Коли дізнався, що Юрка в аварійний спосіб усунули від головування, спробував з’ясувати причини на сайті спілки. На жаль, нічого окрім абстрактних фраз не знайшов. Дивна річ: так висловлюються радше політики, аніж журналісти. Якщо в професійній спілці точаться дискусії щодо «позиції організації на міжнародному рівні» – це нормально. Ненормально, коли це стає приводом для термінового відсторонення голови профспілки, який керував організацією протягом майже восьми років без будь-яких претензій до нього. Також ненормально, коли ухвалюють рішення щодо позачергового з’їзду, «на якому буде обрано нове керівництво організації та будуть внесені зміни до статуту» без будь-яких пояснень. Якби я був членом спілки, то неодмінно поцікавився б: що сталося, в чому проблема?.. Відповіді немає. Й що цікаво: ініціатори цих термінових заходів не надають коментарів, «формуючи узгоджену позицію». А коли ви такі рішення ухвалювали на засіданні три дні тому, у вас цієї позиції теж не було?..

Щоправда, пізніше «узгоджена позиція» з’явилася. Її висловила «Детектору медіа» член Ради НМПУ Тетяна Локацька. Але сталося це лише через три доби після оголошення спілчанської революції, чи-то заколоту... Аргументи Локацької виглядають вельми сумнівними. Принаймні, їх однозначно недостатньо для відсторонення Луканова й термінового оголошення процедури обрання нового голови.

Наступного дня Локацьку звинуватив у брехні й пересмикуванні заступник голови НМПУ Андрій Янітський. На власній сторінці у ФБ він написав: «Поскольку моя фамилия была упомянута в рассылке Незалежна Медіа-Профспілка України (НМПУ) в связи с конфликтом в организации, хочу отреагировать:

- Я не занимаюсь профсоюзом уже примерно полгода по семейным причинам: не бываю в офисе профсоюза, не участвую в переписке и т.д. По этой же причине воздерживаюсь от публичных комментариев на тему профсоюза.

- Я не подписывал от имени профсоюза никаких финансовых документов – не имел ни такого права, ни такого желания. Моя работа впрофсоюзе не оплачивалась, я занимался ею в свободное от основной работы время, которого сейчас нет, к сожалению.

- Я ничего не знаю о документах, которые были составлены якобы от моего имени, если такие документы существуют – это или подделка, или ошибка. Об этих бумагах я узнал с чужих слов и не имел возможности с ними ознакомиться.

- Я не говорил с Татьяной Локацкой о конфликте в профсоюзе, поэтому меня удивляет, что она приводит мою позицию. Я также не был на заседании Рады НМПУ, где она могла бы узнать о моей позиции, поэтому упоминание моей фамилии в этом контексте я считаю некорректным».

З пояснень самого Луканова дізнаюся: три виплати, які ставлять йому в провину (всього 6000 гривень), він мав отримати за виконану роботу з каси спілки. А оскільки сам він не може укладати угоду з собою, це – обов’язок його заступника. Чому той не підписав документи, можна було спокійно розібратися всередині колективу й лише після цього оголошувати результати й ухвалювати рішення. Але юристи спілки Тарасов і Ржанов переконували Раду профспілки вдатися до рішучих дій. Хто такі ці юристи? Чому вони впливають на рішення керівного органу професійної організації? Луканов пояснює: вони є членами спілки... Отакої! Юристи – обслуговуючий персонал, їхня справа – захищати журналістів в суді, а не лізти до професійного цеху, та ще й впливати на ухвалення рішень. Цікаво: чи є в НМПУ водії й чи вони також є члени профспілки журналістів? Про це я забув спитатися в Луканова.

Поцікавився персонами інших активістів спілки й побачив, наприклад, на чолі Редакційної комісії з формування пропозицій змін до статуту НМПУ Юку Гаврилову. Не знаю такої журналістки. Гугл теж не знає. Проте є згадка про літературного агента та члена НМПУ Юку Гаврилову. Може, їй місце у Спілці письменників чи у Спілці літературних агентів?..

У зв’язку з цим у мене перша претензія до Луканова. Слід уважніше ставитися до тих, хто претендує отримати посвідчення члену професійного цеху.

Є в мене до голови ще одна претензія. Не варто було в терміновому порядку повертати в касу оті 6000 гривень. Розберіться: чи є тут чиясь провина й хто персонально винний. Сам Луканов стверджує, що його провини у тому немає. Але тоді не варто прогинатися під тиском юристів та літературних агентів. Гадаю, було б у Юрка бажання «наколядувати» з профспілкової каси, за вісім років керівництва він вже їздив би на пристойному авто, а не на велосипеді.

Нині обов’язки Луканова цілком нелегітимно виконує Сергій Штурхецький, який ще до школи ходив, коли Юрко готував репортажі на канадійському радіо й стояв у витоків УНІАНу. Проте Штурхецький служив помічником народного депутата Тараса Стецьківа, навіть був у партійному списку «Батьківщини» до ВР, до 2015 року – депутат рівненської облради, з 2015-го – керівник рівненського осередку партії «Блок Петра Порошенка – Солідарність». Очолює антикорупційну громадську організацію...

Що тут скажеш: хоч до рани прикладай! Одне не зрозуміло: коли в нього залишається час на журналістику й справи профспілкові?.. Звісно, Луканову нема чим крити: окрім журналістики він у своєму житті нічим не займався.

Як повідомляє прес-служба НМПУ, наразі оргкомітет проводить роботу з вивірення реєстру первинних організацій спілки, підтвердження членства окремими членами НМПУ. Оце правильна ініціатива! Слід ретельніше поставитися до цієї справи. Не варто розбавляти журналістське середовище юристами, політиками та літературними агентами...

Фото - www.nationalgeographic.com.au