Наприкінці травня фотограф-документаліст Максим Дондюк, а також телеведуча, засновниця «Дикого театру» Ярослава Кравченко повідомили в соцмережах, що Український культурний фонд (УКФ), від якого вони отримували гранти на свої проєкти, позивається до них із вимогою повернути частину грошей.

«Серія 1. УКФ погрожує судом по інституційці 2020. Кажу: гроші не поверну. Можу швабри віддати, які купували. Але ви неправі.

Серія 2. УКФ подає в суд.

Серія 3. Суд повертає позов на допрацювання, бо криво оформили.

Серія 4. УКФ допрацьовує

Серія 5.Залучаю адвокатів. Бо принципово.

Серія 6. Скоро буде…

А можу я при цьому на відновлення діяльності отримати?

А, не можу. Бо там не було гонорарів, а тільки мат-технічна база. І я забила той грант дописувати. Швабри поки що є…», — написала Кравченко.

Максим Дондюк просто повідомив, що отримав повістку до суду. Він розповів «Детектору медіа», що позов від УКФ стосувався коштів, які він отримав від для роботи над проєктом у Чорнобильській зоні. Претензії виникли через зміну команди фонду:

«Претензії до мене — результат української бюрократії. У 2021 році я приїхав в Україну для продовження роботи над великим проєктом про Чорнобиль, над яким я працюю з 2016 року. Я досліджую відселені села Чорнобильської зони та збираю візуальні артефакти в покинутих, напівзруйнованих будинках — фотоплівки, фотографії, листівки, листи. Наразі досліджено 22 села, пройдено кожну хату. У мене велика колекція — десь 500 плівок і близько 20 тисяч фотографій і листів. Усе це ми з дружиною чистимо, скануємо, структуруємо. Паралельно роблю мапу, де позначаю кожен будинок, — це такий візуальний музейний проєкт.

УКФ дав на нього кошти. За умовами проєкту, ми мали почати з 1 липня і працювати до 30 жовтня. Але команда УКФ сильно затягнула з укладанням угоди та переказом коштів. Спершу планувалося, що всі договори будуть підписані ще в травні — і вже відтоді ми зможемо розпочати роботу. Але через зміни в керівництві УКФ постійно відтягував це, ми мало не втратили домовленості з керівництвом Чорнобильської зони, які дуже тяжко напрацьовували. Їх постійно не задовольняв поданий нами бюджет і вони весь час намагалися його порізати. Через цю тяганину ми змушені були просто сидіти в Києві в очікуванні. Договір підписали наприкінці червня, гроші отримали 2 липня. Та орендувати авто для роботи вже не могли, їх фізично не було в наявності. Ми попередили, що через цю затримку коштів ми не встигаємо почати вчасно, почнемо працювати вже у серпні. В УКФ погодилися та пообіцяли подовжити час дії договору на один місяць — до кінця листопада. Ми спеціально відправили офіційне звернення до них, де про це написали. І цей лист було зареєстровано в них у системі. Але потім у фонді змінилося керівництво. І тепер мені кажуть: “У вас договори до такого-то дня, ви повинні всі інші кошти повернути”. А лист наш ніхто начебто не отримував. Тобто ми відпрацювали, подали всі документи, нам навіть подовжили на два тижні термін дії договору — але потім сказали: “Все, договір закритий, ніякі інші документи додавати вже не можна, поверніть кошти за ці 15 діб до кінця листопада”. Якби вони раніше попередили, ми б якось могли подати по-іншому документи — наприклад, додати документи за липень. Але нам відмовили.

Сума невелика, але це питання принципове. Я прилетів в Україну, платив подобово за квартиру у травні та червні, чекаючи на їхній грант. Я приїхав заради цього, потім мені дали кошти із запізненням, а тепер вони хочуть, аби я повернув гроші. Ми намагалися з ними розв’язати це питання, але нам довго не відповідали. Комунікація взагалі жахлива: відповідь на подану в листопаді 2021-го фінальну звітність ми отримали відповідь тільки наприкінці січня 2022-го. І це був просто офіційний лист із проханням повернути невикористані кошти. Але вони навіть тоді не пояснили, які це — невикористані кошти. І відповідь на наше здивування тим листом була вже в листопаді 2022-го. А тепер прийшла повістка до суду. Чомусь в Одесі, що теж незрозуміло.

Я навіть можу їх зрозуміти. Була усна домовленість із людьми, які сказали мені, що все зроблять. Ми подали заявку письмово, вони її оформили, сказали нам не переживати й працювати. Потім прийшли нові люди, зараз — іще новіші. Тепер вони мають на руках лише договір і вимагають повернути гроші. Я навіть уявити собі не міг, що так станеться».

У коментарі Інституту масової інформації він назвав суму, яку фонд вимагає повернути, — 15 тисяч гривень.

Ярослава Кравченко, як і Дондюк, теж зазначає, що сума, через яку до організації позиваються, невелика. Але питання для неї теж принципове:

«У кінці 2020 року уряд профінансував програму інституційної підтримки. Розподіляв кошти УКФ в рамках додаткової грантової програми “Культура в часи кризи: інституційна підтримка”. Наша громадська організація написала заявку, пройшла відбір і виграла грант. Фінансування затримувалося — й лише на початку листопада ми отримали кошти, за які мали реалізувати свої проєкти до кінця року. Завдання було не з легких, але ми впоралися.

14 грудня 2022 року, на дев’ятий місяць повномасштабного вторгнення Росії в Україну — і дев’ятий місяць, як робота організації паралізована — УКФ надіслав “лист щастя”. Там була вимога повернути частину коштів, мовляв, витрати здійснені після закінчення часу реалізації проєкту. Хоча і йшлося про невелику суму, ми принципово відмовилися виконувати цю вимогу. На це є кілька причин: ми вважаємо, що витрати зроблені в часових рамках проєкту та що правові підстави повертати кошти відсутні. Подібні випадки мають стати прикладом боротьби за свої переконання в суді, а УКФ (якщо зробить висновки) матиме можливість удосконалити свої ж підходи. Зараз справа у суді».

Українській культурний фонд у відповідях на запитання «Детектора медіа» вказує, що фіксує багато порушень при виконанні проєктів. Кожному із грантоотримувачів, які порушили умови підписаних договорів, УКФ надіслав листа з роз’ясненням порушень і вимогою повернути кошти до державного бюджету «у сумі, що була неправомірно витрачена». Фонд зазначає, що до суду звертається лише «після неодноразових звернень щодо необхідності повернення неправильно витрачених коштів».

Як повідомив УКФ, претензії до Дондюка такі:

1. «Витрати, що не були передбачені кошторисом. Стипендіат УКФ Максим Дондюк використав стипендійні кошти для оплати евакуатора машини. У кошторисі проєкту, що був поданий до УКФ, такої витрати затверджено не було.
2. Витрати, що були здійснені поза межами реалізації проєкту. У стипендіата Максима Дондюка проєкт завершився 15 листопада 2021 року. Всупереч підписаному договору Максим Дондюк здійснив оплату за винаймання житла в період із 16 по 29 листопада 2021 року».

А громадська організація, керівницею якої є Ярослава Кравченко, за даними УКФ, витратила 3 тисячі гривень через три дні після завершення проєкту.

«Грантовий проєкт, який був реалізований ГО “Інститут дослідження театру "Шостий поверх"” (керівник — Ярослава Кравченко), згідно з підписаним договором, завершився 31 грудня 2020 року. Відповідно, всі закупівлі за проєктом не можуть здійснюватися після його завершення. Проте з поданого до УКФ звіту вбачається, що грантоотримувач продовжував витрачати грантові кошти вже після завершення проєкту. Так, грантоотримувач здійснив закупівлю 2 січня 2021 року на суму 3073,40 грн. Тобто через три дні після завершення проєкту», — йдеться у відповіді фонду.

Такі порушення, зазначають у фонді, типові — так само як зміни в кошторисі, які перевищили 10 % без погодження з УКФ, або витрати, не підтверджені жодними документами чи пов’язані з курсовими різницями (коли грантоотримувач оплачував послуги валютою не за офіційним курсом НБУ, а за комерційним курсом).

Згідно з інформацією УКФ, у 2021 році за результатами перевірки фінансових звітів грантоотримувачів фонд виявив 20 грантових проєктів, у яких були зафіксовані порушення на суму 4 млн 509 тисяч 46,16 грн, та 24 стипендіальні проєкти, в яких було виявлено порушень на 418 тисяч 969,67 грн. Із 20 грантових проєктів кошти за порушення вже повернули виконавці 18 проєктів; із 24 стипендіальних проєктів кошти повернули 20.

На запитання, скільки саме зараз позовів від УКФ до грантоотримувачів перебуває в судах, у фонді зазначили, що «інформація про судові процеси в Україні є відкритою і міститься в Державному реєстрі судових рішень». За його даними, УКФ у 2021–2023 роках регулярно позивався до грантоотримувачів і оскаржував рішення судів перших інстанцій не на свою користь в апеляційному суді.

Наприклад, цього року таких справ щонайменше три. У травні апеляційний суд відмовив у перегляді рішення суду першої інстанції за позовом УКФ до громадської організації «Міжнародна Асоціація Мистців»: УКФ вважав, що має підстави вимагати повернення 93 560 грн від ГО, але суд став на бік громадської організації.

Так само апеляційний суд відмовив фонду та залишив без змін рішення суду в іншій справі — УКФ намагався повернути 460 000 грн від ТОВ «Вірус М’юзік». На думку позивача, товариство не виконало умов договору, тому що перенесло музичні концерти з 2020 на 2021 рік. Грант, до речі, був інституційний, на підтримку організацій, які постраждали під час пандемії — а концерти перенесли саме через карантин.

Зараз той самий Західний апеляційний суд розглядає ще одну справу за позовом УКФ — проти громадської організації «Фестиваль "Файне місто"». УКФ намагається повернути 598 875 гривень грантової підтримки, які були отримані ГО, але суд першої інстанції не задовольнив вимоги фонду.

Як зазначають у фонді, лише у 2021 році грантоотримувачі через «повне або часткове невиконання грантових проєктів» повернули в державний бюджет 21 502 784,61 гривні. Йдеться про проєкти, які отримали гранти у 2020–2021 роках. Загалом Фонд розподілив у 2021 році понад 540 мільйонів гривень, а у 2020-му — майже 850 мільйонів, включно із програмою інституційної підтримки організацій, що потребували допомоги під час пандемії.

Анастасія Платонова, незалежна культурна критикиня та редакторка, зауважує, що повернення коштів грантодавцям у випадку часткового чи повного невиконання умов договору — усталена практика:

«У випадках, коли грантоотримувач порушує певні терміни або певні умови отримання свого гранту, повернення певної частини гранту є міжнародно усталеною практикою. І українські державні фонди, і міжнародні в Україні, і міжнародні фонди за кордоном мають таку практику. З іншого боку, треба зауважити, що зараз ми діємо в умовах повномасштабної війни. Мені видається, що держава в особі УКФ мала би зважати на умови, в яких грантоотримувачі мусять реалізовувати свої проєкти.

Навіть коли не йдеться про проєкти, які реалізують саме зараз, у договорах прописані форсмажори. Завжди існують об’єктивні обставини, за якими грантоотримувач може або не може виконати той чи той пункт договору гранту. Для цього, почасти, є переговорні процедури, почасти — можливість комунікації між грантодавцем і грантоотримувачем уже в момент, коли проєкт реалізовується. На жаль, у поточних обставинах не завжди той чи той проєкт може бути реалізований конкретно так, як описано в угоді. Але завжди важливо зважати, що грантова угода підписується до реалізації проєкту, а потім настають реалії. Видається, що більше персонального ставлення та людської уваги до того, в яких обставинах культурні менеджери, вони ж грантоотримувачі, реалізують свої проєкти, було б корисно», — зауважує Платонова.

При цьому співрозмовник «Детектора медіа», знайомий із процедурами отримання та повернення коштів із грантів, попросивши про анонімність через конфлікт інтересів, зазначає: зазвичай іноземні грантодавці не позиваються, а намагаються дійти згоди із грантоотримувачами. Це вигідно обом сторонам: немає репутаційних втрат у донора, і здебільшого грантоотримувачі все ж таки намагаються виконати свої проєкти — їм просто не вистачає навичок роботи з фондами та звітністю.