Засновник видання «Гордон» Дмитро Гордон записав два відеоінтерв’ю з колишньою «прокуроркою» окупованого Криму, нині депутаткою Держдуми Росії Наталією Поклонською та колишнім ватажком російських бойовиків Ігорем Гіркіним (Стрєлковим). Реагуючи на протести громадськості, він заявив, що ці інтерв’ю проходили «у співдружності» з українськими спецслужбами і матеріали вже направлені в Міжнародний суд Гааги. В СБУ ж сказали, що подібна «співпраця» з журналістами не передбачена законом, а «ми діємо виключно в рамках закону». Гордон узяв обидва інтерв’ю з власної ініціативи, але спецслужба вивчає та аналізує їх і може використати як додатковий доказ захоплення Росією території України.

Це вже другий випадок, коли журналіст публічно заявляє, що був безпосереднім учасником спецоперації спецслужб. Першим був Аркадій Бабченко, який у 2018 році погодився на інсценування Службою безпеки України його вбивства.

«Детектор медіа» запитав у журналістів і редакторів, які, на їхню думку наслідки матимуть для української журналістики такі прецеденти.

Юлія Мостова, головна редакторка видання «Дзеркало тижня. Україна»:

– Бувають такі ситуації, справді бувають, коли журналіст, який не є працівником Служби безпеки, може (свідомо, а не в темну, щоб його використовували) у чомусь підтримати спецслужбу, якщо це в державних інтересах. Саме в державних.

По-перше, я не певна, що в цій ситуації (з Дмитром Гордоном. – ДМ) це йде на користь державі. По-друге, спостерігаючи за діями керівництва Служби безпеки України стільки років, скільки вона існує, у мене ніколи не було впевненості, що вона стоїть на захисті саме державних інтересів.

Дмитро Гордон – шоумен та інтерв’юер. Це не означає, що це журналістика. Принаймні, та журналістка, якою я звикла займатися і звикли займатися мої колеги. У кожного журналіста є своя голова на плечах. І кожен журналіст самостійно вирішує, чи він є самостійною одиницею, навіть у структурі якогось видання, чи може він це дозволяти, чи не може.

Продаватися наліво і направо олігархам під час політичних та чорнушних кампаній – це те саме, що співпрацювати зі Службою безпеки, яка далеко не завжди є на сторожі державних інтересів, а [буває на сторожі] комерційних і дуже часто ще й політичних інтересів.

Для мене ніколи не було питанням і проблемою, що є люди, які співпрацюють свідомо, бувають люди-агенти. Я не хочу взагалі цього коментувати, бо це набагато глибше питання, ніж те, що зараз здається. З моєї точки зору, зараз просто відбувається легітимізація людей, які медійно «нерукоподаваемые». Якщо на це дала добро Служба безпеки України – у мене великі питання до Служби безпеки України.

Катерина Коберник, шефредакторка інтернет-видання «Бабель»:

– Мне все чаще кажется, что украинской журналистике, которая, за редкими исключениями, стала миксом пропаганды и активизма, уже мало что может навредить. Тем не менее, есть железное правило: журналисты не должны сотрудничать со спецслужбами и властью в целом. Такое сотрудничество фактически нивелирует ценность журналистики и ставит под вопрос ее независимость и объективность.

Бабченко очень наглядно показал, что означает такая кооперация. И речь даже не о вопросах к сути и задачам операции по его «убийству». Главная проблема в том, что после этой операции из журналиста он превратился в классического пропагандиста, который бесконечно защищал власть, однобоко освещал информацию и закончил оскорблениями в сторону тех, кто не разделял его позицию.

Что касается истории с Гордоном, то по ней у журналистов много вопросов. Из той информации, что есть сейчас, получается, что взять интервью у Поклонской и Гиркина решил сам Гордон, а Офис генпрокурора просто использует полученную информацию. То есть, это не спецоперация власти, скорее, власть «пошла прицепом» за инициативой Гордона. Если так, мне непонятно за что замгенпрокурора Мамедов поблагодарил журналиста: это он диктовал Гордону нужные для следствия вопросы? Еще один вопрос: если беседы с сепаратистами и преступниками были спецоперацией, то в будущем таких гостей больше не будет?

Даже без ответов на эти вопросы в сухом остатке у этих двух бесед скоро будет 4,5 миллиона просмотров в YouTube. То есть, миллионы людей увидели разговор с улыбающимися собеседниками, но не услышали о пытках наших солдат в штабе Гиркина, не услышали об издевательствах над крымскими татарами и украинцами в Крыму. Журналист имеет право делать интервью с кем угодно, если этот вопрос не регулирует национальное законодательство, но это должно быть настоящее интервью, а не пропаганда.

Інна Кузнецова, головна редакторка Київського бюро «Радіо Свобода»:

– Це великі ризики для української журналістики, тому що в журналістику перестануть вірити. Власне, це не є журналістикою. Якби це інтерв’ю брав працівник умовного відділу ГПУ – це одна справа. Коли його бере журналіст – втрачається визначення журналістики як такої. Я не знаю, чи це правда (що це була спецоперація спецслужб. – ДМ) – варто почекати, що скаже Генеральна прокуратура. Однак, якщо виявиться правдою, що всі питання узгоджувалися з Генеральною прокуратурою – це неприпустимі речі.

Олег Хоменок, член Ради директорів Глобальної мережі журналістів-розслідувачів GIJN:

– Журналіст, який бере участь в операціях спецслужб, перестає бути журналістом, бо нічого крім редакційного завдання, дотримання професійних стандартів та етики не має впливати на його роботу. Використання медіа для виконання завдань спецслужб підриває довіру до незалежності журналістики як професії, а також до контенту, що створюють медіа. І в ситуації з Бабченком, і в ситуації з Гордоном у них було розуміння, що їх використовують з метою поширення або збирання певної інформації, але не для інформування аудиторії, а, скоріш, для введення її в оману в інтересах спецслужб. Це є маніпуляцією суспільною свідомістю, і дуже прикро, що і Бабченко, і Гордон свідомо цим зайнялися.

З іншого боку, до журналістів, що будуть домовлятися про інтерв’ю з сенситивної тематики, буде менше довіри, чи не працюють вони в інтересах спецслужб, а не для суспільного інтересу та своєї аудиторії.

Юрій Бутусов, головний редактор видання «Цензор.нет»:

– Наслідки не дуже добрі, тому що в політиці головний, можливо, єдиний принцип, який не можна порушувати, – це послідовність. Не можна вести війну й дружити з ворогом. Не можна закликати до захисту Батьківщини й висвітлювати героїзм наших захисників, і при цьому підтримувати будь-які стосунки з тими, хто їх вбиває. Це абсолютно не послідовні дії, які не співпадають з цілями й завданнями українського громадянського суспільства, частиною якого є журналістика.

Це абсолютно неприйнятно, тому що це створює інформаційний фон. Якщо про це промовчати або схвалити, як нібито свободу слова, це дасть можливість і в інших ЗМІ розміщувати відкрито будь-яку інформацію з терористами. Це дуже поганий приклад, коли заради гучного матеріалу можна брати інтерв’ю з ким завгодно. Журналісти – частина громадянського суспільства. Вони мають бути спочатку громадянами, а потім – професіоналами.

Це абсолютно не стикується із законом. Служба безпеки заявила, що вона не причетна й не погоджувала це інтерв’ю. Тобто, це не можна пояснити інтересами національної безпеки. Тоді виникає колізія з законом – чи можна це трактувати як підтримку тероризму? У багатьох країнах світу, які ведуть боротьбу з тероризмом (наприклад, в Ізраїлі), взагалі будь-яка публікація з терористами (навіть схвальний відгук у соціальній мережі) може бути підставою для притягнення до кримінальної відповідальності й тюремного ув’язнення.

Те, що відбулося, має професійні, політичні, правові великі вади. З іншого боку, саме в таких ситуаціях і перевіряються принципи; громадянське суспільство робить для себе висновки, як треба сприймати ту чи іншу подію. Я впевнений, ця криза, як і багато інших, для нас буде корисною. Це буде великий урок для багатьох людей і необхідність визначитися зі своїм вибором.

Я так розумію, він сподівався не на СБУ. За моїми даними, було спілкування з Головним управлінням розвідки. Вони відкидають, за моїми джерелами, що ініціатива й завдання йшли саме від них. Публічно відповідальність на себе взяв лише заступник генерального прокурора Гюндуз Мамедов. Він єдиний посадовець, який персонально висловився й подякував Дмитру Гордону за те, що це було зроблено. Це добре, що посадовець взяв на себе відповідальність, але це підстава, щоб вивчити його діяльність та рішення. Мені здається, що є всі підстави, щоб він пояснив свої дії керівництву прокуратури й генеральному прокурору, народним депутатам. Його заяви мають бути піддані контролю й перевірці. Наскільки він взагалі усвідомлює наслідки своїх дій?

Тетяна Ніколаєнко, головна редакторка видання «Букви»:

– Судячи із заяви СБУ, вона відмежувалась від інтерв’ю Гордона. Що стосується самих інтерв’ю, то журналіст має право спілкуватись хоч із чортом, але навряд чи посміхатись на посягання на територіальну цілісність держави. Гордон тільки у підводці говорить, що не розділяє погляди, а далі дозволяє майже 4 години їх пропагувати Гіркіну.

Я б не порівнювала цю історію з «убивством» Бабченка, бо та історія ставила під сумнів здатність медіа перевірити інформацію і більше нашкодила силовикам.

На моє переконання, інтерв’ю Гордона дозволяють легалізувати тих, кого вже намагались осуб’єктнити через мінські домовленості Єрмака. Мені це видається продовженням реалізації одного плану. Я проти участі журналістів у політичних іграх, хоча навряд чи ми можемо від цього убезпечитись.