Спочатку я не бачив необхідності коментувати цю історію. Але дивлячись на хвилю постів «в поддєржку телєканала «Дождь», каторий протів вайни і за Украіну», яка котиться всіма соціальними мережами, вирішив написати декілька слів.

Бо не виключаю, що хтось — під впливом «авторітєтнай рассійской лібєральной абщєственнасті», може помилково вирішити, що може і дійсно дарма наші латвійські побратими відібрали ліцензію у такого корисного у боротьбі з рашизмом медіа.

Тому прояснимо деякі речі.

Латвійська рада з телебачення і радіомовлення анулювала ліцензію «Дощу» після трьох штрафів — а зовсім не за повчання ведучими та журналістами каналу латвійців про те, яку історію їм треба вивчати, як поводитися з радянськими пам’ятниками, і взагалі як правильно жити з точки зору московської ліберальної еліти.

Так, тієї самої, яка втекла з своєї Москви до людей, які, не відміну від цієї еліти, свою свободу і демократію не зрадили, а захистили.

Отже, перший штраф був на відсутність латвійської звукової доріжки. Ох вже ці латвійці — не розуміють, що московської має бути і так всім достатньо! 4000 євро. Другий був за мапу росії з окупованим українським Кримом. 10000 євро. Третій був за «нужно бороться за улучшєніє условій для воєнних в нашій армійі». 10000 євро.

На цьому можна було б, у принципі, ставити крапку. Але є ще один нюанс.

Якщо ви відкриєте будь-яке відео «Дощу», або публікацію не менш «свабодной і лібєральной» «Медузи», то побачити там маркування ось таким текстом: «Данное сообщение (материал) создано и (или) распространено иностранным средством массовой информации, выполняющим функции иностранного агента, и (или) российским юридическим лицом, выполняющим функции иностранного агента».

Це мене неабияк свого часу здивувало — ну як же, люди ж вже втекли з тієї мерзенної тюрми, на яку вони дозволили перетворити свою країну, нащо вони добровільно ліплять на себе ярлик, який їм виписала вже колишня їхня влада?

Але потім я прочитав коментар одного з керівників одного з цих «вільних та демократичних медіа в екзилі». І там було сказано дослівно так: ми, як законослухняні громадяни своєї країни, маємо повідомляти про свій статус іноагентів.

Якщо чесно, після того я просто з цікавістю чекав — коли ж це закінчиться рівнесенько тим, чим врешті і закінчилося? Тобто ці росіяни, приїхав у вільну демократичну країну, визнають над собою примат злочинного російського законодавства. Тобто вони продовжують жити не по законам Європи і Латвії — які дали їм прихисток, а по кремлівським «понятіям».

І це миттєво пояснює все: «радную рєчь», мапу з загарбаним Кримом і «наших рєбят в нашєй арміі». І це виявляє зовсім іншу — фундаментальну та ключову проблему. Не існує «хороших» чи «поганих» російських медіа. Існують лише з одного боку російські, а з іншого — всі інші. Справді вільні і демократичні.

І можна бути або на боці України, і всього вільного демократичного світу — проти росії. Тобто бути європейським медіа.

Або бути на боці «своїх хлопців у нашій армії» — і тоді ви з Росією і Путлєром. Хоч ви 100 разів на тиждень будете камлати: «ми проти війни». Ні, це так не працює — тоді ви російське медіа. І ви — за війну.

Добре, що це бачать у Європі. Вже побачили у наших найближчих друзів, далі, сподіваюсь — повсюди.

А для нас ця історія — теж повчальний урок про те, що нам треба вітати у нашому медіа-просторі справжні європейські медіа.

І мати можливість твердо сказати «ні» російським. Нехай і з європейською пропискою. Поки вона у деяких з них все ще є.

Оригінал публікації за посиланням.