Нагадати телерадіокомпаніям і чиновникам про необхідність виконання законів, зобов'язати кабельників оприлюднювати інформацію про своїх засновників, припинити недооцінювати громадян України та помирити журналістів із власниками - такі ідеї лунали в ході круглого столу з питань удосконалення регулювання прозорості медіавласності, організованого Інститутом Медіа Права разом із «Артиклем 19» та International Media Support. У заході взяли участь понад двадцять українських та зарубіжних експертів - юристів, журналістів, політиків, чиновників, представників громадських організацій.

Хоча за обговорюваністю й гостротою дискусії проблемі прозорості медіавласності далеко до таких злободенних тем, як цензура, замовні матеріали або порушення прав журналістів, однак тенденції, що простежуються у відносинах між колективами медіа, менеджментом, власниками та владою, додають їй актуальності. Адже її результатами є відсутність чітко персоніфікованої відповідальності за тиск, втручання в редакційну політику тощо. До того ж, як зазначив експерт міжнародної організації «Артикль 19» із Болгарії Бойко Боєв, вплив на медіа чинять не лише безпосередні власники, але й, наприклад, усілякі «консультанти», які працюють за угодами або й без них, або інші непевні особи. Усіх потенційних «сірих кардиналів» ЗМІ суспільство повинно знати в обличчя, і в законодавстві західних держав розроблені механізми для оприлюднення такої інформації. «Необхідно знати власників медіа, обсяги їхньої власності, - каже Бойко Боєв, - знати, які ще медійні підприємства їм належать. А також інших осіб, які можуть упливати на політику цих медіа, надаючи їм гроші». Уявивши анотації такого штибу до наших телеканалів та газет, українські експерти заусміхались.

За словами пана Боєва, ситуація з медіа в його країні погана - значно гірша, ніж у Західній Європі. Наприклад, історія: декілька газет належать банкові, у якому уряд розміщує на депозиті свої кошти. Банк не хоче втратити потужного вкладника - газети стають проурядовими... Українським колегам цікаво, який вихід експерт запропонує із нашої ситуації?

«Я представляю організацію, яка зацікавлена у закріпленні тієї структури ринку, яка існує зараз, - говорить виконавчий директор Індустріального телевізійного комітету Катерина Котенко. - Тому, напевно, перебуваю по інший бік барикад. Телевізійний ринок у нас перегрітий, канал більше, ніж може прогодуватися з реклами, відтак, великі холдинги скуповують менші. А держава продовжує видавати ліцензії загальнонаціональним каналам. Як нормалізувати цю ситуацію? Тоді й власники матимуть стимул виходити з тіні».

«Держава несе відповідальність за забезпечення плюралізму на ринку, - знов змушує сумно всміхнутись українських колег Бойко Боєв. - Це відбувається через ліцензування. До видачі ліцензії регуляторні органи досліджують ринок, оцінюють попит, щоб забезпечити пропозицію». Норми ж щодо максимально можливої концентрації медіавласності в одних руках, правил конкуренції на ринку тощо повинні бути чітко прописані в законодавстві.

Утім, додає болгарський експерт, власників також можна зрозуміти: який бізнесмен захоче розповідати всі секрети свого бізнесу? Треба поважати комерційну таємницю, редакційну політику,  в закон має забезпечити баланс інтересів суспільства і бізнесу. «Мені подобається модель, коли в країні є сильна суспільна телекоманія, яка надає суспільству потрібну інформацію, дієві механізми саморегуляції - впливові органи, які контролюють дотримання етичних і професійних стандартів», - каже він. А журналісти, на його думку, самі зацікавлені в тому, щоб бути незалежними і професійними, аби викликати інтерес в аудиторії. Хоча...

«Я маю відчуття, що в нашій із вами частині Європи журналісти втратили свій голос, свою незалежність, і часто готові виконувати вказівки власника, втрачаючи суть своєї професії», - не надто оптимістично підсумував Бойко Боєв.

Директор Інституту Медіа Права Тарас Шевченко - проти перегинання палиці у боротьбі з непрозорістю медіавласності: «Вимагати, згідно з рекомендаціями Ради Європи, від медіавласників розкривати увесь свій інший бізнес - надмірність. Вимагати від газети розкривати свої фінансові показники - єресь для України».

За словами Тараса Шевченка, непрозорість сьогодні - своєрідний атавізм. Раніше вона пояснювалась суворими обмеженнями у законодавстві, що не дозволяли бізнесменові володіти більш ніж певною кількістю медійних підприємств та часткою ринку. Нинішні правила ліберальні, поняття «ринку» в законі не визначене взагалі, тож проблем із концентрацією медіаактивів немає. Проблемною залишається та частина законодавства, що регламентує діяльність іноземних ЗМІ в Україні: через певні обмеження вони мають стимул маскуватись, уникаючи відповідальності.

У телебаченні, на думку Тараса Шевченка, найефективнішим виходом було б зобов'язати телерадіоорганізації розголошувати в процесі отримання ліцензії структуру власності, і не тільки безпосередніх засновників, але й кінцевих бенефіціарів. Така інформація потрібна не лише суспільству, але й регуляторному органу, аби розібратись, кому варто видавати ліцензію, а кому ні. У разі ж зміни керівництва, складі наглядових органів, редакційної ради, адреси компанія повинна просто подавати до Національної ради свіжу інформацію. Однак тут виникає проблема: що робити з облудниками, що надають регулятору неправдиву інформацію або не поспішають оновити відомості про себе? Не забирати ж у них за це ліцензію...

У пресі Тарас Шевченко рекомендує «зняти ситуацію хаосу з засновником, видавцем і редакцією, які можуть бути абсолютно різними юридичними особами, і незрозуміло, хто відповідає за видання. Застосувати європейський підхід: свідоцтво про реєстрацію видається в руки одній особі, яка й несе відповідальність». 

Атмосфера заходу пожвавилась, коли слово взяла заступник голови Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Лариса Мудрак. На початку свого виступу вона категорично заперечила твердження «деяких», які заявляють, що Національна рада неповноважна і не може вчиняти ніяких дій: «за регламентом, законно обрані голова, перший заступник і заступник мають право представляти Національну раду».

У міжсезоння, поки склад органу не укомплектований, головною турботою членів Нацради Лариса Мудрак назвала роботу над новим сайтом, на якому нарешті з'явиться зрозуміла, прозора й інтерактивна версія Державного реєстру телерадіоорганізацій. У якому, зокрема, міститиметься детальніша інформація про структуру власності ТРО. Сайт, що розробляється у співпраці з Інститутом Медіа Права, має запрацювати до кінця літа.

Бачення виходу з проблеми непрозорої медіавласності у Лариси Мудрак особливе: «Треба припинити протистояння з власниками. Відносини журналістів і власників - двосторонній процес. Власник не є вашим опонентом, треба просто навчитись вибудовувати з ним комунікацію». Вона наводить приклад Сполучених Штатів Америки, де майбутніх медіаменеджерів навчають, як виховувати власників, переконувати їх, будувати з ними відносини. Нарешті, «коли журналіст ховається за псевдонімом, чому власник має стати прозорим?» (Напружений шурхіт у залі.) Утім, на думку Лариси Мудрак, останнім часом власники не дуже-то й приховують, що володіють тими чи іншими ЗМІ. Серйознішу поблему заступник голови Нацради вбачає в недовірі мовників до влади: мовляв, не хочуть звіритись регуляторам, відкрити їм про себе всю правду.

До пані Лариси у присутніх на круглому столі було найбільше запитань. Найзлободенніше з них - про скасовані результати конкурсу на телевізійні частоти - вона коментувати не схотіла, пославшись на необхідність виконувати рішення суду. А ось на запитання вашого автора, чи не планує Нацрада після того, як змила пляму зі своєї  честі, скасувавши результати конкурсу, вчинити аналогічним чином із результатами розподілу місць у мультиплексі МХ-4, пані Мудрак відповіла: за всю Нацраду говорити не хоче, нехай спершу доукомплектується, почне працювати і визначить свої пріоритети. Але її власна думка - «не варто змінювати рішення попередників».

Директор із правових питань «Інтерньюз-Україна» Павло Моїсеєв запитав у чиновниці, чому взагалі постало питання про розподіл нових аналогових частот, якщо Україна взяла на себе зобов'язання не робити цього з 2009 року відповідно до Женевської угоди? «Постанова Кабінету Міністрів щодо мораторію на виділення аналогових частот чинна,  - відповіла Лариса Мудрак. - І я вважаю, що цифра повинна бути нашим пріоритетом». А як же тоді готовність провести чесний конкурс?

«Досягти прозорості в одному секторі економіки - складно і неприродно, - вважає юрист Інституту масової інформації Роман Головенко. - Є проблеми з прозорістю взагалі, і треба, перш за все, знайти причини цих проблем і спробувати їх усунути». Заборонний шлях Роман оцінює скептично: навіть якщо офшорним компаніям не буде дозволено бути засновниками ЗМІ, хитрі медіавласники й тут викрутяться. Боротися ж із непрозорістю власності та її нездоровими наслідками, на думку Романа, може не лише влада, але й громадський сектор - зокрема, перманентно проводячи моніторинг і витягаючи на світло те, що медіавласники намагаються приховати.

Про те, як витягати на світло, розповідала Ольга Сушко з Інституту Медіа Права. Її презентація містила конкретні рекомендації: як і до яких органів слід звертатись по інформацію про засновників медійних підприємств. Однак і тут, як виявилось, мало що можна вдіяти: реальні бенефіціари надійно сховані на далеких Бермудах і Кіпрі. Зважаючи ж на те, що кожен запит до державного реєстру коштує кількадесят гривень, на весь ланцюжок «засновників засновників» грошей не напасешся.

На думку керівника Правового центру Незалежної асоціації телерадіомовників Ольги Большакової, опосередкована власність насправді річ марудна й бізнесменам не вигідна. Оформлюючи власність на іншу особу або компанію, вони завжди ризикують утратити свої активи, вимушені витрачати великі гроші на утримання ланцюжка компаній, що імітує комерційну діяльність. До того ж, хто шукає - той завжди знайде, й опосередковану власність можна виявити, як і спорідненість номінальних власників із реальними.Суспільний інтерес, на її думку, подібні пошуки виправдовує.

«Треба розрізняти плюралізм точок зору журналістів і різноманітність медіавласників,  - каже Ольга Большакова. - Заангажованість засобів масової інформації визначається не за документами, а за контентом. Щоб з'ясувати, хто впливає на ЗМІ, достатньо проаналізувати його матеріали». До того ж, нагадує юрист, незалежність медіа базується на їхній прибутковості.

«Не варто недооцінювати наших громадян, - закликає Ольга. - Я багато спілкуюся з людьми, і вони бачать, коли їх намагаються надурити. Слід виховувати у людях медіаграмотність, а не зосереджуватись на заборонах».  Сенсу в примушуванні ЗМІ оприлюднювати свою структуру власності вона не бачить, адже це однаково можна зробити лише в момент отримання ліцензії - про подальші зміни власників підприємство повідомляти не зобов'язане.

Особливо обурила експертів наявна в урядовому законопроекті «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прозорості відносин власності стосовно засобів масової інформації» пропозиція законодавців зобов'язати всі медіа - не лише друковані, але й електронні - оприлюднювати раз на рік свою звітну інформацію. Мовляв, яким чином теле-, а особливо радіокомпанія повинна подавати цю інформацію в ефірі? Вирішили запитати Бойка Боєва; експертові довелось довго пояснювати, про що йдеться - реалії передової української законотворчості не вкладалась іноземцеві в голові. На Заході, каже він, усю потрібну звітну інформацію про медіа можна отримати через інтернет, у спеціальних реєстрах, за невеличку суму. Транслювати цю інформацію в ефірі? А навіщо..?

Насамкінець коротко виступив народний депутат Андрій Шевченко, перший заступник голови Комітету Верховної ради з питань свободи слова та інформації. Він подякував експертам за допомогу у спробах вирішення цієї, як видається, нездоланної проблеми. За словами парламентаря, у комітеті віддавна працює робоча група, що шукає шляхів її розв'язання, на чолі з народним депутатом Оленою Бондаренко, однак реальних результатів немає. Проект закону «Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України (щодо посилення гарантій свободи слова в Україні)», внесений до ВР нашоукраїнцем Арсенієм Яценюком, Шевченко покритикував по суті, але похвалив за постановку проблеми. 

Серед пропозицій до проекту рекомендацій круглого столу були, зокрема, такі: повідомити Національну раду з питань телебачення і радіомовлення про те, що вона повинна виконувати закон; повідомити про це також телерадіоорганізації; нагадати чиновникам про необхідність правильного заповнення документів (на цьому наполягла Катерина Котенко, вражена, за її власними словами, «святом демократії» на кастингу кандидатів до Нацради), забезпечити рівність стандартів прозорості власності для всіх медійних організацій. Щодо цього думки експертів розділились: комусь видавалось справедливим зобов'язати кабельних і супутникових операторів відкрити своїх засновників на рівні з телерадіомовниками, а хтось іронізував: «тонеш сам - топи іншого».