Соціальний характер медіапрофспілки – нордичний?
Знову про перспективи профспілки. Відповідаючи на запитання і пропозиції Миколи Фельдмана.
Головним опонентом (в коментарях до публікації «Медіапрофспілку – «демократичним централізмом»?» 18 квітня)став Микола Фельдман (він же 1 квітня оприлюднив пропозиції з порятунку Національної медіапрофспілки «Другого шансу не буде»). Пан Микола надавав мені безліч запитань і закидів, добра половина з яких не має стосунку до суті дискусії, яку я запропонував до конференції КНМП. Але на іншу половину маю надати відповідь, оскільки стиль і принципи автора мають певну підтримку серед спілчан взагалі і киян зокрема.
Розмежуватися – перш, ніж об’єднатися
Взагалі-то на всі головні питання відповіді можна легко знайти в чотирьох моїх лютневих коментарях, що ставила «Детектор медіа» по гарячих слідах київської конференції та з’їзду Національної медіапрофспілки. Наприкінці цієї серії 29 лютого («Якою мовою розмова?») я висловив припущення, що я і мої опоненти розмовляємо різними мовами, хоч і користуємося спільним словником.
Нагадаю, що цей феномен чудово пояснив видатний соціальний психолог минулого століття Еріх Фромм, зокрема, в роботі «Бегство от свободы»:
«В отношении отдельных понятий мы показали, что, например, для садистско-мазохистской личности любовь означает не взаимное утверждение и союз на основе равенства, а симбиотическую зависимость; самопожертвование означает не утверждение собственной психической и моральной сущности, а наивысшую степень подчинения личности чему-то высшему; различие между людьми означает не реализацию разных индивидуальностей на основе равенства, а разную власть; справедливость означает не безусловное требование реализации прирожденных и неотъемлемых прав индивида, а правило, что каждый получит по заслугам; мужество означает не высшее утверждение своей индивидуальности против внешней силы, а готовность подчиниться и переносить страдания.
Когда два человека с разной психической структурой произносят какое-то слово, например “любовь”, они вкладывают в это слово совершенно различный смысл. Надо сказать, что правильный психологический анализ смысла таких понятий позволил бы избежать множества интеллектуальных недоразумений; любая попытка чисто логической классификации этих понятий обречена на неизбежный провал».
Оскільки серед спілчан психологів я ще не зустрічав, відповідний аналіз залишимо фахівцям. А самі тим часом спробуємо «избежать множества интеллектуальных недоразумений» іншим шляхом: визнаємо, що члени спілки настільки відмінні в суттєвих уявленнях, що мають різні соціальні характери. І цей факт пояснює ситуацію, яку я означив, як «моя твоя не розумій».
М. Фельдман, наприклад, демонструє щире нерозуміння моїх аргументів, коли пише мені: (цитую з постів):
«Сама постановка вопроса, как вы ее делаете, разрушает организацию».
«Вы в таких розовых очках, что это даже не очки... это уже, кажется, неснимаемые линзы...»
«Вы не понимаете механизм организации любого общественного движения». «Ваше, Александр, менеджерское и общественное – это, по сути, профессиональное и любительское. Василий предлагает любительское. Вы с ним согласны? Вы готовы взять на себя всю тяжесть этой ответственности? Этого креста? Готовы возглавить Киевский профсоюз и повести его к общественному?»
Я, в свою чергу, щиро не можу зрозуміти, чому спілчани, як вважає Сергій Гузь, мають просити інформацію у членів комітету (як Національної, так і Київської) про плани та рішення цих комітетів, тоді як спілка має сайт для таких повідомлень. Досі не можу зрозуміти, чому Сергій не вибачився публічно за те, що він, всупереч публічній обіцянці на конференції Київської спілки, зняв (в останній момент, без попередження, навіть) свою кандидатуру на посаду голови НМПУ.
Отже, щоби не товкти воду в ступі і надалі, не витрачати час на незрозумілі закиди один одному, пропоную розмежуватися, перш ніж об’єднатися – щоби надалі «избежать множества интеллектуальных недоразумений». Іншими словами – створити відповідні платформи всередині спілки: прихильників «менеджерських» і «громадських» принципів. І саме по платформах обирати делегатів конференцій та з’їздів.
Таким чином є шанс нарешті з’ясувати, ХТО Є ХТО у спілці, перейти від підкилимових з’ясувань стосунків до відкритих і зрозумілих широкому загалу. Бо інакше, яким чином цей широкий загал може виявити активність, висловити свою думку? Прихильники «громадського» принципу – праворуч, «менеджерського» – ліворуч. Або навпаки. І в рамках двох різних соціальних характерів прихильники спільних поглядів між собою швидко домовляться, а вже потім кожна платформа визначить своїх представників, які й будуть шукати спільну мову з опонентами, формуючи спільну програму.
Тому звертаюся до адміністратора сайту спілки:
Поставте, будь ласка, дві мої останні публікації в «Детектор медіа» і проведіть опитування спілчан:
За який із двох запропонованих принципів роботи спілки (менеджерський чи громадський) голосував би відвідувач у ролі делегата конференції Київської організації?
Погодимося про наступне?
Перш ніж розглядати суперечності, пропоную погодити ряд спільних позицій – визнати висхідну, загальноспілчанську платформу, яку я склав з публічних висловлювань члена комітета Миколи Фельдмана і першого заступника голови НМПУ Сергія Гузя.
1. «Когда профсоюз создавался, он был организован и поддерживался украинскими журналистами, но в основном за деньги доноров, среди которых и некоторые членские организации Международной федерации журналистов (МФЖ) – Норвегии, Швеции, Хорватии, Великобритании. Вступление в МФЖ, получение статуса полного членства – несомненно, заслуженная оценка результатов эффективного развития Всеукраинского профсоюза Независимый медиапрофсоюз Украины (НМПУ) под руководством Сергея Гузя». (Микола Фельдман)
2. «Профспілка перебуває в кризі, яка загрожує її подальшому існуванню». (Микола Фельдман)
3. Головне фінансове джерело, гранти, донори надають «исключительно в контексте своих программ. Программы и проекты имеют только косвенное отношение к необходимой работе профсоюзной организации». (Микола Фельдман)
4. «Робота з організації спілки має пристойно оплачуватися, профспілка має отримати кваліфікований апарат». (Микола Фельдман, Сергій Гузь)
5. «Журналист не должен вступать в профсоюз сегодня, чтобы получить международную пресс-карту МФЖ или решить свои проблемы по работе уже завтра. Профсоюз – это не магазин по продаже международных пресс-карт и не контора готовых решений проблем по работе для журналистов». (Микола Фельдман)
6. «Мы имеем слабые первичные организации, которые не могут решать проблемы самостоятельно, местные комитеты, работающие исключительно на общественных началах, и оторванный от членов профсоюза национальный аппарат». (Сергій Гузь)
Сам я, наприклад, згоден з усіма зазначеними вище оцінками і пропозиціями.
Можливо, хтось запропонує й інші загальноприйнятні положення.
А розбіжності починаються нижче.
Діагноз, або причини занепаду спілки
Очевидно, що лікування спілки треба починати із з’ясування діагнозу. Цієї теми прихильники «менеджерських» принципів, на жаль, уникають, і зрозуміло чому. То ж, я першим викладу своє бачення.
Від самого початку наша спілка мала тусовочний, клубний характер. Це було природно і невідворотно, поки тривав організаційний період. Потім прийшов час створювати дійсно професійну спілку, але цей процес вимагає, на додаток до ентузіазму, певних знань, вмінь, навичок, досвіду і тривалої кропіткої роботи.
Визнавати цей факт ніхто не поспішав, навчатися не було часу, а, може, й бажання. Спілка ж приростала новими членами і первинними організаціями, але «клуб засновників» продовжив функціонування в тусовочному режимі, поклавши важку і погано оплачувану організаційну роботу на Сергія Гузя. Той довів, що людина він ініціативна, відповідальна, роботяща, має легкий характер, що важливо для організаторської посади.
Сергій добросовісно працював, став головою спілки і багато зробив для її розбудови. Але він продовжив роботу в тому ж адміністративному стилі, бо, як випливає з підсумків його роботи і сьогоднішніх висловлювань, іншого не визнає і, відповідно, не вміє. А може, просто не хоче. Тут можна пригадати плакат на піаніно в барі з фільму про Дикий Захід: «Не стріляйте в піаніста – він грає, як вміє!».
Оскільки кількість місць у клубі засновників обмежена, то і ротація відбувається повільно. Щоправда, в Київській спілці поступово склалася своя тусовка з нових активістів – після того, як Сергій Гузь піднявся на наступну сходинку: пішов на посаду голови Національної. Але тут же виникла і наступна проблема: суперечності між «старою» і «новою» тусовками: ми й самі з вусами! Суперечності довго варилися у вузькому колі – аж поки не завершилися гучним скандалом: прийомом до спілки відомої депутатки і отриманням коштів від її однопартійців.
Всі інші нові члени залишалися за межами реального функціонування спілки – внаслідок закритості та брутального порушення Статуту, який гарантує кожному члену спілки право «брати участь у діяльності профспілки та у всіх заходах, що здійснюються спілкою» (п. 3.5.1) й «обирати та бути обраними до всіх керівних органів профспілки» (п. 3.5.3).
Більшість з «рядових» не отримала обіцяного лідерами захисту своїх законних прав і перетворилися в пасивних спостерігачів, які почали виявляти невдоволення керівництвом. Зокрема, невдоволення виявляється і у затримці чи навіть припиненні сплати внесків. Результатом «адміністрування» двох закритих клубів стали два наслідки: майже непритомний стан організації і повна виснаженість і незадоволення Сергія, який категорично відмовився від головування.
Обидва комітети на чолі з головами мали би визнати свою частину відповідальності за ситуацію, яка склалася. 11 лютого я звертався до активістів: «Покайтеся перед громадою, запропонуйте і реалізуйте заходи з посилення спілки, відновлення її авторитету». Відповіді, на жаль, немає досі, але заклик залишається в силі.
Чому «менеджерський» принцип непридатний для профспілки
Першим і очевидним аргументом можуть бути результати роботи двох комітетів (Національного і Київського) за останні роки: спілка на грані існування. Не стану зараз говорити про інші регіони, зупинюсь на Києві. З восьми сотен (теоретично) спілчан реальну участь в роботі спілки бере максимум три десятки активістів. Практично всі вони працюють на громадських засадах, отже, впоратися з величезною купою роботи не здатні апріорі. В результаті сьогодні організація перебуває в напівпритомному вигляді. Спілка нездатна захищати інтереси більшості своїх членів, і цю хронічну неспроможність не здатний компенсувати найкращий апарат. За наяних умов зиск від існування спілки (емоційний та\чи фінансовий) отримує тільки вузьке коло активістів, а сотням спілчан така спілка не потрібна.
29 лютого я вже надав цей аргумент у наступній формі (прошу вибачення за самоцитування): «…«рядові» не хочуть ходити на збори, вчасно сплачувати внески, брати участь у роботі на громадських засадах (зараз це називають волонтерством). Активістів – на пальцях порахувати можна, а роботи на десяток штатних працівників. І тут я поставив підступне (вибачте, будь ласка) запитання: а якими засобами ви шукали активістів поза колом членів комітету? «Ну, закликали брати участь в акціях…», – такою була відповідь, яка підтвердила моє припущення: питання у такому формулюванні голові ще ніхто не ставив. Ні опитувань щодо актуальних проблем, ні поточного інформування про роботу комітету, ні запрошень взяти участь у вирішенні важливих питань, у роботі виборних органів – навіть думки такої не виникало. Звідки ж довіра народиться, волонтери додадуться?
Так коло замикається: роботи більшає, активістів меншає. Керівники профспілки ображаються на інертність та егоїстичність «маси», а маса «не хоче слугувати гарматним м’ясом» – така влучна формула пролунала на з’їзді.» («Якою мовою розмова?»)
Після конференції КНМП 9 лютого минуло майже три місяці. Що робив і зробив за цей час комітет – хто знає? Які питання розглядав, які рішення ухвалив, які плани має – хто знає? Що заважає комітету повідомляти всіх спілчан про заплановані засідання: щоб кожен, за бажання, мав можливість прийти і подивитися: хто і яким чином ставить і вирішує питання?
Зараз фінансовий стан Київської спілки тимчасово поліпшився – завдяки «благодійним» внескам від прихильників відомої політичної партії. Яким чином ці кошти використовуються? Чому інформація про це не виставлена на сайті спілки?
Фактично комітет відпихає членів спілки від можливості взяти участь в її роботі, від можливості поточного контролю за роботою виборного органу.
Чому комітет брутально порушує моє, і кожного, право «брати участь у діяльності Профспілки та у всіх заходах, що здійснюються Спілкою» (п. 3.5.1 Статуту)? Яку відповідальність несе комітет за це порушення Статуту?
Хіба не очевидно, що такий принцип, стиль роботи керівників блокує виникнення суспільної енергії спілки, позбавляє її взаємодовіри і солідарності?
Від «Детектор медіа»: Редакція наполегливо просить небайдужих до майбутнього профспілки включатися в дискусію, яка й надалі здебільшого скидається на монолог Олександра Тертичного :)
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
, для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Читайте також
Коментарі
4
Фельдман
6086 дн. тому
Ердман, нащет Скрыпина я не согласен, но и спорить не хо. Время покажет, ок?
Фельдман
6086 дн. тому
Кстати, господин Тертычный. Я не считаю себя вашим оппонентом
Ердман
6086 дн. тому
Фельдман, репутации профсоюза ничего уже не повредит, потому что постоянная идиотская грызня между Гузем и Скорик, а также суетливое избрание главой НМПУ Скрыпина, который сразу дал понять, что ему глубоко посрать на вверяемую ему организацию, и доказывает это с тех пор каждодневно, уже и так под корень скосили оную.
Фельдман
6086 дн. тому
Проведення запропонованого опитування зашкодить інтересам і репутації профспілки
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ