З 8 по 12 червня у Яремчі відбулось виїзне засідання робочої групи, яка працює над проектом Виборчого кодексу України. Метою його розробки є об'єднання законів про вибори в один документ, що полегшить регулювання виборчого процесу та сприятиме уніфікації технології проведення виборів президента, парламенту та місцевих органів влади. А це, в свою чергу, спростить організацію та проведення виборів (створення й роботу виборчих комісій, діяльність спостерігачів та журналістів, підрахунок голосів тощо) та має зменшити кількість помилок і порушень, які виникають через розбіжності в законах.

Учасниками засідання стали народні депутати України Юрій Ключковський (фракція НУНС) та Андрій Шевченко (фракція БЮТ), член Центральної виборчої комісії Олександр Шелестов, заступник Міністра юстиції України Наталія Богашева, члени Національної ради з питань телебачення та радіомовлення Андрій Мирошніченко й Тетяна Лебедєва. Також до розробки проекту долучилися представники громадських організацій: директор з правових питань «Інтерньюз-України» Павло Моісеєв, експерти Інституту виборчого права Володимир Ковтунець та Лілія Колісецька, директор Інституту медіа права Тарас Шевченко, медіаюристи Ольга Большакова (НАМ), Тетяна Котюжинська (НСЖУ) та інші.

Відгомін гострих дискусій у Яремчі дійшов і до ТК. Про те, як регулюватиметься діяльність медіа новим виборчим законодавством, про боротьбу з відвертою дезінформацією та забезпечення свободи слова про недоречність терміну «роздержавлення ЗМІ» та інше «Детектор медіа» розпитала ініціатора створення Виборчого кодексу, народного депутата України («Наша Україна - Народна Самооборона») Юрія Ключковського.

- Юрію Богдановичу, ви є одним із розробників Виборчого кодексу України. Нині триває дискусія щодо необхідності прийняття Інформаційного кодексу. На вашу думку, чи дійсно громадяни України потребують таких кодексів? Яким чином це покращить їхнє життя?

- Наявність кількох законодавчих актів з одного або близьких предметів регулювання, прийнятих у різний час і не завжди узгоджених між собою, вимагає їх взаємного узгодження. Власне, таке узгодження можна робити у формі внесення змін, які усувають суперечності, або у формі кодифікації - викладення їх у єдину законодавчому акті. Найгостріше ця проблема стоїть перед виборчим законодавством. Річ у тім, що, відповідно до статті 92 Конституції України, виключно законами можуть регулюватися організація і проведення виборів в Україні. Центральна виборча комісія робить певні роз'яснення, які лише розказують, як застосувати закон, але не можуть встановлювати нових норм. Обсяг нормативного регулювання виборчого законодавства на сьогодні достатньо великий. Ми маємо п'ять законодавчих актів, прийнятих у різний час і в різних суспільно-політичних ситуаціях. Тому є проблема: одні й ті самі чи подібні процедури, які застосовуються під час виборів, у цих законах урегульовано по-різному. На це давно звертають увагу і місії міжнародних спостерігачів під егідою Бюро з демократичних інституцій прав людини ОБСЄ, і Венеціанська комісія Ради Європи; зрештою, ми й самі це відчули.

За останні п'ять років було зроблено чимало для уніфікації виборчого законодавства, спробували піти шляхом внесення змін, однак узгодити все неможливо. Тому було прийняте рішення розробити проект Виборчого кодексу України. Такі виборчі кодекси існують у цілій низці посткомуністичних країн. Взагалі, це характерна форма для нових демократій на етапі, коли виборче законодавство більш-менш усталюється. Робоча група зареєструвала у Верховній Раді перший варіант проекту, тепер доопрацьовуємо текст і хочемо внести новий проект на заміну. Саме доопрацюванню було присвячено одне з останніх виїзних засідань у Яремчі. До цього мозкового штурму ми запросили кількох провідних фахівців у сфері інформаційного права і правового регулювання ЗМІ.

- Що суттєвого у Виборчому кодексі передбачається стосовно ЗМІ?

- Дуже складною проблемою для виборчого законодавства є регулювання всього блоку передвиборної агітації і зокрема діяльності ЗМІ. У цій сфері правовідносин вступають у суперечність між собою два фундаментальні принципи європейської правової системи: свобода висловлення поглядів, гарантами якої є незалежні ЗМІ, та принцип рівних і вільних виборів, який, з одного боку, всім виборцям гарантує об'єктивну інформацію, а з другого  кандидатам і партіям - неупереджене ставлення і рівний доступ до можливості поширювати інформацію про себе. Як урівноважити ці два принципи?

Ми виходимо з того, що під час виборів головне - все-таки вибори, а інформаційна чи агітаційна діяльність - це їх обслуговування. Тому вона не може бути пріоритетною порівняно з основними засадами виборчого права, які також не можна абсолютизувати. Тож де знайти розумний компроміс? Як зробити так, щоб, з одного боку, не заткнути рота ЗМІ, а з другого - щоб вони не стали засобом одурманювання виборця й не нав'язували йому свою думку всупереч його волі? Наразі ми розробляємо два окремі розділи, які стосуватимуться діяльності ЗМІ під час виборів. Вперше ми намагаємося відділити інформування про вибори від агітації на виборах. Інформування потрібне для того, щоб виборці знали свої можливості й технологію проведення виборів, мали інформацію про кандидатів та партії, які їх висунули. Всю цю інформацію має бути доведено до виборців. Є два суб'єкти, які можуть це робити: ЦВК, що робить це з власної ініціативи за кошти бюджету, та ЗМІ, які з власної ініціативи поширюють новини, показують перебіг виборчого процесу.

Дуже важливо, щоб інформаційна діяльність ЗМІ відповідала принципам об'єктивності, неупередженості, збалансованості, щоб не вийшло так, що про одних розказують, а про інших замовчують інформацію. Як виписати ці речі? Для нас це щось нове, та й навіть у європейських країнах розвинутої демократії на такі питання почали звертати увагу відносно недавно, до того покладалися на ринок, конкуренцію й саморегулювання ЗМІ. Ми вперше зробили спробу виокремити ці поняття. Звісно, триває дискусія щодо місця виборця в інформуванні, щодо авторських та інших програм.

- Тобто ви в Яремчі домовилися, що під час виборів варто розрізняти інформаційне забезпечення і передвиборну агітацію. Що ж, на вашу думку, має входити в інформаційне забезпечення? Чи можуть бути це, приміром, гумористичні телепрограми, дебати, інші програми, вироблені коштом каналу?

- Без сумніву, це новини й інформаційні (не аналітичні) програми. А ось відносно журналістських коментарів та оцінок, прямої участі кандидатів в інформаційних програмах думки в нас серйозно розійшлися.

В інформаційному відношенні регулювання потребують повідомлення про перебіг виборчого процесу. Ми передбачили регулювання дебатів як певного формату (серії програм за участі кандидатів) і віднесли їх до агітації, а не до інформування. Пряма мова кандидата під час виборів завжди має на меті загітувати виборця голосувати за себе. Вона завжди підпадає під поняття агітації, і якщо так, то надання можливості кандидатам саме у ролі кандидатів висловлюватися під час виборчого процесу означає проводити агітацію. Формат дебатів має встановлюватися самим ЗМІ, він має бути апріорі відомий, стандартний для всіх, він не може порушуватися, умови участі мають бути наперед відомі тим, кого запрошено.

Гумористичні програми вирішили не регулювати. Почуття гумору може бути в кожного, але має бути чуття міри. Бо одного можна висміювати знищувально, а іншого - доброзичливо.

Залишився спір щодо інформаційно-аналітичних тижневиків. Чи виступають у ролі інформаційних програми типу «Свободи слова», різноманітні ток-шоу, на які на розсуд автора програми запрошують тих чи інших суб'єктів? У позавиборчий період це, звісно, обмін думками, але під час виборів такі програми матимуть агітаційну спрямованість. Крім того, їхню аудиторію часто добирають за апріорі не відомими критеріями. А якщо ця нерепрезентативна аудиторія ще й бере участь в інтерактивному оцінюванні - це вже змахує на маніпулювання громадською думкою.

Ми взяли до уваги європейські стандарти, які стверджують, що друковані ЗМІ повинні мати більшу свободу редакційної політики (хоча різні політичні сили в робочій групі неоднозначно сприймають цю точку зору, в принципі більшість із нею погоджується). Водночас ми зауважили, що ці вимоги більш жорсткі до аудіовізуальних ЗМІ. Для України ця проблема особливо гостра. В Європі, як правило, тон у виборчій діяльності задає державний або суспільний канал, не контрольований приватними власниками і популярніший, а приватні канали підтягуються до його рівня і стандартів. У нас, на жаль, цього немає. В нас практично всі канали приватні, за винятком національних телерадіокомпаній, які теж не є зразком для інших. Це підвищує вимоги до телерадіоканалів приватної форми власності стосовно дотримання ними стандартів об'єктивності, рівного доступу, однакової оплати тощо.

Дискутували члени робочої групи і стосовно права на відповідь, відповідальності ЗМІ за поширення матеріалів від імені тих, хто замовляє агітацію. Дійшли згоди, що за матеріали, поширені в прямому ефірі, ЗМІ не може нести відповідальності. А за матеріали, поширені в запису (які ЗМІ може контролювати), медіа може нести відповідальність, але з правом регресного позову проти того, хто замовив таку агітацію, з компенсацією збитків, яких він зазнав.

- Це якщо там є заклики до війни або щось інше, заборонене законом?

- Так, а також якщо там є відверта дезінформація. Ми домовилися, що колеги, які займаються медіаправом, допоможуть нам розробити систему можливих санкцій проти ЗМІ. Бо нині є лише одна - заборона трансляції чи друку. Це означає лише стинання голови - занадто кардинальний підхід. Ми домовилися про один додатковий вид санкцій - публічний припис припинити протиправну діяльність, який має бути опубліковано в тому числі й порушником. Можливо, колеги запропонують нам ще якісь форми відповідальності ЗМІ. Звісно, до зарубіжних засобів масової інформації передбачаються жорсткіші санкції, оскільки тут уже йдеться про втручання у внутрішні справи України.

- Чи багато пропозицій щодо діяльності ЗМІ під час виборів ви розглянули в Яремчі? По скількох дійшли згоди?

- Робоча група в Яремчі детально розглянула список із 15 пропозицій, запропонованих нам рекомендаціями недавнього круглого столу з цього приводу, із них було відхилено лише дві. Частину було враховано частково, частину - в іншій формі, решту просто враховано.

- Наскільки українське виборче й медійне законодавство відповідає європейським стандартам? Чи потрібно нам, на вашу думку, брати приклад із Європи?

- В основному відповідає. Є позиції, по яких відрізняється: наприклад, свобода поширення інформації з-за меж держави. У Європі загальноприйнятою є норма невтручання однієї держави в перебіг виборів іншої: важко уявити, щоб німецьке телебачення втрутилося в перебіг виборів у Франції. На жаль, у нас це спостерігається на кожному кроці. Тож у Європі розуміють, що в наших політичних і геополітичних умовах застосувати цей стандарт неможливо. Тут потрібні інші заходи.

- Ви дуже критично ставитеся до діяльності ЗМІ, зокрема на круглому столі, на якому експерти обговорювали законодавство про вибори президента в частині агітації та діяльності журналістів, ви зазначили, що їм не про ЗМІ варто дбати, а про те, щоб вибори пройшли демократично. Ви дійсно вважаєте, що журналісти заважатимуть на виборчих дільницях?

- Це не критичне, а об'єктивне ставлення. Журналісти традиційно мають повний доступ до дільниць, але обмежений, а не масовий. На круглому столі пропонували збільшити їхню кількість до трьох представників від телеканалів. Я цього геть не розумію і вважаю, що двох представників на дільниці від телеканалу (журналіста й оператора) цілком достатньо, а той, хто допомагає тягнути кабелі, може спокійно робити це за дверима приміщення виборчої дільниці. Я прошу взяти до уваги, що в нас бувають дуже великі дільниці: по дві з половиною тисячі й більше виборців, там є черги й натовпи. Там ще тільки бракує натовпу людей, які не беруть участі в голосуванні.

Тож те, що потрібно для інформування, без сумніву має бути забезпечено. Більш того, ми передбачили, що виборець, який має право бути присутнім на дільниці у будь-якій ролі, може оскаржувати своє усунення з дільниці, в тому числі й у суді. Право журналіста бути присутнім на дільниці захищено, але це не означає, що він може робити там все що завгодно. Тягання апаратури у приміщенні для голосування аж ніяк не сприятиме нормальному перебігу виборів.

- А хто має стежити за демократичністю виборів? Я думаю, що демократичність виборів більшою мірою залежить від засобів масової інформації...

- І від ЗМІ також. На дільниці мають право бути присутніми а) офіційні спостерігачі від кожного суб'єкта виборчого процесу, б) офіційні спостерігачі від громадських організацій і в) журналісти. І саме в такому порядку. Тому десяти журналістам від одного ЗМІ немає чого робити на виборчій дільниці. Максимум два.

- Як ви ставитеся до створення Інформаційного кодексу?

- Мені важко судити, я не фахівець у цій галузі права. Однак я розумію, що є багато проблем, пов'язаних із розумінням того, що таке інформація, з її класифікацією, правилами доступу, її поширенням. Ми вимагаємо зараз, щоб при поширенні соціологічних опитувань було відомо, хто здійснює опитування, хто замовник (хто оплатив). Хотілося б, щоб телеканали, поширюючи ті чи інші програми, особливо ті, в яких коментують, також вказували, хто замовник програми, за чиї кошти її зроблено, хто власник каналу, хто здійснює редакційну політику, щоб усе було прозоро і зрозуміло. Це тільки підвищить довіру до ЗМІ. Тоді людина, яка отримує інформацію, буде впевнена, що цій інформації можна довіряти.

- Прихильники кодифікації вважають, що в українських законах дуже багато неузгодженостей. Юристи кажуть, що це викликано низьким рівнем правової освіти парламентарів, які вносять зміни, коли хочуть, деколи не дослухаючись до думки експертів. Тому нові закони вже через кілька місяців потребують змін. Як ви вважаєте, легше створити кодекс чи підвищити правовий рівень законодавців?

- Не все визначається первинною підготовкою, звісно, краще, якщо вона висока. Може, я скажу занадто позитивно про себе і своїх колег по робочій групі, але вважаю, що кодекс можна розробити при певному рівні правової культури (сміється). Без такого рівня написати кодекс просто не вдасться. Це великий документ, який має бути внутрішньо взаємоузгодженим. Це не набір статей, а ціла система з внутрішніми взаємозв'язками. Його підготовка вимагає серйозної роботи, тому ми так довго й уважно працюємо над проектом кодексу.

Я можу висловити одну серйозну претензію до теперішнього стилю діяльності Верховної Ради. Фактично зникає серйозне обговорення законопроектів на сесії. Скорочується час розгляду, стає не винятком, а правилом розгляд законопроектів за скороченою процедурою, коли навіть запитання не можна поставити доповідачу. А це означає, що зникає основна функція парламенту - обговорити. Адже це парламент, він має обговорювати, а ми натомість штампуємо закони. До того ж шкідлива тенденція - намагання приймати закон одразу в цілому, не переносячи на друге читання. Верховна Рада вже, по-моєму, три чи чотири рази за останні місяці мусила застосовувати виняткову процедуру - уточнення окремих положень прийнятих у цілому законів. Це взагалі має стати червоним світлом, попередженням: щось ми неправильно робимо, раз процедура стає масовою.

Друге читання також відбувається досить сумбурно, обговорення й дискусії щодо поправок немає. Це свідчить про низьку якість опрацюванням законопроектів. Я нещодавно із заздрістю прочитав величезний звіт про дискусію в польському парламенті. Ви знаєте, у них науковці посилаються не на документи, а на висловлювання депутатів, на їхню позицію, оцінку. В нас такого немає, бо все це губиться через скорочену процедуру.

- Можливо, в цьому винні закриті виборчі списки? Є депутати, яким не до законотворчої роботи, вони поспішають робити свій бізнес?

- Це окрема тема, що робити із закритими списками. Але мені здається, що парламентська процедура сама формує депутатів, і по багатьох колегах, які вперше прийшли до Верховної Ради, я бачу: спочатку вони з острахом підходили до цієї діяльності, але поступово втягуються.

- На згаданому мною круглому столі ви також виступали за розширення санкцій проти телерадіокомпаній з боку Нацради за порушення виборчого законодавства. Ви вважаєте це виявом демократії? Адже ЗМІ під страхом закриття боятимуться сказати зайве слово.

- Мені дуже сподобався досвід Франції, де є великий перелік санкцій проти телерадіокомпаній за порушення виборчого законодавства. Для нас він може бути зразковим. Я не думаю, що Франція тоталітарна держава, там ніщо не загрожує демократії. Однак ця демократія може себе захистити від свавілля ЗМІ та їхніх власників.

Ми дуже багато нарікаємо на зловживання з боку політиків. Вони справді є, і боротися з цим треба. Але хіба тільки політики зловживають? Демократія - це прекрасно, але вона має бути правовою. Недаремно основний орган Ради Європи, який займається контролем законодавства, називається Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія). Рада Європи вважає, що є три стовпи, на яких стоїть європейська правова система: це демократія, права людини і верховенство права.

- Я так зрозуміла, що Виборчий кодекс ви обговорювали на перспективу. В такому разі, які, на вашу думку, необхідні зміни до Закону України «Про вибори Президента України», що стосуватимуться діяльності ЗМІ?

- Так, ми пишемо кодекс на майбутнє, ми свідомі, що цього року його ще не буде прийнято, але це не означає, що окремі напрацювання не може бути використано. Щодо діяльності ЗМІ: вважаю, буде корисно внести в Закон «Про вибори Президента України» розділення інформаційного забезпечення й агітації. До речі, ми дуже довго дискутувати про поняття «політична реклама» і домовилися, що в позавиборчий період політична реклама не регулюється виборчим законодавством. Але під час виборів ми говоримо не про політичну рекламу, а про проведення політичної агітації з використанням рекламних засобів. Розміщення матеріалів передвиборної агітації (бігборди, лайт-бокси тощо), має регулюватися рекламним законодавством. Але за своїм змістом це не реклама, а саме передвиборна агітація. Це знімає низку застережень щодо використання агітації під виглядом соціальної реклами або змішування політичної реклами з комерційною, коли ніби рекламується випуск ЗМІ на лайт-боксах, а на обкладинці - портрет політичного діяча. Поза виборами це можна зрозуміти. А під час виборів це вже реклама кандидата, хай навіть це робиться не коштами його фонду і він начебто не має до того ніякого стосунку, бо це ніби рекламується черговий випуск ЗМІ. Отже, такі речі треба розмежовувати, ліквідувавши поняття політичної реклами і замінивши його поняттям агітації з використанням рекламних засобів.

Також варто було би внести до Закону «Про вибори Президента України» уточнення стосовно регулювання права на відповідь, відповідальності ЗМІ. В законодавстві є певні, м'яко кажучи, недосконалості, не дуже сприятливі для діяльності ЗМІ. Але я хотів би підкреслити свою позицію, вона збігається з позицією практично всієї робочої групи: все-таки під час виборів діяльність ЗМІ не пріоритетна, а обслуговуюча. З цим треба рахуватися.

- А як щодо скорочення терміну заборони на поширення соціологічних даних з 15 днів до 1-5 днів, щодо друку агітаційних матеріалів коштом державного бюджету виключно у вигляді окремого спеціального випуску «Голосу України»?

- Почну з останнього. Ми прийшли до висновку, що друк передвиборних програм коштом державного бюджету на виборах є просто витрачанням грошей. Тому взагалі відмовилися від розміщення передвиборних програм кандидатів або партій у «Голосі України» чи «Урядовому кур'єрі» коштом бюджету. А якщо кандидатам цікаво розміщувати свої передвиборні програми - нехай платять зі своїх передвиборних фондів.

Що стосується строків опитування. В принципі, певне зменшення цих строків могло би викликати підтримку. Ми говорили, що замість 15 днів можна поставити десять. Щодо 1-5 днів, то категорично ні. Це пов'язано з тим, що маємо різний рівень довіри до організацій, які проводять соціологічні опитування. Називалися конкретні приклади завідомо сфальсифікованої соціології, коли фірма заробляє гроші, не турбуючись про свою репутацію. Це ж маніпулювання виборцями. Є таке добре вивчене в західній політології поняття, як стратегічне голосування. Виборці схильні голосувати за тих, хто має шанс. Вони вибирають не тільки тих, хто їм подобається, але й намагаються зробити так, щоб їхній голос не пропав. А це означає, що вони оцінюють можливості: хто може бути переможцем, а хто ні. І де вони беруть цю інформацію? Та з соціологічних опитувань, оприлюднених ЗМІ! Власне, щоб не дезорієнтувати виборця, ми вирішили, що маленький строк заборони не доцільний. Однак коли ми заговорили про зменшення до 10 днів, хтось зауважив: лишень зачепіть ту дату - вона одразу зросте до тридцяти. Парламентський зал дуже агресивно налаштований, багато хто відчув на собі дію такої дезінформації. Тому ми пропонуємо не чіпати цього терміну. Можливо, пізніше він і зміниться, але повторюю: є ймовірність як його зменшення, так і збільшення.

Існує ще одна біда - так звані екзитполи. Деякі ЗМІ зловживають повідомленнями про їхні результати до закінчення голосування. Це категорично неприпустимо. За це буде передбачено дуже серйозну відповідальність, бо це прямий вплив на результати голосування. При проведенні екзитполів також важливо не порушувати принципу таємності голосування. Неприпустимо перед камерами запитувати людей, за кого вони голосували, бо це порушує принцип таємності голосування. Я вважаю, що ідеальним опитуванням при виході з дільниці є так званий анонімний спосіб. До речі, в багатьох західних країнах передбачається відповідальність виборця за розголошення змісту свого голосування, оскільки це дозволяє вирахувати, як голосували інші.

- А чи залишається обов'язкове надання ефірного часу кандидатам для виступів під час виборів?

- Залишається. Ми дискутували, як це доцільніше зробити. Скажімо, якщо на виборах президента, то можна обмежитися загальнонаціональними каналами. Якщо ми говоримо про перехід від єдиного закритого списку кандидатів у народні депутати до відкритих регіональних списків, то недостатньо мовити тільки з Києва, бо ті прізвища, за які голосують виборці, в різних регіонах різні. Тому в таких умовах доведеться передбачати можливості доступу до регіональних телерадіоканалів.

- Ви підтримуєте ідею Миколи Томенка про забезпечення безперешкодної діяльності ЗМІ у передвиборний період 2009 року? Ви голосували за цю постанову?

- За постанову я не голосував, бо був у відрядженні. А взагалі я не розумію, що це таке. Скажіть, а у Франції перевіряють ЗМІ під час виборів?

- Мабуть, так.

- Звісно, перевіряють. Ще важливо, що перевіряти: якщо фінансову діяльність, це справді небезпечно, бо це форма тиску на ЗМІ. Якщо ЗМІ вибірково підлягає фінансовій чи пожежній перевірці, не пов'язаній із виборами, я вважаю це зловживанням. Скоригуймо на час виборів програму перевірок. Адже не всі ЗМІ працюють на вибори, деякі їх просто ігнорують, тож перевіряймо їх у цей час. Мине 3-4 місяці - дуже прошу, переключайтеся на інші. Але якщо йдеться про «будь-які» перевірки, то як забезпечити дотримання принципу об'єктивності, не здійснюючи хоча б моніторинг програм? Тобто слово «будь-які» в постанові Томенка мені не подобається. Але я за те, щоби зловживання чи просто збіг обставин не призводив до паралізації діяльності ЗМІ під час виборів. Нерівні умови діяльності ЗМІ - це теж порушення принципу рівності й свободи слова.

- Що ви думаєте про законопроект Андрія Шевченка «Про доступ до публічної інформації», прийнятий 12 червня парламентом за основу? Чи не є він альтернативою новій редакції закону «Про інформацію», розробленій Мін'юстом?

- Наскільки я можу судити, законопроект, який він вніс, дуже близький до одного з попередніх варіантів законопроекту, який розроблявся також під егідою Мін'юсту. У зв'язку з вимогами регламенту реєстрація законопроекту Шевченка перешкодила реєстрації законопроекту, внесеного Кабміном. Свідомо чи випадково було зроблено кроки, які перешкодили цим двом законопроектам конкурувати. Але наскільки я знаю, між Андрієм Шевченком і тими, хто розробляв другий законопроект, досягнуто домовленостей, що до другого читання буде внесено відповідні кабмінівські пропозиції. Тому я сподіваюся, що конфлікту навколо цього не буде.

Також, наскільки я знаю, в мін'юстівському законопроекті ширше тлумачиться категорія «інформація», зокрема там регулюється поняття «конфіденційної інформації» і так званих таємниць, яких у нашому законодавстві чимало розвелося. Власне, там зроблено, як на мене, дуже вдалу спробу все це врегулювати і подати з єдиного підходу.

- Як ви ставитеся до роздержавлення преси?

- А що таке роздержавлення? Мені здається, тут вживають термін, який на 18-му році незалежності України вже є анахронічним. Роздержавлення в нас було в перші роки незалежності. Сьогодні треба говорити про приватизацію ЗМІ.

- То ви не проти?

- Я її не розумію. Не розумію запропонованого там тотального підходу. Наприклад, ЦВК видає «Вісник ЦВК», в якому друкуються офіційні документи комісії, матеріали про її діяльність, наукові й публіцистичні статті. Я запитую: це видання має бути приватизовано чи перетворено на офіційний бюлетень? І те, й друге завдає шкоди. Або «Бюлетень Мін'юсту», там теж друкуються наукові статті. Для науковців важливо мати публікацію в журналі. До речі, обидва ці видання віднесено ВАКом до таких, де можна публікувати матеріали наукових досліджень, які враховуються при захисті дисертації. Це серйозні видання, це не сміття, а їх хочуть заборонити. Чому? Також у мене виникає питання щодо публікації офіційних матеріалів. Де публікувати рішення, прийняті сесією місцевої ради, щоб із ним ознайомилися люди?

- Можна розмістити на офіційному сайті, в бюлетені, в місцевій газеті, викупивши в неї певну частину площі.

- Але ж офіційний бюлетень ніхто не читатиме! Його ж ніхто не купуватиме. А чи є в більшості районів чи сіл інтернет? Як правило, немає. А оплачувати місцевій владі в газеті площу по яких ставках: по комерційних?

- Як домовляться...

- А якщо не домовляться? А я хочу сказати, що неопублікований нормативний акт - не дійсний! Як оприлюднювати ці нормативні акти, коли у друкованого ЗМІ не буде обов'язку це робити, а в місцевої влади не буде коштів платити по великих комерційних розцінках? Автори законопроекту про роздержавлення ЗМІ відповіді на це питання не дають, або дають, але односторонню. Ще, згідно з проектом, за ЗМІ залишаються пільги - наприклад, заборонено забирати в них приміщення. А якщо ця газета має кімнату в будинку міської чи районної ради, куди обмежено доступ, де є кімнати з документацією, куди чужих людей не пускають? Поки газета є комунальною, її працівники вільно ходять коридорами влади. А якщо газета стане приватною, вони що - й далі ходитимуть туди, куди чужих людей не пускають?

Державні та комунальні газети приносять свою користь, тому я не розумію, чому їх потрібно знищувати. Це поліпшить ситуацію? Є місцеві газети, які без бюджетного фінансування просто загинуть. І хоча й є місцеві видання, які не проти приватизації, але є багато й таких, які знають, що після прийняття цього закону просто не виживуть. Чому це не зробити за бажанням? А тут усіх чешуть одним гребінцем. Можна записати в законі, що засновник не може перешкодити приватизації, але навіщо всіх зобов'язувати?

- Чи погоджуєтесь ви зі словами президента, що журналісти попередили заколот, коли зірвалося створення «широкої коаліції»?

- В мене немає доступу до матеріалів Служби безпеки. Я, наприклад, переконаний, що проект Конституції, опублікований ЗМІ, є автентичним. Але я не знаю цього напевне, а ЗМІ з цього приводу досі мовчать. Я знаю, що деякі журналісти зазнали певних репресій у зв'язку з цими подіями. І це мені також не подобається. Тобто роль, яку зіграли журналісти, може виявитися їхньою лебединою піснею - після цього журналісти замовкли. Сьогодні триває агітація навколо цих подій, а я не знаю, що з того правда, а що ні. А журналісти знову мовчать. Бо їх дістали. То не знаю, чи до кінця журналісти виконали свою роль сторожового пса демократії...

- На останніх позачергових парламентських виборах та виборах столичного мера було дуже багато джинси на телеканалах, і моніторинги громадських організацій засвідчили нерівний доступ кандидатів до телеефіру. Яким чином, на вашу думку, можна з цим боротися?

- У підготовці Виборчого кодексу ми дійшли до прозорості використання коштів кандидатами і партіями на виборах. Фінансування має бути тільки з фонду, а щоб не було спокуси лізти в тінь, фонд може бути необмежений. Але кандидати шляхом опублікування звіту мають показати, звідки там взялися гроші і як їх було використано. Я думаю, ми поступово дозріваємо до того, щоби зробити прозорим і фінансування ЗМІ під час виборів. І забезпечити моніторинг дотримання законодавства ЗМІ під час виборів як у фінансовій частині, так і в частині дотримання рівного доступу, об'єктивності, неупередженості й правдивості.

У Франції, наприклад, порушення правил діяльності ЗМІ на виборах може мати наслідком адміністративну (не судову) заборону виходу в ефір чи друку; також щодо кандидатів є дуже чітке правило: якщо за наслідками фінансового звіту кандидат витратив більше, ніж було в його фонді, результати виборів скасовуються. Крапка. Ніяких апеляцій. Більш того, це тягне за собою заборону для нього кілька років брати участь у виборах. Я розумію: зміни в законодавстві, запропоновані в проекті Виборчого кодексу, не вирішують всіх проблем, що існують в Україні, бо вони дуже складні для вирішення, але принаймні ми зробили крок у цьому напрямі.

Фото Яни Новоселової