Увечері 5 січня ICTV гордо повідомив, що в Україні, схоже, буде не один екзит-пол. Крім запланованого консорціумом «Національний екзит-пол'2010», проводитиметься ще й усеукраїнське опитування на виході з виборчих дільниць, фінансоване згаданим телеканалом. Це соціологічне дослідження так само, як і перше, відбудеться 17 січня, у день першого туру виборів Президента України, і відповідатиме міжнародним стандартам. Буде опитано 20 тисяч виборців на 300 виборчих дільницях у різних регіонах України, чим займатиметься 900 інтерв'юерів. Опитування розпочнуть із відкриттям виборчих дільниць о 8:00. Робота триватиме до закриття дільниць. Результати екзит-полу будуть оголошені того ж 17 січня о 20:00 ексклюзивно в ефірі каналу (пізніше стало відомо про аналогічну інціативу газети «Аргументы и факты в Украине» - замовити екзит -пол Українському інституту соціальних досліджень ім. Олександра Яременка - ред.).

Але що цікаво: однією з головних цілей екзит-полів у країнах із неусталеною демократією завжди є контроль за владою, тобто перевірка правдивості офіційних результатів голосування. Тим часом, за інформацією ICTV, проводячи свій екзит-пол, телеканал має на меті не перевірити результати виборів, а лише надати глядачам найоперативнішу та максимально точну інформацію про голосування. Все! А от національний екзит-пол має на меті саме перевірку офіційних даних, але...

Ось фрагмент із передноворічного інтерв'ю директора Фонду «Демократичні ініціативи» Ілька Кучерева газеті «День»:

«- Традиція проведення екзит-полів започаткована ще під час парламентських виборів 1998 року. Я пишаюся тим, що зміг тоді привнести цю ідею в Україну з Канади та США. Це буде вже наш десятий екзит-пол, який ми проводимо. Особливість його в Україні полягає в тому, що екзит-пол проводиться як інструмент контролю за підсумками голосування.

Раніше всі ці опитування фінансувалися міжнародними донорами, тобто фондами, посольствами і один раз навіть української діаспорою в Канаді. Цього року ми вперше звернулися до українських громадян, щоб вони самі профінансували екзит-пол. Чому платники податків інших держав мусять фінансувати нашу демократію? Українці мають навчитися самі фінансувати свою демократію.

Чому проблеми виникли саме цього року? Як правило, вважається нормальним, коли фонди підтримують 10% проектів, які їм надходять. Тому ми були готові до того, що можуть виникнути проблеми з фінансуванням. Просто цього року вперше деякі фонди і посольства, які нас завжди підтримували, сказали, що така діяльність для них не є приоритетною.

- Можливо, це пов'язано з економічною кризою.

- Аргументів щодо економічної кризи не було. Формальні думки звучали так: скільки не витрачай грошей, все одно результатів мало - корупція росте і т. д. Тому, за їхніми словами, українці мусять самі підтримувати свою демократію».

Усе правильно: українці самі мусять підтримувати демократію. Тільки от лихо: здебільшого ті, хто прагне підтримати демократію, не мають достатньо грошей, а ті, у кого грошей вистачає, розуміють демократію як свою власну свободу від свого ж народу. Отож національний екзит-пол - під загрозою. Звісно, вже зібрано якісь кошти, звісно, деякі зарубіжні фонди таки вирішили взяти участь (не надто масштабну, щоправда) у фінансуванні проекту, звісно, можна провести опитування і за дещо скороченою вибіркою - результат усе одно залишиться достатньо точним (хіба що голосувати вдома захоче кожен десятий - і більше - український громадянин), так що цю загрозу цілком реально подолати, але...

Чергове «але» означає, що розтиражовані впродовж останнього місяця ледь не на всіх телеканалах та у друкованих ЗМІ повідомлення про критичну ситуацію із загальнонаціональним екзит-полом і про можливість проведення опитування за скороченою вибіркою, переконаний, справили враження на масову свідомість і підсвідомість. А саме: пересічний глядач/читач/виборець твердо знає, що із національним екзит-полом, який на всіх минулих виборах був своєрідними «контрольними вагами» щодо реально набраних суб'єктами виборчих перегонів голосів, - з цим екзит-полом (слово, яке знають навіть у селах) тепер щось не так. Отже, до його показників апелювати у разі підозр у фальсифікації результатів голосування вже якось не дуже випадає.

А організатори екзит-полу з ICTV заздалегідь заявили - вони проводять своє дослідження не для контролю за правильністю підрахунку голосів.

Іншими словами, соціологія, яка ще кілька років тому відігравала серйозну роль у політичних процесах, повертається до статусу «буржуазної лженауки», десять раз куплено-перекупленої, неточної, ненадійної і непопулярної.

І справа тут далеко не у самих екзит-полах (про певні нюанси, з ними пов'язані - дещо пізніше). Кампанія з дискредитації соціології як такої - а одночасно із використання решток її колишнього авторитету для бажаного впливу на громадські настрої - ведеться вже не перший рік, хіба що останнім часом більш масовано й успішно, ніж раніше. Як це робиться, добре описав у своєму блозі, а потім і в статті, Отар Довженко, взявши за приклад одну лише квазісоціологічну маніпуляцію Першого національного телеканалу:

«Першого січня увечері в ефірі державного Першого національного телеканалу відбулась подія, яка  ніби перенесла нас у ганебні часи телевізійних маніпуляцій: проект із цинічною назвою "Чесний вимір". Організатори проекту - однойменне громадське об'єднання - вирішили виправити проблему розбіжностей між результатами соціологічних опитувань, провівши своє власне "дослідження громадської думки". При цьому, декларуючи недовіру до вітчизняної соціології, організатори вирішили піти своїм, ненауковим шляхом  - просто випустили на вулиці обласних центрів людей із анкетами у вигляді бюлетенів... Легітимізувати свою задумку організатори намагались за допомогою демонстрації величезного розриву між результатами опитувань різних соціологічних компаній. Науковий керівник фонду "Демократичні ініціативи" Ірина Бекешкіна, присутня у студії, відразу запротестувала, пояснивши, що порівнювати результати досліджень справжніх соціологів та шахрайських фірм-симулякрів некоректно... Спосіб проведення опитування викликав справжній шок навіть у вашого автора, поверхово знайомого з соціологією: молоді люди зупиняють перехожих на вулиці, дають їм бюлетень, щось пояснюють, показують пальцем і дивляться через плече; навколо наметів гуртуються, як завжди, політично стурбовані пенсіонери, вони й становлять переважну більшість "виборців". Усе це пересипано "вокс-попами" під веселу музику. Шокована була й Ірина Бекешкіна, яка намагалась висловити своє обурення та пояснити, що продемонстроване опитування є профанацією, не має нічого спільного з соціологією, а його результати - із правдою. У відповідь ведуча знов заговорила... про розбіжності в результатах соціологічних опитувань. Її палко підтримав присутній у студії Володимир Кацман, який звинуватив соціологію у закритості та клановості, а Вікторія Чирва закликала журналістів "перевіряти соціологічні дані..." Ну, а далі взагалі шедевр студійної казуїстики: "пан Кацман заявляє, що корупцію в українське суспільство принесли... "соціологи і політологи"».

І хоча безпосередньою метою авторів «телесоціодослідження» було довести, що Віктор Ющенко впевнено набирає рейтинг і вже вирвався на другу позицію у гонитві претендентів, а Юлія Тимошенко відступила на п'яту, але більшого успіху керівництво Першого національного досягло, мабуть, в іншому: у дискредитації соціології як такої. Незалежно від того, йдеться про чергові передвиборні «Рога і копита» з проФФесорами на чолі, чи про такий телевізійний кунштюк, як його описав Отар Довженко, чи про справжню дослідницьку структуру з серйозною репутацією. А якщо згадати, скільки разів у теленовинах різних каналів та на шпальтах ледь не усіх газет журналісти подавали «рейтинги», подані навіть не фірмами-симулякрами (тут потрібна бодай приблизна правдоподібність), а відвертими шахрайськими конторами, якщо перерахувати випадки елементарної непрофесійності (коли, скажімо, плутають відсотки від усього числа опитаних виборців і від тієї кількості, яка твердо вирішила йти голосувати - тут-бо зовсім різні рейтинги  виходять, а їх валять докупи) - і таке інше, то результат матимемо сумний, а водночас і реальний. А саме: довіри соціологічним даним у виборців не буде.

А якщо ще раптом в останній момент виявиться, що разом із тим проводиться іще декілька «екзит-полів» імені»Рогів і копит» (назви фірм мало що говорять пересічному виборцеві, а звучать дуже гучно), якщо 17 січня їх оприлюднять різні телеканали, то це вже буде майже повний капець...

Та повний капець настане в іншому випадку. Адже про реальні результати виборів ми можемо і не дізнатися, якщо національний екзит-пол зірветься або проводитиметься надто стиснено, з більшою похибкою, ніж до цього.

Сумно? Так. Але ще сумніше від того, що ці реальні результати, схоже, вже мало кого цікавлять на Заході. Адже те, що більшість традиційних донорів національного екзит-полу тепер проігнорувала цей справді реальний інститут української демократії, який зіграв безумовно позитивну роль у політичних подіях останнього десятиліття, засвідчує справедливість такого висновку. Ми нецікаві. Ми ніхто. Ми захланні чухраїнці, нездатні сформувати дієздатну, ефективну і хоча б трішечки чесну політичну еліту. Крапка.

А журналісти, які впродовж усіх цих місяців чи то з непрофесійності, чи то за плату дискредитували соціологію, додали куті меду: адже якщо дослідницькі структури дають такі суперечливі дані, значить, вони так само корумповані, як і політична еліта, і такі ж бездарні. Принаймні, такі висновки просто-таки напрошуються з аналізу телевізійної та газетної інформації, якщо працівники посольств не так давно приїхали до України і не мають фахової соціологічної підготовки. Отож справді - приїхали...