Гомофобія в соціальних мережах: між російською пропагандою та суперечками українців про цінності

Гомофобія в соціальних мережах: між російською пропагандою та суперечками українців про цінності

30 Серпня 2023
5972
30 Серпня 2023
09:00

Гомофобія в соціальних мережах: між російською пропагандою та суперечками українців про цінності

5972
На основі 33200 повідомлень із українського сегменту соцмереж виокремлюємо ключові тенденції риторики, спрямованої проти ЛГБТКІА та їхніх симпатиків.
Гомофобія в соціальних мережах: між російською пропагандою та суперечками українців про цінності
Гомофобія в соціальних мережах: між російською пропагандою та суперечками українців про цінності

In English

Термін «гомофобія» з’явився в 1970-х роках у США, він позначає негативні емоції та поведінку, спрямовані проти людей із гомосексуальною орієнтацією, і, на відміну від інших фобій, стосується ціннісних і соціальних, а не біологічних острахів. Цей різновид фобії містить дискримінацію за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності (СОГІ). Пропонуємо вашій увазі дослідження проявів гомофобії в українському сегменті соцмереж як одного з різновидів дезінформації проти ЛГБТКІА — лесбійок, геїв, бісексуалів, трансгендерів, квір, інтер- і асексуалів.

Ставлення українського суспільства до ЛГБТКІА впродовж останніх десятиліть було досить неоднорідним, утім, за останні декілька років спостерігається тенденція до зниження рівня гомофобії в суспільстві.

Правозахисний ЛГБТ-центр «Наш світ»

За найсвіжішими даними правозахисного ЛГБТ-центру «Наш світ», найбільш толерантно до ЛГБТКІА ставляться молоді люди віком 18–29 років. Суттєвої різниці по регіонах України в цьому питанні виявлено не було. Серед представників різних професій найтолерантнішими до ЛГБТ є студенти й учні, а також військові та поліцейські. Найбільш нетерпимими є пенсіонери.

За версією Time, українська ЛГБТКІА-активістка, засновниця «Маршу жінок» та очільниця ГО «Інсайт» Олена Шевченко стала однією із 12 світових лідерок, які борються за права людини. Це чергове підтвердження того, що ми солідаризуємося зі світовою спільнотою в цій боротьбі. Про права ЛГБТКІА в Україні все більше дискутують, не в останню чергу через повномасштабне вторгнення  питання цивільних партнерств активізувалося за останні півтора року. По-перше, це пов’язано з бажанням остаточно зробити ціннісний вибір на користь Європи, а не Росії. По-друге, дискримінація набула особливої гостроти у практичній площині оформлення спадку партнера, отримання державних виплат через хворобу чи смерть партнера, доступу до реанімації в разі ушпиталення тощо. По-третє, у зверненні на підтримку законопроєкту про реєстровані партнерства, зокрема для одностатевих пар, автори апелювали до прагнення до визнання саме під час війни. Зокрема, в петиції до президента, що з’явилася минулого червня, зазначено: «У цей час кожен день може бути останнім. Хай люди однієї статі отримають можливість створити сім'ю й мати офіційний документ, що підтвердить це».

Відносно донедавна в українському суспільстві превалювала «стратегія компромісу», або «стратегія невидимості» мовляв, якщо менше виносити на публіку проблеми нерівності ЛГБТКІА, вони здаватимуться другорядними. Одночасно з цим в Україні з’являлися гомофобні організації, зокрема, релігійного та сімейно-консервативного спрямування: у 2007 році, за часів президентства Ющенка, церкви виголосили Декларацію «Про негативне ставлення до явища гомосексуалізму та спроб легалізації так званих одностатевих шлюбів (реєстрації одностатевих партнерств)». Ситуація погіршилася в період президентства Януковича, саме тоді було зафіксовано активну гомофобну законотворчість. Перший «КиївПрайд» мав бути проведений у 2012 році, але через погрози праворадикалів захід довелося скасувати. Проте вже у 2013-му він відбувся в Києві за участю міжнародних гостей і став щорічною традицією.

Раніше політики не соромилися своєї гомофобії Геннадій Москаль висміював прайди, Олександр Вілкул пропонував ув’язнювати за пропаганду одностатевих шлюбів, Ігор Мосійчук заповзявся захищати дітей від геїв, Вадим Рабинович іронізував щодо прайдів як однієї з ознак євроінтеграції, називаючи їх найбільшим досягненням Революції гідності, а Олександра Турчинова дуже непокоїла гендерна самовизначеність українських дітей і острах почути «я тобі не син, я поліморфний гендер-флюїд». Зараз подібну риторику майже не чути від високопосадовців, вона радше звучить із вуст публічних а́кторів «дрібнішого калібру».

Ба більше, позитивні зміни бачимо не лише на рівні риторики, а й на рівні практичних дій. У червні 2022 року Україна ратифікувала Стамбульську конвенцію, яка безпосередньо не повʼязана із правами ЛГБТКІА, але дратує консервативну частину суспільства, адже містить поняття «гендерна ідентичність» і «сексуальна орієнтація». Окрім цього, у Верховній Раді ініціювали вже згаданий вище законопроєкт №9103 про реєстроване (цивільне) партнерство. Він не врегульовує низки важливих питань, але його прийняття може стати неабияким прогресом у врівноваженні прав. А суспільна дискусія та підтримка ідеї першими особами держави свідчить, що перший крок уже зроблено.

Хоча кількість нападів на ґрунті СОГІ під час повномасштабного вторгнення знизилася (105 випадків у 2022 році проти 141 випадку у 2021 році), правозахисні організації все ж фіксують гомофобні нападки (серед інших, фізичне насилля над ЛГБТКІА-активістами, напад на офіс ЛГБТ-центру «Наш світ» чи напад на офіс ГО «Інсайт»). Видимість ЛГБТКІА-спільноти посилилася з повномасштабною війною через зростання кількості публічних відкритих представників спільноти серед військовослужбовців. За підрахунками ресурсу LGBT Military, представники ЛГБТКІА-спільноти становлять від 2% до 7% від загальної кількості Сил оборони України; втім, 25% українців усе ще негативно до них ставляться. Певні організації праворадикального штибу, які позиціюють себе противниками «виродження» української нації, називають актуалізацію питання про рівні права ЛГБТКІА боротьбою за права «гендерофлюїдних мексиканських тушканчиків». Існують і ті, хто переконує, що представники ЛГБТКІА в ЗСУ — «найаморальніший з усіх можливих вкидів, спродукований марксистськими негідниками». У відповідь спільноти українських військових ЛГБТКІА говорять, що подібна риторика грає на руку російській пропаганді та мало чим від неї ж відрізняється.

Окрім праворадикалів, ще один помітний сегмент українських гомофобів, які поширюють дезінформацію проти ЛГБТКІА, — релігійно-консервативні верстви, які декларують себе противниками інтеграції «чужорідних цінностей» і вважають, що гомонормативність неодмінно означає, що Бог відвернеться від України (як це свого часу сталося із Содомом і Гоморрою).

Тобто й українські праві, і консерватори засуджують «беззастережну» орієнтацію на «західні» цінності стосовно так званої «сексуальної політики» або ж апелюють до ідей західних консерваторів і гомофобів. До того ж існує проросійський сегмент дезінформації проти ЛГБТКІА, який орудує рядом маніпулятивних і дезінформаційних меседжів, які ґрунтуються на тому, що Україна, мовляв, апропріює чужі цінності, а українські воїни насправді не виборюють незалежність, а вмирають за «права геїв» із країн заходу. Гомофобія є одним із ключових патернів російської пропаганди, який використовується, зокрема, для виправдання агресії проти України. Так, коли Путін оголосив про повномасштабне вторгнення, то почасти назвав цей крок засобом захисту традиційних цінностей від загроз Заходу, які «суперечать природі людини». Оскільки для пропагандистів бути геєм це щось аморальне та неприйнятне, агітпроп послуговується різноманітними гидословами, які прирівнюють опонентів бійців Сил оборони України, союзників України, пересічних українців загалом до людей із гомосексуальною орієнтацією, у такий спосіб намагаючись принизити їх. Російський агітпроп рідше вдається до раціональних пояснень і передовсім просто навіює емоцію відрази. Передбачається, що гейство є чимось девіантним, чого нормальні люди мали б цуратися. Пропаганда в таких меседжах виходить із конформізму реципієнтів, які пасивно сприйматимуть відповідні навіювання. Зумисний бруднолай, дискримінаційний за своєю природою, резонує з українською зломовою українські користувачі соцмереж також часто використовують слова, що позначають лайкою представників ЛГБТКІА спільноти. Ба більше, ми помітили, що у проросійських користувачів соцмереж, окрім тематичних лайливих слів, частовживаним є термін «содоміти», який апелює до біблійних прикладів і християнської моралі — відтак занепалих українців потрібно «десатанізувати». Користувачі українського сегменту соцмереж послуговуються образливими замінниками слів, що позначають сексуальні меншини, але зазначають, що вживають їх «не в образливому значенні». Втім, такий аргумент не є виправданням коли хтось пише про «п*рський дрон» у значенні «ворожий». Українська та проросійська дезінформація проти ЛГБТКІА мають синергетичний ефект і створюють гомофобну ауру, якої прогресивні суспільства вже давно позбулися.

У листопаді 2022 року «Детектор медіа» вже досліджував, як російська пропаганда маніпулює на темах, які стосуються ЛГБТКІА-людей, і для чого посилює гомофобію в суспільстві. Тоді агітпроп запевняв, що, мовляв, ЛГБТКІА це ненормально, Європа хвора, Росія в Україні воює проти НАТО та гомодиктатури тощо. Відтоді відбулося чимало знакових подій, які сильно повпливали на дезінформацію проти об’єкту нашого дослідження помітно актуалізувалася дискусія про рівноправ’я та нагальні потреби спільноти ЛГБТКІА, з’явився законопроєкт № 9103 «Про інститут реєстрованих партнерств», президент Володимир Зеленський відповів на петицію про «реєстровані партнерства для одностатевих і різностатевих пар», українські бренди й органи влади долучилися до флешмобів та акцій солідарності під час прайд-місяця тощо. Як ці події відбилися на інформаційному дискурсі — в нашому новому дослідженні на цю тему.

Методологія

Команда аналітиків та аналітикинь Дослідницького центру «Детектора медіа» проаналізувала близько 33200 дописів в українському сегменті фейсбука, ютуба, телеграма й твітера у період із 23 березня 2023 року до 23 липня 2023 року, щоб виокремити ключові тенденції гомофобної риторики в соцмережах, окреслити її ключових носіїв і з’ясувати, наскільки вона системна. Детальніше про методологію отримання й обробки даних читайте тут.

Під українським сегментом маємо на увазі дописи профілів, сторінок, груп і каналів, які розташовані в Україні, або вказали своїм місцем розташування Україну, або які постачальники даних визначили як українські. Проросійськими користувачами соціальних мереж називаємо ті облікові записи або спільноти, які регулярно поширюють російську пропаганду або ж поширюють вигідний Росії порядок денний у завуальованій формі.

Щоб уникнути поширення пропагандистських тверджень, ми лише за крайньої необхідності цитуємо першоджерела й називаємо їх. Усі публікації російською мовою ми переклали на українську.

У фейсбуку найчастіше поширювали упередження сімейно-консервативного спрямування. У цій соціальній мережі були дописи, що Україні не слід бездумно приймати всі реформаторські рішення, які нав’язує Євросоюз, особливо в питаннях цінностей, ідентичності, моралі, адже це, мовляв, зруйнує традиційні соціальні ролі. Також ми зафіксували численні повідомлення з критикою законопроєкту №9103 про реєстроване (цивільне) партнерство. Ми також помітили певний відсоток повідомлень право-консервативного штибу, втім левова частка їх усе ж припала на телеграм. Дезінформація в телеграмі стосувалася применшення ролі ЛГБТКІА в обороні країни, нівелювання голосу цієї спільноти як частини громадянського суспільства, прирівнювання «загроз» із боку гомосексуалів до російської агресії тощо.

Основний кластер проросійських користувачів був помітний саме у телеграмі. Ключові меседжі стосувалися засилля «гомодиктатури» та боротьби гетеро- та гомо-цивілізацій, «несумісності» ціннісних установок східноєвропейських народів (українців, поляків) і західноєвропейської «вседозволеності», прирівнювання боротьби за Україну з боротьбою за «права геїв» західних країн. У X (раніше Twitter) траплялося багато дописів про підтримку прайд-місяця з боку власників бізнесу та різних українських компаній. У цьому сегменті дослідники й дослідниці бачили найменшу кількість постів із ксенофобією щодо ЛГТБКІА через характер мережі.

«Загниваючий Захід»

У російській пропаганді тема ЛГБТКІА займає, можливо дещо неочікувано, ледь не ключове місце. В тому еклектичному коктейлі, який путінська Росія використовує в якості своєї ідеології, постійно згадується боротьба з «навіюваними Заходом гомо- і транс-цінностями». Загроза з боку «гей-цивілізації» для «традиційних цінностей» у промовах пропагандистів, включаючи самого Путіна, використовується як одна з головних причин для боротьби із Заходом. Звичайно, з початку повномасштабного вторгнення Україна для російської пропаганди перетворилася на поле бою не просто з «колективним Заходом», а із «сатанинською руйнівною ЛГБТ-ідеологією». Ця ідеологія нібито вже заразила США, Європу й Україну, а тепер тягне щупальця через своїх «соросівських агентів» і в Росію. Про те, як пропагандисти демонізують Джорджа Сороса та кого називають «соросятами», читайте тут. У короткому й узагальненому вигляді тези російської пропаганди щодо ЛГБТ полягають у тому, що «Захід просуває ЛГБТ-порядок, хоче відібрати дітей у батьків, щоб змінити їм стать і віддати педофілам, руйнує традиційні підвалини родини та суспільства, після розповсюдження цього хаосу та сатанізму по всьому світу наступить апокаліпсис».

Росія — берегиня «традиційних цінностей»

Розглядаючи такий наратив детальніше, варто звернути увагу на те, що Росія намагається позиціювати себе як такий собі «бастіон традиційних цінностей», консервативний центр, що протистоїть загрозі з боку «глобалістів». Цей образ транслюється не тільки для внутрішнього споживання, але й назовні, в сподіванні залучити підтримку з боку консерваторів і різноманітних правих груп на тому ж таки «захопленому ЛГБТ» Заході. Для прикладу, у відомому пропагандистському англомовному ролику 2022 року, який запрошував іноземців переїжджати до Росії, серед інших принад (дешевий газ, горілка та красиві жінки) пропонувалися також «традиційні цінності».

Але чи справді в Росії захищають сімейні цінності? Результати «багаторічної боротьби за родину, материнство та дітей» і відповідної «державної підтримки» можна побачити у статистичних даних. За такими показниками як кількість розлучень на 1000 людей за рік Росія посідає одне з перших місць у світі (вище США, країн ЄС і України), а за кількістю абортів (на 1000 родів за рік) — третє місце в Європі (поступаючись лише Грузії та Болгарії). У 2019 році кількість абортів на 1000 родів у Росії, за офіційною статистикою, — 351, у США в тому ж 2019 році — 195. Звичайно, можна звинуватити в цьому «пропаганду» абортів і спробувати заборонити її (так само як «пропаганду ЛГБТ»), але наскільки це покращить реальне становище російських сімей — питання риторичне. Кількість населення Росії до 2020 року збільшувалася в основному завдяки мігрантам, а після 2020 року різко впала через смертність від COVID і початок повномасштабної війни. Але ж, звичайно, винуватий у цьому «деструктивний ідеологічний вплив на росіян, зокрема пропаганда нетрадиційних відносин». Саме вона «загрожує демографії», як стверджується в указі Путіна «Про збереження і укріплення традиційних російських духовно-моральних цінностей» від 9 листопада 2022 року.

«Захід легалізовує педофілію, а європейські транси відбирають українських дітей»

Як і в інших випадках, реальний стан речей рідко цікавить пропагандистів, і вони не втомлюються описувати «жахи гомодиктатури» на Заході, постійно маючи на увазі, що «а от у нас в Росії, слава Богу, такого нема й не буде». Особливу увагу пропаганда акцентує на загрозі для дітей, щоб отримати найбільший емоційний відгук від аудиторії. Так, стверджується, що на Заході вже нібито почався процес легалізації педофілії: «Кілька років тому, коли одні говорили, що за педерастами і трансами у країнах обов'язково почнуть легалізувати педофілів, їх називали психами й прибічниками теорії змов. Тримайте. У рамках Pride month пропонується святкувати MAP-ком'юніті. МАР — Minor Attracted Persons, тобто педофіли. До речі, у них навіть прапор вже є — погугліть». Хто саме пропонує святкування, як пов’язана присутність у когось прапору з легалізацією — не пояснюється, натомість у тому ж дописі до педофілії прив’язується Україна. Оскільки багато хто з учасників прайду підтримує Україну, то нібито вибудовується очевидний зв’язок: «Здорова частина населення планети чудово бачить, хто стоїть за Україною сьогодні».

За словами пропагандистів, українські діти вже в небезпеці, адже в Європі їх нібито забирають із родин біженців ювенальні служби: «Європейці скоро самі не зможуть народжувати, бо вигадали нові гендери й орієнтації. Тепер вони вирішили забирати чужих дітей». Скільки саме дітей забрали європейські ювенальні служби та чому саме це відбулося (якщо взагалі відбулося) — не уточнюється. Варто зауважити, що одне із завдань цих служб — захист дітей від насильства, зокрема і в родині. Пропагандисти ж стверджують, що «європейська влада… розлучає сімї на постійній основі. Причини для цього… відмова ходити до школи, відмова долучати дітей до "сексуальної освіти" (ЛГБТ-цінностей)». Потім дітей українських біженців, в уяві авторів пропаганди, віддають «гомосексуальним парам і педофілам». Насправді ж у самій Росії родини руйнують, відправляючи дітей у притулок через антивоєнну позицію, як було у випадку з 13-річною Машею Москальовою. Також на окупованих територіях дітей викрадають і відправляють їх у «перевиховні» пропагандистські заклади.

Але це, на думку Кремля та його прибічників, звичайно, не проблема. Їх непокоїть, що в Севастополі до його незаконної окупації Росією працювали західні освітні фонди, зокрема «структури Сороса». «З'явилася секс-просвіта: дітей вчили, як правильно надягати презерватив і що таке ЛГБТ-спільнота», — переповідає один із проросійських кримських активістів. Разом із цим «західним жахіттям» відбувалися й інші, не менш «страшні» речі — «насадження ідей українства» та недостатні вимоги до дітей на уроках фізкультури. Таким чином західні фонди, на думку активіста, «вирощували націю дегенератів».

«Захід і сам втомився від “толерастії”»

Як стверджує агітпроп, для Росії є певна користь від того, що Захід так захопився ідеями рівності й толерантності. Адже, як запевняють пропагандисти, «ЛГБТ-ідеологія» розбещує західні суспільства, погіршує інтелектуальний і професійний рівень еліт, робить розвинені демократії слабшими. Один із пропагандистів, Володимир Корнілов, пише про нібито непрофесійність британських політиків, пояснюючи це тим, що нібито: «Достатньо мати певну сексуальну орієнтацію та паплюжити Росію… щоб стати міністром у сучасній Британії». Інші дописувачі, описуючи протести у Франції через пенсійну реформу, пояснюють демографічну кризу в Європі «зростанням ЛГБТ і наркоманії», а економічну кризу — допомогою Україні. Як це співвідноситься з демографічними й економічними проблемами Росії, автори не уточнюють.

Дискусія в країнах Заходу навколо питань гендеру та ЛГБТКІА — публічні виступи, мітинги та локальні сутички прихильників різних ідей (в принципі, нормальні для демократичних країн) — в Росії сприймається як «розкол суспільства, безлад і прелюдія до громадянської війни». Це не дивно для країни, де будь-який публічний виступ, не узгоджений із керівництвом, є загрозою для влади та несе за собою покарання (як у випадку із заарештованим у Москві воєнним злочинцем Ігорем Гіркіним). На тлі цього російські пропагандисти лицемірно виловлюють і гіперболізують будь-які згадки про «придушення свободи слова» на Заході та затримання анти-ЛГБТКІА-активістів через сутички на протестах і контрпротестах. «Культура скасування», звичайно, дуже непокоїть громадян країни, де людям оголошують багаторічні тюремні строки за згадування вбивств у Бучі.

«ЛГБТ-протистояння як замінник ідеології»

За версією представників Кремля та пропагандистів, найгіршим є те, що Захід не задовольняється насадженням «ЛГБТ-цінностей» лише в себе, але й активно намагається просувати їх у Росії, що, як уже згадувалося вище, становить «небезпеку» не лише для окремо взятого континенту, а для всього світу. «Захід, у своєму шаленому прагненні розвалити Росію та зробити нас частиною ЛГБТ-проєкту, поклав на терези практично все… Якщо сатанізм неминучий, краще загинути мучениками та потрапити до раю, ніж ці сатаністи та фашисти захоплять Росію й весь світ скотиться у стан нелюдяності та сатанізму», заявив Апти Алаудінов, командир спеціального загону «Ахмат», наближений Рамзана Кадирова. На думку одного з російських пропагандистів, світ зараз став полем бою між двома цивілізаціями: «Вони загрожують нашим традиційним цінностям. Захід прагне змінити весь світ, підлаштувати його під себе... Ми маємо вистояти проти гей-цивілізації, яка була заснована Заходом. Якщо ми не зможемо дати відсіч, вона нас поглине». А голова російського парламенту В’ячеслав Володін, пояснюючи прийняття закону про заборону транспереходу, заявив: «Якщо закони у нас будуть аналогічні до європейських країн, нічого, крім содому, не залишиться».

Дехто, виходячи з цього, пропонує навіть використовувати «боротьбу з ЛГБТ-мракобіссям» як повноцінну заміну ідеології та видавати її на експорт: «У Росії можна буде сховатися від мороку ЛГБТ-пропаганди, від переслідування з релігійних мотивів... І це може стати альтернативою ідеології. Замість ідеології  — просто збереження того, що раніше було зрозумілим». Багато російських пропагандистів пишуть про те, що цей варіант «консерватизму з російською специфікою» може залучити підтримку також від політиків і жителів Заходу, які втомилися від «засилля ЛГБТ». Для особливо втомлених «гомотрансдиктатурою» громадян США та Європи навіть пропонується ідея проєкту «Ковчег», під час якого всіх охочих переселять зі своїх країн в «оазу здорового глузду» — Росію.

Певні західні політики справді підтримують ідеї Кремля, і їх радо цитують російські ЗМІ. Так, нідерландський правий антиглобаліст, прихильник теорій змов Тьєрі Боде під час однієї зі своїх промов виступив, серед іншого, «проти тоталітарної атаки на свободу слова та природні людські стосунки». В цьому ж виступі він засудив війну в Україні, щоправда, звинуватив у ній НАТО. В іншому інтерв’ю Боде висловився прямо та назвав себе «фаном Путіна», який нібито веде боротьбу проти проєкту глобалістських еліт, виграє війну в Україні — і взагалі так звана «спеціальна воєнна операція» (Боде використав саме цей термін) є успішною. Раніше політика звинувачували у зв’язках із Росією (зокрема зі згаданим вище пропагандистом Володимиром Корніловим) і навіть в отримані фінансування з Кремля.

Тьєрі Боде — приклад пов'язаного з Кремлем ультраправого радикала, який поділяє тези російської пропаганди стосовно як ЛГБТКІА, так і України, але, на жаль, далеко не єдиний. Росіянам вдалося зловити одну хвилю також із американським журналістом Такером Карлсоном, консерватором і прихильником Дональда Трампа. В січні 2023 року Карлсон в ефірі телеканалу Fox News назвав російського хокеїста Івана Прохорова «героєм» за його відмову одягати светр із веселковими кольорами в підтримку ЛГБТКІА. Важко сказати, чи було хоч одне російське ЗМІ, яке не опублікувало присвячену цьому вислову Карлсона новину. Так само, як пропагандисти Кремля посилаються на журналіста, коли він, наприклад, регулярно критикує підтримку України з боку США.

Не слід недооцінювати російську пропаганду, навіть якщо багато її тез схожі на відверту маячню. Боротьба проти «ЛГБТ-ідеології» зайняла настільки важливе місце в кремлівських наративах не тільки тому, що нічого більш ідеологічно актуального й адекватного за свій «консервато-примітивізм» сучасна Росія запропонувати ані світу, ані власним громадянам не може. В країнах Заходу йде дискусія між місцевими лібералами та консерваторами, в якій популярністю користуються теми прав представників ЛГБТКІА-спільнот, мігрантів, змін клімату. Росія намагається зачепитися за них і розрекламувати себе, а пакетом «продати» західним консерваторам і відмову від підтримки України. Дехто, переслідуючи власні внутрішньополітичні цілі, може «купити» такий пакет, як бачимо на прикладах Боде й Карлсона.

Армія крізь призму гомофобії

Висока довіра до ЗСУ з боку українських людей і загальна чутливість до армійської тематики в ситуації повномасштабної війни впливає і на жорсткі дискусії в соціальних мережах щодо ЛГБТКІА-тематики. Армію дискредитують через ЛГБТКІА, бережуть від ЛГБТКІА, використовують як аргумент на користь прав ЛГБТКІА. При цьому можна чітко розрізнити проросійський сегмент соцмереж, де гомофобія має фактично інформаційну монополію, і проукраїнський сегмент соцмереж, де відбувається гостре протистояння позицій. 

Проросійський сегмент соцмереж

Російський агітпроп у своїй інформаційній політиці орієнтується на гомофобну аудиторію як серед своїх прихильників, так і серед проукраїнських користувачів. Пропаганда приписує українському війську «ЛГБТ-цінності». Це має надихнути прихильників і зневірити супротивників у власному війську.

«Українські тараси воюють за геїв»

Найпоширенішим способом сіяння відповідної зневіри  стало підважування декларованої Україною мотивації своєї боротьби. Так, популярними стали зловтішання, що  українські воїни не за своєю волею, а з бажань західних покровителів у цій війні воюють насправді «за геїв». Такий меседж поєднується з поширеною тезою про підконтрольність України: «Захід оголосив, що ЗСУ б'ються за ЛГБТ-революцію. Ті, хто виживе, зможуть вступити в одностатеві стосунки та щасливо спостерігати, як українських дітей “небінарні особи” вчать жити серед безлічі статей».

У цих дописах українських військових часто називають узагальненим ім’ям «тараси», подібно до того як проукраїнські користувачі називають російських військових «іванами». «Новий відеоролик із привітанням ЛГБТ-солдат ЗСУТарас гине саме за це», — зазначає один з анонімних каналів. У відповідній логіці малюється і неприйнятне для українського військового гомофобних поглядів майбутнє у випадку перемоги України: «Бравий козак Тарас якось побачить, що його син вирішив змінити стать».

Іноді для підсилення меседжів розповсюджуються фейки. Наприклад, просувається теза, що Київ уже легалізував одностатеві шлюби: «Україна тепер зобов'язана реєструвати одностатеві шлюби, вітаю, українці, ви перемогли, ось ваша перша нагорода від Заходу». Відповідні зловтішання з фейковою інформацією використовуються і для компенсації негативного інформаційного фону для Росії. Наприклад, так агітпроп реагував на несподіване повернення з Туреччини захисників Маріуполя: «Командир антифашистського полку “Азов” Денис Прокопенко на зустрічі з жидом Володимиром Зеленським у Львові підтвердив, що антифашисти, що повернулися з Туреччини, продовжать воювати за ЛГБТ-паради». Негативне ставлення аудиторії до ЛГБТКІА-спільнот використовувалось і для дискредитації наближення України до членства в ЄС і НАТО: «Українцям вступ до НАТО і Євросоюзу не світить, а вступ у ЛГБТ-смітник світить навіть без черги. Це також до питання, за які такі високі ідеали солдати ЗСУ віддають свої життя на фронті».

«Денацифікація  означає деЛГБТизацію»

Для своїх же прихильників російський агітпроп додатково обґрунтовує мету російського вторгнення в Україну необхідністю боротися з ЛГБТ-наступом: «Поки йде СВО в Україні, частково розв'язати це питання (геїв) можна і військовими методами. Інакше всіх східноєвропейських слов'ян поступово перетворять на ЛГБТ-орків». У схожому ключі уточнюються й декларовані Путіним цілі СВО: «У світі укро-нацизму всі гендери так переплутані, що денацифікація паралельно означає і деЛГБТизацію». При цьому російська пропаганда вихваляється вже нібито частковим виконанням поставлених цілей: «Російські ракети, подібно до біблійного вогню з небес, вигнали з перетвореного на Содом Києва найбільш активних і боягузливих п***сів».

У підсумку просувається протиставлення ніби благородних у війні цілей Москви та ганебних цілей Києва: «Якщо говорити начистоту, то Росія б’ється за свободу, а українці б’ються, щоб бути геями».

«Елітний гей-батальйон»

Більш примітивною формою дискредитації ЗСУ у проросійському сегменті соцмереж є просте звинувачення у великій кількості геїв у війську, яке для гомофобної аудиторії носить образливий характер. Теза про захист «російського світу» від ворожого західного  «гейсвіту» є одним із ключових патернів сучасної російської пропаганди. Тож і акцент на важливій ролі ЛГБТКІА-спільноти у ворожому для них війську для російського агітпропу є принциповим. Такі перебільшення трапляються повсякчас у різних контекстах.  Наприклад, українській армії приписують набір солдатів у гей-клубах. У численних повідомленнях ідеться вже й  про сформовані ЛГБТКІА-частини, які називаються «елітними» та ніби використовуються на критичних напрямках фронту: «Збройні сили України перекинули елітний ЛГБТ-батальйон на фронт у напрямку Сватове — Кремінна. Їх можна впізнати за характерними нашивками з зображенням єдинорога». Водночас з інформацією про окремі військові ЛГБТКІА-частини активно розповсюджуються фейки про системну «гей-просвіту» у ЗСУ за допомогою спеціальних інструкторів. Іноді припускається, що такі інструктори нав’язані Україні з НАТО та що вони витіснили з армії капеланів: «Тема капеланів в Україні швидко змінилася на інструкторів із толерантності з зарплатою в 200 тисяч гривень, які мають бути присутніми в кожному підрозділі та зобов'язані навчати бойовиків правильно тр*хатись у зад».

Проукраїнські користувачі

Ключовою характеристикою проукраїнського сегменту соціальних мереж  стали заочні дебати щодо доречності захисту прав ЛГБТКІА-спільноти під час війни між різними групами користувачів. Частина користувачів погоджується зі своїми проросійськими супротивниками, що дотримання прав ЛГБТплюс саме по собі є ганебним і тим паче  принизливим явищем під час війни. Інша частина користувачів, навпаки, вважає фактор війни додатковим аргументом на користь оперативної імплементації поширеного у Європі правозахисного законодавства щодо сексуальних меншин. Обидві сторони апелюють у дискусії до набутого під час війни морального авторитету Збройних сил. Відтак обговорення набуло форми суперечки щодо цінностей, за які бореться на фронті ЗСУ.

Хто кому росіянин

Головним засобом знецінення опонента у відповідній дискусії стало приписування йому схожості на ворога — Росію. «Одні намагаються знищити українську націю ззовні, а інші подібними збоченими законами з середини. Для тих, хто не в курсі, ми боремося за Українську самостійну соборну державу, основою якої є християнська традиційна сім'я!», — монополізує інтерпретацію мотивації боротьби один із користувачів.

Українську владу звинувачують у схожості на Росію навіть через прийняття Стамбульської конвенції та ініціювання законопроєкту про цивільні партнерства: «Ці істоти своєю зоологічною українофобністю й антилюдськістю нічим не відрізняються від московських окупантів. Нагадаю, що єрмаківський zeленський став першим приZEдентом, який почав процес ратифікації сумнівних міжнародних документів, таких як Стамбульська конвенція, які зобов'язують українські урядові інституції нав'язувати ЛГБТ-скрєпність українському суспільству як обов'язкову ідеологію».

Іноді роль ворога, до якого долучають ЛГБТКІА-спільноти, відіграє комунізм: «Допоки воюємо проти посткомунізму з Москви, у наше суспільство вривається неомарксизм із заходу…». Деякі проукраїнські користувачі вимагають прирівняти захист прав сексуальних меншин до пропаганди тоталітарних ідеологій у відповідному законодавстві України: «Потрібні системні дії проти ЛГБТ-лобі. Наприклад, прирівняти ідеологію рівності до марксизму (чим вона і є) та підвести під дію закону, який вже діє в Україні про заборону комуністичної пропаганди. Інакше нас чекає те, що в Америці епідемія кількості ЛГБТ-людей».

Водночас проукраїнські користувачі протилежних поглядів, навпаки, часто приписують усій українській гомофобії російське походження: «Уся гомофобна історія України пронизана російським впливом. Навіть після проголошення незалежності України пропозиції ухвалення гомофобних законів здебільшого ґрунтувалися на аналогічних документах у Росії. Зараз ми нарешті поступово позбуваємося цього гомофобного російського впливу, який панував століттями».  Окремі  правозахисники також наголошують, що саме під час активного протиборства з Росією вдалося подолати гомофобний імідж України на Заході: «Ми зламали російський наратив про праворадикальну, печерну Україну, який Росія зрощувала в Європі та світі, щоб віднадити розвинені народи допомагати нам». Аналогічно до своїх консервативних опонентів ліберальні користувачі інтерпретують мотивацію боротьби ЗСУ на фронті на власну користь: «Зараз щось активізувалася нападка на ЛГБТКплюс-спільноту. Ніби ми воюємо не за них, не за це і все таке. Шановні, ми ніби воюємо за інший світ. За бік добра проти зла, за європейське майбутнє проти російських скрєп. Інакше нащо це все? Якщо певна когорта суспільства хоче так само, як в Рахє, тільки в Україні. Не можна бути трохи вагітним. Ми або прагнемо бути частиною цивілізованого світу, де толерують права всіх, або так звані “праві” тягнуть нас у православний “бандустан”».

Захід також гомофобний

Важливим аргументом у відповідних дискусіях стає апелювання до досвіду західних союзників, де ЛГБТКІА-спільноти досягли значно кращих результатів у дотриманні своїх прав, аніж їхні колеги в Україні.

«Як би поставилися наші нацики-гомофоби, побачивши, що ПТРК Javelin, РСЗВ HIMARS і винищувачі F-16 виробляють ось ці хлопці з корпорації Lockheed Martin, які марширують на гей-параді?» — коментується участь у підтримці ЛГБТКІА-спільнот ключовими західними постачальниками зброї для ЗСУ.  Водночас супротивники такої ліберальної позиції також апелюють до Заходу, але вже до гомофобних проявів у відповідних країнах. При цьому такі практики часто суттєво перебільшуються: «Поки у нас Ткаченко та “Голос” чіпляють шестиколори на свої аватарки, у Сполучених Штатах відбувається справжній реванш здорових сил та ідей на рівні законодавчих органів штатів. Легіслатури та асамблеї по всій країні розглядають та ухвалюють закони, які суттєво обмежують, а десь повністю забороняють ЛГБТ-дикунства».

Скільки в армії геїв

Великого резонансу в соцмережах набула розповсюджена The Telegraph інформація, що в українській армії, за приблизними оцінками, може бути від 2% до 7% представників сексуальних меншин. Ці відсотки швидко були  перераховані відповідно до загальної чисельності українського війська у «до 50 тисяч геїв у ЗСУ». Консервативну частину української спільноти соціальних мереж така математика неабияк обурила: «В армії, звісно, є збоченці, але точно не така кількість ;-) Якби їх був хоч один відсоток від кількості, заявленої ліволіберальними пропагандистами, то України вже б не було :-( Був би якийсь “руZZкій мірок”, або “содом із гоморою”, або гібрид типу “содомський руZZкій мірок”. Але не українська Україна...». Деякі користувачі навіть імітували опитування військових частин щодо наявності у них геїв: «Перекличка. Триває! П*дарів у ЗСУ нема і не буде! А конкретно вже відгукнулися наступні чисті підрозділи…». Ліберальні користувачі відповідали, що в умовах поширеної в українському суспільстві гомофобії видимість ЛГБТКІА в армії мізерна: «Огидно те, що завжди знаходяться ті, які кажуть, що геїв на фронті немає, або є, та одиниці і вони ніколи не беруть участі в боях. Звичайно, відкритих ЛГБТ-військових лише трохи більше сотні, та саме тому мало саме відкритих облич, бо такі ненависники створюють надзвичайно токсичні, ворожі умови для того, щоб закриті геї та лесбійки не відкривалися, не говорили про своє особисте життя, а їхні шлюби залишалися незахищеними, так само як і мортальні права близьких людей чи доступ до тяжкопораненого у реанімації, не кажучи вже про звичайну людську гідність коли тебе, твою кохану людину приймають як належне у суспільстві, у військовому товаристві, а не змушують мовчати про себе та не говорити правду».

Загалом цю суперечку в проукраїнському сегменті соціальних мереж для розколу українців використовує російський агітпроп. Наприклад, так на неї реагував один із кримських проросійських телеграм-каналів: «У битві нациків і содомітів поки що перемагають содоміти».

Законопроєкт про цивільні партнерства як зброя російської пропаганди та дискусійне питання в українському суспільстві

У порівнянні з 2016 роком, у 2022-му позитивне ставлення українців до різних аспектів життя квір-людей збільшилося від 2 до 5 разів залежно від питань, які ставили респондентам. Це підтвердилося і результатами останнього опитування від National Democratic Institute, проведеного на початку 2023 року. Згідно з ним, від 54 до 58% українців повністю або частково погоджуються з тим, що ЛГБТКІА-спільнота повинна мати такі ж права, які і всі громадяни України, включно з правом на цивільні партнерства та демонстрації з вираженням своєї ідентичності. Поступово поліпшується ситуація і зі сприйняттям права на шлюб (44% підтримки загалом) і на всиновлення дітей (30%).

На цьому тлі в березні 2023 року на сайті Президента України було зареєстровано петицію про легалізацію одностатевих шлюбів, і наступного ж місяця вона набрала необхідні 25 тисяч голосів для розгляду головою держави. Володимир Зеленський підтримав петицію по суті та доручив уряду розробити механізми захисту законних прав ЛГБТКІА-спільноти. На жаль, до закінчення війни це можливо зробити тільки у форматі цивільного партнерства, оскільки Конституція України визначає шлюб лише як союз чоловіка та жінки, і на час дії правового режиму воєнного стану цього не можна змінити.

13 березня 2023 року у Верховній Раді було зареєстровано законопроєкт №9103 «Про інститут реєстрованих партнерств». Серед авторів — 11 народних депутатів із фракції «Слуга народу» та 7 — із фракції «Голос». Головною ініціаторкою й адвокаткою документу є нардепка Інна Совсун. Законопроєкт визначає цивільне партнерство як зареєстрований у визначеному порядку добровільний сімейний союз двох повнолітніх осіб, однієї чи різних статей. Тобто його зможуть укласти і гетеросексуальні пари, які з певних причин не бажають вступати у шлюб. Цивільне партнерство має бути обов'язково офіційно зареєстрованим, щоби вважатися чинним. Особи, які вступили в нього, вважатимуться близькими родичами (першого ступеня спорідненості). Це дозволить їм спільно володіти майном, яке набуте під час існування партнерства, мати можливість успадкування майна одного з партнерів після його смерті. Партнери також матимуть право на соціальні виплати від держави у випадку тяжкої хвороби або смерті партнера. Законопроєкт передбачає можливість реєстрації додаткового цивільно-правового договору між партнерами із можливістю нотаріального завірення та самостійного визначення ними прав та обов'язків одне перед одним.

Цивільне партнерство не передбачає можливості всиновлення дітей і зміни прізвища через вступ до нього. Також залишаються неврегульованими питання свідчень одне проти одного у кримінальних провадженнях, побачень у місцях обмеження волі, деякі питання оподаткування подарунків і спадку тощо. Ці моменти потребують додаткових змін до інших нормативно-правових актів. Цей законопроєкт є особливо актуальним і необхідним для військових, які належать до ЛГБТКІА-спільноти та щодня ризикують життям, захищаючи Україну. Варто зауважити, що 1 червня 2023 року Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) зобов'язав Україну визнати стосунки одностатевих пар. Законопроєкт №9103 отримав позитивні висновки вже чотирьох комітетів Верховної Ради України та включений у план роботи парламенту на 2023 рік, що дозволяє сподіватися на його ухвалення в цілому до кінця року.

«Шайка наркоманів і нацистів перетворить постукраїнський простір на Содом і Гоморру»

Законопроєкт про цивільні реєстровані партнерства не викликав великої цікавості серед проросійських користувачів соцмереж. Ми зафіксували лише поодинокі повідомлення, що його безпосередньо стосуються. Пропагандисти різко критикують документ і наголошують, що його нібито нав'язують Україні американці: «Цей проєкт курує уряд США та його європейські сателіти. Вони для прикриття створили мережу структур “незалежних активістів”, зокрема, “українську громадську організацію” так званих “ЛГБТ-військових”, які вимагають від Верховної Ради прийняти законопроєкт 9103, який дозволяє державну реєстрацію “одностатевих партнерств”, які майже нічим не відрізняються від “одностатевих шлюбів”. Збочені “захисники України”, найняті за гроші бюджету США, намагаються давити слізки з обивателів, стверджуючи, що у ЗСУ нібито перебуває багато тисяч гомосексуалістів, які дуже страждають від неможливості юридично оформити свої стосунки». Також агітпроп прямо пов'язує реєстрацію цього законопроєкту з нібито гоніннями на церкву УПЦ МП і православну віру в Україні в цілому: «Ось і виходить, що п*дари ворогують проти Церкви, нав'язують їй якісь вимоги та вимагають бути регуляторами у релігійних процесах, вони намагаються просувати якісь законопроєкти, які обурюють навіть уніатів [УКГЦ], але зате вимагають бути тими, хто «зверху управляє процесами переходу з УПЦ в ПЦУ».

Проросійські користувачі соціальних мереж, окрім негативного ставлення власне до законопроєкту, критикують і персонально його авторку Інну Совсун за підтримку ЛГБТКІА-спільноти: «Західне ЗМІ розповідає про “перемогу” над гомофобією на пострадянському просторі. У приклади приводяться якісь фан-клуби у “забороненграмі”, в яких стежать за геями-ЗСУшниками. Головним пропагандистом цієї “перемоги” стала депутат від фракції “Голос” Інна Совсун, яка заявила: “Якщо Путін не любить геїв, то ми любимо геїв”». Не обійшли увагою пропагандисти й рішення ЄСПЛ про необхідність узаконення в Україні одностатевих партнерств для забезпечення базових прав і свобод людини: «Шайка наркоманів і нацистів перетворить постукраїнський простір у Содом і Гоморру. Експерший заступник міністра освіти Інна Совсун повідомила “радісну новину” — Європейський суд з прав людини зобов'язав Україну юридично визнати одностатеві пари. Соросятко написала, що сьогодні (спеціально — саме у День захисту дітей) ЄСПЛ виніс рішення за позовом одностатевої пари — Андрія Маймулахіна та Андрія Марківа».

«Яка різниця, в який спосіб буде знищена наша нація: ракетами чи законами?»

Ми зафіксували критичні відгуки про законопроєкт із боку проукраїнських користувачів із гомофобними позиціями. Це в основному користувачі консервативних поглядів, які мотивують своє несприйняття законодавчої ініціативи релігійними переконаннями та позицією церков, які виступили проти документу, особливий акцент робиться на Православній церкві України (ПЦУ). Ці люди наголошують на необхідності збереження так званих «традиційних цінностей» (які, нагадаємо, є одним із наріжних каменів ідеології «русского міра») та побоюваннях щодо демографічної ситуації в Україні та збереження української нації у майбутньому: «Коли ми йдемо в Євросоюз — то нам бажано йти зі своїми національною культурою та традицією, а не все робити під європейські шаблони. Тому що там у Європі є як хороше, наприклад, — економіка та технології, так і не зовсім хороше, або менш хороше. Мені здається, ці всі речі пов'язані з гендерною політикою або з пропагандою, наприклад, одностатевих шлюбів. Це дуже погана річ, тому що якщо Україна є християнською країною, — то вона має дотримуватися християнських цінностей».

Інша група — це радикально та агресивно налаштовані люди правих, націоналістичних поглядів. Вони наголошують на тому, що захисники прав ЛГБТКІА-спільноти нібито знищують українську державу зсередини, тоді як Росія робить це ззовні. Вони прирівнюють документ до пропаганди «русского міра» та розцінюють його як прояв підступної лівої ідеології, проти якої вони різко виступають (соціалізму, комунізму, неомарксизму тощо): «"ЛГБТ в ЗСУ" — найаморальніший з усіх можливих вкид, спродукований марксистськими ви*****ами. Скориставшись нагодою відбуття патріотичних і хуліганських середовищ на фронт, мерзота на кшталт Совсун просуває брехню про ЗСУ на всіх державних щаблях. У кабінетах Кабміну й ВР мало хто здатен протистояти цьому *****, зважаючи на те, що велика кількість притомних діячів воює на передку по сьогодні. В свою чергу, зі всієї когорти гомосексуалістів — на обличчя “прайд-кампанії” обрано саме *******а. Тепер з усіх (у прямому сенсі) дірок нам світитимуть фейсом тіпа, який публічно ********ся зі своїми дружками у лісі. Непогана спадщина для прийдешніх поколінь, правда ж?» Проте варто зазначити, що світоглядні парадигми релігійного консерватизму та політичного націоналізму, змішаного з антикомунізмом, дуже часто переплітаються між собою в одній особі або групі людей.

Різко проти законопроєкту №9301 виступають представники політичних партій націоналістичного спрямування. Серед них ВО «Свобода» та «Правий сектор». Так, голова Тернопільської обласної ради, «свободівець» Михайло Головко ініціював проведення у стінах облради форуму «За християнські цінності», де піддав документ дошкульній критиці: «Користуючись ситуацією воєнного стану і, відповідно, й забороною проведення мітингів, представники окремих партій тихцем вводять у наше суспільство отруйну справу, яка витісняє нас як титульну націю. Не за це зараз українці воюють, не за це гинуть наші хлопці та дівчата. Ми ж як традиціоналісти, націоналісти, християни категорично засуджуємо дії цих ініціаторів. Глобалісти, марксисти, нові соціалісти проштовхають на рівні закону сексуальні та психологічні проблеми, афішують їх і нав'язують усе це нашим дітям. Це — кінець сім'ї, кінець державі. Це неприпустимо!». Його однопартієць, міський голова Кам'янця-Подільського Михайло Посітко взяв участь у ході за так звані «традиційні цінності». Ще один відомий «свободівець» Юрій Сиротюк, який зараз є військовослужбовцем, також виступив проти: «Наразі деякі депутати, як Інна Совсун, штовхають законопроєкти (№9103) типу “на захист так званих ЛГБТ-військових”. Але насправді йдеться не про їхні права та захист, а про ідентичні цілі, які втілює Путін — знищити українську ідентичність. На фронті я ще не бачив жодного представника ЛГБТ. Ключова проблема, що очікує українців після війни, — це демографічна. Не буде великої кількості людей, дітей, тобто і майбутнього розвитку країни. Тому, оскільки ця проблема є, потрібно апелювати до сімейних, традиційних цінностей і підтримки сімей державою. Якщо ж цього не робити, з боку ЛГБТ-угруповання буде продовжуватись агресивне нав'язування протилежної ідеології». Не підтримує законопроєкт і партія «Правий сектор», яка в своєму офіційному телеграм-каналі опублікувала такий допис: «Під шумок війни неомарксисти з влади вирішили знищити природні для України культурні норми. Звісно, без жодної суспільної дискусії. Прикриваючись воєнним станом, нав'язують зміну українського традиційного шлюбу на одностатевий. У якості перехідної стадії готують “реєстровані партнерства”. Колись марксисти перші оголосили боротьбу з традиційними цінностями народів. Сучасні неомарксисти з Мінкульту й Міносвіти ударними темпами продовжують справу попередників. З одного боку, вони висловлюються проти комуністичного минулого, з іншого — впроваджують культурний марксизм».

Противники законопроєкту, як і його прихильники, апелюють до думки військових, які захищають Україну. Серед військових є такі, хто виступає різко проти ухвалення документа: «9 червня Святослав Кондрат прийшов до нас на Саміт “Україна — Життя. Гідність. Перемога”. Він приїхав із фронту, вийшов на сцену і перед великою міжнародною аудиторією в готелі InterContinental заявив: українські воїни боронять сім'ї та глибоко зневажають ЛГБТ-ідеологію. Зійшов зі сцени і знову поїхав на фронт. На Запорізький напрямок. На контрнаступ. Тому що він — штурмовик. Командир штурмового відділення спецпідрозділу “Карпатська Січ”. Сьогодні він загинув. Звільняючи українську землю, боронячи українську традицію і сім'ю. Болить...» Також за так звані традиційні цінності виступила військовослужбовиця 67-ї бригади та членкиня «Правого сектору» Ірина Драгущак на псевдо Ластівка: «Допоки воюємо проти посткомунізму з Москви, у наше суспільство вривається неомарксизм із Заходу. Не можна дозволити сплюндрувати подвиги наших друзів і рідних, боротьбу безлічі поколінь, що поклали життя, щоб наша нація розвивалася на своїй Богом даній землі, дозволивши тут паразитувати збоченцям, що диктують українцям нові суспільні норми, відповідно до їх ідеології».

Міністерство оборони України офіційно не підтримало законопроєкт, оскільки не вірить у те, що в армії служать тисячі військових, що представляють ЛГБТКІА-спільноту, та стверджує, що нібито цивільні партнерства дорівнюють шлюбам, а отже суперечать Конституції. Деякі проукраїнські користувачі соціальних мереж підтримали позицію міністерства: «Ветеран російсько-української війни Олексій Свинаренко “Сталкер” підтримує позицію міністра оборони України щодо одностатевих партнерств. Олексій говорить, що не зустрічав ЛГБТ-представників на війні. І тим більше, ніхто з військових на передовій не воює та не помирає за ЛГБТ-пропаганду, а навпаки за традиційні сімейні цінності». Інший користувач також стверджує, що нібито ЛГБТКІА-військових не існує: «Можливо, це стане сенсацією для когось, але у Міноборони немає відповідних даних про те, що в Україні є так звані “тисячі військових” представників ЛГБТ, уявляєте? Тобто про гомосексуалістів на фронті так багато говорять, але особисто їх ніхто не бачив і не чув».

Проукраїнські користувачі націоналістичних поглядів неодноразово скаржилися на те, що нібито влада на сайті петицій до Президента України блокує реєстрацію петицій проти узаконення партнерств одностатевих пар: «Наприкінці березня та на початку квітня адміністрація сайту з петиціями до президента неодноразово блокувала ініціативу юриста Дениса Гриценка, який створив петицію та детально описав правові й соціальні загрози від потенційної легалізації таких партнерств. Адміністрація сайту багаторазово знаходила абсолютно абсурдні підстави, щоб відхилити реєстрацію петиції. Після численних редагувань її тексту відмову знову ж таки аргументували вже тим, що потрібно прибрати посилання на наукові роботи. Однією з причин наступної відмови було те, що предмет обговорення не стосується повноважень президента, при тому, що петиція на підтримку таких “партнерств” пройшла реєстрацію без проблем». Консерватори та націоналісти вважають ратифікацію Стамбульської конвенції саме тим «коренем зла», який «призвів» до фігурування на порядку денному законопроєкту №9103, оскільки вона ввела в законодавство поняття «гендер», існування якого вони, як і російські влада та пропаганда, не визнають: «В Україні триває нав'язливе просування гендерної ідеології з метою зсередини підірвати сили Українського народу. Гомолобісти, увівши в законодавство поняття “гендер” шляхом ратифікації Стамбульської конвенції, тепер намагаються просунути в ВР антиконституційний законопроєкт №9103, яким фактично легалізувати одностатеві шлюби, всупереч волі українського суспільства».

«Він гей. Але це не важливо. Він воював за Україну. Він герой»

Ми зафіксували чималу кількість дописів на підтримку забезпечення прав ЛГБТКІА-спільноти в цілому та ЛГБТКІА-військових зокрема. Хоча за кількістю їх і менше, ніж гомофобних висловлювань, проте вони мають значно вищий рівень аргументації своїх думок і позицій. Так, один із користувачів не погоджується з противниками законопроєкту та на противагу їхнім аргументам наводить свої, підкріплюючи їх змістом документа: «Натовпи неуків, які не здатні відкрити та прочитати картку законопроєкту, кинулись у черговий хресний похід проти “одностатевих шлюбів”. Хоча вже в п.2 проєкту закону українською мовою вказано, що: “Реєстроване партнерство не є шлюбом”. Їх розвиток не дозволяє навіть вдуматися в п.3, де сказано, що “Реєстровані партнери вважаються один щодо одного близькими родичами”. А “близькі родичі” у визначенні українського законодавства це батьки, дружина, чоловік, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки”. Коли чоловік до чоловіка каже: “брат”, то це не означає, що вони тойговово. Хоча, може, в спільноті моралістів щось із цим відбувається якось інакше. Не знаю, що в головах у “борців за мораль”, але сходіть або до окуліста, або до профільного спеціаліста». Також прихильники законопроєкту відзначають підтримку документа з боку нової керівниці Мінсоцполітики Оксани Жолнович. Міністерство надало лише конструктивні пропозиції на доопрацювання законопроєкту: «А ще за попередньої міністерки саме Мінсоцполітики стояло у найбільш виразній опозиції до ЛГБТ. Уряд замінив гомофобну керівницю — і справи пішли значно краще».

Інші проукраїнські користувачі соціальних мереж відзначають внесок, який ЛГБТКІА-військові роблять у відсіч російській агресії, і вважають, що вони заслуговують на забезпечення рівних прав і можливостей із боку держави: «ЛГБТ-військові заслуговують на таку саму повагу, як і традиційно-сімейно-ціннісно налаштовані чоловіки. Вони так само отримують поранення, так само гинуть, так само працюють і платять податки. І в них так само мають бути захищені права на спільне майно, спадщину, провідування родичів у лікарні та безлічі інших життєвих ситуацій». На жаль, військові, що представляють ЛГБТКІА-спільноту, справді гинуть, захищаючи Україну. На цьому наголошує ще один користувач і закликає депутатів Верховної Ради проголосувати за законопроєкт: «Ворог опублікував відео з загиблим воїном ЗСУ. Він має нашивку LGBT-military. Боляче дивитися. Але це реалії війни. Ворог вирішив познущатися, показавши записку, яку мав при собі воїн від свого коханого. Він гей. Але це не важливо. Він воював за Україну. Він герой. Важливо, щоб українські депутати проголосували за законопроєкт про партнерство, а Президент України його підписав. А не ділили людей. Це те, що вимагають сьогодні усі українські військові, котрі носять шеврон із єдинорогом».

Отже, можна констатувати, що проукраїнські користувачі соціальних мереж ставляться до законопроєкту №9103 діаметрально протилежно. Більшість дописів, які ми проаналізували, містять його критику. Хоча соціологічні дані показують загальну тенденцію до покращення ставлення до ЛГБТКІА, серед активних дописувачів соцмереж гомофоби непропорційно домінують. Критика йде з позицій консервативних, націоналістичних поглядів, апелює до релігійної моралі та позиції українських церков, що виступають проти ініціативи. Також бачимо несприйняття лівих ідеологій (соціалізм, комунізм, неомарксизм тощо), занепокоєння демографічною ситуацією в Україні та підтримку так званих «традиційних цінностей». Більшість цих позицій є дуже схожими і в проросійських користувачів соціальних мереж, які критикують законопроєкт і ЛГБТКІА-спільноту в цілому з позицій ідеології «русского міра».

Проте є й чимало проукраїнських користувачів соціальних мереж, які підтримують документ. Вони виступають переважно з ліберальних позицій, апелюють до загальних прав людини, європейської інтеграції та загальної модернізації України. Обидві сторони намагаються апелювати й заручитися підтримкою військових, які наразі є, напевно, найбільшими моральними авторитетами й орієнтиром для більшості українців. І як консерватори-націоналісти, так і ліберали мають цю підтримку. Обидві групи намагаються асоціювати своїх опонентів із Росією та «русскім міром», які є найзапеклішими ворогами всіх свідомих українців. Тож, Україні доведеться пройти ще довгий шлях до соціального порозуміння та консенсусу у питанні забезпечення прав і свобод ЛГБТКІА-спільноти.

Висновки

Суспільства, що перебувають у стані війни, тяжіють до культивування традиційних маскулінних цінностей і поведінкових патернів. Подібні тенденції ґрунтуються на тому, що історично чоловікам та жінкам приписують наперед визначені гендерні ролі й очікування. Спрацьовують маскулінні ідеали — багато культур досі асоціюють такі «войовничі» риси як відвага, сила, здатність до подвигів із чоловіками (точніше, із цис-чоловіками), а не з іншими гендерами. Під час війни очікування суспільства можуть чинити тиск, щоб чоловіки відповідали «узвичаєним нормам» і доводили свою мужність та відданість сім’ї, народу й батьківщині на полі бою. У кризові часи подібні традиційні уявлення лише посилюються. На жаль, за цих умов може настати відкат до менш прогресивних соціальних практик, як-от гомофобії.

В Україні ми поки спостерігаємо зворотну тенденцію — всупереч спробам Росії насадити тут «традиційні цінності» та попри очікуваний сплеск традиційних і маскулінних цінностей бачимо, що ставлення до ЛГБТКІА-спільноти покращується. Втім, фіксуємо й потоки гомофобної пропаганди з боку і проукраїнських, і проросійських користувачів соцмереж, що аж ніяк не сприяє зміцненню позитивного образу ЛГБТКІА.

Україна є першою пострадянською країною, яка декриміналізувала гомосексуалізм, коли здобула Незалежність у 1991 році, але відтоді за понад 30 років не виробила державної політики щодо захисту прав ЛГБТКІА. Питання державного визнання одностатевих партнерств актуалізувалися не в останню чергу через повномасштабне вторгнення Росії. У грудні 2022 року в Україні ухвалили закон, який забороняє ворожнечу проти сексуальних меншин у ЗМІ. У березні 2023 року рівноправні партнерства стали на крок ближче до того, щоби стати реальністю. ЛГБТКІА-спільнота бореться за визнання власних прав і за групову видимість. 

Деякі політичні та соціальні а́ктори все ж використовують гомофобію як частину патріархальної, консервативної риторики. За нашими спостереженнями, в медійному просторі існує як ненасильницький, так і більш радикальний гомофобні дискурси. Перший стосується різного рівня несприйняття рівноправ’я гомо- та гетеросексуальних пар — дописи про те, що гомосексуальність є чимось аморальним, про що не слід говорити вголос; що гомосексуальність можна й не приховувати, втім не надто її афішувати; що представників ЛГБТКІА варто толерувати, але не дозволяти їм укладати юридичні партнерські відносини; або ж дозволити партнерство та правонаступництво, але заборонити всиновлення дітей; тези про «не на часі» й «шари гомофобії» різняться. Другий тип дискурсу стосується радикального несприйняття ЛГБТКІА-спільноти, закликів до публічного цькування та переслідування з боку цивільних і військових, дискримінації базових прав і фізичних розправ.

За найновішими даними КМІС, 67% опитаних українців погоджуються, що представники ЛГБТКІА повинні мати рівні права з іншими громадянами, що свідчить про те, що ненасильницький гомофобний дискурс втрачає свою популярність. Тож зараз одна із цілей українського громадянського суспільства — протидіяти гомофобії, яка підважує його єдність. Мета проросійської антиЛГБТКІА-пропаганди — послабити українське суспільство та змусити українців шукати ворогів всередині самих себе, а не об’єднуватися, щоб боротися проти зовнішнього ворога. Окрім цього, ворожа пропаганда намагається штучно підвищити полярність суспільної дискусії та змістити фокус із реальних питань пошуку порозуміння ЛГБТКІА-тематики на цілком надумані. Замість того, щоб суспільство обговорювало компроміси церкви у питаннях, пов’язаних із ЛГБТКІА, точаться дискусії довкола пропагандистських вкидів про содомітів, які нібито репресують Українську православну Церкву та ченців із лаври за їхню антиЛГБТКІА-позицію. Український гомофобний дискурс часто підіграє роспропаганді й також уповільнює євроінтеграційні процеси, які для нашої країни є пріоритетними.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
5972
Читайте також
28.06.2023 09:00
Леся Бідочко
Ольга Білоусенко
Олексій Півторак
Павло Рудь
Орест Сливенко
Павло Худіш
7 281
24.05.2023 13:00
Леся Бідочко
Ольга Білоусенко
Олексій Півторак
Павло Рудь
Орест Сливенко
Павло Худіш
«Детектор медіа»
24 828
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду