Медіапрофспілка: спільнота рівних чи об’єкт маніпуляцій?

Медіапрофспілка: спільнота рівних чи об’єкт маніпуляцій?

5 Серпня 2016
3348
5 Серпня 2016
18:06

Медіапрофспілка: спільнота рівних чи об’єкт маніпуляцій?

Юрій Шеляженко
Журналіст, редактор газети "Правдошукач"
3348
Медіапрофспілка: спільнота рівних чи об’єкт маніпуляцій?
Медіапрофспілка: спільнота рівних чи об’єкт маніпуляцій?

Конфлікт лідерів самоорганізації медійної спільноти вже вийшов за межі НМПУ та зачепив НСЖУ, як у площині профспілкового будівництва, так і у площині міжнародних відносин. Більшість аналітичних розвідок щодо цього конфлікту грішать переходом на особистості. Як на мене, це велика помилка. Насправді йдеться про брутальний перерозподіл впливу на певні непрозорі соціальні та фінансові капітали. Причиною конфлікту є не особисті відносини, а спокуса незрілих лідерів монополізувати ці капітали, всупереч суспільним інтересам зберегти їхню існуючу проблемну непрозорість та надалі зловживати нею, маніпулюючи медійною спільнотою у власних інтересах.

Наталія Лигачова статтею «Припиніть гризню» спробувала почати дискусію на тему, як нам реорганізувати і актуалізувати діяльність медіапрофспілки. Конструктивне питання заслуговує на конструктивну відповідь.

Про майбутнє

Почну з того, чим має бути і чим не має бути медіапрофспілка, на мою думку. Профспілка має бути сучасною егалітарною спільнотою саморозвитку, спілкування, спільної діяльності, просування спільних інтересів та досягнень людей, які систематично займаються створенням, збиранням та поширенням інформації. Профспілка не має бути елітарним клубом власників єдино правильних VIP-карток «справжніх журналістів», претендентів на номенклатурні привілеї в акредитації та правовій допомозі, а також любителів заробляти тренінгами і ходити на тренінги. Професійний рівень визначається практичною діяльністю, не шматком пластика і не присудами світил та моралістів. І навчатися кожна розумна людина буде у практичній діяльності та діалозі, обміні досвідом, а не просиджуючи штани в застарілих «школах» суспільства монологу. Схема штамповки роботизованих еліт олігархії та їх подальшої маніпулятивної експлуатації в сучасному світі не влаштовує розумних людей. На зміну вчителям приходять ініціатори самоосвітніх рухів, на зміну роботодавцям і робочим місцям приходить ринок самодіяльної співпраці. Якщо донори не дають гранти на діалог рівних та майданчики саморозвитку, а фінансують тільки «школи» слухняних посіпак еліти, хай ідуть до біса – будемо розвиватися без них.

Як фінансово забезпечити профспілку? Дуже просто: треба продавати не дутий «статус журналіста», а конкретні сервіси, за які люди платитимуть. Ідея фіксованого обов’язку платити членські внески в спільнотах застаріла так само, як ідея податків у державах, тому все йде до того, що ми переростемо цю халяву для апаратчиків.

Звісно, можна брати внески за облік членів профспілки та виготовлення прес-картки, це певний бюрократичний сервіс, але він дуже примітивний та малоефективний, як і будь-яка номенклатурно-елітарна механіка. Економіка цього сервісу, як і економіка інших сервісів, має бути прорахована та оприлюднена відповідальною за сервіс особою.

Якими можуть бути інші сервіси за доступними вартостями, що принесуть внески профспілці? Чаювання із актуальними дискусіями. Сайт, на якому зможуть висловитися всі, хто зробить внески на відповідний сервіс. Сервіси витискання свобод та гонорарів із власників ЗМІ. Сервіси розвитку власного імені та експертного потенціалу: збирання та промоція біографічних і контактних даних, допомога у виданні та презентації власних книжок, електронних та паперових, творчі вечори, бажано не одного автора, а для всіх бажаючих, хто хоче поділитися своєю творчістю і має чим поділитися. В ідеалі, профспілка могла б запустити власне ЗМІ універсального змісту та конкурувати з популярними олігархічними ЗМІ. Багато членів профспілки не мають можливості висловити свою розумну «маргінальну» думку всупереч фінансованому олігархами божевільному мейнстриму, тож охоче вкладуть якусь копійку в незалежний медійний проект. Окремим сервісом може бути аудит інших сервісів ревізором чи ревізійною комісією.

Спільнота самостійних людей, згуртована навколо створення та користування профспілковими сервісами, буде більш ефективною, ніж монополістичний людський капітал, сколочений маніпуляторами натовпом. Більша відповідальність зумовить і більшу довіру, більш прагматичні підходи до процедур самоорганізації. Керівник профспілки має обиратися з числа відповідальних за сервіси колегіальним керівним органом у складі, знову ж таки, відповідальних за сервіси. Імітацію керованої демократії в формі з’їзду, ради тощо на інституційному рівні треба взагалі ліквідувати як зайвий пережиток, запровадивши натомість інструменти горизонтального спілкування (включаючи самоорганізацію первинок як місцевих сервісів) та колективного прийняття рішень в соціальних мережах або електронних розсилках, не ганяючись за кворумом, а підводячи підсумки голосування на основі волевиявлення тих, хто вчасно висловився. Наприклад, сервіси можна схвалювати чи припиняти відповідно до інтересів спільноти шляхом оприлюднення петицій з кошторисами та збирання підписів «за» і «проти». Щоб сервіс запустився, потрібно, аби достатня кількість людей внесла за нього витребувані кошти в касу профспілки відповідно до публічного кошторису і щоб при цьому прибічників сервісу було більше, ніж членів профспілки, які проти реалізації такого сервісу. Якщо є бажаючі створювати сервіси за грантові кошти, хай роблять це в загальному порядку: у них не буде проблем зі збиранням коштів з членів профспілки, але вони муситимуть оприлюднити такий кошторис проекту, щоб спільнота схвалила їхню петицію про запуск сервісу.

Якщо казати про інші питання, поставлені в опитуванні «Детектором медіа», то я згоден із необхідністю змінити керівні органи (відсторонити маніпуляторів, які там засіли), переписати статут (прибрати маніпулятивні механізми формування керівних органів), поставити перед собою першочергове завдання невідкладного запуску згаданих вище актуальних сервісів, зробити публічними всі грантові проекти й фінансові та інші відносини, пов’язані з ними, включаючи створення прозорих відносин з донорами, конкурсне визначення виконавців проектів з боку профспілки. Запуск сервісів поверне і втрачену мотивацію до профспілкового членства.

Таке моє бачення нормальної, людської медіапрофспілки. Хочу наголосити, що таке бачення може реалізуватися або в НМПУ, або за її межами, і в останньому разі НМПУ просто не витримає конкуренції. Вже зараз не витримує. Люди йдуть до організацій та/або створюють спільноти, де цінуються ефективність, чесність та рівність, бо природно не бажають віддаватися виснажливій несерйозній грі в медіаеліту.

Останні програмні виступи майстрів цієї гри, таких як Сергій Гузь, Ігор Чайка, Сергій Штурхецький, навіть не коментуватиму. Коли люди пишуть, умовно кажучи, як нам побудувати комунізм, і при цьому не вважають за потрібне пояснити, яка мені (чи іншому звичайному члену профспілки) від того користь, чи є сенс із ними дискутувати? Питання риторичне.

Про тих, у кого немає майбутнього

Звісно, я оцінив талант Ігоря Чайки переконливо заявити претензії на лідерство в профспілці геніально модерною презентацією, з якої, за всіма законами жанру, нічого не зрозуміло. Але, працюючи в старому доброму жанрі журналістських розслідувань, я б волів зрозуміти не сенс цієї презентації, що, очевидно, відіграє роль інтригуючого знамена з листочків омріяної і міфічної кольорової капусти (як у казці Фазиля Іскандера «Кролики і удави»), а дещо інше зрозуміти. Як так сталося, що Чайка обіцяв поїхати на з’їзд МФЖ за власні кошти, а коли повернувся, зажадав від Комітету НМПУ компенсації 900 євро за цю поїздку та добився відповідного рішення? Хто ще вірить у казочку про усунення Луканова за фінансову плутанину, ви б задумалися, чи треба вам міняти шило на мило.

Висловлю ще декілька невтішних думок. Можете зі мною не погоджуватися, але це моє бачення.

Після антистатутного перевороту «юридично-грантоїдського лобі» в медіапрофспілці, коли мене цинічно виключили за критику відсторонення ревізійної комісії від перевірки кошторисів грантових проектів, організатори перевороту остаточно втратили сором. Сфабрикували наклепницький «компромат» на голову профспілки Юрія Луканова, який не дозволив глибоко втягнути себе у махінації з нецільового витрачання грантових коштів. Тепер намагаються остаточно перетворити профспілку на ширму для отримання грантів на імітацію активності за допомогою якогось позачергового з’їзду.

Цей з’їзд був скликаний Радою НМПУ, яка, судячи з розвитку подій, цілком контролюється організаторами антистатутного перевороту – очевидно, тому що в профспілці ніколи не існувало горизонтальних зв’язків і вся комунікація з регіонами негласно здійснювалася апаратом, який в останні роки захопило «юридично-грантоїдське лобі». Дійсно, якщо київський профспілковий юрист консультує в електронному режимі та зрідка приїжджає на суди абсолютно безкоштовно, при тому, що місцеві адвокати вимагають несусвітних гонорарів – цей юрист у провінції виглядатиме мало не спасителем і авторитетом в усіх питаннях профспілкового будівництва. При цьому, поки не вибухне скандал, ніхто не знатиме, що той юрист отримував 1000 доларів на місяць за роботу, яку грамотний студент чи аспірант виконав би вдвічі-втричі дешевше, і притому ефективніше, охайніше, не програючи суди на рівному місці та не відволікаючись на інтриги з рейдерського захоплення профспілки. Якщо б проводився конкурс на посаду керівника юридичного бюро, то за такі кошти можна було б навіть адвоката найняти (нині в юридичному бюро немає адвокатів). Але нинішні отримувачі грантів на захист журналістів призначаються не на конкурсних засадах, а з числа «своїх», з числа штучно створеної на гранти «номенклатури» так званих «медіаюристів».

Проявом відсутності горизонтальних зв’язків у медіапрофспілці є також відсутність інформації про регіональні організації на сайті профспілки. Лише в розділі «Очільники» знаходимо склади комітетів Київської, Львівської, Волинської, Кременчуцької місцевих організацій та «комітет» Херсонської області у складі єдиного Олександра Тарасова. Насправді, Тарасов представляє не обласну, а міську організацію, зареєстровану на квартирі у Тарасова, половину членів якої (чотири особи, за даними ЄДР) складають Тарасов з дружиною. Взагалі, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань крім самої НМПУ числяться лише Київська міська, Чернівецька, Рівненська, Волинська та Черкаська обласні організації НМПУ. Крім того, у Реєстрі громадських об’єднань значиться Харківська міська організація НМПУ без статусу юридичної особи. Водночас, у реєстрі досі числяться діючими інші медіапрофспілки: починаючи з Київської незалежної медіа-профспілки (де керівник Ю. Луканов; окремо від Київської міської організації НМПУ, де керівник А. Яніцький) і далі, Запорізька, Надвірнянська, Алчевська, Севастопольска, Сімферопольська, Медіа-профспілка Львівщини (керівник Л. Біньо; згадана на сайті НМПУ первинка з керівником Р. Раком взагалі не легалізована).

Цікаво, що за статутом НМПУ місцеві організації не є первинними, але дві місцеві організації НМПУ зареєстровані як первинні (Волинська і Харківська). Більше ніяких первинних організацій НМПУ не легалізовано. Для порівняння, у Медіа-профспілці Львівщини, яка не входить до НМПУ, легалізовано сім первинних організацій в редакціях газет та районної телерадіокомпанії. Те, що у регіональній профспілці робота з легалізації первинок поставлена краще, ніж у всеукраїнській, зайвий раз свідчить або про дармоїдство грантового «юридичного бюро» (моя вимога аудиту діяльності цієї непрозорої структури подіяла на «юридично-грантове лобі», як червона ганчірка на бика), або про свідоме створення умов для маніпуляцій представницькими мандатами у керівних органах профспілки, або, що найбільш імовірно, поєднання обох факторів (заохочення нехлюйства виконавців стратегами для утримання широкого поля можливих маніпулятивних стратегій).

Хоча НМПУ має лише дві офіційні первинки, і ті криво легалізовані (місцеві організації під виглядом первинок), з’їзд НМПУ за статутом мав формуватися делегатами цих двох первинок. Однак Рада НМПУ в складі трохи більше десятка членів, яких я не знаю (окрім скандального юриста Ржанова, який тролив мене у розсилці керівних органів перед протиправним виключенням з НМПУ), пішла нелегітимним шляхом деструктивної концентрації влади у профспілці.

Чому змовникам виявилося так легко вчинити переворот у профспілці? На мою думку, тому що троє офіційних засновників НМПУ (Гузь, Харченко, Черненко) свого часу написали заплутаний і суперечливий статут, що дає простір для прийняття маніпулятивних авторитарних рішень і виключає прояви прямої демократії у профспілці. Цікаво також, що один із трьох засновників НМПУ, Сергій Гузь, не входячи до керівних органів, досі має право підпису під документами профспілки за даними державного реєстру – і це не помилка, бо про запис в реєстрі щодо НМПУ як ширми для отримання грантів «юридично-грантоїдське лобі» уважно турбується (наприклад, керівника Луканова там давно замінили на Штурхецького). Можна сказати, що організаційна структура НМПУ була з самого початку побудована за компартійним зразком «керованої демократії»: заплутана, заточена під ручне керування майстрами спекуляцій певними специфічно виписаними формальностями, при тому, що поряд із цими авторитарними формальностями декларуються принципи гласності та демократії, які постійно кричуще порушуються. Я пережив це на собі, будучи свавільно виключеним за критику. І коли я називаю маніпуляторів антистатутним угрупованням, я кажу про те, що порушуються не тільки процедури, виписані так, що їх важко не порушувати, але, що набагато гірше, порушуються базові принципи громадянського суспільства, задекларовані першим розділом статуту НМПУ: професіоналізм, добровільність, демократія, законність, гласність, єдність інтересів, самоуправління, організаційна, фінансова та господарська самостійність.

Члени НМПУ вже починають непокоїтися формуванням під з’їзд більшості кишенькових делегатів, безсоромним махлюванням із мандатами. Тут організатори нелегітимного з’їзду самі загнали себе в глухий кут, бо наспіх прийняті ними члени (не журналісти) і наспіх пороблені первинки старі члени профспілки не визнають, а те, що ці первинки існують тільки на папері і не легалізовані через багаторічний тотальний провал роботи з легалізації первинок юридичним бюро, дає юридичні підстави для успішного оскарження будь-яких результатів з’їзду. Адже вся піраміда фальсифікацій нині тримається виключно на тому, що ніхто ще не оскаржив в установленому законом порядку ці фальсифікації.

«Юридично-грантове лобі» прекрасно усвідомлює нелегітимність своїх махінацій із рейдерського захоплення НМПУ та перетворення профспілки на ширму для отримання і нецільового використання грантів, тому й намагається перетягнути хоч когось зі справжніх журналістів на свій бік, вправляючись у демагогії та обіцяючи медіаспільноті рай на землі після того, як «усі конфлікти вирішить з’їзд». Однак ці ілюзії швидко розвіються, як усі передвиборчі обіцянки втрачають силу наступного дня після виборів. Маніпулятивний з’їзд за самим способом його скликання не здатен вирішити конфлікт у професійному середовищі, він тільки поглибить його. Та й подібних до себе діячів з менталітетом повій, які у вільний від розкрадання грантів час мають нахабство займатися моралізаторством, антистатутне угруповання навряд чи багато завербує.

Якщо б ще серед «юридично-грантоїдського лобі» була хоч одна об’єднуюча постать, чесний, сумлінний, креативний лідер! Тоді, можливо, не було б скандалу та рейдерства, нікого не виганяли б за критику, домовилися б по-людськи зі старими членами, задекларували б оновлене бачення профспілки і під це бачення оновилося б керівництво та апарат профспілки. Але моральна фізіономія «антистатутного угруповання» не така, щоб займатися стратегічним розвитком – швидше, всі прагнуть щось швиденько хапнути від грантової годівниці. Тому й не уникнули ганьби, захоплюючи владу в профспілці. Проколюються так, що соромно про це навіть казати. Хіба не «палево» – обрати в.о. голови профспілки Сергія Штурхецького, партійного боса «Блоку Петра Порошенка “Солідарність”» на Рівненщині? Колись профспілки «лягали» під компартію. За часів незалежності, за «совковим» звичаєм – під президентську партію...

Ще більший конфуз трапився, коли спочатку Луканову брехливо приписали гру на руку Кремлю, а потім відрядили замість нього на з’їзд МФЖ Чайку, який здавав на догоду Кремлю досягнення Луканова. Адже Луканову вдалося налагодити діалог українських та російських журналістів, завдяки чому росіяни мало не погодилися на місію ОБСЄ з моніторингу дотримання прав журналістів у Криму. Така місія дуже завадила б планам Путіна і його кума Медведчука монополізувати медіацію в російсько-українському конфлікті та стригти купони. Путіну так заважав Луканов, що для його дискредитації підключили важку артилерію, армійський канал «Звезда». А «юридично-грантоїдське лобі» зіграло на руку Путіну просто зі шкірних інтересів, аби тільки усунути перешкоду до захоплення профспілки – постать Луканова.

Коли Гузь називає нинішню ситуацію конфліктом між Лукановим та членами комітету, медіаюрист Тарасов пропонує Луканову послуги медіаторів, а Луканов із сократівською незворушністю коментує, що готовий випити цей кубок цикути для вирішення, нібито, «особистого» конфлікту, я не знаю, плакати мені чи сміятися від такого цинічного «переведення стрілок».

У внутрішній розсилці керівних органів НМПУ якийсь дух змови накопичувався останні півроку. Особливо недобре передчуття у мене з’явилося, коли деякі члени комітету почали відкрито обговорювати у розсилці, чи можна користуватися розсилкою для обговорення якихось великих подій, що насуваються, бо в розсилці нібито є «чужі». Я спробував уточнити, хто це «чужі», і замість відповіді мені дали зрозуміти, що я точно чужий. Що ж, поки для профспілки чесні, творчі, волелюбні люди з активною громадянською позицією залишатимуться чужими, бо заважають «розпилу» грантів, виділених, взагалі-то, зовсім не для «розпилу», така профспілка буде чужою і для мене, і для всіх чесних журналістів.

Медіапрофспілка матиме майбутнє як ефективна спільнота рівних. Як у об’єкта «елітарних» маніпуляцій, апарата для видоювання незаслужених грантів – у НМПУ немає майбутнього.

Юрій Шеляженко, протиправно виключений за критику член ревізійної комісії НМПУ

Фото - armstrongeconomics.com

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3348
Читайте також
27.06.2016 11:58
Гала Скляревская, Наталья Лигачева
3 876
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду