Дію російської пропаганди на внутрішнє російське інформаційне/суспільне поле можна порівняти із впливом руандійського «Вільного радіо та телебачення тисячі пагорбів» (RTLM), помноженим на тисячі разів. Це не просто тотальна система поширення фейків, які є офіційними наративами, або напівправд для таргетованих груп. Сьогодні в російському інформаційному просторі брехливі інтерпретації подій замінили інформацію про реальні події як таку.В цій системі тиражуються та системно поширюються офіційні наративи, які відбивають ключовий дискурс російської влади щодо війни в Україні; описується квазіреальність сучасної картини миру в Росії, яка протистоїть «колективному Заходу»; виправдовуються дії російської верхівки, яка прагне змінити «несправедливий світовий порядок» заради збереження та затвердження «російських інтересів». Це наративи про цінності, яких немає, окрім потреби гуртування навколо російського керманича. Вони інкорпорують мову ненависті до іншого, виправдовують та пояснюють агресію Росії в Україні для внутрішніх споживачів та зовнішніх симпатиків.

Мережа ретрансляції російських офіційних пропагандистських наративів охоплює розгалужену систему електронних медіа, телебачення, соціальних мереж, телеграм-каналів, не кажучи вже про армії ботів. Інформаційні спецоперації, дифамації, форми подачі офіційних наративів орієнтовані на різні аудиторії. Вони спільно використовують інформаційно-пропагандистський та візуальний ряд масових заходів. Створення картинки підтримки «спецоперації», специфічна естетика війни, заходи з дітьми та бюджетниками на підтримку дій Росії, листи російським військовим в Україні, проповіді Російської православної церкви про покірність та «владу від Бога», про особливий шлях та виправдання війни – також складові впливу на свідомість росіян.

Народжуються численні телеграм-канали, які стають провідниками дезінформації, а не тільки альтернативних точок зору. За даними відкритих російських джерел, телеграм за перші два тижні березня збільшив свою частку в загальному обсязі трафіку в месенджерах з 48% до 63% у порівнянні з аналогічним періодом минулого місяця. Якщо на кінець 2021 року телеграм був головним засобом спілкування в 55 російських регіонах, то в кінці березня — у 82 регіонах. 

Найпопулярніші в Росії телеканали — «Россия 1», НТВ, «Первый канал»; серед програм російські громадяни віком від 18 до 54 років найбільше споживають «Вести недели» і «Местное время» («Россия 1»). Серед новинних програм каналу «Россия 1» «Вечер с Владимиром Соловьевым» — на п’ятому місці за популярністю; не відстають новинні шоу на інших каналах.

Панівний дискурс офіційної  Росії щодо України полягає в тому, що Україна не має права на існування: це проєкт колективного Заходу, «штучне утворення», а українська ідентичність заперечується як така. Росія використала у протистоянні із «ворогом» метафори Другої світової війни («великої вітчизняної»), точку гуртування сучасної російської переможної ідентичності, та почала «звільняти» Україну від українців, які трактуються в російській системній пропаганді як «нацисти, що прийшли до влади в результатів державного перевороту в 2014 році». У незалежності України Росія відмовляє віддавна, постійно продукуючи наративи про штучність та «фейковість» нашої держави.

Водночас традиційний російський наратив, що Україна не є самостійною державою, поступово трансформувався в те, що «Захід сформував в Україні антиросію», яка загрожує системній  безпеці Росії. Для легітимації в суспільній свідомості путінської війни періодично закидується наратив, що спецоперація в Україні — це удар на випередження, адже руками України «колективний Захід» мав завдати шкоди Росії. Ці офіційні наративи вживаються із різною градацією напруги. На третьому місяці війни вони легітимують російську агресію, виправдовують дії російського керівництва у всіх вимірах, мобілізують російське суспільство, знецінюють цінності демократії, прав людини і свободи вибору.

Російські офіційні наративи  системно дегуманізують українців і Україну в цілому. Україна в російських офіційних інтерпретаціях не просто не самостійна країна. Це «абсолютне зло», як прямо пишуть у деяких російських текстах. Офіційні звернення, «історичні статті» російських керівників фактично заперечують право українців на ідентичність як таку. «Ми — один народ», але, за логікою російських наративів, «українці — неправильні росіяни», сформовані як один із проєктів «колективного Заходу» спеціально, щоб підірвати геополітичну міць та культуру Росії.  За великим рахунком, така дегуманізація, заперечення права на ідентичність, заклики до «покарання» українців у російських офіційних наративах, що поширюються у медіа і засобах пропаганди, можна інтерпретувати як підбурювання до геноциду.

Стаття ІІІ Конвенції про попередження злочину геноциду та покарання за нього від 9 грудня 1948 року визначає прямим злочином пряме чи публічне підбурювання до здійснення геноциду.

Цим займаються далеко не тільки пропагандисти у медіа. «Україна… перетворилася на Третій рейх… записала в підручники з історії імена іуд і нацистських посіпак України. Не варто дивуватися, що його ж доля її і спіткає. Туди їй і дорога, такій Україні», — писав один із російських лідерів Дмитро Медведєв на початку квітня.

З’явилася низка публікацій, які тиражувалися на сайтах, у соціальних мережах, анонімних телеграм-каналах. Приміром: «Сьогоднішня Україна – це не просто "хвора людина Європи", це Зло у чистому вигляді. Незалежна не має права на подальше існування у нинішньому вигляді, і всі переговори на цю тему з російської сторони за своєю суттю є злочинними. Україна та її народ, які щиро підтримали нацистські звірства проти росіян, мають бути покарані». Такі дописи легітимують у російській свідомості обстріли українських міст, виправдовують убивство мирних мешканців на українській території.

Російські наративи сьогодні міфологізовані крізь призму «добра та зла». Росія в цій міфологічній свідомості несе добро. «Росія не винна у гуманітарних злочинах, Росія доставляє гуманітарну допомогу». Тим часом як «громадяни України у полоні нацистів, націоналістів, заручники режиму, ми їх звільняємо». Водночас «громадяни України — прибічники нацистів, вони зіпсовані, мають за це заплатити».

Серед популярних офіційних наративів: «Україна – терористична держава», «українська армія погано поводиться з полоненими росіянами та чинить гуманітарні злочини проти українських громадян», а «Росія діє відповідно до міжнародних конвенцій». При цьому в офіційному російському дискурсі загарбницьке військо подається як армія, що несе благо. Все це підкріплюється естетикою символів та офіційних заходів, які мають демонструвати підтримку дій російського керівництва в народі, та заявами російських релігійних лідерів, які підтримують війну та висловлюються на підтримку влади, якій, мовляв, потрібно вірити. Патріарх РПЦ Кирило вчергове на недільній проповіді 1 травня закликав згуртуватися, коли «батьківщині загрожує небезпека». 

В офіційному дискурсі суспільство Росії поступово готують до тривалої війни, зокрема з'являються публікації з антизахідними наративами — мовляв, Захід хоче позбавити Росію «культури», російська цивілізація протиставляється західним цінностям та вказується, що «шлях до Перемоги буде довгим і нелегким». В офіційних наративах Україна вже деперсоніфікована, адже війна відбувається із колективним Заходом. Хоча при цьому декларовані цілі «спецоперації» є незмінними.

Отже, можна побачити, що сьогодні російські офіційні наративи і пропаганда щодо України мають усі ознаки підбурювання до геноциду, якій трансформувався в реальні злочини російської армії та системну політику геноциду на українських територіях, окупованих Росією. Російські наративи не трансформуються, а тільки нарощують градус протистояння та дегуманізації українців.

Юлія Тищенко,  Національна платформа соціальної стійкості та згуртованості