Війна та інклюзивність: як ворожий агітпроп намагається погіршити сприйняття українцями людей з інвалідністю

Війна та інклюзивність: як ворожий агітпроп намагається погіршити сприйняття українцями людей з інвалідністю

24 Грудня 2023
6959

Війна та інклюзивність: як ворожий агітпроп намагається погіршити сприйняття українцями людей з інвалідністю

6959
Команда аналітиків та аналітикинь «Детектора медіа» проаналізувала понад 18 тисяч повідомлень в українському сегменті соцмереж, щоб виокремити ключові пропагандистські маніпуляції щодо ейблізму — системної дискримінації людей із хронічними захворюваннями та інвалідністю в Україні.
Війна та інклюзивність: як ворожий агітпроп намагається погіршити сприйняття українцями людей з інвалідністю
Війна та інклюзивність: як ворожий агітпроп намагається погіршити сприйняття українцями людей з інвалідністю

In English

Особи з інвалідністю — це вразлива група, яка є мішенню для російського агітпропу: Кремль не лише інструменталізує чи стигматизує цих людей, а й спекулює на самому понятті «інвалідності», «втрати функціональності» задля своїх корисливих потреб. Але й український вимір соціальної взаємодії без того наповнений стереотипами. До прикладу, таких людей можуть надмірно героїзувати чи ревно жаліти; люди з інвалідністю постають в українському сегменті соцмереж як «нещасні», «неприємні», «неспроможні» або «злі». Тема інвалідності особливо загострилася в умовах повномасштабного вторгнення. Російська воєнна агресія на території України та щоденні воєнні злочини окупантів призводять до важких поранень — потерпають як військові, так і цивільні люди. Вони можуть отримувати травми, які призводять до втрати здоров’я й функціональності, інвалідизації. Ідеться про певні обмеження життєдіяльності особи через захворювання або наслідки поранення. При цьому варто розглядати інвалідність не як «фізичну перешкоду» осіб функціонувати в певному середовищі, а як бар’єри, з якими вони щоденно стикаються: стереотипи й судження щодо людей з інвалідністю, економічні й інституційні бар’єри та навіть обмеження в доступі до інформації та комунікації.

Як і будь-яка демократична країна, що плекає у своїй основі цінності прав людини, Україна прагне створювати умови в забезпеченні рівного доступу між усіма особами з інвалідністю до основоположних людських свобод. За словами міністерки соціальної політики Оксани Жолнович, в Україні на сьогодні налічується три мільйони людей з інвалідністю. Вона також сказала, що за півтора року повномасштабної війни їхня кількість збільшилася приблизно на 300 тисяч. А у грудні 2023 року під час підсумкового засідання Ради безбар’єрності перша леді України Олена Зеленська говорила, що саме українські військові роблять цю тему видимою. Протягом засідання також пояснювали, як Україна докладала зусиль, аби втілити проєкти із забезпечення доступності для українців. У Мінекономіки запровадили програму компенсацій роботодавцям, які облаштовують місце для фахівця з інвалідністю. А Мінвідновлення створює державні будівельні норми з урахуванням вимог доступності. Водночас Мінцифри впровадило нові стандарти цифрових комунікацій державних органів. Це про розширення інклюзивних цифрових можливостей для людей з інвалідністю та залучення кожного в державотворчий процес. Тоді як у Мінсоцполітики вдосконалили систему соціальних послуг для осіб інвалідністю.

І це лише інституційні зміни, а ще є низка в соціальних, освітніх, громадських сферах. Наразі ми спостерігаємо позитивну динамку, видимість теми та відсутність її ігнорування в українському дискурсі — безбар’єрність стає ефективною, а не номенклатурною. В Україні все ще є над чим працювати, але демократична відкритість дозволяє правозахисникам говорити про проблеми та в результаті сприяти певним рішенням.

Під час Олімпійських ігор 1980 року в Москві західний журналіст поцікавився, чи братиме Радянський Союз участь у перших Паралімпійських іграх, які мали відбутися у Великій Британії пізніше того ж року. Відповідь радянського представника була швидкою, твердою і такою, що спантеличувала: «Інвалідів в СРСР немає!». Заперечення самого існування людей з інвалідністю фактично означало політику відчуження та соціального дистанціювання в умовах державного соціалізму.

Історично склалося так, що в країнах радянського блоку люди з фізичними та психічними особливостями були стигматизовані, ця тенденція збереглася і в сучасній Росії, а її агітпроп маніпулює цією темою. Москва розвиває дискримінаційну політику щодо людей з інвалідністю, а ще експортує її у вигляді дезінформаційних кампаній проти України, поширюючи токсичні стереотипи, із якими в українському суспільстві намагаються боротися.

У Росії системно замовчують і приховують інформацію про людей з інвалідністю. У вересні 2023 року журналісти російської філії «Радіо Свобода» зафіксували, що соціальний фонд Росії припинив публікувати дані з федерального реєстру осіб з інвалідністю (в оригіналі — «федеральный реестр инвалидов»). Навіть така деталь демонструє ставлення до інвалідності на державному рівні, що згодом проєктується і на соціальний щабель: відсутність правильної та чутливої лексики в законодавстві, тотальне порушення прав людей з інвалідністю; їхня мобілізація на фронт, незабезпечення гідними умовами для існування тощо.

Протягом моніторингового періоду аналітики й аналітикині «Детектора медіа» спостерігали збільшення, порівняно з іншими моніторинговими періодами вразливих груп, російських вкидів, спрямованих проти людей з інвалідністю в Україні; або ж спекуляції на самій темі «інвалідності». Наприклад, росіяни брехали, що українські посадовці хочуть скасувати статус особи з інвалідністю, аби відправити якнайбільше людей на фронт. Хоча йшлося про законопроєкт, який пропонує замінити статус інвалідності на оцінку втрати функціональності.

Засадничою метою такої ініціативи є відмова України від пострадянської моделі визначення інвалідності, яка надає людині лише «пільги та компенсації» — як іще збереглося в Росії. За задумом законотворців, відповідні зміни допоможуть створити більше можливостей для людей з інвалідністю: доступ до освіти, перекваліфікація, відновлення працездатності, більше допоміжних засобів реабілітації. Завдання ж України — залучати людину до суспільства, створювати належні умови для взаємодії з усіма, себто робити все, щоб особа з інвалідністю не відчувала бар’єрів. Є необхідність нормалізувати ставлення держави й суспільства до людей з інвалідністю і враховувати їхні потреби на рівні з потребами інших членів суспільства; відтак ми маємо плекати розмаїття та враховувати потреби таких людей насамперед.

Росія у своїх дезінформаційних повідомленнях свідомо поширює стереотипи, які отруюють суспільний простір України: демонструє винятково видиму інвалідність. Це коли людина може бути в колісному кріслі, якщо в неї нема кінцівки, або вона має відчутні порушення слуху чи зору. Втім, інвалідність буває різною: інтелектуальною, психосоціальною, сенсорною. І це важливо розуміти, адже російський агітпроп через стигматизацію людей з інвалідністю всього-на-всього намагається залякувати українців, пояснюючи, що Україна нібито не зможе допомогти людям з інвалідністю, їх кинуть напризволяще і вони взагалі собі ради не зможуть дати.

Пропагандисти часто спекулюють на тяжких травмах і підводять це під один вінець — начебто «доля» українців, якщо вони залишатимуться в країні, це «опинитися в колісному кріслі». Звертаємо увагу, що наступні тези міститимуть інформацію переважно про видиму інвалідність, зважаючи на нашу вибірку та повторюваність або масовість пропагандистських вкидів. Формулювання в цитатах збережені в оригіналі, в них здебільшого відсутня коректна лексика. Скажімо, правильно казати «особа чи людина з інвалідністю», а не «інвалід», «неповносправна людина», «особа з обмеженими можливостями» чи «особа з особливими потребами». Або ж доречніше вживати словосполуку «мати інвалідність», але не «страждати від», «прикутий чи прикута до візка», «жертва чогось». І не існує «нормальних і здорових людей» — є просто люди, які не мають інвалідності.

Методологія

Команда аналітикинь та аналітиків Центру досліджень «Детектора медіа» проаналізувала 18274 дописи в українському сегменті фейсбука, ютуба, телеграма й Х (твітера), які надали компанія Semantrum і LetsData. Моніторинговий період — 27 липня — 27 листопада 2023 року. Детальніше про методологію отримання й обробки даних читайте тут.

Під українським сегментом маємо на увазі дописи профілів, сторінок, груп і каналів, які розташовані в Україні, або вказали своїм місцем розташування Україну, або які постачальники даних визначили як українські. Проросійськими користувачами соціальних мереж називаємо ті облікові записи або спільноти, які регулярно поширюють російську пропаганду або ж поширюють вигідний Росії порядок денний у завуальованій формі. Щоб уникнути поширення пропагандистських тверджень, ми лише за крайньої потреби цитуємо першоджерела й називаємо їх. Усі публікації російською мовою ми переклали українською.

«Вважай, "ще одне" ЗСУ, щоправда, з інвалідів»

Російські пропагандисти в період моніторингу одночасно просували дві тези: що в армію України скоро призиватимуть людей з інвалідністю і що ЗСУ вже складається значною мірою з людей з інвалідністю. Відтак пророкування трагічного, у вигляді «інвалідизації» майбутнього для ЗСУ  підкріплюється припущеннями, що таке майбутнє вже настало. Такі повідомлення найчастіше подавалися у формі іронічного перебільшення. Іронія в таких твердженнях скоріше виступає як алібі, яке дозволяє поширювати неприкриту дезінформацію. Хтось справді сприйме брехню за часткову правду, а хтось сприйме її як жартівливе узагальнення. У будь-якому разі необхідний пропагандистам емоційний посил такі повідомлення доносять. «Планується перегляд 170 тис. рішень щодо звільнення від призову за станом здоров’я. Вважай, "ще одне" ЗСУ, щоправда, з інвалідів», –– говориться на одному з пропагандистських проросійських ресурсів. І одночасно на споріднених ресурсах описується вже нібито нинішній стан ЗСУ: «У лавах української армії всі як на підбір — ВІЛ-інфіковані, ампутанти та божевільні» або «слідом за ВІЛ-інфікованими, інвалідами та психами в останній бій ідуть і ампутанти».

Пропагандисти описують у своїй уявній реальності різний контекст перетворення ЗСУ на «армію інвалідів». Та загалом повідомлення можна згрупувати й узагальнити до двох найбільш розповсюджених. По-перше, агітпроп доносить, що ЗСУ нібито вимушено поповнюється людьми з інвалідністю через вичерпання мобілізаційного ресурсу здорових. «Україна опинилася в досить дивній ситуації: здорова частина суспільства закінчується, залишаються кульгаві, косі та убогі», — містко передає подібне твердження один із силових ватажків окупантів на Донеччині Андрій Пінчук. «По селах теж рейди, вигрібають усіх: кривих, косих, алкашів, сільських інвалідів без пальців», — описується мобілізація в Україні  на одному з анонімних популярних проросійських телеграм-каналів. 

Другою причиною поповнення, за версією агітпропу, української армії людьми з інвалідністю є небажання політичного керівництва демобілізувати з ЗСУ людей із набутою під час військових дій інвалідністю. «Не можуть демобілізуватись інваліди 1-2 групи тому, щоб не псували своїм виглядом успіхи політичного керівництва» , — у такій формі на одному з ресурсів припускалося, що українські лідери ховають в армії від громадськості військових з інвалідністю. Іноді цю тезу деталізували. Наприклад, у низці повідомлень у період моніторингу фігурував нібито прихований у Миколаївській області батальйон військових з ампутаціями: «Під Новим Бугом перебувають військові, чисельністю приблизно батальйон, всі суцільно інваліди, майже всі з ампутованими кінцівками, отримують від 500 до 860 гривень на місяць. Додому їх не відпускають, щоб не платити за каліцтво та у зв'язку з новим законом про те, що немає інвалідів, а є люди з обмеженими фізичними можливостями». Слід зазначити, що деякі українські військові справді після важких поранень, ампутації та протезування повертаються до лав ЗСУ і підсилюють українські сили оборони — та роблять вони це добровільно.

Іноді ці дві тези про мобілізацію людей з інвалідністю і про відсутність демобілізації поранених військових поєднувалася в синтезовану тезу про військових з інвалідністю, які в ТЦК жорстко мобілізують чоловіків, зокрема з інвалідністю.  Для цього спекулятивно були використані заяви та рішення Зеленського про заміну керівників ТЦК на поранених на фронті військових. «"Безрукі" та "безногі" інваліди викрадають чоловіків із вулиць»,  — так писали на одному з проросійських ресурсів. Тож врешті-решт задля знецінення української армії агітпроп прийшов до тези про «інвалідів, які мобілізують інвалідів».

Дезінформацію про українську «армію інвалідів» агітпроп використовує і для піднесення бойового духу росіян, мовляв, із такою армією воювати їм стане простіше. «Розраховувати на те, що люди з обмеженнями здоров’я воюватимуть так само, як ті, у кого зі здоров’ям все гаразд, не варто… Великі шанси, що саме така категорія громадян найактивніше здаватиметься в полон, де точно буде надано медичну допомогу» , — говорилося в одному з проросійських онлайн-ресурсів.


«Мобілізація в ЗСУ – це або смерть, або інвалідність»

Не секрет, що в умовах повномасштабної війни армія Росії переважає Україну в живій силі. Попри те, що Росія має більше військових, у рамках однієї з численних інформаційних маніпуляцій, що спрямована на перешкодження процесу мобілізації в Україні, агітпроп закликає українців не йти воювати, оскільки для них існують нібито лиш два варіанти перебігу війни: «або смерть, або інвалідність». Так, поширюючи це твердження, один із російських пропагандистів пише: «Тим на Україні, кому загрожує мобілізація, не раджу брати зброю до рук, оскільки, одягнувши воєнну форму, ви стаєте ЗАКОННОЮ воєнною ціллю й будете знищені, як сотні тисяч солдатів ЗСУ, а якщо залишитеся інвалідом, вам ніхто й ніколи не допоможе на Україні». Про обов’язок громадян України обороняти незалежність і територіальну цілісність держави, військову службу відповідно до закону чи бодай про намагання дати відсіч країні-агресорці в цьому пропагандистському повідомленні та йому подібних, звичайно, не йдеться.

Варто зауважити, що пропагандисти додають і третій варіант-пропозицію перебігу війни для тих українців, хто вже на фронті. Мовляв, для їхньої ж безпеки найкращим рішенням буде скласти зброю й здатися в полон Росії, а не воювати, позаяк «життя українських військових для воєнних начальників і політичних ватажків режиму (так званого “Київського режиму”) нічого не значать». Наприклад, тим українцям, хто вже мобілізувався, але не хоче загинути або скалічитися на війні, колаборант Володимир Сальдо, очільник окупаційної влади Херсонщини, у своєму телеграм-каналі рекомендує здаватися в полон, бо нібито тільки в такий спосіб українські військові можуть вберегти своє здоровʼя чи навіть життя: «Нещодавно один з обласних військкомів на підконтрольній Києву території розказав, що з мобілізованих минулої осені в строю залишилося 10%. Решта просто послужили гарматним мʼясом. Імовірність померти чи стати калікою –– 90%. А ось ті, хто здався в полон, збережуть свої життя. Це реальний вихід».

При цьому Росія маніпулятивно зміщує акценти, оминаючи той факт, що загиблі та поранені українці є передовсім наслідком її злочинної збройної агресії проти України. В умовах інтенсивних воєнних дій наявність загиблих і поранених –– неуникний факт. Але навіть у цих складних умовах Міноборони у співробітництві з НАТО та західними союзниками намагається підвищити кваліфікацію військових, ефективність медичної допомоги та всіляко знизити кількість втрат. Міністерство оборони України вчить українських бійців діяти в умовах переваги ворога за кількістю людей та озброєння — його відповідні підрозділи займаються фізичною та ментальною підготовкою військових до різноманітного розвитку подій на лінії фронту. Згідно з публікацією на офіційному сайті Міноборони країни, 12 тисяч українських військовослужбовців і викладачів, наприклад, уже пройшли підготовку та підвищення кваліфікації в межах програми DEEP (Defence Education Enhancement Programme) за стандартами НАТО станом на 16 листопада 2023 року.

Проте, як стверджують проросійські ЗМІ та користувачі соцмереж, з підготовкою до воєнних дій українцям нібито не допоможуть навіть навчання від НАТО. Так, в одному з проросійських анонімних телеграм-каналів без жодних посилань на першоджерело інформації опублікували такий допис: «60 відсотків солдат, навчених у країнах НАТО –– загинули, ще 20 відсотків — каліки або в полоні… Тобто по ідеї, допомога-то допомогою… але Україна сама непогано справляється в наступах… ну хай МʼЯСОМ… так вона хоче…».

Мобілізація людей з інвалідністю

Оскільки впродовж всієї повномасштабної війни відчутна перевага Росії за кількістю живої сили, Україні доводиться мобілізовувати чимало власних захисників до лав Сил оборони. Звичайно, що пропагандисти не могли оминути цю тему без інформаційних вкидів. Вони почали заявляти про те, що, скажімо, не зовсім відповідало дійсності: «Нововведення Зеленського в плані мобілізації — гребти й інвалідів, і студентів — розлючує навіть тих, у кого поїхав "дах" ще на Майдані». У серпні ж 2023 року голова окупаційної адміністрації на Донеччині Денис Пушилін стверджував, що нібито «серед полонених ЗСУ стали частіше зустрічатися люди з інвалідністю, яких просто мобілізували насильно». Мовляв, українську владу не турбують жодні обмеження по здоровʼю й вона готова призивати ледь не всіх підряд. Ба більше, військових буцімто відправляють на фронт без підготовки, намагаючись взяти кількістю. Також у сегменті телеграму була історія, що нібито до Одеси завезли приїжджих військкомів, які мали завдання будь-яким способом виконати план мобілізації, тож вони нібито почали ловити всіх без розбору. При цьому весь цей безлад, згідно з твердженнями агітпропу, «кришували» Зеленський і Єрмак, тому згадані військкоми не боялися нічого й нікого: «Ловлять усіх. Знову впіймали чоловіка з епілепсією та визнали придатним. Просто якийсь хаос у країні. Також викрали чувака, у якого сестра-інвалід і літня мати — й усі на його забезпеченні. Коротше, Зеленський відправляє до армії хворих, бідних і непридатних для війни людей. Таке відчуття, що його завдання — просто утилізувати якнайбільше українців».

У Сумській області, у Шостці, за повідомленням пропагандистів, військкоми нібито хотіли відправити на фронт хлопця без кисті. Ця історія стала вірусною в мережі. Тим самим хлопцем виявився Олександр Денисенко, який, окрім відсутності кисті, ще з дитинства має інвалідність по зору. Згідно з законодавством, Олександру мали б надати відстрочку й не забирати в армію. Зрештою, так і сталося – Сумський обласний ТЦК та СП спростував «новину» про його мобілізацію. Річ була в тім, що оскільки хлопець вчасно не оновлював дані в ТЦК та СП, інформація про інвалідність була відсутня. Проте деякі ресурси встигли підхопити цю історію й почали поширювати її у викривленому вигляді: «Не знайшов $5-7 тисяч: військкоми на Сумщині відправляють на фронт хлопця без кисті… Інваліда по зору з дитинства, який проживає в Шостці, можуть визнати придатним для служби в ЗСУ. Співробітники ТЦК кажуть, що його довідки нічого не значать, а громадськість говорить про несправедливість через відсутність зв’язків і грошей у хлопця».

Маніпулятивна «бухгалтерія» агітпропу

Одним із найбільш розповсюджених пропагандистських прийомів є маніпуляції з цифрами. Це робиться для того, щоб в цілому підірвати довіру до будь-якої офіційної інформації, яка підтверджується кількісно.

Серед масиву проаналізованих даних трапляється дифамація не лише української влади, але і міжнародних організацій, зокрема НАТО. Так, пропагандисти писали, що нібито не лише влада в Україні прагне перетворити якомога більше людей на людей з інвалідністю за допомогою примусової участі у війні, а й ніби у «НАТО є власний графік “могилізації” та “інвалідизації” українців». Цьому протиставляється образ Росії як країни, яка не лише піклується про своїх поранених, а й у перспективі (мається на увазі окупація України) буде опікуватися українськими пораненими, які втратили кінцівки, воюючи проти російських солдатів.

Ці твердження можна назвати варіацією маніпулятивної ідеї, спрямованої на створення образу «переможної» та «всепрощальної» Росії, а читачів часто провокують запитаннями на кшталт: «Як ви будете дивитися в очі росіянам, які лікують ваших травмованих солдатів?». Використовується образ «Матері-Росії», а українські військові, навіть поранені й покалічені, ніби мають обов’язково повернутися до неї. Читачам кажуть, що це саме вони мають задуматися, як можна отримати прощення від родичів тих, кого вони знищили, обороняючи власну землю. Але ці звернення зазнають повного розвінчання, з огляду на десятки свідчень та особистих історій тих, хто у російському полоні зазнавав катувань, ненадання медичної допомоги, нелюдського ставлення, принижень, які у багатьох випадках і стали причиною інвалідизації.

Більшість повідомлень у телеграм-каналах, які маніпулюють кількістю поранених унаслідок бойових дій українців, апелюють і посилаються на одне й те ж саме джерело — статтю The Wall Street Journal від 1 серпня 2023 року, інтерпретуючи інформацію в ній на власний розсуд. «Детектор медіа» уже розбирав цю маніпуляцію. Буцімто, за різними підрахунками, в Україні від 200 до 500 тисяч людей уже втратили кінцівки, а в одну лише компанію Ottobock, яка займається розробкою протезів, звернулося 50 тисяч українських військових. Агітпроп не наводить жодного джерела, звідки походять цифри про 200–500 тисяч людей, які втратили кінцівки, використовується метод «домальовування нулів» до чисел, щоб перебільшити проблему. Ймовірно, йдеться про оцінну цифру автора статті у 200 тисяч «поранених протягом війни», а не про таку кількість людей з ампутованими кінцівками. Також у самій статті WSJ уточнюється, що ампутації необхідні лише в 10% випадків таких поранень, із посиланням на оцінку київської благодійної організації Houp Foundation. Маніпулюючи чутливою темою, агітпроп намагається налякати українців і заохотити виступати проти чинної влади, перебільшуючи кількість тих людей, кому було ампутовано одну чи кілька кінцівок.

У аналізованих даних часто зустрічаються голослівні порівняння про те, що кількість українських солдатів, які зазнали ампутації кінцівок, перевищила показники Першої чи Другої світових воєн. Такі порівняння є некоректними та маніпулятивними, враховуючи, що інформація про кількість випадків ампутації під час світових воєн різниться від країни до країни, та у порівняння її взагалі не наводять. Дані щодо точної кількості поранених солдатів в Україні під час повномасштабного вторгнення Росії є предметом військової таємниці. З відкритих джерел можна пересвідчитися, що, наприклад, під час Другої світової американські вояки зазнавали несмертельних поранень у 17.7 випадках на 1000 солдатів. Американські дослідники та лікарі інформують, працюючи з ветеранами Другої світової у повоєнний період, що серед учасників бойових дій, які потрапили у реабілітаційні центри під час певного періоду, було до 17 тисяч людей з ампутованими кінцівками, тоді як травми та хвороби призвели до 120 тисяч ампутованих кінцівок серед цивільного населення (співвідношення складає 1 до 7). Натомість російська пропаганда у своїх повідомленнях не звертає уваги на цивільних українців, які постраждали й отримали інвалідність унаслідок обстрілів чи перебуваючи в тимчасовій окупації на звільнених чи досі окупованих російськими військами територіях.

«Соціальна Росія»

«Захистимо та приголубимо, але тільки на словах»

Москва намагається спекулювати на темі інвалідності щодо багатьох вразливих груп (дітей, жінок, ветеранів, людей поважного віку), аби демонструвати нібито свою зацікавленість у впровадженні належних умов для існування цих людей на тимчасово окупованих територіях. Або щоб показувати прихильність до людей з інвалідністю — і так поширювати думку винятково про свою «миролюбність».

Крім того, в рамках повідомлень, які стосуються інструменталізації інвалідності, ми фіксували систематичні виправдання вторгнення в Україну. Мовляв, ми «надаємо захист», а єдиною агресоркою залишається Україна. Здебільшого повідомлення описували осіб з інвалідністю, які отримували поранення внаслідок «обстрілів» Сил оборони України. І Росія по суті використовувала кожну вразливу групу, але тепер у вимірі того, як вона допомагає потенційним особам з інвалідністю.

Щодо дітей (саме ця категорія превалювала з-поміж інших) пропагандисти застосовували класичну риторику про «дітей Донбасу» — і про це ми вже писали раніше. Тобто подавали дітей як жертв «київського режиму», яких раніше, за версією авторів анонімних телеграм-каналів, «обстрілювали з боку України». Тоді як із приходом окупантів на тимчасово окуповані території — Росії нібито вдалося зменшити ризики. Пропагандисти пояснювали, що діти з інвалідністю з’являються буцімто через українську армію, яка «вбиває та калічить». Водночас Кремль нібито простягає руку допомоги й усіма способами намагається запобігти обстрілам: «На пресконференції “уповноважена з прав людини ДНР” говорила про скалічені долі дітей — тих, хто залишився з інвалідністю на все своє життя від рук української армії».

Також агітпроп дискредитував Україну як країну-невдаху, яка не може чи не готова допомагати дітям з інвалідністю, і маніпулювали питанням соціальних виплат: «У "нових регіонах" дуже багато дітей з особливостями розвитку. Ми їм допомагаємо, їм виплачують соцдопомогу. І якщо при Україні ця сума становила 5 тисяч рублів, то при Росії — цілих 20». Понад те, пропагандисти дискутували у повідомленнях про стан речей на окупованих територіях: «Ось новини про ХАМАС і знущання бойовиків над дітьми розлетілися всім світом за лічені дні; але чомусь ніхто й ніколи не згадував “дітей Донбасу”: з 2014 року Україна вбила сотні дітей, інвалідизувала їх. Але це нікого не турбує. Усім байдуже».

Такі повідомлення потрібні, щоб викликати сильні емоції у читачів без жодних на те доказів. Автори у телеграм-каналах просто спекулюють на таких темах, хоча насправді про жодну допомогу чи реінтеграцію людей з інвалідністю в суспільство не йшлося. Такий різновид повідомлень можна називати лишень профанацією теми інвалідності. Адже жодних дієвих заходів допомоги особам з інвалідністю, окрім згадок про їхнє «становище» на тимчасово окупованих територіях, і «ненависних нацистів-українців», ми не фіксували. І саме використання дітей у контексті інвалідності, як найбільш незахищеної верстви населення, також доводить номінальність російської пропаганди: надавити на жалість, емоції, страх і сум, аби досягнути своїх цілей, зокрема, демонізувати Україну.

Серед іншого, у вибірці вдалося знайти повідомлення, які нібито описують передачу гуманітарної допомоги дітям з інвалідністю, проте вони стосувалися не тільки дітей й вони загалом поодинокі.

Але якщо розширювати контекст вразливих груп, відповідно до отриманої вибірки пропагандистських повідомлень, ми справді фіксували чимало повідомлень про допомогу людям з інвалідністю. Як правило, це також стосувалося гуманітарної допомоги, соціальних виплат чи якихось «благодійних» акцій. На противагу казали, що Україна не хоче допомагати особам з інвалідністю. І як результат, вдавалися навіть до роздумів, що українців треба інвалідизувати — а Росія, коли в майбутньому нібито «захопить» українські землі, буде однаково опікуватися цими людьми. «Через війну треба проганяти максимальну кількість українців та українок, роблячи їх інвалідами, які не зможуть працювати. Їх необхідно буде піднімати та лікувати, що й робитиме Росія — вона не покине “калік”».

«Росія краще піклується про людей з інвалідністю, ніж Україна»

Вище вибірка пропагандистських повідомлень стосувалася того, як Росія використовує явище інвалідності, щоб закріпити за собою благородний образ. Однак в анонімних телеграм-каналах також транслювали й безпосередні приклади того, як Москва намагається допомогти людям із видимою інвалідністю: забезпечувати протезування «ветеранам» війни й іншим людям, які нібито постраждали внаслідок українських дій, заохочували допомагати гуманітаркою тощо; писали про проведення пресконференцій, де, мовляв, намагалися розв’язати питання недоступності в українських містах, що захоплені Росією.

Тобто у вибірці ми справді спостерігали повідомлення про допомогу людям, які постраждали внаслідок війни: «36-річній жительці Маріуполя, яка втратила руку та ногу, зробили сучасні протези», або ж говорили, що влада збільшує видатки для осіб з інвалідністю. «Жителі Донбасу постійно наражаються на небезпеку через бойові дії. Вони зазнають поранень від обстрілів і вибухів, через що втрачають кінцівки. Їм намагаються допомогти лікарі столичної лікарні, де спеціально створили Центр протезування та реабілітації».

Водночас пропагандисти це все демонструють у контексті того, що це українські військові буцімто завдають травм цивільним людям. У повідомленнях зовсім не йдеться, що насамперед агресорка — це Росія, і через її дії люди та військові зазнають поранень. Водночас наскільки ефективно російська система дає раду з наданням людям з інвалідністю спеціальних послуг, ми не можемо перевірити.

Хоча у деяких повідомленнях телеграм-аноніми критикували російську владу: «Влада знизила компенсації на коляски та протези для “інвалідів”. Наразі вона також приховує дані про нових “інвалідів”, зокрема тих, хто отримав травми в Україні. Однак правда все одно прорветься назовні». Бачимо, що все ж повідомлення про всебічну допомогу не зіставляються з критикою російського уряду щодо людей з інвалідністю. 

Звісно, мета цих повідомлень — навернути на думку, що Кремль усе ж опікується вразливими групами, допомагає їм, упроваджує нові ініціативи та намагається створювати інклюзивні умови (для всіх без винятку). Але ця «благородність» абсолютно позірна: адже якби росіяни не нападали, не доводилося думати про протезування «ветеранам» війни; цивільні не отримували б поранень і не втрачали б кінцівки; міста не перетворювалися б на руїни й вони б не ставали тотальною перешкодою, скажімо, для людини в колісному кріслі.

Агітпроп про реабілітацію людей з інвалідністю

«Зеленський приготував своїм калікам кошмарне існування»

Одним із головних повідомлень російської пропаганди стосовно поранених українських бійців є те, що українська держава та суспільство загалом нібито не звертає на них жодної уваги, не забезпечує лікуванням, реабілітацією та відновленням. Хоча про серйозні проблеми з системою реабілітації поранених говорять і в Україні, головний наголос пропагандисти роблять саме на тому, що ці проблеми ніхто навіть не намагається розв’язувати: «на вулицях міст колишніх солдатів ЗСУ, які втратили кінцівки, стає дедалі більше — вони просять милостиню, бо держава про них забула, наче ці люди — відпрацьований матеріал».

Пропагандисти багато пишуть про реальні проблеми людей з інвалідністю в Україні, посилаючись зокрема на опитування соціологічної групи «Рейтинг», де респонденти вказують на дискримінацію у питаннях забезпечення мобільності, фізичного доступу до публічних місць, складність у працевлаштуванні, відсутність достатньої кількості реабілітаційних ресурсів, особливо у малих містах тощо. Відповідальність за всі проблеми покладається на нинішній український уряд та МВФ: «влада провалила всі реформи, при тому, що в країні вже понад 3 млн осіб із втратою "функціональності". Поки МВФ вимагає від Кабміну скоротити бюджетні витрати на інвалідів, в Україні зростає кількість неадаптованих людей із втратою "функціональності"». Про те, що всі проблеми з мобільністю та дискримінацією людей з інвалідністю в Україні були задовго до нинішньої влади та навряд могли бути розв’язані в умовах повномасштабного вторгнення, не згадується.

Загалом про вторгнення пропагандисти в контексті людей з інвалідністю згадують дуже рідко, замовчуючи причини та винуватців того, чому в Україні різко збільшилася кількість людей із втраченими кінцівками та іншими важкими травмами. В їхньому викладі, у цьому винна сама Україна: «Зеленський приготував своїм калікам кошмарне існування. Україна самознищується з півмільйоном вбитих і трьома мільйонами інвалідів» (абсурдні цифри таких втрат убитими нещодавно заперечив навіть міністр оборони Росії Шойгу). Перенесення відповідальності за війну на Україну — типовий прийом російської пропаганди, проте в цьому випадку війна інколи взагалі не згадується, так, ніби кількість людей з інвалідністю збільшується сама по собі, без російських снарядів, мін і ракет.

В такій оптиці Україна також є відповідальною за те, що не може повноцінно впоратися з різким збільшенням кількості людей, які потребують лікування та реабілітації. Пропагандисти підкреслюють, що «в української влади немає грошей на виготовлення достатньої кількості штучних кінцівок для військовослужбовців», а також «у країні спостерігаються проблеми з дефіцитом експертного персоналу по догляду за людьми з ампутованими кінцівками, кожному з яких потрібен індивідуальний протез». До цих тез, які визнають і обговорюють в Україні, додається ще широке відверто пропагандистське узагальнення про те, що «цивільні люди взагалі не можуть дозволити собі лікування». Таким чином пропаганда не тільки викреслює з загальної картини безпосереднього винуватця ситуації, але і додає до фактів брехню, згущаючи й без того темні фарби, якими вкрило Україну російське вторгнення.

Говорять пропагандисти не тільки про ставлення держави до військових з інвалідностями, але й про нібито негативне ставлення українського суспільства в цілому. Стандартною стратегією агітпропу є генералізація окремих випадків дискримінації військових з інвалідностями з подачею їх як «реального ставлення українців до військовослужбовців, які отримали серйозні поранення на фронті». Саме так подали пропагандистські телеграм-канали випадок із грузинським воїном-добровольцем, якому відмовили в оренді квартири. За твердженням дружини військового Катріни Калайтанової, відмови відбулися саме через небажання здавати квартиру людині з інвалідністю.

Історія набула широкого розголосу, компанія «ЛУН», яка розміщує оголошення оренди житла, перепросила у подружжя та видалила оголошення від відповідних орендодавців зі своїх платформ. Також щодо подібних випадків висловився омбудсман Дмитро Лубінець, засудивши дискримінацію за ознакою інвалідності та нагадавши про можливе покарання за це. Російські ж пропагандисти викреслили у своїх повідомленнях реакцію українського суспільства і представників держави, натомість підкреслили та генералізували проблемний випадок: «в суспільстві зростає негативне ставлення до військовослужбовців, які повернулися з фронту з інвалідністю».

Інший телеграм-канал у повідомленні про інцидент із грузинським військовим згадав і про ширший соціальний контекст, нібито пояснюючи, чому саме військовим з інвалідністю не здають квартири: «Виплати мізерні, тому люди залучаються до тіньових схем і криміналу, злидарюють, зростає кількість наркоманів, алкоголіків. Окрема проблема — посттравматичні розлади. Люди неадекватні, агресивні. Зриваються, вбивають, б’ються, калічать».

Варто зауважити, що тактика деморалізації поранених українських військових нібито негативним ставленням до них із боку суспільства застосовується не лише анонімними телеграм-каналами, але й безпосередньо як елемент тиску під час допитів полонених. Боєць Ілля Михальчук в інтерв’ю виданню The Washington Post розповів про те, що під час перебування у полоні бойовиків угруповання Вагнера йому ампутували обидві руки, а потім під час допитів намагалися змусити його сумніватися, як інші українці будуть сприймати його після звільнення з полону. За словами Михальчука, допити не були спрямовані на здобуття свідчень, а радше на психологічні тортури та підрив українських цінностей і солідарності з іншими полоненими. Ті самі завдання, які переслідують і російські пропагандисти, насміхаючись над українськими людьми з інвалідністю й травмами, які є наслідком дій російських військових.

Державна політика та правозахисний блок крізь призму соцмереж

Російська пропаганда намагається зобразити соціальну підтримку людей з інвалідністю в Україні таким чином: держава нібито взагалі не піклується про українських громадян. Через війну більшість населення України будуть складати «люди з каліцтвами». Оскільки грошей «Захід більше не дасть», то про них забудуть. І Україна перетвориться (в уяві російського агітпропу) на територію безхатьків, у яких немає кінцівок.

Подібні повідомлення переслідують декілька цілей: посіяти розкол в українському суспільстві, недовіру до України та країн-партнерів, ще раз показати недієздатність державних інституцій в Україні. Це вкладається в загальний наратив, який просуває Росія про Україну як failed state. Що Україна, начебто, «на вимогу Заходу скорочує витрати на інвалідів, їхня кількість продовжує зростати через війну та значні втрати на фронті».

На одному з проросійських телеграм-каналів було написано, що в Україні відправляють на розмінування людей з інвалідністю, щоб не платити їм соціальну допомогу: «Українська влада вигадала вже кілька способів залучити людей з інвалідністю для військових потреб. З них роблять саперів, військкомів або просто відправляють назад на передову, заплющивши очі на непридатність до служби».

Щоправда, росіяни не надають жодних доказів того, що в Україні направляють людей з інвалідністю розміновувати території. Україна разом із партнерами шукає шляхи ефективного використання новітніх технологій для розмінування. Як сказав прем’єр-міністр України Денис Шмигаль в онлайн-виступі на Міжнародній конференції донорів із питань розмінування України в Загребі, нині є 3 тисячі саперів і 29 механізованих машин. І лише у хворій уяві російської пропаганди можна залучати людей з інвалідністю для розмінування.

За версією російської пропаганди, Україна не хоче надавати соціальні пільги людям з інвалідністю. На заміну поранені на війні, нібито, залишаються ні з чим. Про це пишуть в проросійських телеграм-каналах: «Якщо немає грошей у бюджеті на соціалку, завжди можна придумати якусь гидоту, назвавши її “турботою про людську гідність” або “в Україні хочуть перетворити інвалідів на “частково непрацездатних” і позбавити їх пільг».

Враховуючи російсько-українську війну, в Україні справді є виклики з соціальною політикою щодо військовослужбовців, які отримали поранення та потім прагнуть отримати відповідну допомогу від держави. Повертаючись із фронту в цивільне життя, ветерани мають пройти бюрократичні процедури (військово-лікарська комісія, медико-соціальна експертна комісія). Окрім першочергових завдань із медичної та психологічної реабілітації людей, які повернулися з війни, є ще питання працевлаштування ветеранів.

Як людина, яка до цього захищала державу і втратила, наприклад, кінцівку, може надалі будувати своє цивільне життя?  На це питання важко дати конкретну відповідь за умов наявної бюрократії. Але оскільки в Україні є активним громадянське суспільство, то виклики для людей з інвалідністю та загалом їхнє соціальне забезпечення не приховують, а обговорюють.

Основним законодавчим документом, який регулює соціальну підтримку людей з інвалідністю, є Закон «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Громадська організація Fight for right у вересні 2023 року оприлюднила Порядок денний реформ, який вимагає спільнота людей з інвалідністю. 2023-2024 роки. Там було узагальнено поточні проблеми людей з інвалідністю: забезпечення отримання необхідних соціальних послуг на регіональному рівні, доступність громадського та залізничного транспорту, доступ внутрішньо переміщених осіб до архітектурно доступного житла, побудова й відкриття нових інтернатів.

На думку представників ГО Fight for right ключовими проблемами, які потребують системного розв’язання, в Україні є наступні: бюрократизованість процесу встановлення інвалідності, не працює система оцінки здоров’я людини за Міжнародною кваліфікацією функціонування, корупція в процесі встановлення інвалідності, недостатня кількість військово-лікарських комісій (бюрократичні перепони).

У 2023 році було створено правозахисну громадську організацію «Принцип», основна мета якої полягає в формуванні поваги до військовослужбовців з боку влади та суспільства. Представники «Принципу» проаналізували виклики комунікації між владою і ветеранами, зокрема провели соціологічне дослідження «Шлях пораненого: потреби, проблеми та бачення майбутнього» й оприлюднили аналітику «Від поранення до повернення: Етнографічне дослідження шляху ветеранів та їхніх близьких».

В аналітичних документах було зазначено, що ветерани очікують «відповідної інфраструктури, пристосованої до потреб людей з обмеженою функціональністю». А це вже не лише про роботу урядових інституцій (Міністерство у справах ветеранів, Міністерство соціальної політики України, Міністерство оборони України), але й про заклади охорони здоров’я, які потребують реформування в бік інклюзивності для людей з інвалідністю.

Дослідження ГО «Принцип» показали недосконалість взаємодії ветеранів з органами державної влади після поранення. І це негативно впливає на емоційний і фізичний стан самих поранених і їхніх родин. Відтак для поранених військових війна ще не завершується з пораненням, бо їм треба боротися за отримання соціальних послуг від держави з дотриманням прав людини (право на гідність).

Разом із тим є певні зрушення в питання реабілітації: після червня 2023 було збільшено термін проходження (з двох циклів по 21 дню на рік до восьми циклів і відповідно 168 днів) сеансів реабілітації для поранених певних категорій. У червні про таке рішення оголосили в Міністерстві охорони здоров’я України.

ГО «Принцип» розробила правовий навігатор для різних груп: військові, військові з пораненнями, родини військових і ветеранів, ветерани. Це допоможе розібратися в юридичних нюансах проходження ВЛК і МСЕК, отримання інвалідності, отримання статусу учасника бойових дій.

У жовтні 2023 року благодійна організація «Асоціація інклюзивної країни» оголосила про запуск соціального проєкту «Працюй». Це платформа вакансій для людей з інвалідністю.

Проблеми, з якими зіткнулися військові, стосуються загалом питання безбар’єрності в українському суспільстві. І це про різні сфери життя — від громадського транспорту до робочого місця. Але в Україні, на відміну від Росії, ці теми порушують у публічному просторі. Бо ми будуємо інклюзивне суспільство без дискримінації, а російські реалії зовсім інші, де є авторитарний лідер і відсутній плюралізм думок.

Висновки

Паразитуючи на темі людей з інвалідністю, агітпроп намагається домогтися стигматизації їх усередині суспільства, заважати їхній соціальній інтеграції, створити відчуття, що проблеми цього суспільного кластера є другорядними. З повномасштабним вторгненням пропагандисти запустили низку нових тез, які стосуються не лише «цивільних тем» людей з інвалідністю, а торкаються теми війни. Відтак вони силкуються нав’язати хибне враження, що Україна невдовзі перетвориться на країну «ампутантів», які постраждали від воєнних дій, а українці, мовляв, масово виробляють фейкові документи про вади здоров’я, щоб уникнути призову, хоча такий крок їм не допоможе, адже уряд нібито вирішив призивати до лав ЗСУ людей з інвалідністю. Цинічні означники й епітети застосовуються до представників Сил оборони України в намаганні прирівняти їхню фізичну форму до форми осіб із вадами здоров’я. В такий спосіб агітпроп демонізує ворога, а також зображує його в невластивій манері, розраховуючи викликати негативне ставлення до нього. Російська пропаганда також намагається викликати в суспільстві зневагу до ветеранів з інвалідністю, нав’язати сприйняття їх як фінансово обтяжливої для української системи соцзахисту групи, пробудити відчуття гострої соціальної несправедливості тощо.

В Україні люди з інвалідністю стикаються з низкою викликів, серед яких недостатній рівень соціальних виплат і неінклюзивна інфраструктура. Ворожа пропаганда всіляко маніпулює цими темами, намагається нав’язати враження, що українська держава системно не дбає про цю категорію людей, а суспільство байдуже ставиться до розв’язання їхніх проблем.

Російська пропаганда намагається зобразити людей з інвалідністю не як активних учасників соціальних відносин, а як суб’єктів, про яких потрібно піклуватися та контролювати. Росіяни застосовують медичну модель інвалідності, яка не бере до уваги думку людей з інвалідністю, натомість важливою вважається думка медиків, суспільства та владних органів. До того ж відповідальність за побудову безбар’єрності покладається на людину з інвалідністю, а не на суспільство та профільні державні органи. Саме з таких засновків виходить агітпроп, поширюючи низку маніпуляційних повідомлень із відвертим ейблістським ухилом в українському сегменті соцмереж.

Українському суспільству притаманне більш інклюзивне ставлення до людей з інвалідністю. Згідно з дослідженням групи «Рейтинг», 98% опитаних згодні з тим, що люди з інвалідністю є повноправними членами в сучасному суспільстві, а 90% має позитивне ставлення до ідеї враховувати потреби цих людей у процесі повоєнної відбудови України. У 2024 році Міністерство культури та інформаційної політики України запускає проєкт «Культура без бар’єрів» для впровадження безбарʼєрності у наданні культурних послуг і просторів для всіх українців з особливою увагою до ветеранів, людей із порушенням слуху, зору, моторики, психічних та інтелектуальних порушень.

Над дослідженням працювали Леся Бідочко, Єгор Брайлян, Костянтин Задирака, Віталій Михайлів, Андрій Пилипенко, Олексій Півторак, Павло Рудь, Олександр С’єдін, Орест Сливенко. Візуалізації підготувала Наталія Лобач.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
6959
Читайте також
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду