Журналіст Олег Батурін про російський полон: «Те, що я бачив і відчув, свідчить про одне:  вони садисти»

Журналіст Олег Батурін про російський полон: «Те, що я бачив і відчув, свідчить про одне: вони садисти»

28 Квітня 2022
6852
28 Квітня 2022
10:09

Журналіст Олег Батурін про російський полон: «Те, що я бачив і відчув, свідчить про одне: вони садисти»

6852
Як кореспондент «Нового дня» вісім днів був в’язнем окупантів і як ведеться зараз медійникам на загарбаній Херсонщині.
Журналіст Олег Батурін про російський полон: «Те, що я бачив і відчув, свідчить про одне:  вони садисти»
Журналіст Олег Батурін про російський полон: «Те, що я бачив і відчув, свідчить про одне:  вони садисти»

Каховська гідроелектростанція була однією з перших цілей російських загарбників на Херсонщині. Росіяни захопили Каховку і Нову Каховку вже 24 лютого. Із першого дня окупації каховський кореспондент херсонської газети «Новий день» Олег Батурін робив свою роботу — спостерігати, фотографувати й описувати події у загарбаному місті. Це було небезпечно: окупанти вбивали мирних мешканців, виловлювали проукраїнських журналістів і активістів, ветеранів війни на Донбасі та представників органів місцевого самоврядування.

12 березня Олегові зателефонував журналіст, ветеран і активіст Сергій Цигіпа й запропонував зустрітись біля автостанції в Каховці. О 16:30 Олег пішов на зустріч, залишивши вдома телефон і документи й пообіцявши повернутись за двадцять хвилин. Втім не повернувся: його захопили росіяни, тримали в полоні вісім днів, знущались і психологічно тиснули. Зараз Олег виїхав на вільну територію.

Вся Україна і світ захоплюється сміливістю українських громадян на окупованих територіях, зокрема в Херсоні, де проукраїнські демонстрації обстрілюють та закидають гранатами. Але робота журналістів в окупованому регіоні — не менший подвиг, адже окупанти цілеспрямовано переслідують медійників, викрадають їх, вимагають записувати принизливі відео про «співпрацю», замінюють українські телеканали російськими тощо. Олег Батурін розповів «Детектору медіа» про обставини свого полону та специфіку роботи на окупованій території.

— Олеже, що відбувалось у Каховці 24 лютого?

— З початку війни я не виїжджав за межі Каховки. Лише у перший день війни ми з дружиною виїхали до сусідньої Нової Каховки, щоб побачити на власні очі, що відбувається. Це було дуже страшно. Уже пізніше я усвідомив, наскільки небезпечним був цей виїзд. Ми з дружиною їздили туди своїм автомобілем; над нами пролітали реактивні літаки, величезна кількість військових сунула на Таврійськ — вони на той час уже захопили Каховську ГЕС і їхали на головну споруду Північнокримського каналу. Це було страшне і трагічне видовище. Пам’ятаю, коли ми повернулись додому, мене сильно трусило. Спочатку я не міг зрозуміти, чому, адже начебто побачив очевидне, те, до чого подумки і готувався.

Ми почали це аналізувати. Коли ти їдеш машиною, то щось так чи інакше помічаєш боковим зором, це закарбовується у твоїй голові, але відразу ти цю інформацію, емоцію, враження витягнути назовні не можеш. Як виявилось, мене дуже пригнітив той факт, що кілька людей, яких ми зустріли, коли перед нами сунула колона військової техніки, радо зустрічали росіян, махали їм. Це було близько 13:30 24 лютого. 

Наступними днями на рівні чуток (потім вони підтвердились) почала з’являтися інформація, що невдовзі після того, як ми робили вилазку до Нової Каховки, російські військові розстріляли там родину з двома маленькими дітьми. Наступного дня також когось розстріляли. Під Новою Каховкою вони встановили блокпости, виїжджати означало піддавати себе смертельному ризику. Тому ми з Каховки не виїжджали.

— Як ти потрапив у полон російських окупантів?

— Мене викрали 12 березня. О 5 ранку 8 березня російські військові вдерлися до будинку нашої каховської активістки, однієї з організаторок мітингів у Каховці Галини Захарченко. Врятуватися їй вдалось просто дивом. Будинок пограбували, винесли весь чоловічий одяг і взуття, шукали машину. Але ще не було зрозуміло, що відбувається, яка тактика поведінки російських окупантів і чого від них очікувати. Ці ризики ще не сприймалися серйозно. 

Сергій Цигіпа — активіст і журналіст із Нової Каховки, ветеран війни на Донбасі. Ми з ним ніколи не дружили, завжди підтримували суто робочі стосунки. 8 березня він написав мені, що йому загрожує небезпека, за ним полюють, тож він залягає на дно. Згодом стало відомо, що вранці 12 березня він зник.

Він зателефонував мені 12 березня. У той час ми якраз обговорювали перші викрадення на Херсонщині. Здається, тоді офіційно заявляли про 400 викрадених людей в області. Так от, він мені зателефонував в обід і сказав, що йому дуже треба зі мною зустрітись. Це був звичайний дзвінок, єдине, що він телефонував не зі свого номера, але пояснив, що і цей номер його. Я живу в Каховці, він — у Новій Каховці. Цигіпа запропонував зустрітися посередині; я сказав, що не робитиму цього, нікуди з міста не піду і якщо він хоче зустрітися, то нехай приїжджає в Каховку. Він відповів, що подумає. За півтори години набрав і сказав, що зможе під’їхати. Домовились о 17:00 зустрітись на автостанції. Я на цю зустріч не взяв ні телефона, ні паспорта. Своїх домашніх попередив, як діяти, якщо не повернусь.

— Тобто ти усвідомлював, що можеш не повернутися з цієї зустрічі?

— Цілий той день я відчував ірраціональну тривогу. Навіть деяким колегам писав, що відчуваю небезпеку. Уже буквально перед вимкненням телефона і виходом з дому я листувався зі своєю знайомою з Каховки. І сталося так, що останнього її повідомлення я вже не прочитав. У ньому вона написала: «Ти знаєш, орки заїхали на автостанцію». Ще один момент — телефон я не вимкнув, думав, що вимкнув, але щось не те натиснув. На той час ми займалися охороною правопорядку від мародерів і в кожного з нас на телефоні була встановлена програма «Рація». За 5 хвилин після мого виходу мені зателефонували орки, відповіла дружина, дзвонили, щоб переконатися чи вийшов я на зустріч і дзвонили з того ж номеру, з якого мене набирав Цигіпа. Дружина його голосу не знає, тому на питання, чи я вийшов, відповіла «так». Більше той номер не відповідав. Але після цього дзвінка запрацювала «Рація» і через неї мої колеги з охорони правопорядку сказали, що на автостанції орки. Через кілька хвилин ще одне повідомлення: «Орки виїхали з автостанції. Вони виїжджають з міста». Очевидно, що там уже був я.

— Чи припускав ти, що якби взяв телефон і отримав це сповіщення, то міг би втекти?

— Так, якби я взяв із собою телефон, то міг би втекти. Але в них була задача схопити мене за будь-яку ціну, і якби я не втрапив у цю пастку, вони б, напевно, вдерлися до мене додому. Те, що сталося, я аналізував із багатьма людьми. Ми дійшли висновку, що я міг себе врятувати, але… Скажу так —  мене врятувало, що мене схопили на початках цих викрадень, тому що зараз це відбувається з гіршими наслідками, людей важче витягти, важче привертати увагу до кожного окремого випадку. Російські окупанти вже більше розуміють, що робити з полоненими. Коли все починалось, у них панував хаос. У мене було відчуття, що вони не розуміють, що зі мною робити. 

— Вони пояснювали мету викрадення? Як вони діяли, коли дізнались, що ти журналіст?

— Коли російські військові мене схопили і затовкли в мінівен, то були дуже роздратовані, що при мені немає ні телефона, ні паспорта, і вони не можуть переконатися, що я це я. Били. Я їм назвався несправжнім іменем. Коли привезли в мерію Нової Каховки і кинули на підлогу, єдиний раз їм удалося примусити мене дивитися на моїх співрозмовників, бо всі інші боялися. То очі мені закривали, то обличчя, так уникали пояснень, хто вони і що вони. А тут вони мене змусили дивитися віч-на-віч і там уже було очевидно, що називатися несправжнім іменем без сенсу. Запитували, чому я спочатку назвався не собою; я пояснив, що оскільки мене схопили невідомі люди, я злякався. Запитували, ким і де працюю. В оточенні російських військових було двоє цивільних, один із них себе назвав і я його впізнав. Це був колаборант Володимир Леонтьєв — самопроголошений керівник окупаційної влади у Новій Каховці, Таврійську та Каховці. 

Якраз за кілька днів до викрадення я написав про нього статтю. Він її згадував. Виглядає так, що Цигіпу вони впіймали. Підстав звинувачувати у чомусь його у мене немає. Його могли викрасти. А оскільки вони відразу перевіряють телефони й соцмережі, могли через нього вийти на мене і побачити всі ці публікації. Мені здалося, що  тоді вони ще соцмережі і медіа не відстежували.  

— Нещодавно росіяни оприлюднили відео з Сергієм Цигіпою, де видно, що він живий і зараз у полоні. Що ти про це думаєш?

— Вони оприлюднили відео з різними полоненими. Серед них колишній міський голова Херсона Володимир Миколаєнко, і Цигіпа, і члени херсонської тероборони.

Про Цигіпу від 12 березня не було нічого відомо. З відео, опублікованого 22 квітня, ми зрозуміли, що він живий, що досі у полоні, що з ним добряче попрацювали. Видно, що це відео знято за сценарієм і змонтоване. Думаю, він говорив під тиском.

Знаю, що мене теж готувались вивезти до Криму. Чому не вивезли — не знаю. Коли мене тримали в ізоляторі, то говорили на кшталт «цього, цього, цього готуємо вивезти в Крим». 

— Як думаєш, чому тебе не вивезли до Криму? Що зіграло на твою користь?

— У мене є кілька версій. Перша — мені здалося, що основною категорією людей, яких вони тоді відстежували, ловили й катували, були ветерани. Серед тих, кого разом зі мною утримували в ізоляторі в Херсоні, їх було найбільше. І до них була прикута найбільша увага. Друга — можливо на мою користь спрацювала гучна реакція щодо мого викрадення і резонанс, який виник. Третя —хаос й анархія. Я не бачив, що у них є центр ухвалення рішень, якісь головні люди. Тому що спочатку вони привезли мене до місцевих колаборантів у Новій Каховці, потім до Херсона. У Херсоні мене вже не били і не погрожували. Те, що я тоді пережив та відчував, було психологічним стресом. Щодня чув, як катують інших людей. Як правило, в ізоляторі в камери до ветеранів заходили двічі на день. Їх били, катували, знущалися, а потім, коли знущання припиняли, починали обхід усіх камер, зазирали до кожної і запитували: «Нормально все?» Якщо хтось змовчав, не почув питання або огризнувся, мовляв, як тут може бути нормально, то заходили і били. Оце «Нормально все?» — «Да, все нормально» я теж сприймав як садизм і психологічне насильство. Взагалі те, що я бачив і відчув, свідчить про одне:  вони садисти.

— Чи було у тебе відчуття, що ти можеш не повернутися? 

— Абсолютно. Я був упевнений, що вони перевернули мій дім, не знав, що з моїми рідними, і молив Бога, щоб принаймні з ними все було добре. Я сподівався, що їм усе-таки вдалося врятуватися. Бо перед виходом казав, що якщо за двадцять хвилин не повернусь, то все, мене забрали. Чіткого плану дій не було, але поруч із рідними були люди, щодо яких я знав, що вони змогли б знайти правильний шлях.

Одного ранку нас кудись повезли, я думав, що на розстріл. Але ми їхали-їхали і ніяк не доїжджали. Тоді з’явилася надія залишитися живим. Та я відкидав ілюзії, щоб не сподіватися дарма. Та й емоційно я був у важкому стані, мені снилися жахи, ледь засинав. Легше стало десь на п’ятий день полону. Взяв себе в руки, згадав, що я журналіст, пригадав, як було восени 2014 року, коли мене годин на 11 затримували фсбшники в Криму.

— Як тебе відпустили з російського полону?

— Зранку 20 березня до мене прийшли — голову вниз, руки за спиною перев’язали дротом, вивели в коридор. Також вивели кількох інших полонених. Сказали «зараз ми вас відвозимо додому». Перед цим уяли в мене ДНК і занесли його в базу, електронні відбитки пальців, записали всі паспортні дані і примусили підписати документ, що я «зобов’язуюсь співпрацювати з федеральними органами Російської Федерації». Переконаний, що й це було більше зі сфери садизму і психологічного тиску. Коли нас вивозили, то сказали п’ять днів сидіти вдома і чекати подальших дзвінків. Мене та іншого полоненого висадили на в’їзді до міста. Другим полоненим був зовсім молодий хлопець, я так зрозумів, ром. Його схопили за те, що він фотографував на телефон російську техніку. Він дуже переживав, що в росіян залишився його ланцюжок, кулон, навушники і велосипед. 

Олег Батурін. Фото після звільнення

— Чи погрожували твоїм рідним: дружині, батькам?

— Дружині не погрожували, лише батькам. Вони також живуть у Херсонській області. За кілька днів до мого викрадення якісь люди сказали їм, що по сина прийдуть і щоб я ховався. Чесно кажучи, я про це забув; згадав, коли батьки знову сказали, що їм погрожують. Погрожують зараз, коли я вже виїхав. І, я так розумію, це роблять ті ж самі люди. Кажуть передати мені, щоб кидав журналістику. Але я не надавав цьому значення. Ще до війни погроз лунало багато, я звертався до правоохоронців. Наприклад, Павло Філіпчук, призначений «гауляйтером» Каховки, у 2019 році після сесії Каховської районної ради у холі погрожував мені, що покалічить. Я звертався до поліції, але все спустили на гальмах. Він був депутатом облради, замішаним у численних корупційних скандалах, я про це писав. Намагався судитися зі мною, програвав суди. Кожен суд — це черговий привід згадувати про нього і його справи. Цього Філіпчука завжди всі боялися: в поліції,  прокуратурі, всі перед ним осмикувались. І зараз буквально з перших днів війни я сказав, що Філіпчук — це готовий самопроголошений керівник Каховки, а то й глава так званої «херсонської народної республіки». Так і виявилося. Він — гауляйтер Каховки.

І так виявилось не лише з ним. У 2017, 2018, 2019 роках я писав про проросійських активістів по області, які робили антиукраїнські заклики, залучались до проросійських громадських організацій. Я звертався по коментарі до СБУ, і там мені казали щось на кшталт: «Не вистачає доказів». А зараз усі ці люди в перших лавах зрадників. 

Буквально днями в проросійських телеграм-каналах виклали «уравідео», як у Новій Каховці місцеві активісти розвішують червоні ганчірочки і дають коментарі. І серед них було двоє проросійських активістів із Нової Каховки, яких СБУ затримала на початку березня, коли вже тривала війна, а потім відпустила. Тепер вони тероризують людей і розповідають про фашистів. Питань багато. Сподіваюсь, рано чи пізно на всі ці питання ми знайдемо відповіді.

— Як зараз твоє здоров’я після полону і знущань?

—  Якщо у людини є якісь проблеми зі здоров'ям чи хронічні захворювання і вона потрапила до орків, то це біда. Жодних ліків, жодних лікарів. Уже на свободі я дізнався, що рідні передавали критично важливі мені краплі для очей. Звісно, до мене вони не дійшли.

— Яка зараз ситуація в Херсоні та області з медіа? Залишився хтось із проукраїнських? 

— Відверто кажучи, працювати у Херсонській області неможливо. Журналісти, які залишились, працюють на межі і за межею неможливого. Тому що це надзвичайно складно технічно. Постійно виключають, відрізають, глушать мобільний зв’язок. Ще коли я залишався в Каховці, то було таке, що два дні поспіль не було ні інтернету, ні мобільного зв’язку. Щоб із кимось зв’язатися, люди виходили у певні точки в місті. Водночас там ти постійно перебуваєш у страху. Пам’ятаю, що я не лягав спати, поки не почищу телефон, не вийму сімкарту, не заховаю її і не вимкну телефон. Видаляв якісь фото, повідомлення, які могли наразити на ризик інших людей. Звісно, коли я виїжджав, розуміючи що доведеться, перетинати російські блокпости, я десь разів по п’ять видаляв практично усі додатки з телефону.

Що ж до журналістів, то за умов, коли нема зв’язку, не можна не те що фото надіслати чи поставити на сайт — навіть текст неможливо відправити. Така ситуація досі є у деяких районах області. І журналісти, які там працюють, коли проривається зв’язок, надиктовують тексти.

Під час війни журналістика у Херсонській області змінила свій класичний вигляд. Журналістикою став навіть пост у фейсбуці, якщо журналіст працює за стандартами і видає перевірену інформацію. Є колеги, які вели і ведуть телеграм-канали. телеграм-канали і стрічка фейсбука — це те, звідки люди реально можуть отримувати інформацію.

— А твої колеги з газети «Новий день» виїхали з міста чи дехто лишився працювати?

— Редакція газети «Новий день» не працює, з перших днів війни робота припинилась. Частині працівників вдалося виїхати.

Проукраїнський мітинг у Новій Каховці під час окупації. Фото каналу «Дом» 

— Російські окупанти у перші ж дні захопили українське радіо і телебачення й почали транслювати свою пропаганду. Чи повністю захоплений інформаційний простір? Україна може достукатись до людей чи ні?

— У Херсоні ситуація інша, ніж по області, бо там краще працює мобільний зв’язок і у людей є більше доступу до інформації. Що ж до районів, то ситуація там складніша, оскільки росіяни захопили інтернет-провайдерів або самі провайдери почали співпрацювати з росіянами. Є й проблеми з мобільним інтернетом. Через приставки Т2 транслюються лише російські канали та радіостанції. Українське телебачення можуть дивитися лише ті, хто має супутникові антени.

Знаю, що є люди, які у захваті від того, що їм показують. На певну частину людей російська пропаганда діє. І все-таки більшість людей у Каховці та Новій Каховці читають чати у вайбері, телеграм-канали, фейсбук.  І навіть для багатьох людей старшого віку читати новини там уже стало нормою.

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
6852
Читайте також
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду