Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення

 

13.12.2007 р. № 17/2629

 

 

 

7 грудня 2007 року в Інтернет-виданні «Детектор медіа» було оприлюднено статтю «Цифровая мания Нацрады» за підписом Марка Дармограя, абсурдний зміст якої очевидний, напевно, не лише для членів Національної ради, а й для самих журналістів «Детектор медіа».

 

Демократія передбачає як свободу слова, якою скористалася в цьому випадку «Детектор медіа», так і відповідальність за зловживання цією свободою. На жаль, Національна рада, аналогічно до «Детектор медіа», не може скористатися гарантіями щодо можливостей притягнення до відповідальності винних у зловживанні свободою слова, оскільки:

 

а) З одного боку, «Детектор медіа», відповідно до чинного законодавства, не є засобом масової інформації, на який може поширюватися така відповідальність;

 

б) пред’явити претензії безпосередньо авторові статті «Цифровая мания Нарады» ми не можемо, оскільки в «Детектор медіа» він сховався під псевдонімом.

 

Оскільки у нас немає сумнівів щодо цілеспрямованості та кон’юнктурності появи численних критичних матеріалів про підходи Національної ради до запровадження в Україні цифрового телебачення, Національна рада не має бажання вкотре спростовувати відверто провокаційні публікації в той самий спосіб, як і поява цих критичних статей. У зв’язку з цим просимо офіційно назвати справжнє прізвище автора статті «Цифровая мания Нацрады» чи запропонувати інший спосіб задоволення наших прав на пред’явлення претензій з можливими компенсаційними наслідками.

 

 

Позаяк «Детектор медіа» висвітлює повний спектр проблем і питань, пов’язаних із медіа, а Національна рада з питань телебачення і радіомовлення є ключовим органом у цій сфері, діяльність Нацради постійно перебуває у фокусі нашого видання. Щотижня офіційна позиція членів Національної ради з’являється у публікаціях «ТК». Кількість статей і новин, у яких ідеться про діяльність цього органу і відображається його погляд на ті чи інші питання, лише у листопаді становила понад 30. Відтоді, як пан Віталій Шевченко став головою Нацради у 2005 році, «ТК» опублікувала 17 інтерв’ю з ним, 11 інтерв'ю з Ігорем Курусом, 6 – із Тетяною Лебедєвою, по 2 – з Віктором Понеділком, Юрієм Плаксюком і Владиславом Лясовським. Також пан Віталій неодноразово виступав на сторінках «ТК» із своїми статтями, в яких висловлював власну позицію, зокрема й щодо цифрового мовлення; не раз наше видання ставало майданчиком для полеміки за участю Нацради та її членів. Випадків, коли «ТК» відмовляла будь-кому з представників Нацради у оприлюдненні їхньої позиції, не було.

 

Разом із тим, ми не маємо жодних підстав відмовляти кваліфікованим, фаховим авторам, які є експертами у галузі медіа, у публікації їхніх матеріалів, які містять критичну оцінку діяльності Національної ради. Згідно із статтею 438 Цивільного кодексу України, «автору належить право забороняти зазначення свого імені у зв’язку з використанням твору, а також обирати псевдонім у зв’язку з використанням твору». Автор матеріалу «Цифровая мания Нацрады» скористався цим правом із причин, які, на погляд редакції «ТК», є поважними.

 

Публікуючи цей матеріал, «ТК» запросила представників Національної ради скористатись правом на відповідь та висловити свою позицію. У разі, якщо Національна рада надасть переконливі докази того, що та чи інша інформація в цій (або будь-якій іншій) публікації є недостовірною та порушує її права, «ТК» готова розмістити спростування.

 

Якщо відмова Національної ради вступати в дискусію з автором під псевдонімом «Марко Дармограй» під приводом «абсурдності» його публікацій не означає відсутності у Національної ради аргументів, що спростовують твердження цього автора, «ТК» ще раз запрошує Віталія Федоровича Шевченка висловити свою позицію у формі статті або інтерв’ю.

 

Безперечно, вимагати спростування в судовому порядку від власників сайту (адже відсутність статусу ЗМІ не звільняє від відповідальності) є правом Національної ради.

 

Проте маємо нагадати, що ч.2 ст. 49 Закону України «Про інформацію» позбавила органи державної влади права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди, яка включає в себе і ділову репутацію (ст. 23 Цивільного кодексу України).  

 

На думку «ТК», надання редакції доказів недостовірності наведених фактів є не лише значно простішим шляхом, але й, вочевидь, підніме довіру до Національної ради, як компетентного органу у цій сфері. 

 

Якщо Національна рада вважатиме за необхідне судитися, то для початку їй доведеться довести в суді, що інформація таки є недостовірною. Зробити це буде досить складно, адже стаття складається переважно з оціночних суджень, за які «ніхто не може бути притягнутий до відповідальності. Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу (визначення останнього в законодавстві вже немає), є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості». (ст. 47-1 Закону України «Про інформацію»)

 

До відповідного рішення суду про визначення, що інформація є недостовірною, редакція вимушена відмовити у оприлюдненні справжнього прізвища автора статті «Цифровая мания Нацрады».  Проте, ще раз нагадуємо, що редакція «Детектор медіа» готова надати можливість для озвучення контрагрументів з боку Національної ради.

 

Також хочемо наголосити, що проблема запровадження цифрового мовлення в України має велику суспільну вагу, тому «Детектор медіа» вважає за необхідне публікувати всю актуальну інформацію та коментарі, що відображають усі погляди на цю проблему. Сподіваємось, що така гостра реакція на надання «Детектор медіаю» слова іншій стороні публічної дискусії є суто емоційною, і надалі пан Шевченко перегляне своє ставлення до критики, без якої в демократичному суспільстві неможливе існування жодної державної інституції, зокрема й Національної ради.