Як відомо, обіцянки президента Ющенка створити в країні суспільне мовлення завершилися підписанням вельми сумнівного указу, згідно з яким передбачалося паралельне існування державного мовлення і суспільного. Жарт народного депутата Андрія Шевченка про те, що Ющенко залишив побудову СМ у спадок Януковичу, поки далекий від пророцтва.  Президентство Януковича розпочалося з того, що Національну телекомпанію перепідопрядковано напряму Кабінету Міністрів, тобто НТКУ передано у ручне керування уряду.

І тим не менш «Детектор медіа» продовжує дискусії про потребу роздержавлення ЗМІ та запровадження в країні суспільного мовлення - саме такого, яке відповідатиме на інформаційні запити суспільства, а не обслуговуватиме інтереси влади чи комерційні інтереси медіахолдингів.

Василь Самохвалов відповідає на репліку Петра Провалова «Самообман суспільного мовлення».  

Якщо песиміст - це добре поінформований оптиміст, то людству краще менше знати. Адже більшість проривів в історії людства здійснювалося саме диваками-оптимістами. Вони вигадали інтернет та Google.

Вони ризикнули втілити в життя ідею персонального комп'ютера, хоча всі навколо твердили, що «ЕОМ  у кожній хаті - нонсенс». Вони створювали «5 канал». Зрештою, ті, хто за умов радянської системи роками боровся за незалежність України, теж мусили мати велику долю оптимізму. Інакше би вони не досягли мети.

Тепер про суспільне мовлення.

Ситуація справді непроста. Владі і чиновникам воно не потрібне. Для населення ця тема малоцікава, інформаційного резонансу не викликає. Політики і політологи просто не знають - що воно таке. А та невелика купка людей, що знаються на суспільному мовленні, не можуть зійтися на тому - як воно має виглядати. Або просто не мають важелів впливу.

І ситуація погіршується. Якщо Ющенко і Тимошенко нічого не робили для створення суспільного мовлення, то новому президенту та його команді таке мовлення просто не вписується у світоглядну систему координат. За прикладами далеко ходити не треба: фракція Партії регіонів двічі дружно голосувала проти Закону «Про суспільне мовлення». Та й юридичний шедевр із призначенням Єгора Бенкендорфа обійшовся без декларацій про необхідність створення системи суспільного мовлення. Хоча щороку країна продовжує витрачати сотні мільйонів гривень платників податків на те, що називається державним телебаченням. І ці витрати щороку стають все менш ефективними.

Що в цій ситуації робити?

По-перше, вірити і бути оптимістом. Адже віра - це те, що дозволяє зробити перший крок до успіху.

По-друге, працювати.

По-третє, і це вже небанально, потрібно переосмислити механізми, за допомогою яких просувається ідея суспільного мовлення. Адже зрозуміло, що безкінечні «круглі столи» та маніфести успіху не приносять. Так само, як спроби «накинути» на нинішній склад Верховної Ради чергову редакцію Закону «Про суспільне мовлення».

Тому потрібно:

а) працювати з експертами, політиками та «суміжниками». Методом презентацій чи особистих зустрічей, брошур чи електронного «спаму», але експерти та політики мають дізнатися про основні принципи діяльності суспільного мовлення, шляхи його створення та фінансування. Звісно, на загальносвітових прикладах. Лише після того, як всі потенційно зацікавлені особи припинять плавати у темі, рівень дискусії перейде з розряду перспектив до реальних дій.

б) показати  суспільне мовлення «у дії». Приклади суспільного мовлення потрібно доносити до кінцевого споживача. Для того, щоб глядач/слухач міг оцінити різницю. Приміром, це може бути механізм продакшна, який виготовляв би контент для телеканалів та радіостанцій. Або - для інтернету. Один такий продакшн просував би ідею суспільного мовлення краще, ніж десятки однотипних «круглих столів».

І, зрештою, про пріоритети. Можна до безкінечності стверджувати, що в держави є інші, більш нагальні завдання. Але за цією декларацією, переважно, ховають те, що  у державі все погано. Політика, як інструмент управління країною, зруйнована. Судів немає. Правил гри теж немає. Відповіді на питання «нащо у світі існує держава Україна?» - ніхто не шукає. Саме тому суспільне мовлення могло і повинно стати одним з еталонів, системоутворюючих елементів побудови держави. А посилатися на міфічні «більш важливі пріоритети» - банальне фарисейство.

Фото - www.ukrpohliad.org