Зателефонував мені якось мій двоюрідний брат Олександр із Москви:

 

– Ви що там, збожеволіли? Негайно всі голосуйте за Вітренко, крім неї у вас політиків немає!

 

А у серпні, під час «зловісного нападу кровожерливої Грузії на беззахисну Росію», Сашко запитав мене по скайпу:

 

 

Не приїхав. І більше не телефонує: мабуть, дивиться російські провідні телеканали. Тут треба зазначити, що Сашко – фізик з ученим ступенем, а його дружина Валентина – одна з найкращих викладачок Москви, теж, до речі, зі ступенем. Тобто, вони є представниками російської інтелектуальної еліти й дуже вдумливими та, додам від себе, порядними людьми.

 

Відтоді, як Сашка на початку 1960-х років вилікували в Києві від тяжкої дитячої хвороби, він палко закоханий в Україну, добре знає українську мову.

 

Що ж змусило одного з найкращих представників російської інтелігенції нести мені по телефону такі дурниці? Що вбиває поміж нами клин? Мабуть те, що коли щоденно навіть по найрозумніших головах луплять пропагандистськими кувалдами, це не може не викликати струсу мозку.

 

А ще, коли я відпочивав у Криму під час оксамитового сезону (у вересні), власник невеличкого кафе під Алуштою, якого всі звали Льоня (як його дружина Гуля смажить чебуреки – від них, запашних, за вуха не відтягнеш!), бідкався мені, що цього року російських відпочивальників було значно менше, ніж минулого. «Хтось подивився російське телебачення й розпустив чутку, що ми, кримські татари, будемо різати всіх, хто не володіє нашою або українською мовою, ось вони й перелякалися», – казав нам із дружиною Льоня, коли ми миролюбно смакували чарівні витвори Гулі.

 

Так ось воно що виходить: російське телебачення породжує непорозуміння між мною і моїм улюбленим кузеном, відлякує клієнтів на кримських курортах. А може, його під три собачих чорти взагалі заборонити?

 

Дехто з наших політиків так і вирішив. На початку жовтня Національна рада з питань телебачення і радіомовлення констатувала невиконання провайдерами програмних послуг рішень Національної ради, статей 40, 42 Закону України «Про телебачення і радіомовлення». Йшлося про рішення Нацради, згідно з якими кабельні провайдери мали включати до своїх пакетів тільки сертифіковані канали. Рішення Національної ради зобов’язує провайдерів програмних послуг припинити ретрансляцію іноземних програм, зміст яких потребує адаптації до вимог законодавства Україні. Це означає, що з 1 листопада з українського телепростору зникнуть «Первій канал», «РТР-Планета», ТВЦ (Лужков TV), а також РЕН TV. «ТК» вже писала про це рішення, тому не зупинятимусь на ньому. Варто лише сказати, що Нацрада обґрунтовувала своє рішення суто технічними міркуваннями: не адаптувалися російські Путін-телеканали до українського законодавства, а отже – нема чого їх ретранслювати.

 

Втім, навіть коню зрозуміло, що справа тут не в адаптаціях і сертифікаціях. По суті це «рішуча відповідь на телеагресію Москви». Та, у свою чергу, не забарилася дати не менш рішучу відсіч «проискам притеснителей великого русского язика».

 

У міністерстві закордонних справ РФ негайно заявили, що заборона на мовлення російських каналів на території України може негативно відбитися на російсько-українських відносинах. На цьому наголосив офіційний представник МЗС РФ Андрій Нестеренко. «У результаті мільйони росіян і українців в Україні не мають змоги одержувати інформацію своєю рідною мовою», – сказав той добродій на брифінгу 9 жовтня. Він висловив упевненість, що такий крок української влади спрямований на витиснення російської мови із суспільно-політичного життя країни. «Вважаємо, що подальше попрання гуманітарних прав російського населення України, його дискримінація за мовною ознакою, не може не відбитися на всьому комплексі російсько-українських відносин», – підкреслив речник МЗС РФ.

 

«Ми повністю розділяємо глибоку стурбованість російськомовного населення України з приводу ретрансляції російських телеканалів на її території. За нашим переконанням, такі кроки являють собою порушення відповідних положень російсько-українських домовленостей про співробітництво ЗМІ двох країн і не відповідають добросусідським і дружнім відносинам наших країн», – нагнітав атмосферу Нестеренко, додавши, що МЗС РФ домагатиметься того, щоби в Україні, відповідно до національного й міжнародного законодавства, дотримувалися демократичних норм при забезпеченні конституційного права на вільний вибір джерел інформації. І аж ніяк не замислювався наш російський теледемократ із суто українським прізвищем над тим, що багатомільйонна аудиторія українців у Росії позбавлена аналогічної можливості.

 

Що ж, як український телеглядач я повністю поділяю думку пана Нестеренка про своє конституційне право на вибір джерел інформації. Та цієї думки аж ніяк не поділяє наша Нацрада. А даремно.

 

Замість того, щоби вигадувати причини заборони російських телеканалів, вона мала би докласти зусиль, щоби зробити нашу телепродукцію якіснішою, спроможною конкурувати з російською. А так, дивиться наш телероззява московські програми про дідуся Сталіна, який не тільки «здобув перемогу над фашизмом», але ще й збудував Біломорканал, і порівнює якість цих програм із українськими. Поки що порівняння явно не на користь останніх. От і мріє наш галушкоїд про ідентичні українські Біломор-телеканали.

 

Звичайно, заборонити російські телеканали під три чорти легше за все. А от створити адекватний телепродукт – дзуськи! І ще: як же треба зневажати свій власний народ, щоби забороняти йому дивитися будь-які телеканали! Ми вже це проходили в незабутні радянські часи. Залізна телезавіса по-українськи?

 

Так, російський телеглядач, позбавлений правдивої інформації відносно України, вірить Путін-каналам – інших джерел у нього просто немає. Але переважна більшість моїх знайомих громадян України – а серед них багато пересічних людей, не академіків чи письменників, – роботяг і обслуговуючого персоналу, – дивляться ОРТ, РТР та інші і робить цілком слушний висновок: ну як можна так брехати? Та не можуть зрозуміти наші добродії з Нацради, що в цілому антиукраїнська пропаганда російських телеканалів сприяє зміцненню нашої національної свідомості. Висловлюючись лексикою брежнєвських ідеологів, вона є найкращою контрпропагандою. І не треба нашим нацрадівцям винаходити велосипеда: показуйте російські телеканали – народ розбереться, хто бреше. Я вірю в свій народ – він мудріший за наших «рятівників національної свідомості» з Нацради.