In English

Російське вторгнення в Україну — не перший випадок, коли людей, які жили під окупацією, подають як людей, які відрізняються від решти. У радянський час усі, хто жив на територіях, окупованих німцями в 1941—1944 роках, вважалися підозрілими. Ствердна відповідь на питання про те, чи людина або її родичі проживали на окупованих територіях в анкеті при вступі до університету, партії чи на роботу, була підставою для відмови. Мовляв, чому не виїхали, не партизанили, не пішли на самопожертву, не померли за «радянську батьківщину»? За підозру в колабораціонізмі десятки мільйонів цивільних записали в потенційні «неблагонадійні елементи», а сотні тисяч, як-от кримських татар та інших народів Криму, українських німців — депортували. Чим відрізняється ксенофобія щодо жителів тимчасово окупованих і деокупованих територій у сучасному українському суспільстві, які загрози вона несе — читайте в нашому дослідженні.

З 2014 по 2022 роки в суспільстві точилися дискусії про те, як має відбуватися деокупація українських територій, як перевірити мільйони людей на співпрацю з окупаційною владою, кого вважати зрадниками, а кого — ні, як карати колаборантів, наскільки прийнятним є самосуд тощо. Після контрнаступів, унаслідок яких Силам оборони України вдалося відвоювати половину території, яку Москва захопила після повномасштабного вторгнення, стали говорити про жителів деокупованих територій. Ці люди також стали мішенню пропаганди. За даними Харківського інституту соціальних досліджень, кожен третій українець із розумінням ставиться до жителів тимчасово окупованих територій (ТОТ), які вимушено отримували російський паспорт, щоби зберегти життя. Для 14% опитаних отримання паспорта із двоголовим орлом — злочин, що вимагає покарання. Ця амбівалентність свідчить про дезорієнтованість у суспільстві та робить українців вразливішими до ворожої пропаганди та більш сприйнятливими до ксенофобних настроїв, які просувають пропагандисти. Мовляв, жителі ТОТ орієнтуються на Москву, а не на Київ, противляться євроатлантичній інтеграції, без зайвих думок приймають громадянство Росії чи її маріонеток, не допомагають контрнаступу тощо. Своєю чергою, жителі тимчасово окупованих територій не розуміють, що на них чекає після повернення української влади; це робить їх вразливими до російської пропаганди, яка запевняє, що в Україні їх ніхто не чекає, а після деокупації будуть масові судилища та розправи.

Згідно з опитуванням, яке провела група «Рейтинг» у серпні 2022 року, до жителів окупованого Криму позитивно ставляться 22%, негативно — 23%, до жителів окупованої частини Донбасу позитивно ставляться лише 14%, негативно — 47%. Дослідники вказують, що ставлення до людей із тимчасово окупованих територій поступово погіршується.

Ще до великої війни Україна почала розробляти питання перехідного періоду реінтеграції та справедливого ставлення до жителів раніше тимчасово окупованих територій і відповідальності для тих, хто сприяв окупації. У 2021 році у Верховну Раду було подано декілька законопроєктів про криміналізацію колабораціонізму. Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність)» набув чинності в березні 2022 року. Проте на велику кількість питань українське суспільство і законодавство ще мусять дати відповідь. З одного боку, Україна не визнає примусове набуття громадянства в окупації як підставу для втрати українського громадянства. З іншого — регулярно чуємо пропозиції криміналізувати отримання російських паспортів. Брак ясності у правових відносинах лише підсилює неоднозначне ставлення до жителів Донеччини, Луганщини, Запоріжжя, Херсонщини та Криму.

У цьому дослідженні фокусуємося на аналізі ксенофобії щодо жителів ТОТ і деокупованих територій та впливі російської пропагандистської машини в соціальних мережах.

Методологія

«Детектор медіа» проаналізував 56997 дописів в українському сегменті фейсбука, ютуба, телеграма і твітера, які надали в компанії Semantrum. Період моніторингу: 1 вересня 2022-го — 31 травня 2023 року. Детальніше про методологію отримання та обробки даних читайте тут.

У цьому дослідженні ми розповідаємо про особливості ксенофобських меседжів, спрямованих на жителів тимчасово окупованих і деокупованих територій. Під українським сегментом ми маємо на увазі дописи профілів, сторінок, груп і каналів, які розташовані в Україні, або вказали своїм місцем розташування Україну, або які постачальники даних визначили як українські. Проросійськими користувачами соціальних мереж називаємо ті облікові записи або спільноти, які регулярно поширюють російську пропаганду або ж поширюють вигідний Росії порядок денний у завуальованій формі.

Проросійські користувачі майже відсутні у фейсбуку, серед іншого, через заборону цієї мережі в самій Росії. Натомість у фейсбуку найбільше радикально налаштованих проукраїнських користувачів із найжорсткішими пропозиціями щодо «нелояльного Україні населення» тимчасово окупованих і звільнених територій.

Проросійських користувачів найбільше у телеграмі.  Політика модерації на цьому ресурсі дозволяє мові насильства вільно поширюватися. Проукраїнські користувачі теж користуються телеграмом. Але вони рідко перетинаються із проросійськими. Частіше проукраїнські користувачі відвідують проросійські та російські канали і групи, ніж стається навпаки. Це можна  пояснити, наприклад, тим, що багато українців знають російську і можуть без мовного бар'єра діяти в російськомовному сегменті соцмереж. У ютубі домінують проукраїнські блогери та загальнонаціональні медіа. Твітер використовують переважно офіційні органи влади та користувачі для поширення новин із додаванням власних коротких коментарів. 

Ключові меседжі та висновки дослідження

«Ждун» як синонім зрадника по обидва боки лінії фронту

Термін «ждун» походить від скульптури «Почекун» нідерландської художниці Маргріт ван Бреефорт. Скульптура символізує химерну істоту, яка на щось чекає. В умовах війни та окупації українських територій «ждунами» називають тих людей, які залишаються на території під контролем однієї сторони, але чекають на прихід іншої. За версією українського сегмента соцмереж, «ждун» — це той, хто чекає на прихід російської армії, у проросійському сегменті «ждунами» йменують тих, хто очікує деокупації.

«Ждун» за версією російського агітпропу

Окупаційна влада стверджує, що на захоплених Росією територіях є люди, які охоче співпрацюють з Україною та перешкоджають російській армії. А в українському сегменті соцмереж «ждунами» називають жителів деокупованих і прифронтових територій.

Російський агітпроп подає «ждунів» як терористів, мародерів і вбивць. Перше, що рекомендують робити зі «ждунами» проросійські користувачі соцмереж, — депортувати. Мовляв, якщо вам подобається жити в країні, яка «не дбає про вас, не чекає вашого повернення, зрештою 9 років вас вбивала» — Росія дасть вам шанс поїхати до України. Одночасно пропагандисти просувають позицію, що підтримувати Росію набагато вигідніше, ніж Україну, адже Росія начебто перемагає та процвітає, тоді як Україна —  навпаки.

Проросійські користувачі нерідко закликають до самосуду над «українськими ждунами», які чекають на прихід української армії на тимчасово окупованих Росією територіях. «У нас складається враження, що ждуни несамовито бажають, щоби прості люди їх спалили на центральних площах», — коментували телеграм-аноніми партизанську діяльність українців на окупованих територіях. У цьому контексті «простими» автори постів називають тих, хто не опирається окупації.

«У Донецьку тих ждунів хоч греблю гати», — скаржилися проросійські користувачі телеграма.

Проукраїнських жителів тимчасово окупованих територій, які допомагають Силам оборони України, називали «ждунами-найманцями». Пропагандисти повідомляють про випадки, коли владні органи Росії «викривають» таких людей. Проросійські користувачі повідомляють, що «відправили ждунів в Україну, їх українська сторона радо не приймає». Такими публікаціями вони прагнуть нівелювати партизанську діяльність жителів ТОТ і поширюють меседжі, що Україна буцімто не особливо дорожить партизанами. Мовляв, Україні насправді начхати на людей у тимчасовій окупації, а отже навіть «не намагайтеся здобути її прихильність». Цим вони підводять до висновку, що скоритися російській армії є єдиним правильним рішенням: «Тепер ви [українці в тимчасовій окупації] живете в Росії та повинні підпорядковуватися нашим законам. Насолоджуйтеся тим, що маєте».

Головний мотив цих повідомлень — залякування. Агітпроп використовує страх, щоби знизити рівень протидії російській армії. Мовляв, якщо заважатимете, на вас чекатимуть покарання — від депортації на територію «неперспективної України» до вбивства. Пропагандисти і проросійські користувачі соцмереж визнають, що українці в тимчасовій окупації чекають на Сили оборони України. Тому росіяни обрали тримати людей у страху та завдяки йому утримувати контроль над захопленими  територіями. Крім того, агітпроп хоче показати, що Україна не зацікавлена в людях, які наразі перебувають в окупації. Нібито співпраця з Україною ні до чого хорошого не призведе, ба більше — погіршить відносини з окупаційною владою.

Російська пропаганда про «ждунів» на деокупованих територіях

Загальний тон проросійської пропаганди щодо деокупованих територій зводиться до того, що «при Росії жилося краще». Головні меседжі, які транслюють пропагандисти: «Україна нічого не робить, щоб відновити життя на деокупованих територіях», «Україна проводить мобілізацію, а Росія ввела мораторій на п'ять років на призов у окупованих регіонах», «на деокупованих територіях проводиться жорстка фільтрація і репресії проросійських людей».

Окремим виток дискусії про «ждунів» у російському сегменті соцмереж розгорнувся під час і після вигнання російської армії з Херсона. До відступу окупантів деякі проросійські дописувачі вимагали примусової «евакуації» місцевого проросійського населення: «Гоніть стусанами людей на лівий берег. Так, жорстоко, але інакше вони не зрозуміють. Потім спасибі скажуть. Адміністрація Херсонської області, розпочніть примусову евакуацію людей із правого берега. Ждунів залиште — це їхнє право, але іншим — 30 хвилин на збори і на лівий берег». В інших повідомленнях стверджувалося, нібито «всі, хто хотів виїхати — вже виїхали», а проукраїнських жителів при цьому звинувачували у тому, що вони «мародерять і чекають по квартирах».

Після деокупації Херсона російська пропаганда зосередилася на доведенні того, що життя проукраїнських «ждунів» після звільнення міста ускладнилося. В багатьох повідомленнях ідеться про те, що з відходом окупантів ситуація з комунальними послугами значно погіршилась; нібито українська влада, на відміну від окупаційної російської, не переймається життям місцевого населення: «Ні світло, ні воду, ні газ ніхто навіть не думає підключати». Про те, хто саме підривав об’єкти цивільної інфраструктури при відступі з міста, а потім продовжував їх обстрілювати, пропагандисти мовчать.

Інша важлива тема російської пропаганди — мобілізація на деокупованих територіях. «У Херсоні "ждунам" роздають повістки! Радість від повернення жовто-блакитних виявилася недовгою. Кажуть, що в російському Херсоні багато хто ховався від мобілізації. Але тепер усі мости спалені: для вас шлях один — на фронт!» — зловтішається один із пропагандистів. При цьому також підкреслюється, що окупаційні адміністрації мобілізацію не проводили, «подарувавши» місцевим жителям 5-річний мораторій на призов до армії. Така риторика виглядає особливо цинічною на фоні того, що на тимчасово окупованих Росією територіях Донецької та Луганської областей примусова мобілізація почалася до повномасштабного вторгнення. При цьому проводилася в таких масштабах, що, за словами колишнього ватажка місцевих сепаратистів Павла Губарєва, в Донецьку майже не залишилося молодих чоловіків.

За версією російських пропагандистів, на деокупованих територіях «ждунів» нібито жорстоко переслідують. Страждають як проросійські, так і проукраїнські «ждуни», на яких нібито пишуть доноси з особистих мотивів: «У Херсоні українські айнзацгрупи проводять "фільтрацію" — виявлення неугодних за доносами сусідів. Через такі методи нерідко потерпають і цілком собі ждуни, яких обмовили заради якоїсь матеріальної вигоди». Втім, як повідомляють інші пропагандисти, проукраїнські «ждуни» самі нібито активно пишуть доноси на сусідів і передають до поліції та СБУ списки «неблагонадійних». До цього ще додаються поліграфи, які українські органи правопорядку активно застосовують для сортування «ждунів» на проукраїнських і проросійських: «Працюють поліграфи, на блокпостах (16 шт.), встановлених по цей бік Дніпра, продовжують звіряти надані СБУ списки з документами громадян».

Один із головних методів пропагандистів — наводити приклади проукраїнських «ждунів», які чекали на звільнення, але потім нібито «розчарувалися»: «Люди, які залишилися в Херсоні, зараз хочуть повернення Росії. І це не лише ті, хто спочатку дотримувався наших поглядів. Так звані українські ждуни отримали можливість на практиці порівняти, як було за Росії і як стало». Тут підкреслюється, що від усіх описаних вище «жахів» деокупації страждають насамперед проукраїнські «ждуни». Саме їх, у риториці російської пропаганди, нібито мобілізують, заарештовують за доносами, морять голодом, холодом, відсутністю води та світла: «Хліб став рідкісним делікатесом. Багато хто бере воду з Дніпра і довго кип'ятить — за питною водою стояти довго в черзі, не всі можуть. І так — у понеділок перша партія “ждунів” чоловічого роду вирушає на фронт».

«Ждуни» в публікаціях проукраїнських користувачів соцмереж

В українському медіапросторі також згадуються «ждуни» — люди, які приймуть і російську, і українську владу. Дописувачі українського сегмента соцмереж зазначають, що такі люди несуть небезпеку для територіальної цілісності України, однак здебільшого пояснюють, що їх можна «перевиховати».

Публікації характеризували «російських ждунів в Україні» як брехунів, «ватників», «здатних за пару копійок продати Україну». Пропозицій розправи, як у проросійському сегменті соцмереж, у проукраїнських користувачів соцмереж ми не зафіксували. Натомість проукраїнські користувачі соцмереж наголошували, що прихильників Росії потрібно виявляти й працювати з ними. «На самоплив ситуацію зі "ждунами" не можна лишати».

Щодо територіальних ознак, то термін «ждун» здебільшого стосувався жителів прифронтових територій Донецької та Луганської областей. Мовляв, через територіальну близькість із Росією там більше очікують на прихід «армії визволителів». Однак ми зафіксували й «закарпатських ждунів», які нібито чекають на прихід Угорщини на Закарпатті. Мовляв, в Україні їм не подобається, тож вони хочуть приєднання до Угорщини: «Від початку вторгнення Росії в Україну інтерес до Закарпатської області з боку терористичної держави збільшився у рази. Потрібно тут берегтися прихильників Росії, яка ще й дружить з Угорщиною». Цей меседж не був надто частим, у нашій вибірці виявлено декілька згадок про «закарпатських ждунів». До того ж подібні повідомлення мали попереджувальний характер.

Проукраїнські користувачі гостро дискутують про те, що люди, які співпрацювали з окупантами та писали доноси на своїх сусідів, після деокупації ніяк не були покарані. Вони, за словами дописувачів, разом з іншими отримують гуманітарну допомогу «від таких ненависних їм європейців, американців», а деякі продовжують працювати на своїх посадах в органах самоврядування та закладах освіти: «Невістка,.. яка дуже мріяла стати директором школи (Оскільська громада) і з радістю палила українські книжки, вимагає довірити їй подальшу роботу з учнями, як наче нічого не трапилось, і чомусь навіть ходить на роботу!»

Резонанс серед проукраїнських користувачів соцмереж викликало відео, на якому евакуйований із Вугледара місцевий житель заявляє, що він не просив його вивозити. Користувачі обурені тим, що волонтери, ризикуючи життям, намагаються допомогти жителям прифронтових територій, але зустрічаються там із проросійськими «ждунами»: «Це ж у якесь мирне місто фактично привезли готового коригувальника за 10 рублів. Після цих слів потрібно було викинути їх із машини». Можна побачити також багато повідомлень із тривогою щодо територій, які були окуповані в 2014 році, побоювань, що там проросійського населення більше, ніж на окупованих нещодавно: «І що ще на нас очікує, коли всі території будуть деокуповані, адже там 80% проти України? Навіть не уявляю, що з ними робити, окрім як на Росію відправити».

Проте в українському сегменті соцмереж усе ж переважає співчуття до людей, які опинилися в окупації, та висловлення підтримки жителям ТОТ. Волонтерка з Бахмута Катерина Арісой каже: «Коли кажуть, що там залишаються тільки ті, які чекали Росію, тільки "ждуни" — це стереотип. Коли ми бачимо цих людей, ми розуміємо, що вони хочуть жити в Україні. Вони нікого там не чекали».

Російська незаконна паспортизація на тимчасово окупованих територіях

Російська паспортизація є одним із провідних елементів російської м’якої сили та гібридної війни на пострадянському просторі. Роздаючи свої паспорти, держава-агресорка, по-перше, розширює межі власного політичного, культурного та ментального впливу на країни, що її оточують, і землі, які вона здавна вважає своїми. По-друге, чинить тиск на уряди сусідніх країн. До війни 2008 року російська паспортизація була елементом тиску на грузинський уряд із метою недопущення зміни його геополітичного курсу та формування залежності від Москви. По-третє, Росія використовує паспортизацію як привід для розв’язування воєн, оскільки «там же наші громадяни». Росія роздає свої паспорти жителям тимчасово окупованих територій Грузії та Молдови ще з 1990-х років. В Україні цей процес набув системного характеру з 2014 року, після окупації Криму й частин Донецької та Луганської областей.

Якщо у Криму російська паспортизація стала масовою, то на окупованих частинах Донеччини й Луганщини процес до початку 2023 року йшов доволі мляво. Паспорти в основному отримували видні колаборанти, представники вигаданих «органів влади» та бойовики 1-го та 2-го армійських корпусів російської армії, яких пропагандисти називали «арміями» терористичних угруповань. Окрім російських документів, видавали також паспорти вигаданих росіянами «ДНР» і «ЛНР». Випуск паспортів цих утворень пов’язаний із тим, що росіянам було зручно прикривати окупацію існуванням вигаданих «республік». Юридичну колізію з тим, що Росія офіційно не визнавала ці утворення, для росіян мали би зняти незаконні «псевдореферендуми», які пройшли у вересні 2022 року. Після них росіяни «включили» до складу Росії кілька областей України. А російські паспорти показово отримали колаборанти, які очолювали окупаційні органи влади.

З початку 2023 року окупанти прискорили видачу російських паспортів жителям тимчасово окупованих територій. Це можна пояснити планами Росії провести там «вибори», заплановані на 10 вересня 2023 року, та прагненням окупантів ефективніше контролювати життя місцевих людей, адже російські документи стають перепусткою до отримання соціальних благ. Наявність російських паспортів у жителів окупованих територій російські пропагандисти подають як аргументи за те, що тепер для України ці люди є злочинцями, а отже їм краще підтримувати Росію і не допомагати Силам оборони України та проукраїнським партизанам.

Пропаганда паспортизації в соціальних мережах відбувається, як правило, через особисті сторінки колаборантів і сторінки незаконних окупаційних «органів місцевої влади». А до людей потребу отримання російських паспортів наближають агітацією на місцях, а також примусом і обіцянками: погрозами втрати доступу до соціальних виплат, медицини, освіти чи обіцянками соціальних пільг або відновлення житла.

«Росіян стає більше». Паспортизація в публікаціях проросійських користувачів соцмереж

Повідомлення проросійських користувачів про переваги наявності російського паспорта не завжди є схвальними щодо російської влади. Найприхильніший до російської влади меседж виглядає як похвала тому, як добре організований процес паспортизації. Також вони регулярно наводили статистику, скільки російських паспортів видали. Пропагандисти намагаються створити враження, що російський паспорт можна отримати без відволікання від щоденних справ: «Подача документів у шахтах. Гірники Донецька отримали особливу можливість. Вони можуть подати документи на паспорт Росії прямо в шахті. Співробітники міграційної служби організовують виїзні прийоми по всіх шахтах ДНР», — повідомляв агітпроп.

Проросійські користувачі соціальних мереж і пропагандисти, які ведуть телеграм-канали, націлені на жителів тимчасово окупованих територій, вважали загрозами для Росії як відмову українців від російського паспорта, так і його отримання. Тим, хто відмовлявся брати російські паспорти, пропагандисти погрожували: «А ці ждуни від нього [російського паспорта] відмовились, і тому під олівець спецслужб потрапили. Це депортація». Водночас українців, які отримали російський паспорт, пропагандисти сприймали з недовірою і продовжували вважати «ідейними українцями». Таких «нових росіян» пропагандисти пропонували «позбавляти паспортів за дискредитацію СВО» чи будь-які інші причини. Таким чином пропагандисти залишали російській владі можливість у будь-який момент репресувати тих, хто має ворожу ідентичність чи не підтримує владу, і тримати у страху українців, які залишилися на тимчасово окупованих територіях. У цьому випадку ставлення до жителів тимчасово окупованих територій України порівняно з тими, хто живе в міжнародно визнаних кордонах Росії, відрізняється лише тим, що українців можуть депортувати, застосовувати тортури і вбити. Тоді як засоби впливу на громадян Росії починалися з адміністративних штрафів, визнання іноагентами та кримінального переслідування.

Жителі тимчасово окупованих територій повідомляли, що російські чиновники не визнають паспорти, видані на тимчасово окупованих територіях України, за російські. Такі люди не могли отримати ні довідки, ні соціальні виплати до перереєстрації місця проживання на один із прикордонних регіонів Росії. Деякі прихильники «русского міра», так звані «громадяни ДНР» скаржилися, що почуваються «недоросіянами». Вони ганили довгі черги, які треба відстояти, щоб отримати російський паспорт, і ностальгували за порядком, який буцімто панував у часи терориста Олександра Захарченка, якого вбили в серпні 2019 року:

«Ми стали частиною Росії, але почуваємося... Недоросіянами. Ми хотіли закону, а отримали ціни, яких навіть у Росії немає... І знаєте що, при Захарченку проблеми з ЖЕКом вирішувалися на льоту. Росія не може цього зробити? Тоді варто вчитися».

Незадоволення користувачів соціальних мереж позначилось і на статистиці отримання російських паспортів. Жителі Херсонської та Запорізької областей «попри широко розрекламовані можливості отримання громадянства РФ в ЛДНР… через якусь причину втратили інтерес до російського паспорта», — таку інформацію повідомило російське інформаційне агентство «РБК». За їхнами даними, які передали пропагандистські телеграм-канали, «кількість громадян України, що отримали паспорт Росії, у 2022 році (304 тис. чол.) знизилася на 19% у порівнянні з 2021-м (376 тис. осіб)».

Росіянам не вдалось організувати в соціальних мережах системну кампанію на підтримку отримання російських паспортів. Поміж постами трапляються критичні до російської влади дописи — і їх пишуть ті, хто підтримує «русскій мір». Вони відзначають бюрократичні проблеми для жителів ТОТ при отриманні російських паспортів і соціальних виплат, а також зниження темпів російської паспортизації у 2022 році порівняно з 2021-м та скаржаться, що почуваються «росіянами другого ґатунку».

Проукраїнські користувачі соціальних мереж — про російську паспортизацію

Проукраїнські користувачі соціальних мереж діляться на дві групи. Перші вимагають ні за що не брати російський паспорт. Представники другої групи співчувають українцям, які живуть на тимчасово окупованих територіях.

Проукраїнські користувачі соціальних мереж першої групи вважають зрадниками України майже всіх, хто взяв російські паспорти: «Це потенційні колаборанти і корегувальники. Вони дуже тісно пов'язані з росіянами з "континенту", та ще й досі мають родичів в Україні. Вони жалілись окупантам на нас. Тепер будуть жалітися нам на росіян. Це втрачені для суспільства люди. Окрім татар». Схожих позицій менше порівняно з тими, хто підтримує жителів тимчасово окупованих територій.

Ті користувачі, які співчувають жителям тимчасово окупованих територій, наголошують, що російська паспортизація примусова і відбувається з порушеннями прав людини. Вони підхоплюють історії про недоліки російського паспорта: ризики мобілізації в російську армію, неможливість пересуватися з ними світом, невизнання цих документів навіть у Росії тощо.

Ті проукраїнські користувачі соціальних мереж, які визнають, що паспортизація є примусовою, як правило, із розумінням ставляться до тих, хто погоджується взяти російський паспорт. Як аргумент вони поширюють історії людей, яких змушували взяти російські паспорти. Ось одна з них: «У населених пунктах окупованої Херсонщини росіяни знущаються з населення. За відмову від паспорта вони погрожують "ямою". Неодноразово окупанти проводили показові покарання: чоловікам одягали мішок і кидали в окопи. Також для тиску на людей росіяни використовують катівню в Генічеську».

Ті проукраїнські користувачі, які намагаються зрозуміти умови життя жителів тимчасово окупованих територій, також поширюють інформацію, яка підтверджує використання росіянами наявності російського паспорта як інструменту упокорення. Вони поширюють свідчення тих, кому погрожували чи хто зазнав репресій, обмеження у правах, доступі до освіти, пересуванні, втрати доступу до гуманітарної допомоги та ризику депортації.

«Росіяни змушують пенсіонерів із тимчасово окупованих територій Херсонщини отримувати російські паспорти. Ті, хто відмовляється, можуть втратити єдине джерело доходу — пенсію», — повідомляли користувачі соцмереж, які співчувають жителям тимчасово окупованих територій.

Переважання співчутливого ставлення до людей із тимчасово окупованих територій означає, що єдність в українському суспільстві залишається високою. А російським пропагандистам не вдається змусити більшість українців відмежуватись від тих людей, які живуть під тимчасовою російською окупацією.

Репресії: заклики, скарги, зізнання та виправдання

Розслідувачі Associated Press (АР) на основі розмов із колишніми полоненими та даних, зібраних Українською медійною ініціативою за права людини та російською правозахисною групою Gulagu.net, створили карту місць незаконного ув’язнення цивільних українців, яку опублікували 13 липня 2023 року. За даними AP, на окупованих територіях є принаймні 63 таких тимчасових і офіційних місця ув’язнення і ще не менше 40 в Росії та Білорусі, деякі за тисячі кілометрів від українських кордонів. Агентство наводить і дані звіту ООН: загалом 37 об’єктів у Росії та Білорусі та 125 в окупованій Україні. Журналісти АР зазначають, що їм вдалось отримати документ російського уряду, в якому викладено плани будівництва ще 25 нових колоній і шести слідчих ізоляторів на тимчасово окупованих Росією територіях до 2026 року.

Через відсутність даних про жертв російських репресій важко підрахувати кількість ув’язнених українців, утім, ідеться про тисячі полонених. Деяких цивільних утримують кілька днів або тижнів, а інші залишаються в полоні вже понад рік. AP зазначає, що багатьох цивільних затримують без оголошення звинувачень. Приводом може стати, наприклад, спілкування українською або навіть юний вік. Інших звинувачують як терористів, учасників бойових дій або осіб, які чинять опір «СВО». Сотні використовуються російськими військовими для рабської праці, як-от риття окопів чи підготовки місць для масових поховань. Тортури є систематичною практикою в таких місцях і їх зазнає абсолютна більшість полонених.

Така масштабна система репресій потребує інформаційно-пропагандистського прикриття — одночасно і стимулювання, і виправдання своїх злочинних практик.

У проросійському сегменті соціальних мереж помітні заклики до розправи над проукраїнськими жителями окупованих територій та нахваляння успіхів росіян у протидії прихильникам України.

Заклики до розправи над проукраїнськими жителями

В дописах ідеться про велику кількість українських партизанів, диверсантів і коригувальників «ворожого» вогню, щодо яких мають застосовувати жорсткі заходи: «У гаражі одного з місцевих гаражних кооперативів зберігалася зброя, коктейлі Молотова, формений одяг зразка НАТО та українська символіка… Потрібно постійно проводити зачистки на звільнених територіях… Ждунів показово знищувати на місці». Заклики до репресій при цьому можуть стосуватися досить випадкових місцевих жителів, які, наприклад, просто не розділяють версію Міноборони Росії, що українські міста руйнують передусім українські військові: «Місцева ждунья у Новій Каховці вирішила зняти руйнування, які, виявляється, принесла Росія, яка увійшла до міста без бою, а не ЗСУ, що регулярно обстрілювали місто. Сподіваємося, авторку відео знайдуть і відпрацюють як треба. Як і її ментальних побратимів».

Одразу після замахів на проросійських колаборантів чи диверсійних дій щодо російських військових, які регулярно відбуваються на тимчасово окупованих територіях, активізуються меседжі щодо необхідності жорстких фільтраційних заходів із виявлення симпатиків України. Такі дописи часто нагадують шпигуноманію: «У Криму краще перевірте, тут ждуни теж є — і немало!» Іноді велику кількість проукраїнських жителів пояснюють міграцією з новоокупованих і зруйнованих українських міст: «До Донецька перебралося дуже багато людей із Маріуполя. І причому — різних людей, якщо ви розумієте, про що я… Тому версія про "місцевих" навідників, "ждунів" та інших прихильних не така далека від істини, як мені здається...». Так росіяни розвивають недовіру в тих, чиї домівки росіяни окупували раніше, до тих, кого окупували пізніше.

Вихваляння контрдиверсійними заходами як зізнання в репресіях

У численних дописах про затримання чи навіть розправу над українськими партизанами російський агітпроп опосередковано зізнається в масовій практиці репресій щодо місцевого населення. При цьому з контексту багатьох дописів стає ясно, що до потенційних «диверсантів» відносять будь-яких жителів, які прагнуть повернення на їхню територію юрисдикції України: «Якийсь Валера із Сімферополя дуже чекав Усраїну, а дочекався товариша майора. Вже третій ждун із Сімферополя цього тижня потрапив на перевиховання». Інформування щодо затримки чи ліквідації «диверсантів» російськими силовиками часто супроводжується закликами до пильності та зловтішанням щодо майбутніх репресій: «Кадри затримання диверсанта в Криму, який планував теракт на складі паливно-мастильних матеріалів. Силовики виявили в його телефоні листування з націоналістами, а вдома — пляшки із запальною сумішшю… Цікаво, що на Херсонщині, на тимчасово окупованих Україною територіях, активізувалися зараз ждуни, які пів року мовчали в ганчірочку. І думають, що їх подібне не торкнеться...»

Звинувачення українських силовиків

Однією з основних тактик виправдання власних репресій, до яких вдаються проросійські користувачі соцмереж, є звинувачення українських силовиків у нібито ще суворіших репресіях. За версією пропагандистів, на тлі дій, які вони приписують Україні, російська сторона має виглядати гуманнішою. Звільнення раніше окупованої Харківщини у вересні 2022 року й особливо звільнення правобережної Херсонщини в листопаді 2022 року стали зручними приводами для спекуляцій на цю тему з боку агітпропу. Проросійські користувачі звинувачували Україну в репресіях щодо проросійського місцевого населення в цих регіонах. Для підсилення емоційного ефекту в таких дописах українських силовиків порівнювали з каральними органами нацистської Німеччини, називаючи їх «айнзацгрупами» та «хохло-СС». При цьому поширюються фейки про готовність українських силовиків репресувати значну кількість місцевого населення за надуманими ознаками співпраці з росіянами: «Амністію (прощення, але з потраплянням до баз потенційних злочинців) дадуть тим, хто не працював, не віддавав дітей до школи, не платив податки та не отримував допомоги». Такі тези покликані залякати й дезорієнтувати людей на звільнених і тимчасово окупованих територіях. У цих повідомленнях опосередковано визнається поширеність проукраїнських настроїв на територіях, які зовсім нещодавно нібито в переважній більшості голосували за приєднання до Росії. Пропагандисти пояснюють це «гуманністю» російської сторони на противагу українській. Наприклад, ось як коментували масові святкування після звільнення Херсона: «Показали по телеку купку ждунів і зробили їх національними героями. Відмінність російської армії від вашої бандерівської у тому, що ми цих ждунів не розстріляли». Такі повідомлення також обслуговують одну з чільних стратегій російської пропаганди щодо демонізації свого ворога.

Проукраїнські користувачі соцмереж звинувачують у російській агресії людей із проросійськими поглядами

Проукраїнським користувачам соцмереж менш властиві заклики до насильства. Однак популярними є міркування щодо обмеження у правах чи депортації проросійського населення звільнених у майбутньому територій.

Однією з найпоширеніших є пропозиція обмежити виборчі права частини місцевих людей: «Після деокупації Криму та ОРДЛО треба буде провести процедуру підтвердження місцевими громадянства України, з іспитом з мови тощо. Тим, хто не пройде підтвердження, — надати статус негромадянина із забороною голосувати, бути обраним та обіймати посади в державних органах». Проукраїнські автори публікацій у соціальних мережах, подібно до проросійських, спекулюють на історії Другої світової війни: «А створити б для подібних "ждунів" з усіх регіонів, де були зафіксовані колабораціоністські прояви, спеціальні місця, на кшталт резервацій, як свого часу на території колишньої НДР (можливо, і в інших країнах) існували поселення "власівців" — бараки, в яких поколіннями проживали їхні нащадки. Ось тоді б вони, можливо, щось почали розуміти». Та найпоширенішою в мережі була пропозиція повоєнної депортації не лояльного Україні населення до Росії: «А скільки ще таких ждунів не викрито... І що ще на нас чекає, коли всі території будуть деокуповані, там же 80% проти України. Навіть не уявляю, що з ними робити, окрім як на Росію відправити?»

Також серед проукраїнських користувачів трапляється чимало повідомлень про необхідність проінформувати СБУ про колаборантів у конкретних громадах, тобто про осіб, яких місцеві підозрюють у співпраці з окупаційною владою. Окрім цього, ми фіксували багато схвальних повідомлень про партизансько-диверсійну активність на тимчасово окупованих територіях, замахи та знищення представників російської окупаційної влади чи диверсій проти логістики російських військ.  Окрім цього, користувачі діляться новинами, власним досвідом чи чутками про репресії з боку російської влади проти жителів тимчасово окупованих територій.

Загалом повідомлення проросійських користувачів соцмереж синхронізуються з наративами російського агітпропу задля виправдання репресивної машини окупаційної влади. В українському сегменті повідомлення, зокрема, ксенофобного характеру щодо жителів окупованих і звільнених територій є більш стихійними та взаємосуперечливими.

Соціальні проблеми жителів деокупованих територій: маніпуляції агітпропу

Під час окупації українських територій російськими військами українці змушені брати гуманітарну допомогу, оформлювати пенсії, влаштовуватися на роботу рядовими співробітниками (щоб не співпрацювати з окупантами), аби утримувати себе та свої родини й забезпечувати роботу критичної інфраструктури. Проте росіяни залякують українців тим, що начебто за законами України влаштування на роботу, отримання гуманітарної чи соціальної допомоги жителями тимчасово окупованих територій прирівнюється до колабораціонізму. І що після деокупації вони нібито масово понесуть покарання за співпрацю з ворогом. Це суперечить іншій пропагандистській тезі «Росія тут назавжди!». Її агітпроп поширює задля деморалізації проукраїнських місцевих, для формування в них відчуття безнадії та необхідності прийняття «нової реальності».

Українська влада вважатиме колабораціонізмом навіть сплату комуналки в окупаційні бюджети

У прокремлівських телеграм-каналах поширюють меседж про те, що жителі тимчасово окупованих територій — зрадники, яких після деокупації чекає покарання. «Тих, хто бодай платив квартплату, — зроблять негромадянами. Усіх вище за молодшого заступника старшого говновоза уб’ють. Ну, хто не втік», — писали в одному з телеграм-каналів. Такими повідомленнями агітпроп залякує українців, мовляв, неважливо, чи співпрацювали з росіянами, чи просто жили й чекали на деокупацію — усі є зрадниками, яких позбавлять українського громадянства. Також українці зазнають тиску, адже їх переконують у тому, що при поверненні українського контролю над територіями на них чекають репресії.

Бюрократичні процедури та проблеми з оформленням і отриманням пенсій

У прокремлівських телеграм-каналах траплялися меседжі про те, як оформити перерахунок пенсій без відмітки про прописку в паспорті Росії: «Для перегляду пенсії жителям ДНР необхідно надати російський паспорт та відомості про прописку». Також зазначають: «Оскільки донедавна в виданих документах не зазначалося місце реєстрації, у людей виникли питання, як їм діяти і які папери надавати». З цього можна зробити висновок, що питання отримання російських пенсій досі до кінця не врегульоване на тимчасово окупованих територіях.

У тимчасово окупованому Мелітополі людей, яким росіяни оформили пенсії, змушували сплатити податок на нерухомість: «Треба йти до рашистської податкової і чесно розповісти, що у вас є: машина, квартира, гаражі… Якщо окупанти вирішать, що у вас забагато майна, частину з усього списку можуть націоналізувати, забрати собі або ж… доведеться викласти енну суму грошей, щоб вас більше не турбували». Так окупанти продовжують грабувати жителів  окупованих територій.

У прокремлівських телеграм-каналах траплявся меседж, що в Росії необхідно прийняти закон щодо, як писали пропагандисти, «тимчасово окупованих Україною територій», — частини Херсонської, Запорізької та Донецької областей. «Якщо в Херсоні можна не платити пенсії пенсіонерам, зарплати лікарям і вчителям — громадянам Російської Федерації, то можна по всій Росії не платити?» — ставили риторичне питання в телеграм-каналах. Отож із цього випливає, що коли Україна деокупувала Херсонщину, то для Росії зникає потреба витрачати кошти на виплату російських пенсій людям із територій, які та не контролює.

Також просували меседжі вдячності Путіну за те, що він «роздавав гуманітарку, платив зарплати та пенсії, а дітей відправляв на відпочинок до Криму». Також ми фіксували меседж про те, що після окупації Маріуполя життя в місті нібито покращилося: «Жителям надають нове житло, будують школи та лікарні, укомплектовані новим обладнанням, "змушують" отримувати підвищені пенсії та грошову допомогу».

«Бандерівці переслідують тих, хто брав російську гуманітарку»

«Картинку створюють для всіх, штибу гуманітарка. А те, що в місті всіх підряд почали пресувати за те, що не поїхали, жерли кримську їжу, те, що купа прильотів у місті — усі мовчать. Ні світло, ні воду, ні газ ніхто навіть не думає підключати, — писали про Херсонщину у прокремлівських телеграм-каналах. — Тільки прибічники бандерівщини мають право на нормальне життя». В українському ж сегменті фейсбука з’являвся меседж про прихильників Росії, який не був системним: «Приходять отримувати гуманітарку від таких ненависних їм європейців, американців і поводяться нагло, як нічого не було!». Та пишуть про розправу над ними: «Люди тепер кажуть, якщо вони не будуть покарані законно, то вихід єдиний — палити їм хати!».

Отже, українці на тимчасово окупованих територіях мають проблеми з оформленням пенсій, а ціни в їхніх рідних містах і селах є вищими за російські. Росіяни всіляко схиляють жителів цих територій до примусової паспортизації (у такий спосіб збирають дані про людей, щоб їх потім використати для псевдореферендумів). Проте вони створюють картинку, ніби в окупованих містах усе добре. У такий спосіб агітпроп намагається дискредитувати українську владу та її соціальну політику й домогтися лояльного ставлення до себе. До жителів тимчасово окупованих територій, які беруть гуманітарну допомогу, щоб вижити, росіяни застосовують тактику залякування. Вони вигадують покарання від бандерівців і переконують наляканих українців у тому, що після звільнення їм буде гірше, ніж під час перебування під окупацією.

Деокупація як дискредитація України заради зневіри людей

Велике будівництво по-російськи

В умовах окупації українських міст, сіл і містечок російський агітпроп просуває меседжі про «швидку відбудову інфраструктури». Мовляв, Україна взагалі не хоче піклуватися про міста, то Росія «наведе там порядок». Наприклад, пропагандисти вкидали маніпуляції, що Росія змогла відремонтувати трасу Е-58, яку Україна «ігнорувала» 30 років. Ця траса перетинає п’ять областей, зокрема, Херсонську, Запорізьку та Миколаївську — повного доступу до дороги Україна з очевидних причин не мала. А «Російські доми» у Варшаві хизувалися, як Росія відбудовує Донеччину й Луганщину. Буцімто Маріуполь росіяни відбудували із «шаленою швидкістю». Також недавно автори проросійських телеграм-каналів переконували, що росіяни відновлять Каховську ГЕС уже за рік. Тільки вони упускають той факт, що якби вони не напали, нічого відновлювати чи добудовувати не довелося б.

Меседжі про відбудову були спрямовані на дискредитацію та деморалізацію України й української влади. «На Донеччині Україну вже не так радо зустрінуть, як у Херсоні». Пояснювали це автори тим, що в Донецьку, мовляв, «уже все відбудували», а отже жителі, мовляв, вдячні російській владі. А ось у Херсоні, де ще «не дотягнулася російська рука», люди не відчули справжньої Росії та її «покращення». Так пропагандисти протиставляють окуповані Росією міста, що буцімто розвиваються, а інші й нещодавно звільнені Україною міста — начебто залишаються без уваги. Зазначають, що нібито люди зі звільнених територій ще не пізнали «русскій мір», а отже радо приймають українську армію в обійми.

Натомість в українському сегменті соцмереж користувачі не помітили жодної відбудови, а навпаки — руїни від колишніх будинків. «На відео зображені руїни мого будинку. Там я провела своє дитинство, щасливе дитинство. Тепер мене його позбавили», — пояснювала користувачка телеграма «відбудову українських міст» росіянами.

У такий спосіб пропагандисти намагаються відбілити себе, заявляючи, що вони займаються будівництвом на тимчасово окупованих територіях. Однак якби не агресія Росії проти України, щоденні обстріли цивільної інфраструктури, захоплення українських міст і сіл — не доводилося б нічого відбудовувати. Пропагандисти не згадують, що це саме вони позбавили житла й життя багатьох українців, натомість позиціюють себе як великих будівничих.

Звільнені Україною території занепадають

Кремль досі заперечує ледь не всі факти повернення українських територій Силами оборони України. Якщо ж і визнає — то називає це «тимчасово захоплені Україною території». Найсистемніше пропагандисти реагували на звільнення Херсона. Адже це звільнення найбільшого міста з початку повномасштабного вторгнення. У відповідь автори переконували українців, що в Херсоні починається «пекло для цивільних», адже українська влада, мовляв, прийшла карати.

І у вибірці пропагандистських меседжів описували Херсон як місто, де вбивають цивільних, розкрадають гуманітарну допомогу тощо. Так агітпроп намагався сформувати хибне враження, що після звільнення міста там панує хаос. Без електро-, водо- й газопостачання «Херсон на межі гуманітарної катастрофи, проте київський режим це приховує — люди буквально виживають без води й електрики», — наголошували в соцмережах.

Справді, місто після звільнення жило без комунікацій, і на цьому пропагандисти часто спекулювали. Пояснювали, що в цьому нібито винна українська влада, а не росіяни, які знищили всю інфраструктуру та продовжували обстрілювати місто після його звільнення.

Так пропагандисти силуються деморалізувати людей, кажучи, що, мовляв, у Росії жити краще. А життя в Україні буцімто нестерпне насамперед через відсутність комунікацій.

«Під час окупації російські військові не захищали українців, що підтримали Росію. А після деокупації їх тим паче не захищатимуть українські військові»

У прокремлівських телеграм-каналах з’являлися повідомлення про те, що жителів тимчасово окупованих територій, які підтримували російську окупацію, не захистять російські військові, а українські — тим більше після деокупації.

Росіяни вважають, що українці на тимчасово окупованих територіях, з  одного боку, наживаються коштом їхньої держави та зневажають російську націю. А з іншого,  українцям хочеться кращого життя, тому вони й чекають, коли прийде Росія. Так телеграм-аноніми коментували повідомлення інших користувачів: «Він ждун, сидить чекає, коли мені, російському Вані, на шию сяде, типу патріота із себе корчить, а насправді — звичайне фуфло в Україні, яке хоче солодше жерти й усе». Отож українці, навіть ті, хто підтримує Росію, викликають у росіян роздратування. Росіяни передбачають, що українські території звільнятимуть, і не готові підтримувати українців.

Настрої у прокремлівських телеграм-каналах постійно змінюються: від зневаги й меседжів про те, що українці на тимчасово окупованих територіях нібито хочуть скористатися багатствами Росії, до «нам соромно, що ми покинули частину Харківщини, яку до цього незаконно окупували». «Натовпи біженців на кордоні показують, що в Харківській області Україну не любили та не чекали», — писали адміни проросійських телеграм-каналів. Отож росіянам нібито дуже соромно від того, що українській владі було буцімто плювати на Харківщину, а Росії довелося покинути ці території й залишити людей, які, за словами росіян, чекали. У адміністратора телеграм-каналу постає питання: «Чим можна змити цю ганьбу? Тільки безумовною та тріумфальною перемогою». 27 липня 2023 року близько 21:15 російські військові вкотре обстріляли Куп’янський район.

Росіяни систематично обстрілюють територію України та вчиняють воєнні злочини у тимчасово окупованих областях. Як повідомив генеральний прокурор Андрій Костін, тільки за 500 днів повномасштабної війни в Україні російські військові вбили понад 10 500 цивільних українців.

Поодинокі телеграм-канали, спрямовані на аудиторію з окупованих Росією областей України, нарікали, що «Києву глибоко байдуже, що люди втікають — їм території потрібні, а не люди». Мовляв, українську армію на Херсонщині зустрічають порожні будинки, й це ще раз доводить, що «люди точно розуміють, звідки їм загрожує біда та на яких берегах чекає рятунок». Прикладом того, що українська армія вчиняє злочини проти українців, є «розстріл укропами колони цивільних на Запорізькому напрямку — підтвердження цього, як і інформація з вимушено покинутої Харківської області». Проте керівник Нацполіції України Ігор Клименко повідомив, що 30 вересня 2022 року російські військові вдарили ракетами по околиці Запоріжжя, де постраждала евакуаційна колона — загинуло 30 осіб, 88 було поранено. А в Службі безпеки України підтвердили, що наприкінці вересня в «сірій зоні» між окупованим Сватовим Луганської області та звільненим Куп'янськом на Харківщині росіяни розстріляли цивільну колону із семи автомобілів. «Щонайменше двадцять людей загинуло, і серед них — десять дітей», — повідомив в.о. голови СБУ Василь Малюк.

В українському сегменті соцмереж анонімна користувачка писала: «Хто тримав російський прапор, хто закладав свої сусідів у "органи", хто першим біг вислужитися перед новою владою — [росіяни] кинуть, не захистять». Вона порівнює поведінку російських окупантів під час повномасштабної війни з окупацією Донецької та Луганської областей у 2014 році та зазначає, що нічого не змінилося. Також під час аналізу ми виявили навіть погрози, аби люди, які чекали Росію, «залазили під плінтус і сиділи там тихо з надією, що тебе не помітять ні окупанти, ні ми». Проте все ж таки в українському сегменті соцмереж переважно говорять про колаборантів, і там переважає думка, що «ті, хто йшов на бік ворога та починав із ним співпрацювати, мають відповідати згідно із законом про колабораціонізм».

Поширюючи подібні меседжі, російський агітпроп відбілює себе та демонізує українських військових, яким нібито потрібні тільки території, а цивільних людей вони буцімто вбивають. Російська пропаганда використовує тактику віддзеркалення, зокрема аби приховати воєнні злочини російської армії. Агітпроп неодноразово виправдовував злочини росіян проти мирних українців і звинувачував у вбивстві цивільних Україну.

Незлагоджена стратегічна комунікація державних органів — послуга російській пропаганді

Інформаційна політика України після повномасштабного вторгнення росіян була, як правило, злагодженою. Зокрема, організовано поширювалися розвінчування російських фейків, повідомлення, від яких залежала поінформованість і безпека українців.

Проте зрідка різні представники влади надавали суперечливу інформацію. Наприклад, у квітні 2023 році на своїй фейсбук-сторінці секретар Ради нацбезпеки та оборони України Олексій Данилов запропонував «12 кроків деокупації Криму». Там ішлося про часткову депортацію, люстрацію, обмеження у виборчих правах частини населення тощо: «Для цього московського сміття хочу дохідливо намалювати поки що широкими мазками, як Україна буде деокуповувати Крим, де вони та їм подібні будуть цілями номер один — щоб назавжди відбити будь-кому бажання навіть дивитися в бік Московії або відкривати рота, перед тим гарно не подумавши, коментуючи щось пов’язане з Україною». Російський агітпроп використав висловлювання секретаря РНБО для залякування населення тимчасово окупованих територій, вириваючи з контексту відповідні пропозиції Данілова. Такі висловлювання змусили представників влади дати роз’яснення, щоб заспокоїти населення тимчасово окупованих територій. Наприклад, Постійна представниця Президента України в АР Крим Таміла Ташева заявлявила: «Ніякого “полювання на відьом” не буде. Так, діятимуть певні обмеження, але це логічно, бо люди тривалий час були під окупацією та впливом ворожих наративів. Але ми точно не плануємо карати сотні тисяч осіб, які там просто проживали».

Ще один приклад суперечливих тверджень від представників влади був у травні 2023 року. Мова про суперечку між віцепрем’єр-міністеркою — міністеркою з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Іриною Верещук та Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини Дмитром Лубінцем. Тема — ставлення української держави до отримання російських паспортів жителями окупованих територій. Лубінець порадив отримувати російські паспорти жителям тимчасово окупованих територій, якщо це сприяє їхній безпеці та може полегшити виїзд з окупації. Водночас Верещук уже наступного дня суворо порекомендувала «російські паспорти не брати». 

Непослідовність позицій української влади призводить до дезорієнтації жителів тимчасово окупованих територій і допомагає російському агітпропу легітимізувати свої залякування для демонізації української держави. І побороти її змогла би більша координація різних органів влади та узгодження меседжів, які озвучуються публічно.

Підсумки дослідження

Агітпроп намагається зробити так, щоб тема жителів тимчасово окупованих, деокупованих і прифронтових територій продовжувала спричиняти суперечки в українському суспільстві. Пропагандистська технологія розколу суспільства не нова. Її росіяни почали застосовувати ще у 2004 році. Ця технологія — поділ українців на сорти. Її винайдення приписують політтехнологу Володимиру Грановському. Зображення України трьох сортів було одним із прикладів агітації на користь Віктора Януковича, який тоді не став президентом. Загостренням уваги на відмінностях пропагандисти прагнуть змусити українців шукати ворогів усередині суспільства замість того, щоб об’єднатися проти агресора.

Кремль хоче, щоб населення окупованих нею частин України було максимально прихильними до Росії та місцевих ватажків. Окупанти користуються вразливим психологічним становищем українців, встановлюють авторитарні правила, забороняють доступ до медіа, карають за нелояльність. Просуваючи маніпулятивні меседжі, пропагандисти запевняють, начебто Україна каратиме всіх жителів деокупованих територій, навіть якщо ті не були колаборантами. Цим агітпроп намагається нав’язати хибне враження, що на українців із деокупованих територій ніхто не чекає, а український контрнаступ небезпечний для жителів тимчасово окупованих територій. Пропагандисти спекулюють на темі деокупованих територій — мовляв, після звільнення рівень життя там різко впав, а правоохоронці масово переслідують «невинних». Паралельно з цим агітпроп поширює меседжі про переваги співпраці з окупаційною владою та про те, що, мовляв, під владою Росії живеться набагато краще. Мовляв, і паспорт російський без проблем видадуть, і не мобілізують, і соціальну допомогу нададуть, а зруйновану інфраструктуру негайно відновлять.

Окрім цього, деякі проукраїнські користувачі соціальних мереж виявляють нерозуміння жителів тимчасово окупованих територій. Ставлення до жителів регіонів у 2014 році та у 2022 році — різне: чим довше регіон перебував в окупації, тим більше недовіри проукраїнські користувачі соцмереж висловлюють до їх жителів. Українцям, які дізнаються про окупацію з розповідей знайомих або повідомлень ЗМІ, важко зрозуміти українців, які живуть в окупованих регіонах від півтора до дев'яти років. Через складність висвітлення є мало інформації про життя типових жителів окупованих регіонів — людей, які не є колаборантами, але не можуть виїхати звідти через брак грошей, догляд за хворими родичами, проблеми зі здоров’ям чи інші перешкоди почати життя в іншому місці. Замість таких людей головними героями новин про життя на окупованих територіях стають, у кращому випадку, проукраїнські партизани, а в гіршому — колаборанти та зрадники. Саме такі групи людей і стають для частини користувачів соціальних мереж уособленням жителів окупованих територій.

Українське суспільство по обидва боки лінії зіткнення потребує вичерпної інформації про те, які дії під час перебування під окупацією є злочинами, а також як держава підтримує жителів тимчасово окупованих, деокупованих і прифронтових регіонів. Україна неодноразово заявляла, що прагне повернути не лише території, а й людей. Для цього потрібно, щоб українці по обидва боки лінії фронту мали вичерпну, несуперечливу та не затьмарену ідеологією та пропагандою інформацію про людей з іншого боку й не бачили в людях, які жили чи не жили в окупації, ворогів.