висвітлюють історії людей, які тікають від війни. Проте окрім новин із фронту на «сторінки» медіа знову повертаються інші теми, зокрема й культурні. Наприклад, мовлення відновили телеканал «UA: Культура» й радіо «Промінь». Та в Україні є мистецькі медіа, які не припиняли роботу від початку війни й робили все у своїй сфері для того, щоби промотувати українську культуру, робити її видимою та вести боротьбу на культурному фронті. «Детектор медіа» поспілкувався з редакторками трьох медіа, що пишуть про культуру, — «Неформат», «Читомо» та The Claquersта розповідає, як вони перелаштувалися на роботу в умовах воєнного часу; чи змінилася їхня фінансова ситуація та підходи до роботи: про що зараз пишуть у першу чергу; як ставляться до російської культури та в чому бачать основну цінність культурних медіа в умовах реальної війни.

 

«The Claquers від початку був інструментом війни»

Головна редакторка медіа про класичну музику The Claquers Дзвенислава Саф’ян каже, що в умовах війни їхнє видання стали читати більше — показники переглядів зросли суттєво. «Це чудова ілюстрація оманливості тези, що культура не на часі. Навіть під час війни, за найменшої можливості, кожен повинен функціонувати зі своєю ефективною зброєю. Як у першій за воєнного часу рецензії сказала Марія Довгун, так ми покажемо, що є непереможними й зброя наша — не лише фізична, а й духовна», — каже Дзвенислава.

Дзвенислава Саф’ян

За словами редакторки, команда видання не перелаштовувалася на роботу воєнного часу, адже вже від початку The Claquers створювався як інструмент війни — тільки інформаційної. «Гострішими стали акценти в тому, що ми робили й досі, — зокрема, просвітницьких текстах про музичну культуру України, яка є самоцінною та незалежною, попри пропагандистські переконування росіян, — розповідає Дзвенислава. — Перерви як такої в роботі теж не було: із самого початку ми збирали інформацію про європейські та українські культурні ініціативи, щоб 28 лютого перетворити її на огляд “Українська музика лунає у світі під час війни”. Далі — звичний ритм, де кожні два-три дні ми випускаємо предметні мистецькі матеріали. Частина наших читачів — закордонна аудиторія, тому ми артикулюємо важливі суспільно-політичні теми, розповідаючи їх через історії, пов’язані з музикою. Одна з таких — свідчення жительки Бучі, скрипальки, що врятувалась і ділиться пережитим. Музикознавець Ігор Приходько перебуває в Харкові і створює цикл про те, як разом із музикою Баха переживає нову реальність».

Дзвенислава Саф’ян каже, що медіа про класичну музику, зокрема The Claquers, і в мирний час має цілком обмежені можливості заробітку. Проте третину бюджету на місяць все ж покривають пожертви патронів.

За її словами, і в умовах війни The Claquers займається основним завданням — рецензуванням музичних концертів. «Класичні імпрези виявляються ще ціннішими під час війни. Тому ми започаткували серію відгуків на онлайн-концерти Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика “Україна-2022. Музи не мовчать, — каже редакторка. — Наша місія незмінна: української музики у світі має ставати більше. Цікаві задуми та проєкти з творами наших композиторів не зупиняються навіть під час війни, ба більше: це саме той час, коли музика заявляє про себе стократ гучніше, а менеджери з-за кордону звертаються до культурних інституцій, щоб отримати ноти для виконань невідомих Європі та Америці творінь. Гадаю, що після перемоги настане ще більший спалах творчої активності — а зараз будемо його готувати й розповідати світові про українське, доступно доносити до іноземців професійні музикознавчі твердження того, наскільки ця музика якісна, що вона вартує ознайомлення та захоплення. І відгуки іноземних читачів свідчать, що зацікавлення тільки зростає».

Дзвенислава наголошує, що російська культура завжди була інструментом великодержавницької пропаганди, а нині, в умовах війни, неможливо відділити російські мистецькі твори та причетних до їхнього існування від подій, учасниками яких ми є. «Ще від початку команда The Claquers принципово не співпрацювала з російськими музикантами та не розповідала про них у зв’язку з російсько-українською війною, що триває з 2014 року, — каже вона. — Ми вважаємо, шо звучання російської музики на світових сценах має бути поставлено на паузу, як і виступи виконавців, які відкрито підтримували або підтримують злочин російського народу проти України, а також співпрацюють із державними фондами Росії. Про українських музикантів та колективів, які продовжують виконувати російську музику за кордоном і в Україні, ми також не пишемо».

 

«Війна точиться у тому числі й проти української культурної ідентичності»

Головна редакторка «Читомо» — медіа про культуру читання і мистецтво книговидання України та світу — Оксана Хмельовська каже, що назвала б усі зміни у виданні під час війни динамічним прискоренням. «Є постійне відчуття, що можна працювати ще ефективніше, змінюючи вектор руху відповідно до обставин і приймаючи блискавичні рішення, якщо вони вже зараз можуть допомогти чи на щось вплинути. Зазвичай у нас була одна унікальна стаття на день — рецензія, огляди нових книг, інтерв’ю, аналітичні статті чи репортажі з літературних подій, а також дві-три новини, — каже Оксана Хмельовська. — Зараз ми публікуємо в середньому десять новин на день; у перші дні війни їх було навіть по двадцять. Ми відстежуємо всі заяви закордонних письменників, профільних організацій, благодійні акції, налагодження нових каналів збуту чи друку книжок, публікації сотень ілюстрацій, плакатів».

Оксана Хмельовська

За словами Оксани Хмельовської, загалом стандарти журналістики в умовах війни незмінні, «Читомо» — незалежне ЗМІ й цим пишається, проте в редакційній політиці сталися суттєві зміни. Серед основних змін Оксана Хмельовська відзначає п’ять:

  1. Прискіпливіша перевірка фактів, адже російська пропаганда працює на повну потужність, а тепер ще винахідливіше. «Наші друзі у фейсбуку пишуть і діляться “новинами”, але насправді це профілі інших людей, які взяли ім’я та фотографії профілю, щоби прикинутися українцями. Ми уважно переглядаємо профілі організацій, яким прийшла ідея “допомогти”, — іноді це можуть бути справді волонтери, а іноді фейкові», — каже редакторка.
  2. «Читомо» не публікує думок опозиційних російських письменників, навіть якщо вони жорстоко критикують політику Путіна й висловлюють притомні думки, оскільки в такий спосіб можна легітимізувати образ «хороших росіян», який зараз активно використовує російська пропаганда. «Ми фіксуємо заяви, розмови, навіть зберігаємо собі в папочку, але поки не публікуємо. Якщо ми їх будемо використовувати, то для аналітичних матеріалів чи есеїв», — розповідає Оксана Хмельовська.
  3. Команда видання намагається бути обережнішою з темами, які можуть спричиняти розбрат у суспільстві. «З початком повномасштабного вторгнення і після всіх виявлених жахіть люди досить категоричні, різкі, емоційно нестабільні, жорстоко ображають одне одного, не розбираючись у ситуації. Тому ми намагаємося м’якше подавати теми, які можуть розділяти суспільство. Переважно це теми вивчення української мови; викладання російської мови й русистики в освітніх закладах тощо», — каже головна редакторка «Читомо».
  4. Редакція «Читомо» перевіряє заяви організацій. «У перші дні війни було дуже багато заяв, що ті чи інші компанії солідаризуються з Україною і йдуть із російського ринку. Наприклад, глобальне аналітичне агентство в галузі вищої освіти QS Quacquarelli Symonds запевнило, що не буде включати у світовий рейтинг виші Білорусі й Росії, а ось у свіжому рейтингу університети агресорів є. Нещодавно компанія Duolingo зробила низку заяв на підтримку України та констатувала зростання зацікавленості українською мовою, а також створила спеціальний розмовник для українців-переселенців. Натомість не закрила свої сервіси для російських користувачів, а Крим, Донецьку та Луганську області виключила з-поміж інших адміністративних одиниць України для користувачів тесту, — каже Оксана Хмельовська. — Гадаємо, таких прикладів намагання всістися на двох стільцях ще буде багато».
  5. Видання почало адаптувати англомовні новини спеціально для іноземної аудиторії, щоби пояснити контекст, який не є очевидним для іноземців. «Також на редакційних нарадах ми почали окремо думати про матеріали для української аудиторії і для іноземної», — додає редакторка.

Оксана Хмельовська розповідає, що в перші дні війни майже зникли анонси подій, тому довелося перепрофілювали посадові обов’язки журналістки, яка займалася рубрикою «Події», і підкріпити новинну стрічку двома працівниками. У перші дні вся редакція працювала на новинах. «Ми понад рік планували, стратегували, обдумували англійську версію сайта, зважувалися, розраховували бюджети, але буквально на другий день війни зрозуміли, що ось він, цей час, — каже Оксана. — За кілька днів ми знайшли програмістів, що безплатно нам все запрограмували (дякуємо чудовим SiteGist), і попросили допомоги у перекладачів-волонтерів щодо перекладу. Вже за тиждень у нас була повноцінна англомовна версія, зі своїми унікальними статтями, розрахованими на іноземну аудиторію, англомовна сторінка у твітері й лінкедіні. Про нашу англомовну версію написали ключові закордонні тематичні ЗМІ, такі як Publishers Perspectives, Publishers Weekly, Financial Times, були перепости в міжнародних профільних групах у соцмережах».

За словами Оксани Хмельовської, обсяг роботи редакції значно зріс, а ресурси — ні. Перший місяць у команди «Читомо» взагалі не було вихідних. «Потім майже примусово я ставила вихідні для членів редакції. Це надовго, тому треба дбати за свій відпочинок і здоров’я», — каже Оксана.

Вона розповідає, що редакція «Читомо» обрала кілька тем, які допоможуть зрозуміти закордонним читачам, що відбувається в Україні. Насамперед це новини, аналітичні матеріали, що роблять «крок назад» і пояснюють передумови культурної експансії, руйнацій та дають уявлення про українську культуру та літературу. «Як писала мистецтвознавиця, кураторка Аліса Ложкіна у своєму есеї для textezurkunst.de, на поверхні — кілька українських фігур, які можна побачити на міжнародній арені, але під водою, невидимий для спостерігача, є величезний, живий і цікавий соціальний та мистецький український всесвіт. Власне, підсвічувати цей всесвіт і є пріоритетом», — каже Оксана Хмельовська.

Також важливою темою для «Читомо» зарає є книжки, що потребують перекладів іншими мовами, — художня проза, есеїстика та інші твори, які можуть допомогти заявити про українську історію, культуру, мистецтво на міжнародному рівні. «Інша важлива тема — наслідки російської пропаганди. Це те, що дуже цікаво західним медіа, і те, що російські пропагандисти називають “цензурою в Україні”. Для нас було важливо розказати, що заборона ввезення книжок “антиукраїнського змісту” — не цензура, а відповідь на прицільну атаку під час інформаційної війни, — пояснює Оксана Хмельовська. — Проте навіть після десятків коментарів закордонним журналістам стало зрозуміло, що цю інформацію потрібно візуалізувати. Так ми створили добірку з 50 пропагандистськими книжками, що шокувала наших закордонних друзів і партнерів. Відвідуваність статті постійно росте, тож ми сподіваємося, що переконуємо світ у загрозливому масштабі хворого “русского міра”, який готувався до звірств десятиліттями завдяки сотням текстів художньої і нехудожньої літератури».

За словами головної редакторки, команда «Читомо» також фіксує злочини проти пам’яток культури, знищення видавничих потужностей України, спалення книжок у бібліотеках, але так само пише й про людські втрати: видавців, журналістів, перекладачів, письменників. Все це, на думку Оксани Хмельовської, дуже важливо поширити у світових медіа. «Для української аудиторії ми так само продовжуємо робити новини, пропонувати можливості, гранти, резиденції через рубрику Події”, — каже вона. — Зараз зарано говорити про будь-які дослідження наслідків війни для книговидання, але ми провели перше опитування, в якому взяло участь 81 активне видавництво. Ми стараємося подавати оперативну інформацію щодо стану галузі сьогодні: які видавництва продовжують роботу; чи працюють друкарні в Україні; як друкують українські книжки за кордоном; чи перекладають українські книжки за кордоном; що пишуть західні медіа про українську літературу. Мені здається, важливо давати як об’єктивну інформацію про складний стан галузі, так і позитивні кейси — наприклад, про відновлення роботи видавництв та книгарень, допомогу закордонних друкарень для друку українських книжок».

Як розповідає редакторка, бюджет «Читомо» до повномасштабного вторгнення був сформований із грантів, благодійних внесків читачів і рекламних замовлень від видавців, а в умовах війни ці джерела фінансування неможливі, оскільки, згідно з опитуванням «Читомо», продажі 95% видавців разюче скоротилися, а платоспроможність читачів стрімко впала. «Український культурний фонд, на який покладалися великі надії, свій бюджет віддав на потреби армії. Завдяки благодійному аукціону, який ми завершили акурат до початку війни, нам вдалося зібрати 250 тисяч гривень. Цих грошей стане десь іще на два місяці. Зараз ми намагаємося подаватися на гранти, але поки що без успіху: грантів на культурну журналістику особливо ніколи не було, а зараз — і поготів. З іншого боку, ми розуміємо, що зараз підтримати журналістів, які працюють у небезпечних зонах, значно важливіше, як і тих представників регіональних ЗМІ, яким вдалося евакуюватися із зашкоджених міст і містечок», — каже Оксана Хмельовська.

Зараз видання планує збільшити кількість підписників на патреоні серед англомовної аудиторії.

Оксана розповідає, що найпершими на ескалацію війни зреагували поети, тому видання уже з 25 лютого почало збирати вірші в кураторські добірки й перекладати англійською. «Маємо чотири опубліковані добірки, доступні українською та англійською, а це вірші 60 авторів (п’ята добірка в розробці, а це ще +14 авторів). Перекладами англійською займались україномовні та англомовні поети, перекладачі з угрупування Translatorium, що сприяло більшій видимості проєкту. Відтак добірками зацікавились видавці та активісти з різних країн. Наші добірки увійшли до антологій у Лондоні, вийшли окремою книжкою в Каїрі (арабською), планується видання перекладів добірок у США (антології Voices of Ukraine, Sunflowers), в Китаї, Канаді, — каже Оксана Хмельовська. — Також публікуємо переклади есеїв українських авторів для англомовної аудиторії, які стосуються війни чи переживання бойових дій. Звісно, ми працюємо не лише з текстами, публікуємо й роботи українських ілюстраторів, шрифтових дизайнерів на теми війни та культури в часи війни. Вони не потребують перекладу і знаходять відгук у різних куточках світу».

Відвідуваність «Читомо» за час війни зросла втричі. «Якщо до війни це було 5000 відвідувань за день, то зараз 15000, але буває й більше. Ми розуміємо потреби нашої україномовної та англомовної авдиторій. Звісно, ми ще не встигли провести ширші редакційні ради та стратегічні обговорення, але наше завдання зараз — працювати для цих двох аудиторій хоча б у заданому ритмові й заданій системі координат», — каже редакторка.

Оксана Хмельовська розповідає, що «Читомо» підтримує ініціативу митців щодо скасування російської культури та радиться з експертами Українського інституту, Міністерства закордонних справ, PEN-Ukraine, Мінкульту, як краще аргументувати ті чи інші новини чи позицію. «На жаль, випадки, коли запрошують українських митців поговорити про передмови чи наслідки війни спільно з росіянами, трапляються постійно. Інколи люди справді не в контексті і щиро не розуміють, чому це погана ідея, — розповідає Оксана. — У мистецьких колах заявляють про розгул націоналізму в Україні та русофобію Заходу, про нерівність ставлення до біженців з України й з Далекого Сходу, як тяжко бідним росіянам під санкціями, і що Україні варто було би здатися, щоб уникнути такого кровопролиття».

Оксана додає, що після всіх звірств над людьми в Україні перша реакція — послати всіх диспутантів вслід за російським кораблем, але вважає таку позицію дещо незрілою, адже в мирних реаліях вона сприймається як неадекватність і радикалізм і не приведе до бажаного результату. «Якщо ми говоримо про культурну дипломатію, то маємо розуміти, що вироблення спільної мови з лідерами думок вкрай важливе. Тому потрібно терпляче пояснювати, аргументувати. І якщо нас аж так не розуміють у світі, то, напевне, це наші недопрацювання за всі роки, наша інфантильність і втома від війни на Донеччині й Луганщині, повна відсутність інформаційної протидії, — каже Оксана. — Українські діячі культури, митці та письменники борються за своє право бути поміченими, почутими без необхідної присутності російського аналога, ніби тільки через присутність російського можна почути український голос. У таких випадках ми кажемо: хочете нас справді почути й допомогти — зробіть це без російського посередництва».

За словами Оксани, ця війна точиться, зокрема, й проти української культурної ідентичності: Росія намагається її нівелювати, довести імперську тезу, що українці не мають самобутності, тому й не мають права на свою державу. «Саме тому культура на часі, вона відіграє ключову роль, і її підтримка під час війни, підсилення має величезне значення. І особливо зараз вона буде розвиватися дуже стрімко і голосно, тому що більше медіамайданчиків, які можуть її підтримати, висвітлити, дати оцінку, то краще», — додає головна редакторка «Читомо».

 

«Наш план — не складати чорні списки з російським продуктом, а пропагувати український»

Редакторка видання про музичний андеграунд «Неформат» Ярина Денисюк каже, що під час війни редакція майже перестала писати великі тексти, вести кілька постійних рубрик, які втратили актуальність, та займатися відеопродакшеном. «Робота з фрилансерами припинилася повністю, але ми думаємо, як її відновити чи хоча б зберегти, — розповідає Ярина Денисюк. — Також ми не можемо проводити концерти, зате робота лейбла, навпаки, активізувалася. Багато активності з сайта перейшло прямо в соцмережі, а впровадження спільноти читачів довелося переосмислити, й не на користь видання. Через те, що нової української музики стало удвічі більше, і слухати треба удвічі більше, але не завжди це дозволяють емоції, що виникають на фоні наших часто сумних новин. Також зросла кількість запитів на міжнародну співпрацю, у закордонних медіа зріс інтерес до української музики як у контексті війни, так і поза ним».

Ярина Денисюк

За словами Ярини, на роботу в умовах війни редакція перелаштовувалася приблизно два тижні. «Всі учасники нашої команди опинилися в  різних умовах. Хтось сидів у заблокованому Чернігові весь цей час, хтось виїхав за кордон чи в інші українські міста, хтось живе в доволі безпечному Ужгороді. Тож за ті перші тижні ми, залежно від умов, встигли організувати собі якийсь більш-менш зручний та безпечний побут на своїх місцях. Але в нас і до того була, по суті, онлайн-редакція, тож на методи роботи це не вплинуло ніяк, просто в людей були невідкладні особисті питання», — каже Ярина. Вона додає, що спершу було важко зібратися з думками та почати писати про музику як таку, а слухати щось нове більш-менш свідомо, не пропускаючи повз вуха, Ярина змогла тільки на початку третього тижня війни.

Редакторка каже, що поки що команда «Неформату» концентрується на веденні соцмереж та новинної стрічки, але у планах — відновлення відеоформату та повернення великих текстів. «У нас і до війни був доволі обмежений набір тем — нові релізи, концерти, навколомузична інфраструктура, колекціонування — та ще й у нашій ніші. Ми не стали розширювати цей перелік, але сконцентрувалися на нових воєнних українських релізах, трохи писали, як виживає навколомузичний бізнес за цих умов. Новою для нас стала тема санкцій і їхнього впливу на Росію. Також стараємося більше писати про різні благодійні ініціативи (українські та закордонні), можливості отримання допомоги в культурно-мистецьких колах. Все, що напряму стосується війни, збираємо в окремий розділ на сайті, — пояснює Ярина Денисюк. — Зараз ми повністю відмовилися від щотижневих оглядів закордонних новинок і наших традиційних рубрик (плейлисти, огляди лейблів, закордонних сцен тощо), бо це не дуже актуально».

За словами Ярини, війна вплинула й на плани диверсифікації фінансування «Неформату». «Завдяки гранту від Львівського медіафоруму ми саме запускали власну спільноту читачів і вже були готові активно її промотувати, буквально за кілька днів до старту цього етапу війни провели в Києві запланований концерт-презентацію, надрукували мерч, а потім стало не до того, — каже Ярина. — У нас лишилося чимало старих підписників на патреоні, і ми скоро таки технічно запустимо спільноту читачів на сайті, але точно не зможемо досягнути бажаних фінансових чи кількісних показників, адже зараз не дуже доречно перетягувати гроші від нагальніших справ». Вона додає, що поки що «Неформат» працюватиме за старою системою фінансування, коли видання залежить переважно від мецената та директора Олександра Масовця, який працює в IT. «Але це для нас не дуже прикольна ситуація, бо вона й раніше була ризиковою для видання, а зараз, у часи можливих соціальних потрясінь, — тим паче. Ще сподіваємося на якісь культурні гранти, будемо шукати та подаватися, куди можна», — каже Ярина.

В умовах війни команда «Неформату» запустила кілька проєктів. Зокрема, плейлист Ukrainian War Music, у якому з’являється багато музики, яку із 24 лютого випустили українські виконавці. «Стараємося давати слухачам, і українським, і закордонним, збалансовану картину, тому все нове ретельно слухаємо та зважуємо, що краще додати в нашу добірку. Виходить різноманітно — від блек-металу й до легкого інді. Плейлист періодично оновлюємо», — каже Ярина Денисюк. Інший проєкт — збірка пісень на підтримку українських військових. «Команда дружнього нам проєкту МА|ПА (цикл інтерв’ю з музикантами з різних областей країни) взяла на себе укладання збірки, комунікацію з гуртами, а ми більше відповідаємо за поширення й виведення грошей із Бендкемпу. Після перших двох частин було багато охочих, тож ми зібрали й третю, — розповідає редакторка. — Кожна частина збірки на Бендкемпі вже продалася на понад 100 доларів, і частину грошей ми перевели на рахунок фонду “Повернись живим”. Вийшло 10 тисяч гривень». Щоби впевненіше почуватися у фінансовому плані, команда «Неформату» планує активніше працювати як лейбл, а коли буде змога, відновити концерти, бо вони допомагають людям розслабитися. «Але зараз наш головний концертний організатор Єгор Фелюст щойно пережив облогу Чернігова, тому конкретних планів на це ще не будуємо», — каже Ярина.

За її словами, ще від початку вторгнення Росії на територію України у 2014 році «Неформат» поступово відмовлявся від усього російського. «Ми відмовляли російським проєктам у співпраці, свідомо не висвітлювали релізи російських виконавців, навіть якщо ними займалися вітчизняні лейбли, не писали про українські проєкти з “ватними” поглядами, а явна орієнтація на російський ринок була для нас додатковим і вагомим фактором, аби не витрачати свій час на той чи інший гурт, — каже вона. — У 2020 році я ініціювала повну відмову від російськомовної версії сайту. Залишалися хіба якісь імена на афішах і спорадичні новини про дуже добре знайомі нам проєкти, які, втім, самі майже перестали взаємодіяти з українською сценою, тож і їх не стало».

У «Неформаті» також кажуть, що в такий спосіб для цього медіа скасування російської культури вже майже сталося. Проте команда збирається обірвати ті останні зв’язки, що мала з російською музикою. «Наш план — не складати чорні списки, а пропагувати та розвивати український продукт, який виглядатиме потужно і цікаво в порівнянні з будь-якими іншими країнами, зокрема й Росією», — розповідає редакторка. Вона додає, що в період війни культура на часі, а інакше взагалі не зрозуміло, навіщо ми воюємо. «Якраз українську культуру ми зараз і захищаємо насамперед, тому цілком природно, що в багатьох наших читачів є запит на нову чи стару музику, є бажання проводити та відвідувати концерти, є порив створювати нові пісні», — каже Ярина Денисюк.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
6925
Читайте також
08.04.2022 12:30
Ольга Білоусенко
«Детектор медіа»
2 300
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду