Подією тижня для медіаспільноти можна вважати гучну акцію підтримки активіста Сергія Стерненка, що відбулася під Офісом президента у суботу, 20 березня. Мітингарі обписали стіни будівлі, закидали її фаєрами та вибили шибки на вхідних дверях. Чимало галасу з цього приводу зчинили політики — як провладні, так і опозиційні — у студіях токшоу (на «1+1» навіть двері принесли). І відеоблогери намагалися не відставати від політиків. 

Про акцію підтримки Стерненка з боку проросійських блогерів

«Кто отработал заказ по Зеленскому?» — промовляє обкладинка тематичного відео, опублікованого на проросійському каналі «Klymenko time». Блогер Гліб Ляшенко описує дійство біля Офісу президента як «дикий шабаш, устроенный побратимами уголовника Стерненко», який йому персонально «напомнил мрачную картину Евромайдана». Не розуміючи, «почему агрессивных уличных гопников боятся служители закона», Ляшенко також згадав одного з активних учасників протесту — лідера руху «Гонор» Сергія Філімонова, якому днями вручили підозру за хуліганство». Та такі люди, на думку блогера, лише «боевая пехота», за якою стоять «серьёзные политические силы. Причем не украинские». Мовляв, таких активістів напряму контролює американська розвідка. Ну, слава Богу, хоч тут без Сороса.

Висловилася і блогерка «Страни.ua» Олеся Медведєва. Погром будівлі, переконана, був спланований заздалегідь, а правоохоронці, мовляв, спеціально не стали на заваді мітингарям, щоб ті скомпрометували акцію. Як і на каналі «Klymenko time», на ресурсі «Страни» пройшлися основними учасниками заворушень на кшталт Сергія Філімонова, які, на думку Медведєвої, «ходили под СБУ». На самому ж Стерненку, вважає проросійська медійниця, «клейма негде ставить». А влада, мовляв, «проявила слабость». І нині врятувати її авторитет можуть лише «жесткие посадки» причетних. Бо, вважає Медведєва, «все усилия Зеленского стать Порошенко 2.0 пошли прахом». Адже для «майданных активистов Зеленский по-прежнему лох».

Про акцію підтримки Стерненка з боку патріотичного крила

А що з цього приводу думають у пулі проукраїнських блогерів? Учасник бойових дій Олексій Петров вважає, що «Зеленский — чемпион среди украинских президентов по количеству митингов на единицу времени» (цю сумнівну тезу він говорив і раніше). А мітингарі, мовляв, лише «выходят потребовать судебной справедливости». І серед них, переконує Петров, не «все нанятые», а люди різного соціального статусу, які ходять на подібні акції родинами. Всі, хто це заперечує — «придворные блогеры», які «пишут за 200 гривен». А от стіни обмалювали і табличку з гербом палили, міркує Петров, «несколько молодых людей», можливо, до організаторів і не причетних. Це, до речі, щодо свастики підтвердила врешті-решт і поліція. І вже, переконує блогер, точно не варто винуватити у підбурюванні до заворушень Петра Порошенка (саме це зробив, наприклад, Антон Геращенко в ефірі «1+1», або ж радник голови ОП Михайло Подоляк).

На ютубканалі видання «Цензор.нет» також взялися захищати Петра Порошенка від звинувачень у причетності до погрому Офісу президента. Мовляв, спільно з «блазнями» Зеленського про причетність Порошенка і партії «Голос» мовлять на проросійському каналі «Наш». Згадала блогерка Марина Данилюк-Ярмолаєва і канонічне для штабу «Європейської солідарності» «злиття справи вагнерівців». Хоча й попередила на початку випуску, що підозрювати авторів «Цензор.нет» у любові до Порошенка не варто. Наприкінці відео блогерка ледь не закликає протестувальників «бити вікна, якщо треба буде зайти до Офісу президента і викурити звідти владу». Сумнівна порада, якщо чесно.

А от журналіст Данило Мокрик, крім випуску блогу безпосередньо про протест на Банковій, випустив і відео про двері з Офісу президента, занесені до студії токшоу «Право на владу». «Верховна Рада готується на позачерговому засіданні ухвалити першу у світі декларацію захисту прав дверини», — глузує блогер із перформансу, влаштованого авторами шоу. А ще випуск, мовляв, став бенефісом ведучої Наталії Мосейчук, яка побачила в діях мітингарів дискредитацію ідей Майдану. Крім того, деяким учасникам протесту, говорить Мокрик, вручили протоколи про адміністративні правопорушення за лайку у публічному місці. А от нардепу Іллі Киві, який публічно обматюкав того ж таки Данила Мокрика та його колег, не вручали нічого.

Сам Сергій Стерненко написав чергового листа, який зачитав цього разу блогер Денис Казанський. Ув’язнений активіст вважає, що 20 березня, у свій день народження, мав «найбільшу в Україні вечірку та найкращий подарунок — небайдужість». Мітингарями Стерненко пишається, адже ті, мовляв, вимагали справедливості від влади, яка «перестала їх чути». Та система, на думку активіста, і досі не бажає змінюватися. «Фарба змиється, ганьба влади — ніколи», — підсумував у листі Сергій.

Яка опозиція, така й вакцинація

Тим часом нинішній прихильник Володимира Зеленського, колишній нардеп від Блоку Петра Порошенка та член наглядової ради «Укрзалізниці» Сергій Лещенко згадав про вакцинацію. А саме про пост нардепа з монобільшості Михайла Радуцького, де той бідкається, що Індія, мовляв, може відкласти постачання наступної партії вакцин CoviShield через «дискредитаційні заяви» окремих політиків. Сергій Лещенко тут же згадав слова лідера «Європейської солідарності» Петра Порошенка про «гівно» у вигляді вакцини, після яких «весь світ», мовляв, став дивитися на політика, як на божевільного. Антивакцинальною кампанією, згадує блогер, займається й лідерка ВО «Батьківщина» Юлія Тимошенко. Тож обох політиків, певен Лещенко, варто було би притягти до відповідальності.

А от шоумен Сергій Притула розмірковував, якою має бути українська опозиція. Мовляв, балансувати вічно «злочинну» владу мали би опозиційні сили, але, на думку Притули, і з тими, і з тими є проблема. Бо, прийшовши до влади, кожна опозиція перетворюється на «папєрєдніков». А краще би як у Великій Британії, де існує «Опозиція Її Величності», яка критикує владу за помилки та підтримує у державницьких рішеннях. Тоді як наші опозиціонери, вважає Сергій Притула, активні тільки у виборчий період і зовсім не розвиваються у міжвиборчий. Рецепт якісної опозиції від блогера має такі складові: державні інтереси — понад усе, робота з людьми у міжвиборчий період та виховання нових чесних політиків без брехні і маніпуляцій. І якщо комусь здалося, що таким чином Сергій завуальовано піарив партію «Голос», від якої балотувався у мери Києва, то дарма: політсили, що володіла б описаними чеснотами, на думку Притули, в Україні досі немає.