На пресмарафон у київському фудмаркеті було акредитовано понад 300 журналістів. Групами приблизно по 10 осіб вони сідали за стіл з Володимиром Зеленським та ставили запитання. Відмовили в акредитації приблизно 50 представникам ЗМІ. За словами заступника глави Офісу президента України Кирила Тимошенко, то були «незрозумілі ЗМІ» або видання, які хотіли акредитувати одразу п’ятьох осіб.

Про проблеми з акредитацію на подію розповіли, зокрема, журналіст «Тижня» Стас Козлюк («через таймінг»), журналіст «НикВести» Олег Деренюга (якому прийшло підтвердження акредитації, а потім скасування, про нього він дізнався в поїзді, пізніше знову прийшло погодження акредитації), Євгеній Кузьменко з «Цензор.net» (відмовили, а потім погодили), Данило Мокрик з Bigus.info, шефредактор «Букв» Данило Романчук та інші.

Під час заходу представник Національного реєстру рекордів Віталій Зорін повідомив, що «пресконференція Зеленського "побила" світовий рекорд». Вона тривала 14 годин, закінчившись опівночі.

«Детектор медіа» вів текстову онлайнтрансляцію пресмарафону президента. Незабаром ми опублікуємо і репортаж нашої журналістки Гали Скляревської з фудмаркету. Також ми вирішили запитати в журналістів, редакторів та медіаекспертів про їхні враження від такого формату.

Ми поставили такі запитання:

1. Як ви оцінюєте роботу журналістів під час марафону?
2. Як ви оцінюєте роботу пресслужби президента, його прессекретаря?
3. Що отримало в результаті суспільство? Завдяки яким факторам?

Дехто вважає марафон черговим шоу, яке ставить журналістів у невигідні умови. Інші ж називають формат корисним, проте визнають: ефективним він був лише першу половину дня. Неймовірно довге спілкування допомогло президенту масштабно просунути свої тези та водночас розмити інформаційний потік. Є зауваження й до самих медійників: були не підготовлені журналісти, були повтори запитань, були й провокаційні «вкиди». Швидше за все, громадяни знову вихоплять з 14-ти годин розмов лише те, що самі захочуть, залишившись у своїх «інформаційних бульбашках». З іншого боку, розлогі відповіді президента можуть зняти напругу в суспільстві щодо багатьох гострих проблем.

Андрій Куликов, голова правління, співзасновник і ведучий «Громадського радіо», голова Комісії з журналістської етики:

1. Щодо роботи журналістів: мабуть, завжди можна працювати краще. Але оцінювати таку кількість колег украй важко. І, на мою думку, у цьому полягає одна зі стратегем, запропонованих нам Офісом президента. Він масштабує досягнення Порошенка і Януковича, котрі запрошували на інтерв’ю від чотирьох до семи журналістів, а тут — групи по десять. У такому форматі неодмінно виникають внутрішні напруженості. Дехто з журналістів відчуває конкуренцію, а дехто ніяковіє в присутності інших колег.

Пропустити через «сито» за день 300 журналістів означає, що не дуже високо цінується специфічність і професійні стандарти, якщо нас ставлять у такі умови. Все було чітко організовано, аби журналісти не ставили системних запитань і можна було недовідповісти під приводом того, що треба надати слово іншій людині.

2. Роботу пресслужби можна оцінити на «дуже високо». Вони зробили все, щоб показати, що журналістська спільнота не може надто вдало давати раду їхній діяльності.

Щодо відповіді Володимира Зеленського про конфлікт між Юлією Мендель та Сергієм Андрушком – те, що він знову бачить Андрушка в ролі агресора, мене не дивує, але прикро.

3. Для президента такий формат дуже вигідний. Він отримає масовий вкид потрібної йому інформації до ЗМІ, отримає відчуття того, що він набагато головніший за всю журналістську гільдію і може нав’язувати свій порядок денний журналістам, а не навпаки.

Хоча казати, що це було абсолютно безглуздо, не можна. Суспільство отримало потрібну інформацію. Проте, думаю, ті, хто серйозно аналізує ситуацію, могли побачити в цьому підтвердження і розвиток тез Андрія Богдана про те, що «журналісти їм не потрібні, бо вони можуть спілкуватися з публікою без них».

Євген Будерацький, заступник головного редактора «Української правди»:

1. Останнім часом стає все помітнішим, що журналістів почасти більше цікавить не фахова підготовка до подібних заходів, а персоналізована. Все більше представників медіа приділяють увагу не так глибині та гостроті запитань, відповідь на які важливі для суспільства, як своїй подачі. Це теж важливо, але коли не приділяють увагу безпосередній підготовці, то чи варто говорити про якусь оцінку як таку. У журналістах стало більше себе, а не бажання допомогти суспільству. Звідси і проблеми з повторами запитань, неспроможністю сформулювати думку, страхом перед спікером і т.д.

З позитиву – стало більше цікавих запитань від регіональних ЗМІ. Ще недостатньо, щоб ми говорили про тенденцію, але сподіваюся, що скоро журналісти припинять просити президента полагодити кран десь під Калинівкою.

2. Не знаю, про що думали в пресслужбі під час організації цього заходу, але вже на старті стало зрозуміло, що вже легендарний «таймінг» було прораховано відверто слабко.

І я зараз навіть не про відмови журналістам в акредитації з посиланням на це дивне формулювання, хоча в ОПУ так і не пояснили, чому не було єдиних правил для всіх. А про елементарне розуміння свого підопічного. Невже вони справді думали, що така людина з розмовного жанру, як Зеленський, разом із журналістами будуть вкладатись у три хвилини на питання-відповідь? Серйозно?

3. Насправді, мені здається, що кожен з учасників залишився при своїх. Президент показав, що може комунікувати, журналісти – відповіді на свої запитання. Від того, чи вдалося й одній, і другій стороні правильно донести бажане, і залежить відповідь на питання, що отримало суспільство.

Формат події цікавий, але все ж, якби зупинилися на класичній пресконференції, то як мінімум уникли б кількох десятків повторів запитань і зекономили масу часу як глядачам, так і самому президенту. Не знаю, чи були такі сміливці, які передивилися всі 14 годин, але по-білому заздрю таким людям, бо мають стійкі нерви. Реалітішоу за участі президента – ок, але хотілося б поменше інформпередозів.

Дмитро Крапивенко, головний редактор «Українського тижня»:

1. За пресмарафон було багато журналістів, і в усіх був різний рівень професіоналізму. Мені не сподобалося, що дехто намагався поставити по декілька запитань. Це неетично, це неповага до колег і до президента у тому числі. Також дехто не слухав питання попередніх колег, тому деякі питання дублювалися. Проте загалом, на мою думку, усі важливі проблеми були порушені. Не можу сказати, що якісь теми обійшли.

2. Щодо організації: така грандіозна подія не готується за кілька годин. Не розумію, чому про неї не було оголошено за два-три дні, щоб і регіональні ЗМІ «підтягнулися». Організація в плані таймінгу була незадовільною, на мою думку. Гадаю, можна було організувати більш цивілізовано і без ображених — тих, хто не потрапив.

Про пані Мендель відповідь президента була командно-мафіозною і спробою будь-що «відгородити» підлеглого. Мені здається, це неадекватна реакція щодо ситуації і спроба перейти до фізичних параметрів Андрушка… Це ж була не прес-конференція «95-го кварталу».

3. Загалом, такий формат дав можливість Зеленському кілька разів донести свої основні меседжі, які він перед тим намагався донести на зустрічі з фракціями і ветеранами. Головна теза — це те, що він здатен дипломатичним шляхом досягти миру і в нього достатньо для цього сил і засобів.

Встановлений рекорд може додати йому ще й світової слави. Він нещодавно прославився в не дуже гарному ключі у скандалі з Дональдом Трампом, а тепер «переплюнув» Фіделя Кастро й Олександра Лукашенка.

Проте я важко собі уявляю глядача, який від 10 ранку й до півночі сидів і дивився цей пресмарафон. Тому це також може бути способом розмити інформацію. Гадаю, класична двогодинна пресконференція могла б дати більше охоплення і не було б ефекту, коли кожен почув лише те, що хотів, чи прочитав інтерпретації у текстах. Це інформаційне перевантаження, яке невідомо хто може витримати.

Катерина Коберник, шеф-редакторка видання «The Бабель»:

1. На мою думку, журналісти часто ставили питання про якісь світоглядні речі, які не зовсім доречні, коли у вас є доступ до президента раз на півроку чи рік. Гадаю, тут треба ставити питання предметні й гострі, які можна використати в розслідуваннях чи матеріалах. Дуже багато питань дублювалося. Навіть до 13:00 питання йшли по третьому-четвертому колу.

Мені сподобалася робота західних ЗМІ. Вони ставили конкретні питання, і це було схоже на предметну розмову.

2. У відповіді про Юлію Мендель Зеленський чомусь почав говорити, що хтось «бив мікрофоном по обличчю». Невідомо, хто це був. Також казати, що Андрушко нападав на «тендітну дівчину», теж недоречно. Зеленський намагався все показати у такому світлі, мовляв, Андрушко вів себе не зовсім коректно, тому дії прессекретарки виправдані. Хоча було б краще, якби вони визнали помилку, а не виправдовувалися.

Пресслужба, гадаю, з огляду на новий, дивний і напружений формат, мабуть, спрацювала нормально. Треба було дати можливість усім поставити питання і іноді прес-секретарка підганяла, що було логічно. Самі журналісти порушували регламент і не давали ставити питання колегам.

Такий пресмарафон, на мою думку, дозволив поставити усі питання, які суспільство через журналістів могло або хотіло поставити. Це дуже вичерпний формат — цілий день говорити з президентом. Гадаю, для журналістів це більш вигідно, ніж те, як було раніше: година чи півтори, а запитання ставили 15-16 людей. З точки зору отримання інформації, це гарна історія для медійників.

Проте ефективність самого заходу, мабуть, була лише у перші години. Надалі багато з питань дублювалося, а президент дуже втомився. Не розумію, як вони розраховували, що можна цілий день нормально відповідати на питання. Це дуже виснажливо. Він ще ж має думати над відповідями. Проте у другій половині заходу його відповіді були схожі на потік свідомості. Формат пресмарафону має право на життя, але точно не таку кількість годин».

Наталія Гуменюк, голова ГО «Громадське телебачення»:

1. Насправді, я страшенно рада за українську журналістику. Попри те, що «можна краще, глибше і чіткіше», я бачила, як це відбувається в інших країнах. Зараз бачу, що і в Україні є десятки людей, які ставлять президенту складні запитання. Вони могли хвилюватися чи довго говорити, але ж не всі ці журналісти є ведучими телепрограм і відточують запитання.

Якщо порівнювати з попередніми пресконференціями, то кількість складних запитань по суті досить велика. І ми побачили, що є професійна медіаспільнота, яка «може спитати з президента».

Крім того, порівняно із запитаннями, які ставилися Петру Порошенку під час телевізійного інтерв’ю з декількома особами, тут ми побачили зовсім інший рівень. Преса себе почувала набагато вільніше.

Мені подобається формат, не вважаю його принизливим. У ньому значно більше гідності, ніж коли журналісти стояли біля стійки й молилися, щоб їм дали слово. Зараз журналісти можуть вільно ставити своє питання, уточнювати і додавати, а не просто бути присутніми у залі.

2. Гадаю, що за такий час подію організували добре. Принципу, за яким когось не акредитували, я не побачила. Там були всі: і журналісти з маленьких видань, і з популярних, і з регіональних, і одіозні тощо. Моя позиція така: я туди ж хочу піти не просто для присутності на події, а поставити своє питання. Приміром, для нас важливо було потрапити на пресконференції Порошенка, бо ми хвилювалися, що, можливо, інші не будуть ставити гострі питання. У форматі такого марафону, якщо у когось було важливе для суспільства питання, але його не акредитували, то можна було просити чи вимагати, щоб інші журналісти його поставили.

Щодо ситуації з Юлією Мендель і Сергієм Андрушком, гадаю, у президента немає розуміння, що це було перешкоджанням журналістській діяльності. Я з ним не погоджуюся. Він доволі довго відповідав, що «людина зірвалася». Тобто він ухвалив для себе рішення її не засуджувати, хоча визнав, що вона не права, пояснивши поведінку емоційним станом. Ми цю думку зрозуміли. Чи буде інша реакція на подібні випадки — подивимося.

3. Мабуть, після такого марафону питання закритості Зеленського зняте. Переварити формат поки складно, але мені як журналісту він є корисним. Я чую його позицію по всіх питаннях. На деякі він викручувався, проте, на диво, на ті проблеми, до яких у суспільства є інтерес, він відреагував. Це не означає, що всі з ним згодні чи він на все відповів чесно — це питання інтерпретацій. Утім, не уявляю, хто ще буде це дивитися цілий день, тож тепер завдання журналістів правильно це опрацювати.

Я не вважаю марафон якимось шоу. Дебати на стадіоні засуджували, що там не було глибини. Тут були чіткі питання, які хвилюють суспільство: щодо формули Штайнмаєра, губернаторів, Коломойського тощо. Буде непогано, якщо це підніме зацікавленість громадян до суспільно-політичних тем.

Олексій Мацука, директор ГО «Донецький інститут інформації»:

1. Думаю, всі сторони українського суспільства, журналісти, змогли представити і зіткати відповіді в один величезний матеріал. Якщо роздрукувати все, що говорив президент, то вийде, мабуть, не одна книга, яка зможе розповісти багато про поточний стан справ в Україні.

2. З проблемами в роботі пресслужби я не стикнувся. Мені о 21-й повідомили, що мій слот буде на 9:30, а потім перенесли на 10:00. Але не можу сказати, що зі мною не скомунікували.

Щодо пані Мендель, гадаю, в Офісі президента є корпоративна етика, і вона є його частиною. Гадаю, що події між нею та журналістом не до кінця роз’яснені з боку Офісу.

3. Для суспільства цей марафон є інформаційним потоком не на один вечір. Українці, мабуть, побачили президента таким, яким він, імовірно, є на нарадах. Грати роль протягом 14 робочих годин, на мою думку, важко. Проте він усе одно політик, тому це може бути просто частиною іміджу.

Побачимо, який це матиме ефект. Утім, стіл з їжею показав, що це вже не «офіціоз». Мабуть, вони хотіли не нагадувати старих політиків. Він знову і знову показує, що він новий політик і готовий іти з посади, якщо, як він каже, «цього захоче суспільство, а не окремі групи».

Отар Довженко, керівник центру моніторингу і аналітики ГО «Детектор медіа»:

За форматом це було шоу, й незвичні обставини. Фудкорт, бургери і все оце, здається, були потрібні саме для того, щоб відвернути увагу від змісту сказаного і змусити «піпл» штампувати меми та обговорювати приміщення. Але чого ще чекати від телепродюсерів у політиці?

В мене досить давно з’явилося відчуття, що президент і його команда, попри тріумфальну перемогу на двох виборах, далі почуваються і поводяться, як на війні. І журналістів автоматично зараховують до супротивників, яких треба обманути, переграти, перемогти. Цей формат — один з успішних маневрів у цій вигаданій, уявній війні. Журналістів удалося запхати в незручні рамки, зімітувавши демократичність та відкритість, а насправді створивши такі умови, в яких президент може відповідати лише на зручні йому запитання й віджартовуватись або втікати від інших.

Ніхто не може зловити його на непослідовності, заперечити його слова, поставити уточнювальне запитання, адже кожен має шанс лише на одну репліку. Наприклад, у відповіді на одне запитання Зеленський каже, що не може саджати тих, кого обіцяв посадити, бо не впливає на правоохоронні органи (отже, це вони винні, що бандити не в тюрмах?), а у відповіді на інше — що немає міністра, кращого за Авакова… І так далі. Словом, аудиторія виграла б, якби це було одне велике інтерв’ю з незалежним фаховим інтерв’юером. Уявіть, що було б, якби Фрост мав змогу поставити Ніксону лише одне запитання? :)

Поведінка президента під час відповідей засвідчує, що йому є ще чого вчитися і в плані публічності, діалогу з пресою (зокрема, що не треба ставити запитання журналістам або пропонувати їм стати президентами, міністрами абощо), і в плані формулювання своєї думки. Втім, він новачок у політиці, тож це теж логічно. Він і далі намагається поводитися неформально, відповідати з претензією на щирість і зображати людину, яка щиро хоче, але їй не дають (у тому числі «колишня влада» aka «попередники»). Важко сказати, чи правдоподібно.

Поза тим, серед запитань, які ставили Зеленському журналісти, не бракувало важливих і влучних, і він таки сказав багато важливого та цікавого. Можливо, навіть забагато — деякі скандальні заяви або не менш скандальна відсутність відповідей на важливі питання загубляться в потужному потоці новин із марафону. Краще би замість таких марафонів Банкова проводила звичайні пресконференції хоча б раз на місяць.

Олена Риковцева, «Радіо Свобода»:

На момент просмотра первых шести часов пресс-марафона, когда я получила вопросы «Детектора медиа», я еще думала о содержательной стороне дела. Потом я стала думать только о медицинской стороне, потому что это уже не пресс-марафон, а пресс-аномалия. Отвечаю на вопросы так, как ответила бы по итогам только первых, «смысловых часов» мероприятия.

1. Работу журналистов оцениваю как вполне профессиональную. В целом спрашивают жестко, четко, не комплиментарно, если ответ не кажется внятным – дожимают. При этом есть впечатление, что новая группа журналистов старается слушать то, что было до них, поэтому формулировки вопросов не повторяются, смотреть интересно.

Примечание: потом, в «медицинской» части марафона это впечатление исчезло. Почему вы не уволите Богдана?! – это даже я могу рассказывать в самых разных вариантах, почему он его не уволит. Ну, Штайнмайер и пр. Потом повторы пошли тотально.

Это в целом, повторю, хорошо. Но с кошмарными частностями. Вроде журналиста со знаменитой фамилией Голобородько, который заявляет, что такая-то тройка таких-то личностей влияет на принятие судебных решений, и президент просит его привести факты, а он в ответ заявляет, что это он тут задает вопросы, а не Зеленский! И вообще приводить факты – это дело прокуратуры, а не прессы. Или журналистка, которая в режиме «блиц», – да или нет? – фактически требует у него ответить на вопрос: перестал ли он пить коньяк по утрам. Да или нет?! Ну, там это звучало чуть иначе: перестал ли он пристраивать на руководящие государственные посты своих родственников. И, конечно, совсем охренела я от американского журналиста, который потребовал от Зеленского говорить по-английски. То есть сначала в форме настоятельной просьбы, которую тот выполнил, а потом, поскольку диалог продолжался долго, Зеленский перешел на украинский, и к делу подключился переводчик, уже в форме грубого окрика: «In English!» Даже не уверена что «please» добавил. Интонационно там близко не было никакого «please».

2. Если вывести за скобки «медицинскую» часть истории, это была очень качественная, даже уникальная работа. Журналистский спектр (включая иностранный корпус) был, наверное, представлен весь существующий. Менялись эти группы четко. Ну, все они были очевидно запрограммированы на один – максимум два вопроса, многие это условие не соблюдали, поэтому пресс-секретарь президента Юлия – абсолютно героическая девушка, которая простояла на каблуках 14 часов за спинами этих журналистов, нервничала, раздражалась и покрикивала на них. И даже поколачивала!

И это было, конечно, странно, что она их прямо стукала по спинам, чтобы урезонить. Может быть, ей стоило ходить с элегантным электрошокером или стильным хлыстом. Шучу.

На самом деле я не могу ее прямо как-то агрессивно осуждать за эти нервные срывы. Ну правда, в очереди сотни, он каждому старается ответить максимально подробно, а этот, неблагодарный, подбрасывает вопросов еще и еще. Не соблюдает договоренностей. Она реагирует.

Но при этом понятно, что этим безумным количеством сменяющихся за столом приглашенных они сами загнали себя в формат бесконечный гонки, в котором их президент где-то в семь часов вечера попросил у журналистов разрешения откусить бутерброд, торопливо разжевал его у них на глазах, давясь запил чаем и опять говорил-говорил-говорил вплоть до ноля часов 10-ти минут.

С одной стороны уникальная, с другой абсолютно людоедская работа пресс-службы. А это она обязана была все это вовремя (хотя бы по получении дурацкого «рекордного» сертификата) прекратить. Даже пресечь, я бы сказала.

3. Если бы марафон прекратился вовремя – общество получило бы большой содержательный массив для анализа и обсуждения. Его безумно длинный формат, к сожалению, задавил эту возможность. Количество победило качество.

А так, если еще раз убрать «медицинскую» сторону дела, все останутся при своих. Симпатизирующая Зеленскому часть общества восхитится, что какой же у них интеллигентный, толковый, выдержанный и лингвистически способный президент, который между прочим 14 часов говорил на двух языках, один из которых вообще иностранный, а вторым он как рабочим пользуется всего лишь последние полгода. (Это он объективно герой, замечу уже от себя).

Которая ненавидящая – он на нее ничем никогда не угодит. Она ничего хорошего ни в чем не отметит. Она будет ловить его на реальных ошибках, которые были (например, не стоило обижать родную партию «слуг» заявлением, что если они будут ссориться и раскалываться, он их через год разгонит). И они будут приписывать ему какую-нибудь очередную измену, предательство или кощунство, которых на самом деле в его словах не было, но они выдернут эти пять секунд и приклеят к ним 55 картинок, чтобы было.

Так что – в сумме – общество получит то, что имело. Ну, с той коррекцией, что первая часть, может быть, даже чуть улучшит свое к нему отношение, а вторая – сильно ухудшит, хотя там на самом деле уже некуда.

Борис Давиденко, головний редактор Liga.net:

1. Журналістів 300, і колективно їх оцінювати складно, працювали добре чи погано. Але була якась дивина, типу прохань-хотілок, і питань-накидів із серії «Фіала з Соросом хочуть скупити українську землю, що ви з цього приводу думаєте?». Було багато питань не з президентської компетенції, питань, на які не можна відповісти, та питань заради цитати у статті-сюжеті. Показовий приклад — американець, який намагався вичавити цитату стосовно того, «порушив Трамп закон чи ні». Але було й багато професійних цікавих питань. Мені запам'ятався бліц.

Загалом, цей пресмарафон — хороший зріз української журналістки, яка, на жаль, перебуває в не дуже хорошій формі.

2. Пресслужба організувала цей марафон — молодці. Інше в її роботі оцінювати на буду.

3. Щодо суспільства, то воно отримало неймовірну відкритість першої особи. Це новий стандарт спілкування й відкритості. Зеленський відповів на всі-всі запитання по кілька разів і навіть поговорив із жінкою, яка була явно в ненормальному психічному стані :).

Іван Верстюк, журналіст «НВ»:

1. Журналісти відпрацювали в цілому добре. Я боявся, що кореспонденти почнуть перебивати один одного, щоб отримати можливість поставити більше запитань. Але цього майже не було.

Деякі питання були аж надто вузькими як для розмови з президентом, але радує, що вдалося отримати відповіді Зеленського на дуже важливі речі: від Нормандського формату і ринку землі до позиції по децентралізації і, звичайно, по Донбасу і Криму.

Не обійшлося без взаємних підколок Зеленського та журналістів, як показує епізод з питанням президента до мене з приводу чеського громадянства власника НВ Томаша Фіали. Але корисно що ми — президент і журналісти — виговорилися і склали більш чітку думку одне про одного.

Ще я переживав, що незвичайний формат підштовхне журналістів до несерйозних питань — про шаурму, Instagram і Маслякова. Але, на щастя, цього не сталося.

2. У мене проблем з пресслужбою Зеленського цього разу не було.

3. Суспільство в результаті отримало тривимірну картинку того, що таке нинішня влада. Вона робить великий акцент на зовнішньому політичному стилі та всіляко протиставляє себе Петру Порошенку і його команді. Зеленський намагається виглядати оригінально і трохи більш сучасно, ніж політики старшого покоління. Але формат сьогоднішньої конференції скоро забудеться, а відповіді Зеленського на складні питання залишаться. І журналісти не перестануть їх ставити, адже така в них робота.

Андрій Яніцький, керівник Центру журналістики Київської школи економіки:

1. Мушу визнати, що сил та часу подивитися все не вистачило, але з уривків, які побачив, зробив свої висновки. По-перше, журналісти в цілому ставили адекватні цікаві питання. Проблема лише, що ставили по кілька питань одразу та не слухали один одного, — у результаті питання повторювалися протягом дня. Неприємно здивувало питання про війну між Соросом та Коломойським за землю, бо це конспірологічна теорія про Україну, яку поширює російська пропаганда. Тобто або журналістка є жертвою російської пропаганди, або її видання намагається ці міфи просувати. На щастя, вона не змогла добре сформулювати питання.

2. Масштаби вражають, робота велика й обійшлося без конфліктів, що добре. Але над форматом я б ще подумав, бо він неефективний з точки зору витрат часу та сил. Здивувало, що журналіста Данила Мокрика не акредитували навіть після того, як своє місце йому надало Суспільне. Добре, що питання Мокрика поставили колеги.

3. Суспільство отримало відповіді, які прояснили позицію президента по багатьох питаннях. Далеко не всі вони мені сподобалися, але вони були — і це добре.

Оксана Романюк, виконавча директорка Інституту масової інформації:

1. Робота журналістів: переважно мінус. Журналісти потрапили у штучно створене конкурентне середовище і не справилися. Вони змушені були перебивати один одного, і навіть лунали погрози в бік колег «Если вы будете затягивать, я не знаю, что сделаю». Хоча можна ж було спробувати скоординуватися, дехто так і робив.

Мінусом також було те, що ставили по 3-4 запитання, з купою деталей. У результаті президент обирав одне, зручне для нього, і керував розмовою. Ставили по колу одні й ті самі запитання, тому складалося враження, що відповіді журналістів насправді не цікавлять.

Проте були й яскраві моменти хорошої роботи журналістів. Дійсно, у Зеленського відчувається досвід публічних виступів, і «розкрутити» його вдалося далеко не всім. Він успішно дзеркалив запитання, «переводив стрілки», починав самого журналіста заводити в кут, грав емоціями. Не всім вдавалося виходити з цього кута, і власне не всі його й помічали, багато хто вівся і починав відповідати на запитання Зеленського. І тут же розмову підганяли далі, далі. Швидше. таймінг!

2. Робота прес-служби: і плюс, і мінус. Був явний бардак з акредитаціями. Коли від видання «Букви» запитання змушений був ставити фотограф, бо журналіста не акредитували, або коли від «Плюсів» акредитували кілька груп, а від інших видань не акредитовували під приводом того, що вже є хтось від цього видання.

Мінусом був продакт-плейсмент під час розмови. Цей момент мала відстежити й зупинити пресслужба, це неприпустимо. Мінусом були тарілки з картоплею фрі і бургерами перед журналістами, було видно що журналістів, які прийшли працювати, це збентежило.

У той же час, прес-служба цілком успішно відпрацювала заданий формат, Юлія Мендель активно заохочувала журналістів перебивати один одного, нагадувала постійно про таймінг, тобто старалася створити комфортні умови для свого шефа. Мені особисто хотілось би трохи меншого панібратства, мабуть, і з боку журналістів також.

3. Що отримало суспільство? Вдалу інформаційну кампанію від президента. Багато картинки, тепер ми можемо говорити про безпрецедентну прозорість і готовність відповідати на запитання від будь-яких медіа.

І в той же час – надзвичайно мало конкретики. Преска тривала 14 годин, але в стрічках новин практично відсутня нова чи конкретна інформація. Небагатьом вдалося її «дістати».

Лишається питання, навіщо була потрібна ця кампанія, досить зненацька, саме зараз? Не виключаю, що вона, наприклад, збила накал перед 14 жовтня, Днем козацтва. Імідж Зеленського, який почав уже провисати, після такого знов підросте, бо тут стовідсоткове потрапляння в ЦА.

У сухому підсумку, картинка і формат перемогли. А сенси і конкретика програли.

Тетяна Даниленко, телеведуча, журналістка:

1. Майже не було сервільних питань, і це величезне досягнення. Однозначно плюс президенту та його команді. Правда, відчувався традиційний для великих пресконференцій брак змістовних журналістських питань. Більшість із них, на жаль, були від іноземних колег.

2. Розумію складність організації такого масштабного заходу, тому оцінюю позитивно. З очевидних мінусів – тактика речниці президента, спрямована на свідоме загострення стосунків з журналістами.

3. Президенту закидали низку комунікативних провалів. Та й загалом за всієї своєї медійності, він – темна конячка для медіа. Цим заходом Володимир Зеленський продемонстрував відкритість і бажання діалогу. Він відповів на практично всі питання, які виникли в суспільства. Інше справа – що тепер робити суспільству з цими відповідями. Немало з них засвідчили явне нерозуміння Зеленським багатьох явищ та процесів.

Чемпіон абсурдних відповідей – заява про НВ, де він стверджує, що медіа повинні володіти українці, бо суспільство проти продажу землі. Здається, президент не бачить різниці між іноземними інвестиціями, завдяки яким з нуля створюються нові робочі місця в його країні, та продажем цінних активів держави, який має бути прокомунікований із суспільством.

Не менше здивувала легковажність глави держави, з якою він пропонує суспільству вірити на слово, що його міжнародні домовленості принесуть мир. За цими домовленостями, вже найближчим часом мешканці майбутньої «сірої зони» на Донбасі ризикують опинитися в ситуації, коли держава не зможе гарантувати їм базових прав людини. Не почула жодних посилів до них, окрім того, що президент вважає всіх цих людей просепаратистськи налаштованими. Ці дані не можуть бути достовірними хоча б тому, що немає об‘єктивних цифр, на які можна спиратися. До того ж, незалежно від настроїв – це громадяни України, а Зеленський – гарант Конституції.

Альона Романюк, керівниця проєкту «По той бік новин»:

1. Цей марафон віддзеркалив стан журналістики в Україні: якісні й серйозні питання поряд із маячнею про змови проти чинного президента, скуповування українських земель, роль і фінансування «грантоїдів» в інформаційній війні. Хтось просто в перерві хотів «заселфачитися», хтось поїсти, хтось попросити вирішити проблему. Частина запитань не стосувалася повноважень президента загалом. Хоча це не зупиняло ні журналістів, ні Зеленського.

Основна помилка медійників – нагромадження питань в одному. Будь-який піарник, який хоча б раз готував спікера до токшоу або пресконференції, добре знає цю помилку й рекомендує спікеру відповідати на те питання або той аспект, який більше до вподоби. Наприклад, запитання Михайла Ткача: він зробив хорошу підводку (мовляв, президент обіцяв, що повертатимуться в Україну українці, а чомусь повертаються тільки олігархи часів Януковича) і поставив питання щодо Хорошковського. У результаті, президент основну відповідь зосередив на поверненні українців з-за кордону. Про Хорошковського сказано буквально кілька тез. Хоча Михайлу все-таки вдалося поставити уточнення, щоб отримати чіткі відповіді. У більшості журналістів не було часу і можливості «дотиснути» своє питання.

3. Нарешті українці побачили президента: як він говорить без монтажу та спецефектів, як відповідає на запитання, як формулює, на чому акцентує. Насправді, це достойний піархід: президент 14 годин спілкувався з пресою, відповідав на запитання, ставив журналістам свої. У будь-якому разі, навряд чи хтось скаже, що Зеленський не комунікує. Проте форма пресмарафону затьмарила його зміст, а сам формат виявився малопродуктивним. Сотні новин з усіх медіа про те, що Зеленський сказав, заявив, відмітив і т.д. і, як наслідок, розмиття фокусу основних подій і питань. Наприкінці, навіть найзатятіші противники Зеленського поспівчували йому, адже 14 годин говорити – це неабияка фізична витримка.

У результаті суспільство отримало сотні мемів і не отримало роз’яснень на багато питань. У будь-якому разі, шоу вдалося. Рекорд зафіксовано.

Дмитро Тузов, ведучий «Радіо НВ»:

1. Думаю, не варто узагальнювати. Різні журналісти, різні медіа, різні результати участі. Були гарні питання і (зважаючи на формат, який запропонував Зеленський) дискусії з президентом. Але були й епізоди, коли було дещо ніяково за журналістів.

Готуватися треба. І якщо ви ставите питання про розведення військ, треба знати – де знаходяться ці місця, у полі чи в населеному пункті буде ймовірне відведення, були там обстріли чи ні впродовж останнього тижня? Зрозуміло, що у Зеленського – оперативна картина на столі, але хто заважає зібрати інформацію й бути готовими до перехресної перевірки обізнаності? Подивитись на карту, зібрати інформацію.

Друга тактична помилка журналістів – ставити одночасно кілька питань. Це дозволяло президенту відповідати вибірково. Й не варто переповідати в питаннях чутки. Відповідь же буде очікуваною: «не коментую їх, бо ми ж з вами не на ринку». Навіть незважаючи на те, що все саме на ринку й відбувалося. На ринку їжі.

2. Під час пресмарафону відбувалася гра «у доброго й злого поліцейського». Юлія Мендель робила зауваження журналістам, президент її зупиняв, продовжував розмову, пропонував журналістам, які не встигли поставити питання, залишитись на наступний раунд. Кожен виконував свою функцію. Відчуття командної роботи посилилось, коли президент дав зрозуміти, що своїх не здає і «дєвочку» буде захищати. Нікого не штовхали й не виштовхували, і це добре.

В організаційному плані для пресслужби це шмат роботи: оперативно зареєструвати й організувати конвеєр з 300 журналістів. Тут вони молодці. Були якісь скарги на акредитацію, але системного характеру вони не мали. Ймовірно, це було пов`язано з темпами й термінами.

3. Що ми отримали? Рекорд. Який навряд чи захочуть перевершити за кордоном. Бо той же обсяг інформації можна видати за значно меншу кількість часу. Зокрема, про формулу Штайнмаєра я вкотре почув уже, фактично, вночі. Це теж уже був рекорд формулювань цього питання у різних варіаціях.

Що ми ще отримали? Приклад комунікації. Казали, що її замало, що суспільству не пояснюють дії влади, що не вміють працювати з медіа – так ось вам, отримайте. По повній програмі. І, що важливо – напередодні 14 жовтня, коли діалог президента із громадянами може продовжитись. Але вже на вулиці.

Пресмарафон був виснажливим. Можливо, надалі краще вдосконалити формат: будь-яке шоу має свій хронометраж в ефірі. Думаю, варто його скоротити, але зустрічі проводити частіше. Зрозуміло, що без фанатизму, але, бодай, кілька разів на рік.

Андрій Гарасим, журналіст Texty.org.ua:

1.Попри велику кількість запитань видається, що журналістам не вдалося повністю реалізувати свій потенціал. На заваді цьому стали як формат самої події, так і, власне, у багатьох випадках нездатність самих журналістів чітко та ємко формулювати запитання. У багатьох випадках запитання перетворювалися фактично на виступи самих журналістів. Дуже часто журналісти ставили запитання, які стосувалися якихось специфічних місцевих тем, тим самим переводячи розмову на локальний рівень. Сам президент виявив достатню здатність до маніпулювання, іноді у відкриту переграючи своїх співрозмовників.

2.Робота пресслужби президента повністю обмежена форматом самої події. В умовах наявності декількох сотень журналістів, які хочуть поставити запитання, й установки на спілкування президента лише з невеликими групами нічого краще за те що вийшло, годі уявити.

3.Замість важливої події суспільство отримало сегментовану квазімедійну подію з абсолютно незрозумілим інформаційним вихлопом. З одного боку, певна кількість медійників отримали відповіді на свої запитання, з іншої – у багатьох випадках ці відповіді не були інформативними та вичерпними. З одного боку, низка медіа можуть бути задоволені, що їм вдалося напряму поспілкуватися з президентом, з іншої – велика кількість журналістів, не отримала чітких відповідей через манеру спілкування президента. І так чи інакше, а тепер команда Зеленського матиме свій аргумент щодо відкритості президента, попри всю суперечливість отриманих результатів.

Фото: Олексій Темченко