Минулий тиждень у публічному просторі найбільше запам’ятався інтенсивним обговоренням пропозицій уряду щодо секвестру бюджету. Зокрема, спочатку мова йшла про скорочення фінансування Мінкульту на 7 млрд грн. Потім, після численних публічних заяв, непублічних перемовин і навіть онлайн-мітингу в Zoom (привіт реаліям нового часу) у проєкті змін до бюджету станом на вечір неділі Держкіно залишали 450 млн грн., Українському культурному фонду (УКФ) – 150 млн грн., національним театрам – 1,2 млрд грн., історико-культурній і архітектурній спадщині – 469 млн грн., НСТУ – 1,2 млрд грн. За ніч УКФ додали ще 100 млн грн., НСТУ – 300 млн грн. Але Верховна Рада зміни до держбюджету не ухвалила, і яким він повернеться з доопрацювання – невідомо.

Якби депутати їх ухвалили, то оновлений бюджет Суспільного мовника в 2020 році склав би 1,533 млрд грн. замість 1,711 млрд грн., передбачених на початку року, і замість 1,968 млрд грн., передбачених законом «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України». Близько 350 млн грн. з цієї суми за теперішнім курсом потрібно було б віддати як сплату боргу Euronews, після чого зі Швейцарії до держбюджету повернулися б арештовані за цією ж справою 470 млн грн. урядової гарантії. Тих грошей, що залишилися б у розпорядженні компанії, вистачило б на існування НСТУ в її теперішньому вигляді, але не на розвиток. За іронією, зараз наступає такий момент, коли за достатнього фінансування та грамотного його використання Суспільне могло б поборотися за кращі позиції на ринку.

Справа в тому, що «Радіо НВ» вирішило відмовитися від формату суто розмовного радіо і тим самим ще трохи звільнило нішу для «Українського радіо». А менеджери комерційних телеканалів і їхні найвпливовіші в країні власники нині працюють над скороченням витрат своїх медіаактивів.

Прогнози падіння рекламних доходів на телебаченні я чую дуже різні: від 25–30% зменшення реклами протягом карантину і –10% в цілому по року і аж до необхідності скорочувати витрати на 50%. За моїми спостереженнями, ступінь песимістичності цих оцінок прямо корелює зі ступенем песимістичності прогнозів щодо розповсюдження вірусу: про річні –10% говорять ті телевізійники, хто розраховують відбутися одним карантином по травень включно. Ті, хто думають, що карантин захопить літо або/та очікують на новий сильний спалах захворювання восени, сумно готуються затягувати паски ще дужче.

Саме тому пропозиція президента Володимира Зеленського обрати по одному телеканалу з кожної медіагрупи для трансляції шкільних уроків не викликає в їхніх керівників спротиву: в нинішніх умовах такі уроки – це не що інше як дуже дешевий актуальний контент для другорядних телеканалів. А які приклади дешевого контенту ми зможемо побачити на найрейтинговіших національних мовниках згодом, якщо справдяться прогнози песимістів? Цілком можливо, більше старого кінопоказу, телемагазинів, загалом картинку гіршої якості через те, що за час карантину глядачі звикнуть до численних інтернет-включень спікерів у ефір. Була спроба відкрити віконечко для російського контенту, відтермінувавши квоти, але її не пропустили. Можливо, тепер найбільші розважальні телеканали навіть зможуть домовитися між собою про загальний режим економії: пропозиції на кшталт того, щоб усі показували лише одну годину серіальних прем’єр протягом прайму, уже можуть здаватися не такими нереальними, як у доепідемічні часи.

У регіональних мовників відтік рекламних бюджетів зараз ще більший, ніж у національних, через іншу структуру рекламодавців. Вони вже просять Нацраду дозволяти зменшувати кількість годин мовлення або не дотримуватися програмної концепції. Нацрада за такі зміни тимчасово не каратиме. Головне, щоб у процесі відхилення від умов ліцензії вони не почали транслювати щось шкідливе для інформаційної безпеки – наприклад, проросійське.

А от чи може на перенасиченому українському телеринку зрештою стати менше телеканалів? Чутки про це вже виникають і на регіональному, і навіть на національному рівні в третьому ешелоні, але побачимо.