Державне підприємство редакція газети «Урядовий кур’єр» — правонаступник редакції газети «Урядовий кур’єр», яка заснована відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 23 серпня 1990 року №218 «Про друкований орган Ради Міністрів УРСР». По суті, ця урядова газета на кілька місяців старша за парламентську «Голос України». Але вона так само припинила свою роботу як медіа, залишившись у статусі офіційного друкованого видання. Бо, відповідно до вітчизняного законодавства, не можуть існувати медіа, засновниками яких є органи влади.

Реформування державних і друкованих медіа в Україні розпочалося після Революції гідності. У нас були реформовані всі комунальні медіа, засновниками яких були місцеві органи влади та самоврядування, а також майже всі державні та відомчі газети. З-під реформи вдалося вийти «Голосу України», «Урядовому кур’єру» та газеті Міноборони.

З квітня 2024 року відповідно до закону «Про медіа» видання Президента України, Верховної Ради, Кабінету Міністрів, Конституційного Суду, Верховного Суду, вищих спеціалізованих судів, центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, що видаються з метою офіційного опублікування нормативно-правових актів, рішень цих органів та інформації, обов’язковість опублікування якої передбачено законодавством і під час підготовки яких не використовується творча праця журналістів, стають офіційними друкованими виданнями. У них забороняється розміщувати рекламу.

Багаторічний головний редактор «Урядового кур’єра» Сергій Брага говорить, що державну пресу потрібно підтримувати, особливо під час повномасштабної війни. Водночас урядова газета достроково припинила використовувати творчу працю журналістів з початку 2024 року, скоротивши всі творчі посади. Із січня цього року «Урядовий кур’єр» виходить тільки як офіційне друковане видання. На сайті видання ще є новини, але, за словами головного редактора, це новини з «Урядового порталу».

Газета фінансується з державного бюджету, самостійно заробляє тільки на доступі до архіву на сайті та на друці оголошень.

З передплатою біда, вона катастрофічно впала. На перше півріччя передплачено всього дві тисячі примірників. У роздріб купити її неможливо. Найбільший наклад в історії газети був 245 тисяч примірників.

Наразі у штаті редакції — 45 працівників, які продовжують п’ять разів на тиждень готувати до друку «Урядовий кур’єр».

Про долю «Голосу України» можна прочитати тут.

— Пане Сергію, відповідно до закону про медіа, газета «Урядовий кур’єр» могла існувати як медіа до 31 березня 2024 року. А потім перетворитися на офіційне друковане видання Кабміну. Але, наскільки я зрозуміла, ви реформувалися раніше?

— Так, ми ще торік почали підготовку до реформування. Я звернувся до засновника (Кабміну), відбулося кілька нарад, на яких обговорили, що і як робити. І ми вирішили почати 2024 рік уже тільки в статусі офіційного друкованого видання. Хоча, відповідно до законодавства, у нас ще є, як і у «Голосу України», свідоцтво про медіа, яке діє до кінця березня. Тобто формально ми могли би ще використовувати творчу працю журналістів у першому кварталі 2024 року. Але оскільки ми державне підприємство і маємо бюджетне фінансування, то вирішили припинити діяти як медіа з 1 січня цього року. До цього ми за два місяці попередили людей про скорочення.

— Ви залишилися державним підприємством, але, відповідно до нового статуту, тепер не маєте права використовувати працю журналістів. Який у вас був штат на кінець 2023 року і який зараз? Які посади залишилися в штаті? Скільки скоротили журналістів?

— Було у штаті трохи більш як 60 людей, скорочено близько 17 посад — оглядачі, спеціальні кореспонденти, редактори відділів. Зараз у нас 45 працівників, які не займаються творчою роботою.

— Хто визначив перелік документів, які ви маєте оприлюднювати? У вашому статуті зазначено, що окрім урядових ви можете друкувати й закони України. А що тоді робитиме «Голос України»?

— У статуті прописано. У першу чергу — це опублікування документів, висвітлення діяльності Кабміну. Зараз друкуємо багато рішень судів по зрадниках, підозр СБУ, Генпрокуратури.

Ми й до закону «Про медіа» друкували закони. Першим відповідно до законодавства закони завжди публікуватиме «Голос України». Нам ніхто не дасть публікувати закони раніше за «Голос України». Ми пішли назустріч побажанням наших читачів і друкували закони. Але зараз ми цього не робимо.

— Ви на посаді директора? Скільки у вас заступників?

— Ні, я ще залишаюся, відповідно до штатного розпису, головним редактором. Згідно зі старим статутом, мене призначав своїм розпорядженням прем’єр-міністр. Відповідно до нового статуту, буде підписаний контракт з особою, яка стане керівником підприємства. Поки що контракту немає.

Наразі у мене залишився один заступник.

— Чи є у вас профспілка?

— Окремої профспілки немає, частина працівників входила до профспілки працівників державних установ.

— Який бюджет «Урядового кур’єра» на 2024 рік? Чи маєте можливість заробляти кошти самостійно?

— Понад 50,3 млн гривень, стільки ж як торік. Закон «Про медіа», до речі, заборонив нам розміщувати рекламу. Тому ми зараз у газеті вже не ставимо рекламу, хоча пропозиції є.

Ми можемо заробляти на доступі до архівів на сайті. Одна зі складових нашого заробітку — це розміщення оголошень.

— Чи є у вас передплата на 2024 рік? Який наклад газети? Який був найбільший наклад і обсяг?

— Зараз це сумна історія. На перше півріччя цього року передплачено десь близько двох тисяч. Найбільший наклад, як мені казали, був у 90-х роках — близько 245 тисяч. Найбільший обсяг — понад 160 шпальт. Цю газету навіть довелося скріплювати, бо вона розпадалася. Здається, ми в тому номері друкували підозри про державну зраду. Скажу, що в попередні роки, як тільки ми підвищували вартість передплати, кількість охочих передплатити зменшувалася.

На цей рік ми планували вартість передплати встановити на рівні 80 грн за місяць. Але у зв'язку з законом про медіа ми втратили пільги щодо розповсюдження і вимушені були встановити ціну передплати 120 гривень, і левову частку цих грошей забирає «Укрпошта». Нам залишаються копійки. Газета виходить п’ять разів на тиждень з вівторка по суботу.

— Чи були скарги від читачів, що вони тепер отримують не звичну газету, а видання з надрукованими документами?

— Були. Небагато, всього кілька скарг, але ми пояснили, чому так робимо. Це не дуже подобалося і журналістам, і мені, бо ми переживали за газету. Але закон є закон.

— Як розповсюджується «Урядовий кур’єр»? Чи можна купити вроздріб?

— Теж болюче питання. Все залежить від того, як працюють кіоски. Коли я у 2010 році став головним редактором, ми давали 1000 примірників на продаж, у результаті отримували 80% списання. Вирішили давати 200 екземплярів. Результат той самий — 80% списання. Тобто нам відверто брехали, що не продається газета. Звісно, вона не популярна, як якась жовта преса. Звісно, що її запитували, коли потрібен був якийсь важливий документ. У нас же не було якихось журналістських розслідувань. Навіть ще до того, як ми стали офіційним друкованим виданням, ми переважно висвітлювали роботу Кабміну, Президента України, були матеріали від наших власкорів із регіонів, яких теж уже немає. Газета продавалася не так, як хотілося б. Ми зробили наступний крок — вирішили давати «Укрпошті», щоб вона продавала вроздріб. Там теж мало хто купував. З одного боку, я не можу рекламувати цю газету, на це не передбачений бюджет. Плюс вона не така й популярна. Тому зараз її взагалі немає в роздрібному продажу.

— Як зміниться сайт газети? Він продовжить існування? Як сайт підприємства? Якщо у вас уже немає журналістів, то хто робить новини на сайт? Новини залишаться у квітні?

— Ми виставляємо тільки офіційні новини з «Урядового порталу». У нас у новому статуті написано: висвітлення діяльності Кабміну та президента, але без використання творчої праці журналістів. На сайті у нас формально працює одна людина. Вона й виставляє ці новини. Ми просто допомагаємо в поширенні офіційної інформації. Сайт треба переробляти, але на це коштів немає. Нам узагалі треба розширювати цифрову складову «Урядового кур’єра».

— Що буде з архівом? Ви казали, що можете на ньому заробляти.

— Фотоархів з 1990 року — це фотоплівки. Його варто оцифрувати. Дещо ми передали в Держархів. Коли я прийшов, зайнявся оцифруванням газети, але вона теж не вся ще оцифрована. Це теж недешеве задоволення. На сайті є оцифрований варіант починаючи з 2009 року. І у нас архіви в паперовому вигляді збереглися. Ми надсилаємо 12 обов’язкових примірників у головні бібліотеки. До нас звертаються люди, яким потрібні якісь постанови на початку 2000-х, яких немає на «Урядовому порталі». Щоб ми підтвердили, що це друкувалося, бо для когось це важливо. Переважно цікавлять питання соціального характеру: по пенсіях, заробітних платах тощо.

— В яких соцмережах ви постійно ведете свої сторінки? Чи вважаєте, що офіційні органи й видання мають бути в телеграмі?

— У нас є сторінка у фейсбуці, але вона не працює. Колись у нас були люди, які цим займалися. Зараз одна людина, як я казав, наповнює сайт. Але планую розвивати цей напрям, бо це важливо. Не тільки з точки зору інформаційної підтримки уряду, це наша функція, це зрозуміло. А тому, що всі люди різні. Хтось читає «Урядовий портал», хтось ні. Хтось потребує роз’яснення документів.

У телеграмі «Урядового кур’єра» немає. Ми зараз працюємо над питанням, чи можемо ми працювати в телеграмі. Бо хоч багато посадовців і державних органів мають свої телеграм-канали, я до цього ставлюся обережно, розуміючи, кому належить ця мережа. Але по факту, це зараз найоперативніша соцмережа.

— Що буде з майном газети? Ви залишаєтеся в тій самій будівлі на Грушевського?

— Це не наше майно, комунальне, ми його орендуємо. З 1 січня 2024 року, відповідно до рішення Київської міської ради від 14 грудня 2023 року №7531/7572 «Про бюджет Києва на 2024 рік», на період воєнного стану розмір орендної плати складає 50% від вартості визначеної в договорі оренди, що за лютий склало 99,5 тис. гривень. У нас немає майна, крім комп’ютерів, меблів, трьох автівок, які ми не використовуємо, вони стоять на стоянці. Ми навчилися використовувати менші площі ще з часів ковіду, коли люди працювали дистанційно.

— Чи зареєстрований торговий знак «Урядовий кур’єр»?

— Ні.

— Чи може хтось зараз зареєструвати медіа з назвою «Урядовий кур’єр»? Якщо так, то що тоді робитимете?

— Хороше питання. Нам Нацрада не видасть свідоцтва про медіа. До речі, «Укрпошта» ставила запитання: «А як нам із вами працювати, якщо ви не маєте свідоцтва»? Тому в нашому статуті я наполягав, і добре, що ввійшла така фраза: «Сфера розповсюдження — загальнодержавна». Статут — це також документ.

— А хто мав би, на вашу думку, давати таке свідоцтво про офіційне друковане видання?

— Я вважаю, що Нацрада.

— Але це не прописано в законі.

— До закону багато питань. Але я вважаю, що свідоцтво у нас повинне бути, це як паспорт у людини.

— Ви впевнені, що для офіційного друкованого видання органу влади потрібно створювати державне підприємство? Можливо, з цими завданнями впорався б окремий підрозділ уряду?

— Це питання не моєї компетенції. Не мені вирішувати. З іншого боку, з мого досвіду зрозуміло, що один відділ не впорається з цим завданням. Навіть процедура публікування документа дуже складна. Вона пов’язана з обсягом, який ніхто не знає, поки не буде підписано документ. Зараз над цим працює мінімально необхідна кількість людей.

— У якій друкарні друкуєтеся?

— У «Мегаполіграфі».

— Вам відомі приклади існування урядових друкованих газет як медіа в інших країнах?

— Колись міністр Кабінету Міністрів Дубілет хотів перевести нашу газету в цифровий формат. Я йому навів приклад друкованої газети Євросоюзу, де чотирма мовами друкуються документи й обговорення документів, а також звіти про засідання комітетів і парламенту. Але потім уряд, у якому був Дубілет, подав у відставку, і це питання більше ніхто не порушував.

— Закон про реформування державної та комунальної друкованої преси був ухвалений ще 2015 року. Реформа тривала з 2016-го по 2018-й. «Голосу України» та «Урядовому кур’єру» тоді вдалося вийти з-під цієї реформи. Як ви вважаєте, це було правильне рішення?

— Так. Якщо говорити про «Голос України» та «Урядовий кур’єр», то тоді було прийнято правильне рішення. Взагалі я вважаю, що державну пресу потрібно підтримувати, особливо під час повномасштабної війни. І не тільки державну. Не можу зараз жалітися, що нам дуже важко, місцевій пресі набагато важче. Але розвитку друкованої преси зараз немає.

— Скільки ваших колег служить у ЗСУ? Як газета допомагає армії?

— Донатимо всі, як можемо. Нам пишуть деякі пресофіцери бригад і ми розміщуємо їхні матеріали, таким чином допомагаємо армії з інформаційної точки зору. У нас один колега пішов добровольцем — редактор відділу офіційних новин Юрій Медуниця, який зараз служить.

Колись ми робили й спецвипуски для військових. Зараз на фронті проблеми з теле- і радіосигналом, а друковану газету можна було б поширювати серед військових і населення на прифронтових територіях. Це швидше і безпечніше, ніж побудувати телевежу. Але на це мають бути передбачені бюджетні кошти, бо інакше я не маю права надрукувати газету і відправити на фронт. Має бути рішення уряду або хоча б звернення Міноборони до уряду.

Фото: Максим Поліщук, «Детектор медіа»