Депортація під виглядом порятунку. Про що фільм «Діти для Путіна»
Депортація під виглядом порятунку. Про що фільм «Діти для Путіна»
Журналісти українського англомовного видання The Kyiv Independent, а саме його відділу, що спеціалізується на розслідуваннях воєнних злочинів, презентували свій перший фільм під назвою «Діти для Путіна» (англомовна назва — Uprooted). Стрічка розповідає, як російські окупанти систематично викрадають українських дітей з окупованих територій і вивозять їх до Росії, створивши для цього фактично цілу інфраструктуру. А також про те, що цей воєнний злочин росіяни намагаються представити як «прояв гуманізму», мовляв, вони рятують дітей із зони бойових дій. Одним із перших стрічку побачив і «Детектор медіа», а також поспілкувався з її творцями та деякими героями.
18 липня ввечері у столичному кінотеатрі «Жовтень» був аншлаг — місця всім навіть не вистачило. Серед тих, хто прийшов побачити прем’єру першого документального фільму The Kyiv Independent, — багато журналістів, правозахисників і громадських активістів. На обличчях присутніх читалося гірке передчуття складної та болісної історії. Про це й попередила головна редакторка The Kyiv Independent Ольга Руденко.
«Я б хотіла побажати вам приємного перегляду. Але приємно не буде», — сказала вона перед прем’єрою.
У стрічці показують Маріуполь, який опинився в оточенні фактично з перших днів повномасштабного вторгнення та впродовж двох із половиною місяців був під безжальними бомбардуваннями. На прикладах трьох історій маріупольських дітей, яких депортували, журналісти показали, як Росія масово вчиняє ці злочини, створивши для цього умови й залучивши до схеми медиків, соціальних працівників і чиновників-колаборантів з окупованих територій.
«На момент повномасштабного вторгнення в Маріуполі було майже 60 тисяч дітей. Когось із них батьки встигли вивезти в безпечні місця, хтось залишився жити в окупації, а частину цих дітей депортували в Росію. Ми не можемо, на жаль, порахувати точну кількість. Але коли ми починали працювати над цим розслідуванням, я навіть уявити не могла реальні масштаби злочину», — сказала Євгенія Моторевська, керівниця відділу розслідувань воєнних злочинів The Kyiv Independent.
Українська влада ідентифікувала 19 505 дітей, яких окупанти вивезли до Росії під виглядом порятунку від війни. Проте загальна цифра, каже юристка Регіонального центру прав людини (RCHR) Катерина Рашевська, може перевищувати й 100 тисяч. Натомість повернути, станом на 18 липня, за даними Національного інформаційного бюро, вдалося лише 383 дитини. Серед них і герої стрічки «Діти для Путіна» — це ті, кому пощастило, бо їх відшукали та змогли забрати законні опікуни. Проте історія показує, що найперше росіяни намагаються викрасти або дітей-сиріт чи позбавлених батьківського піклування, або ж тих, кого з батьками розлучила саме війна. Ці депортації російська влада намагається видати за порятунок, проте замовчує, що часто саме російська армія зробила цих дітей сиротами та що взагалі нікого не довелося б рятувати, якби не вторгнення.
Наприклад, сестер Софію та Настю Кучугуріних росіяни вивезли до Донецька після того, як під обстрілами загинули їхня матір і старший брат. Із Донецька дівчат планували вивезти на територію Росії, де до Софії вже приходила знайомитися сім'я для усиновлення. Тобто дівчат хотіли розлучити, але за ними приїхала їхня старша сестра Валентина Єрмачкова, яка на той момент жила у Дніпрі. Для того, щоб забрати своїх сестер, 19-річній Валентині довелося їхати до окупованого Донецька через Польщу, Литву та Росію.
Саме Валентина й одна з її сестер Софія відвідали прем’єру стрічки.
«В мене ніхто не вірив, всі думали, що мене десь там уб’ють, зґвалтують. Але я нікому не повірила і просто взяла й поїхала. Я не хотіла, щоб діти залишалися самі без родичів в окупації. Оскільки я єдина родичка у них, вибору в мене не було», — ділиться Валентина з «ДМ».
Ще одна подібна історія трапилася з дітьми військовослужбовиці ЗСУ Тетяни Урсол, яка заступила в наряд напередодні російського вторгнення. Її підрозділ вивели на підконтрольні Україні території, а її діти Каріна, Сашко та Данило залишилися в окупації. Вони пережили бомбардування Маріуполя, Сашко зазнав поранення й тепер не може ходити. Діти були змушені поїхати до Донецька, де хлопцю навіть не надавали кваліфікованої медичної допомоги, через що в нього з’явилися пролежні. Матері, яка служить у лавах ЗСУ, їхати за дітьми було смертельно небезпечно, тож забрати їх вдалося лише бабусі через Грузію. Нині родина сподівається поставити Сашка на ноги та шукає клініку, яка візьметься за його випадок.
Третя історія у стрічці — про двох позбавлених батьківського піклування студентів Маріупольського будівельного коледжу Івана Матковського та Максима Бойка. Їх також окупанти вивезли до Донецька, звідки планували забрати до Росії. Пощастило, що за дітьми не побоявся приїхати їхній законний опікун — директор коледжу Антон Білай, який на той момент уже евакуював свій заклад до Хмельницького.
«Я розумів ступінь ризику, коли при розмові з Іваном він просто розплакався в трубку й почав просити: “Антоне Вікторовичу, я вас дуже прошу, заберіть нас звідси”. Звичайно, після цих слів я не міг не поїхати», — сказав Антон Білай у фільмі.
Іван Матковський у фільмі на фото вказує на хлопчика, який був із ним у Донецьку. Його таки відправили до Росії та передали в російську сім’ю. Іван зараз має з ним зв’язок і передає його слова: «Скажи всім, що я хочу до України», — і жартома розповідає, що замість цього хлопця зміг втілити його мрію в життя — сфотографуватися біля пам’ятника Степанові Бандері у Львові. Іван сподівається, що його друг таки зможе повернутися до України й також там сфотографуватися.
Саме герої стрічки допомогли журналістам ідентифікувати 20 інших дітей, які були з ними в Донецьку та яких депортували. Дані цих дітей у фільмі не розголошують, щоб не наражати їх на небезпеку, але цю інформацію передали правоохоронцям і правозахисникам. 14 із них, як установила авторка фільму Олеся Біда, вже розподілили в російські сім’ї. Також вдалося дізнатися точну адресу однієї з цих сімей. Саме такі історії, каже вона, не дають опустити руки.
«Я думала, що сьогодні після останніх титрів буду просто стояти й плакати. Тому що кожен технічний перегляд цього фільму, кожне проживання історії з вами викликають неймовірні емоції. Розуміння того, що за цим усім стоїть, які масштаби, коли в ході цього розслідування ти дізнаєшся, що там є конкретні діти, які живуть от у цьому будинку — ти знаєш, де він розташований — і та дитина подає знаки, що вона хоче повернутися додому…. Хіба оце може бути натхненням, якщо це так можна назвати», — каже Олеся Біда.
На прем’єру фільму прийшов і колишній Уповноважений президента з прав дитини Микола Кулеба. Він заснував організацію Save Ukraine, яка вивезла з Росії чи окупованих територій уже 128 дітей. За його словами, проблема депортації українських дітей на Заході практично не висвітлена і там не розуміють, для чого Росія це робить і чому це є воєнним злочином.
«Нам треба волати про це на весь світ, тому що, на жаль, цю тему Росія викривляє», — каже він, маючи на увазі, що російська пропаганда намагається подати депортацію дітей як їхній порятунок.
За його словами, прямо зараз у Росії вже тиждень одна українська бабуся чекає можливості забрати свого онука й не може цього зробити, бо потрібен особистий дозвіл уповноваженої президента Росії з прав дитини Марії Львової-Бєлової, яка, як і Володимир Путін, оголошена в розшук Міжнародним кримінальним судом. Ще одна бабуся, за його словами, уже місяць там чекає на результати ДНК-тесту, маючи на руках усі документи. І це йдеться про тих, кого є кому забрати. Але на ворожій території є десятки тисяч дітей-сиріт, по яких нікому приїхати.
«Ворог не зупиняється ні перед чим. Він не буде віддавати українських дітей просто так», — каже Микола Кулеба. За його словами, в Росії чудово розуміють, що всі ці діти є свідками воєнних злочинів, тому всіляко протидіють їхньому поверненню до України та намагаються перекрити всі шляхи для цього.
Саме тому, кажуть автори фільму, завершеною цю історію вважатимуть лише після того, як Україні вдасться повернути всіх депортованих і домогтися покарання винних.
«Я не вірю в якийсь щасливий для нас випадок, коли Путін кудись поїде, його затримають, або якісь перевороти, заколоти — ні. Я вірю в Збройні сили України, я вірю в чесну журналістику. І знаю, що ми маємо зробити все для того, щоб виграти війну і притягнути до відповідальності винних в усіх воєнних злочинах, зокрема депортації», — сказала Євгенія Моторевська. Вона також анонсувала ще два фільми-розслідування від команди The Kyiv Independent: у вересні вийде стрічка Данила Мокрика, а трохи згодом — фільм її авторства.
Стрічку «Uprooted, або Діти для Путіна» The Kyiv Independent за підтримки організації Vitsche Berlin та Інституту Пілецького 12 вересня продемонструє в Берліні. Про інші міжнародні покази, за словами творців фільму, наразі ведуть перемовини. Україномовну версію фільму можна буде подивитися 25 липня о 22:00 на місцевих каналах Суспільного мовлення.
Фото: Максим Поліщук
