Головний редактор англомовного тижневика What's On, який на початку квітня став власником журналу, разом із Полом Найландом викупивши його у Telegraaf Media Group, розповідає про редакційну політику, вибір тем та майбутнє найстарішого гіда по культурному і розважальному життю Києва.

- Ніле, розкажіть, що привело вас до Києва.

- Це складне запитання... Я мандрував, десь за рік об'їздив чимало країн у Центральній і Східній Європі, а в 2006-му я приїхав до Києва і це місто здалося мені дуже цікавим. Я думав, що побуду тут трохи, бо не мав наміру залишатися в Києві, але в результаті залишився. Я працював у маркетингу у Великобританії, але через 10 років мені набридло те, чим я займався. Тож я покинув роботу і став писати. Ну і мандрувати також.

- Ви писали? Що саме?

- Я писав романи, вірші, займався журналістикою... А потім приїхав до Києва і залишився тут.

- То що ж змусило письменника залишитися саме тут і врешті стати редактором популярного тижневика?

- Київ здався мені захопливим містом! Коли я зійшов з поїзда, - а я приїхав сюди поїздом із Бухареста, - я знав, що це місто, де я можу чогось навчитися.

Спочатку я просто мандрував, об'їздив Україну. А потім вирішив зупинитися й завершити письменницьку роботу, над якою я тоді працював. Перш ніж приїхати, я не дуже уявляв, що Київ настільки дороге місто, дорожче за багато інших європейських міст. Я зрозумів: якщо хочу залишитися і займатися тим, чим хотів би займатися, я маю знайти роботу. Звернувся до кількох англомовних видань у Києві й отримав роботу літературного редактора у What's On. Через півроку тодішній головний редактор Пітер Дікінсон пішов у Business Ukraine і так два роки тому я став головредом.

- Але на певному етапі ви пішли з видання...

- Так, я пішов... У той час журнал був у власності Telegraaf Media Group Ukraine, і в мене виникли певні тертя з менеджментом. Якраз у той час запускався місцевий музичний телеканал Smash TV і власник звернувся до мене з проханням стати генеральним директором. Довелося зробити вибір, шкода що з музичним телеканалом нічого не вийшло. Але я пропрацював там чотири місяці.

- І знову повернулися до What's On...

- Десь перед тим, як я йшов із What's On, стало відомо, що Telegraaf збирається покинути український ринок. Результати видавництва були не дуже добрими, й вони вирішили продавати всі міжнародні бізнеси не тільки в Україні, а й у Швеції і ще в кількох країнах. А я зажди любив What's On, я думаю, це чудове видання, життєрадісне, дуже цікаве. Це чудовий корисний журнал і для іноземців, які приїхали до Києва, і для місцевих читачів.

Отже, щойно я дізнався, що What's On доступний для продажу, я вирішив об'єднатися зі своїм другом для купівлі.

- То ви співвласник видання?

- Так, другий інвестор - мій друг Пол Найланд, він уже сім років мешкає в Києві й у нього тут бізнес, пов'язаний із нерухомістю. Пол - великий прихильник журналу, тож він погодився на партнерство. Ми інвестуємо свої власні гроші в журнал - я і Пол. Так що компанія, яка стоїть за журналом, - це PAN publishing - від Paul and Neal. Ми якраз завершуємо довгий і складний, повний бюрократичних перепон період реєстрації нашої компанії.

- Telegraaf Media Group пішла з ринку з півроку тому, але журнал, на відміну від інших видань компанії, продовжував виходити. Хто фінансував What's On до того, як ви викупили його?

- Telegraaf продовжував публікувати журнал до кінця березня. Я повернувся як головред та інвестор на останні випуски (з початку квітня. - ТК). Telegraaf намагався продати всі видання, але, на жаль, ніхто їх не купував. Адже насправді What's On був єдиним виданням, яке приносило прибуток, у всякому разі до кризи. Нині журнал не прибутковий. Ми наближаємося до того, щоб вийти в нуль.

- Як ви даєте раду кризовому зниженню рекламної активності на ринку преси і як ви розповсюджуєте журнал?

- Криза насправді вплинула на журнал задовго до того, як ми його купили, так що ми добре розуміли, на що йдемо. Тепер важкі часи з точки зору залучення рекламодавців, тим більше що What's On не має роздрібної ціни. Ми безкоштовно розповсюджуємо журнал. У нас є свій відділ дистрибуції, який також залишився від ТМG Ukraine, ми розповсюджуємо в барах, клубах, готелях, також напряму надсилаємо у великі корпорації, в посольства - всюди, де є зацікавленість. Іноді трапляється, що деякі екземпляри опиняються в кіосках преси, але ми не маємо до цього відношення. Таким чином наш прибуток іде виключно від рекламодавців. Досить багато компаній зацікавлені в розміщенні реклами в нашому журналі. Зрозуміло, що найперше це ресторани, нічні клуби, бари. Але також провайдери мобільного зв'язку, автомобільні компанії, готелі, авіаперевізники.

- Наскільки реальним вам здається успіх і прибутковість журналу, який нині не має за спиною великого видавця? Тепер навіть великі компанії залишають ринок, а ви ризикнули видавати журнал власним коштом.

- Гадаю, це залежить від того, як ви самі сприймаєте свою продукцію. Я особисто вірю, що What's On - сильне видання, цікавий друкований продукт. Я вірю, що наш журнал корисний людям. Це ніша, і дуже цінна ніша. Я в це вірю і тепер моє завдання - переконати в цьому рекламодавців. Вважаю, що наш комерційний відділ непогано дає цьому раду.

- Тепер ви не лише головред, а й видавець. Досить сміливо нині розпочинати видавничий бізнес в Україні, яка і до кризи не могла похвалитися стабільністю.

- Час покаже... Це сміливо - так. Не лише через важкі часи загалом, але й через те, що Україна досить унікальна в своєму роді країна, коли йдеться про бізнес. Саме уявлення і розуміння людьми бізнесу і бізнес-стосунків унікальне. Нині країна страждає від економічної кризи, багато людей втрачають роботу, але життя триває. Люди так само хочуть розважатися і витрачати гроші на щось. Гадаю, часи тепер не настільки погані.

- Чимало київських видань накрила хвиля скорочень. Чи довелося вам звільняти штатних працівників?

- Ні, в нас не було великих скорочень. Колектив, який працює в журналі сьогодні, - це ті люди, з якими я вже працював, коли журнал належав Telegraaf Media Ukraine. По суті це і був мій колектив. У нас немає скорочень по зарплатах. Звісно, багато людей втратили роботу, коли TMG Ukraine пішла з ринку, але що стосується працівників What's On і «Панорами» (інше видання, яким опікується пан Кемпбелл. - ТК), можливо, лише двоє людей втратили роботу.

За часів Telegraaf Media наші журналісти часто були студентами, які працювали на півставки. Тепер журналісти працюють повний день. Це дуже молоді люди, в середньому 22 роки, вони хороші журналісти, талановиті молоді люди. Це не ейджизм, просто What's On - розважальне видання, ми пишемо про клуби, бари, ресторани. Тож добре, коли люди, які пишуть про це, і самі люблять ходити в клуби, бари і ресторани.

- Ви моніторите змістове наповнення своїх російськомовних конкурентів, наприклад, Time Out або «Афіші»? Чи існує подібний нішевий журнал у Києві, на який ви б хотіли орієнтуватися?

- Ну, по-перше, хочу зауважити, що What's On на ринку набагато довше тієї ж «Афіші» чи Time Out. Тож якщо хтось і моделює свій контент з огляду на інше видання, то це «Афіша» моделює з огляду на нас. What's On видається в Києві вже 10 років, це унікальне видання не стільки для місцевих читачів, - можливо, небагато хто з киян нас читає, - як для міжнародної, англомовної спільноти. Ми свого роду вікно в Київ, вікно в місцеву культуру для людей, які приїхали з інших країн. Вони хочуть знати про Україну, про місцеву політичну ситуацію, хочуть чути новини, дізнаватися про історію, культуру. Вони хочуть знати про важливі постаті з української історії, про те ким був, наприклад, Тарас Шевченко.

Все перераховане робить нас унікальним виданням, не схожим на інші гіди. Ми не «Афіша», ми не пишемо лише для молоді, яка шукає, куди б піти розважитися, ми не «Топ 10», ми - What's On, і нас не цікавить, про що пишуть конкуренти. Але нам цікаво, хто розміщує в конкурентних виданнях рекламу, щоби подзвонити і сказати, що вони мають розміщувати рекламу в нас.

- Рано чи пізно навіть щомісячні популярні журнали повторюють свій контент. Для гіда по місту, нішевого видання з досить обмеженим колом тем питання повторювання самих себе стоїть гостро. З року в рік писати про ті ж самі музеї, ті ж самі транспортні маршрути, ті самі ресторани. Не боїтеся повторюватися?

- І так і ні. Річ у тім, що іноземці приїжджають і їдуть. Буває, що люди приїздять на період довший, ніж рік чи два. Але загалом це короткотермінові контракти. Наші читачі постійно змінюються. Так що ми напишемо про Тараса Шевченка зараз, і ми, ймовірно, будемо це робити щороку. Але, звісно, будемо писати трохи інакше. Базова інформація - хто він був і що він зробив - залишиться, але форма подачі змінюватиметься, ми спробуємо подавати інформацію під іншим кутом.

- Тобто загалом ви задоволені наповненням журналу?

- Буду відвертим із вами, я не дуже задоволений останнім випуском.

- Досить помітні в журналі ваші власні бліц-інтерв'ю з бізнесменами або ж розповіді про іноземних інвесторів на українському ринку. Це постійні рубрики і ви будете продовжувати ними опікуватись особисто?

- У нас є два основні розділи для інтерв'ю. Перший - «На дивані з...», де ми беремо інтерв'ю в художників, поп-співаків, місцевих знаменитостей. Ми намагаємося дотримуватися певного балансу, коли вирішуємо, хто стане героєм рубрики. В журналі ми намагаємося завжди висвітлювати благодійні заходи, заходи соціального спрямування. Наприклад, The International Women's Club (Міжнародний жіночий клуб Києва) проводив благодійний захід у ці вихідні, тож їхні представниці стали героями рубрики в поточному номері.

А от у другому розділі для інтерв'ю, «Мій Київ», ми розмовляємо з іноземними спеціалістами, бізнесменами - членами міжнародної спільноти, які тимчасово мешкають у Києві. Це простий розділ у форматі запитання - відповіді. Запитуємо, що іноземці люблять у Києві, чим займаються. Ми робимо це таким чином, щоб було цікаво читати і для киян, і для новоприбулих, яким хочеться дізнатися, наприклад, куди піти. Герої рубрики не обов'язково люди, яких я знаю особисто.

Ми часто виступаємо інформаційними спонсорами фестивалів, різноманітних розважальних заходів. Намагаємося висвітлювати діяльність Міжнародного жіночого клубу та благодійної організації «Київський клуб Левів» - це дві організації, що поєднують іноземців і українців, вони щороку збирають гроші на благодійні цілі.

- Яким ви бачите майбутнє журналу, які плани по розвитку?

- По-перше, ми зробили редизайн. Оновили, освіжили видання. Плануємо зробити журнал товстішим. Постійно працюємо над покращенням змісту. Загалом ми дуже сподіваємося, що наше видання буде корисним для тих, хто його читає, цікавим, розважальним. І, до речі, чому місцеві мешканці люблять читати нас? Тому що вони мають змогу подивитися на життя, до якого вони звикли, збоку. Ми намагаємося бути легкими в подачі матеріалів. Звісно, журнал перш за все розважальний, але це не значить, що ми ніколи не зачіпаємо серйозних проблем. Але ми висвітлюємо їх навіть у дещо сатиричній, легкій манері.

Ми поки що нічого не зробили з нашим сайтом. Але у нас великі плани по його оновленню. Почекайте трохи і побачите.

- Ну і на завершення нашої розмови розкажіть, чи змінилася ваша думка про Київ після кількох років життя тут, вам чогось бракує порівняно з Шотландією, Великою Британією?

- Я думаю, Київ - просто фантастичне місто, європейське, космополітичне. Звісно, місто має багато проблем, і під час кризи всі ці проблеми мають тенденцію поглиблюватися, але тим не менш це чудове місто. Тут я спілкуюся з друзями, ходжу в бари, ресторани, клуби.

Єдине, чого мені бракує з Шотландії, - це шотландської їжі. Але українська кухня чудова. Місто є місто. І Київ має все те, що має і моє рідне місто - Ґлазґо.

Фото Яни Новоселової