Наші культурні втрати, які не покажуть на картах

Наші культурні втрати, які не покажуть на картах

21 Травня 2022
2090
21 Травня 2022
11:15

Наші культурні втрати, які не покажуть на картах

2090
Реалії попередніх семи років довели: інших джерел фінансування культурних та креативних індустрій, крім державного бюджету, в Україні годі шукати. А державі, схоже, буде не до них.
Наші культурні втрати, які не покажуть на картах
Наші культурні втрати, які не покажуть на картах

Культура — не лише об'єкти й традиції, але також люди, які створюють культурний продукт. Так визначив втрати української культури з початком масштабного російського вторгнення Український культурний фонд, ініціюючи на початку квітня підтримку працівників культури, митців та медійників. Також УКФ створив «Мапу культурних втрат», де відображаються частково або повністю пошкоджені росіянами українські культурні пам'ятки. Як збитки будуть покриватися, а пам'ятки — відновлюватися, поки що не знає ані УКФ, ані Міністерство культури та інформаційної політики, ані Кабмін, ані Офіс президента. 

Об'єктивність вимагає визнати: коли російські бомби й ракети нищать будинки й цілі міста, коли тим, хто дивом вижив, ніде жити, коли бездомні й безробітні не уявляють свого майбутнього, зруйновані музеї, театри, кінотеатри й бібліотеки стають проблемою другого, якщо не третього плану. Важливіше, аби цю проблему розуміли в центрі ухвалення рішень, передусім фінансових.

Але поки проблема навіть не фіксується, якщо не брати до уваги «Мапу культурних втрат» чи подібні ініціативи. Згадана вище підтримка митців — це не програма ґрантів від УКФ, до якої за кілька попередніх років звикло чимало діячів культури і творців контенту. УКФ не дає, не оголошує конкурсу: він сам просить. Адже грантовий сезон 2022 року зі зрозумілих причин зупинено. Виділені з бюджету 583 мільйони гривень УКФ ще на початку березня спрямував на потреби армії. Те саме — з Держкіно, на потреби якого для виробництва нових стрічок було виділено безпрецедентні 1,7 мільярда гривень. Наприкінці березня проведення пітчингів зупинили до перемоги, і тут теж нема на кого нарікати, окрім Росії. Потреби фронту надважливі, й ці два з гаком мільярди — невеличка частка цих потреб.

Проте УКФ дає інформацію для роздумів про майбутнє культурної спільноти. Хай проведене серед його заявників, ґрантерів та експертів опитування такої мети собі не ставило. Всіх охочих опитали 31 березня — 8 квітня задля розуміння, як пояснювалося, їхнього внутрішнього стану під час гарячої фази війни та особливостей реагування на виклики. Підсумки підбиті, результати опубліковані, висновки по кожному пункту зроблені, переглянути й звірити годинники можна ось тут. Проте люди, безпосередньо причетні до творення контенту і які ще 23 лютого планували плідний для себе рік, напевне, зроблять із цих результатів свій висновок.

Цей висновок не надто втішний: це повна жопа. І далі буде ще гірше. Ініціатори опитування вважають приблизно так само, хай і послуговуються у своїх висновках евфемізмами. Але будь-який діагноз сприймається з точки зору лікаря та з позиції хворого. Пацієнт або приблизно, або точно знає, на що хворіє, і йде до лікаря з надією одужати, отримавши ліки. Проте навіть лікар вищої категорії, міжнародне світило медицини, може діагностувати все правильно, виписати рецепт і визнати: це все, бо ліків за цим рецептом ви ніде найближчими роками не отримаєте. Ви напевне помрете, шановний. Якщо ліки не знайдуться, ще й у достатній кількості, аби вистачило на десятки тисяч таких, як ви.  

Рецептура для культурних проєктів та креативних індустрій і до гарячої фази війни з Росією складалася з трьох компонентів: інституції, люди та гроші. Прикрий парадокс, але перший і третій складники почали з'являтися саме після фактичного початку російської агресії вісім років тому. Ініціативи в центрі та регіонах нарешті почали формувати інституційні структури. А під структури почали знаходити якісь бюджетні, рідше — позабюджетні гроші. 

Дещо почало згасати з другої половини 2019 року, після певних змін у державній політиці. Певні системні руйнування режисер Ахтем Сеїтаблаєв описав мені в приватній розмові злою розпачливою фразою: «Гуманітарну політику просрали». Тим не менше, вже з початком 2020 року частина вчорашньої фронди зітхнула й прийняла нові правила гри, почала пристосовуватися, аби не йти торгувати шкарпетками на вуличні базари. Аж раптом сталася епідемія коронавірусної хвороби, яка суттєво вдарила насамперед по вразливих культурних інституціях. Під кінець 2021 року вони знову пристосувалися... Але втрутилися російські бомби.  

Найбільше постраждало аудіовізуальне мистецтво. Саме його представники переважають серед опитаних УКФ. Майже голова до голови з ними йдуть музейники та представники культурних і креативних індустрій. Тож є всі підстави вважати: вони отримували ґранти від УКФ найчастіше, а отже результати опитування репрезентують саме їхні потреби. Переважна більшість до широкого російського вторгнення жила в Києві та Київській області, що свідчить – столиця та столичний регіон є місцями сили, можливостей для реалізації планів і концентрацією талантів. 

Що показово: з моменту вторгнення більшість опитаних із Києва не виїхала. Якщо виїхала, то в інший регіон України, де творчі люди й надалі намагались займатися тим, чим і раніше. Суміщаючи роботу з різними форматами волонтерства.  А найбільше серед опитаних людей віком від 35 до 45 років. Це чоловіки (меншість) та жінки (більшість) у розквіті творчих сил. Підозрюю: саме вони встигли вскочити у вікно можливостей, відчинене протягом 2015—2019 років.

Якщо ж брати за основу думки саме цієї — більшої, київської — аудиторії, то результати опитування настільки ж раціональні, наскільки й невтішні. Більшість переконана: після перемоги попит на український культурний продукт усередині України та за її західними кордонами зросте. І тут же констатується: через зміну пріоритетів розвитку держави буде відчутним брак державного фінансування. Згадана більшість має надію на появу альтернативних джерел фінансування. Та реалії попередніх семи років довели: інших джерел фінансування культурних та креативних індустрій, крім державного бюджету, в Україні годі шукати. 

Візьму хоча б те, що найближче мені як причетному до креативних індустрій: виробництво кіно-телевізійного контенту. Forbes пише, що у власників приватних медіагруп грошей може забракнути навіть на фінансування участі у спільному марафоні «Єдині новини». З державним фінансуванням іще гірше, згідно з матеріалом Liga.net. Тим часом голова комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв каже, що суспільно-державно-приватний інформаційний марафон триватиме до кінця війни. За рахунок яких ресурсів?

А тим часом скасовуються мистецькі конкурси на «Українському радіо», радіо «Промінь»  і «Культура», які теж фінансувалися з бюджету. Причина зрозуміла. Та від розуміння не легше, поки не бачимо перспективи повернення в якомусь форматі. 

Лише ці невеличкі, але красномовні приклади свідчать: надії на швидке повернення тієї самої більшості опитаних УКФ до процесу створення свого звичного й улюбленого аудіовізуального продукту неможливий у середньостроковій перспективі. Бо в бюджеті грошей нема. Приватні ж донори вже розорюються і не спішитимуть трусити калитками. Питання: який контент канали показуватимуть наступного дня після перемоги чи хоча б із наступного понеділка? Російські бомби застали зненацька, далеко не все, що є в загашниках телеканалів, пасуватиме до нових реалій. А на створення нового нема грошей.

З кіновиробництвом не легше попри те, що чимало українських прем'єр не відбулося й чекає на завершення війни. На церемонії відкриття Каннського фестивалю президент України, прямо причетний до кіно, сказав: «Ми маємо перемогти у цій битві, і нам потрібне кіно, яке забезпечить саме такий фінал, щоб кожен голос був на боці свободи. І як це і бачилось завжди — передусім голос кіно». Це збігається з думкою більшості учасників опитування від УКФ: вони прогнозують посилення патріотичного компоненту в культурному продукті. І кіно тут не виняток, а флагман, як і героїко-патріотичні серіали. Проте ані Володимир Зеленський, ані хтось інший навіть не натякнули на джерело фінансування того самого кіно, яке нам потрібне. Тобто очікування й тут значно розходяться з реаліями.

Сказане вище можна проєктувати на будь-яку сферу культури. Поміняйте слова «кіно» і «серіал» на інше, ближче вам — результат матимете той самий. Зродилася цікава аналогія. Людям, які залишилися без даху над головою, вже зараз будують модульні містечка. Туди не заселяться всі охочі. Тимчасове житло ризикує стати постійним надовго. Але працівникам культурної сфери і креативних індустрій не пропонується навіть такого — дешевого й тимчасового — варіанту професійного притулку й можливостей реалізувати себе бодай на третину сил та можливостей.

Скріншот відео: Looking at the Stars/YouTube

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2090
Читайте також
24.07.2022 12:00
Андрій Кокотюха
«Детектор медіа»
2 658
11.05.2022 12:00
Андрій Кокотюха
для «Детектора медіа»
3 020
23.04.2022 11:31
Андрій Кокотюха
«Детектор медіа»
2 550
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду