Ольга Руденко: The Kyiv Independent хоче стати головним англомовним медіа від Центральної Європи до Центральної Азії

Ольга Руденко: The Kyiv Independent хоче стати головним англомовним медіа від Центральної Європи до Центральної Азії

28 Жовтня 2022
3717
28 Жовтня 2022
10:00

Ольга Руденко: The Kyiv Independent хоче стати головним англомовним медіа від Центральної Європи до Центральної Азії

3717
Головна редакторка The Kyiv Independent про успішний досвід створення редакційно і фінансово незалежного англомовного видання.
Ольга Руденко: The Kyiv Independent хоче стати головним англомовним медіа від Центральної Європи до Центральної Азії
Ольга Руденко: The Kyiv Independent хоче стати головним англомовним медіа від Центральної Європи до Центральної Азії

8 листопада 2021 року медіаспільноту сколихнув скандал: власник англомовного видання Kyiv Post Аднан Ківан, який купив видання у 2018 році, повідомив про тимчасове призупинення роботи редакції через перезавантаження. Головред англомовного Kyiv Post Браян Боннер повідомив, що планує піти зі своєї посади, колектив звільнили. Kyiv Post — найстаріша українська англомовна щотижнева газета, яку заснував американець Джед Санден 18 жовтня 1995 року.

Команда журналістів Kyiv Post вважала припинення роботи видання «розплатою власника за спробу колективу зберегти незалежність». Звільнена команда запустила The Kyiv Independent. Головною редакторкою стала колишня заступниця головреда Kyiv Post Ольга Руденко.

Зараз це англомовне видання про Україну, за словами головної редакторки, має повну редакційну і фінансову незалежність. Це одне з небагатьох медіа в Україні, які змогли добитися фінансової стабільності завдяки своїм читачам. The Kyiv Independent на старті отримало кілька грантів, потім створило свою membership model (модель членства) на Patreon, паралельно збираючи гроші через краудфандингову платформу GoFundMe. Велику роль у промоції видання відіграв твітер: на сторінку видання в цій соцмережі підписано вже понад 2,2 мільйона людей. Популярності проєкту сприяв посилений інтерес до подій в Україні через повномасштабне вторгнення Росії. Майже 90% читачів The Kyiv Independent — іноземці.

Редакція в постійному тісному контакті зі своєю аудиторію, особливо з читачами-інвесторами, які роблять найбільші внески. The Kyiv Independent не тільки розсилає їм щотижневий звіт про те, чого вдалося досягти виданню завдяки пожертвам, а й проводить онлайн-зустрічі і відкриті редакційні планірки.

Ольга Руденко каже, що міцно стати на ноги молодій команді допомогли партнери з  Jnomics Дарина Шевченко та Якуб Парусинський. «Ми, журналісти, любимо хаос, ми в ньому варимося, це наша стихія, а вони приносять структурність у нашу роботу», — каже вона. The Kyiv Independent зареєструвалося як британська компанія. Jnomics належить 40% цієї компанії, 60% — у власності редакції.

За словами Ольги Руденко, команда багато експериментує, «промацує» шляхи розвитку. А глобально має намір стати головним англомовним медіа регіону — від Центральної Європи до Центральної Азії, а не лише України.

Про досвід розбудови The Kyiv Independent, конкурентів в Україні, ефективність створення англомовних версій українських видань, необхідність справедливого представлення України в англомовних закордонних медіа читайте в інтерв’ю Ольги Руденко «Детектору медіа».

Ольго, в листопаді The Kyiv Independent буде рік. Чи повністю втілився ваш задум?

— The Kyiv Independent виповниться рік 11 листопада. 8 листопада 2021 року розігнали редакцію Kyiv Post. Наступного дня ми вирішили щось робити, до 11-го ця думка повністю сформувалася. 11.11 нам видалося гарною датою, і ми вирішили призначити її днем нашого народження. 

В принципі, втілилася головна наша місія — розповідати світові про Україну англійською і робити це незалежно. Ще була велика ціль, щоб наше видання фінансували читачі шляхом моделі членства, щоб люди платили за послугу, яку споживають. Ми хотіли, щоб фінансування йшло через пожертви, як у The Guardian. Ми не планували закривати контент і робити paywall (модель, коли частина або весь контент платний). Звісно, на початку ми чіплялись і за гранти, і за рекламу.

Це було колективне рішення?

— У нас на початку, мабуть, навіть забагато рішень приймалося колективно. Це ж радше було рішення лідерів, які пояснювали його колективу. І колектив його повністю прийняв. І врешті нам це вдалося зробити за кілька місяців. У нас був сплеск на краудфандинговій платформі GoFundMe на початку великої війни. І зараз у нас пристойна кількість патронів. У нас ще не було можливості розробити власну систему, тому робимо membership через Patreon. В цього є свої мінуси. У нас там зараз близько восьми тисяч патронів, які роблять внески щомісяця. Кожного місяця кілька сотень відвалюється: хтось скасовує передплату, у когось картка не проходить. І ми протягом місяця працюємо, щоби був приріст — весь час намагаємось обігнати цей відтік. До повномасштабного вторгнення у нас було менше тисячі патронів. 

А який розмір внесків?

Ми прописали п’ять рівнів членства зі внесками 5; 10; 30; 50 і 100 доларів на місяць. Середній чек — 10 доларів. Є невелика кількість людей, які платять 100 доларів на місяць. Ми підійшли до оформлення членства старанно, багато це обговорювали. Якщо ви зайдете на Patreon і почитаєте сторінки різних медіа, то побачите, що деякі українські медіа продумано підійшли до цього. А хтось написав, як відчіпне. Ми розуміли, що це наше майбутнє, тому постаралися. 

У всіх рівнів є певні переваги, які вони отримують. Наприклад, усі п’ять рівнів отримують від нас щотижневий репорт про те, чого з їхньою допомогою ми досягли цього тижня. І про цікаві тексти і новини, які вийшли в нас цього тижня, і про внутрішнє життя редакції. Це розсилка щоп’ятниці. Ми ще експериментуємо з перевагами, намагаємося зрозуміти, що людям цікаво. Наприклад, раз на два тижні ми робимо онлайн-захід у зумі, де хтось із редакції відповідає на питання читачів. Наприклад, один тиждень воєнний репортер Ілля Пономаренко розповідає, що відбувається на фронті. Це зараз найбільш жадана тема, вона завжди збирає найбільше людей. На останньому заході журналіст розповідав свої враження від поїздки в Ізюм та інші звільнені міста. На таких зустрічах є редактор, який виступає модератором. Люди ставлять запитання, потім ми викладаємо запис заходу в пості, який доступний лише для нашого ком’юніті. Нещодавно провели відкриту планірку, на яку запросили тих, хто робить найбільші внески. Це було обговорення тем та ідей, вийшло дуже цікаво. Їм було цікаво подивитися, як ми працюємо, і вони мали можливість сказати, що їх найбільше цікавить або яку тему, на їхню думку, ми недостатньо висвітлюємо. Представники спільноти — переважно іноземці.

А відомо, з яких країн ваші патрони?

— Patreon, на жаль, не дає такої інформації. Але ми можемо здогадуватись за іменами, приміром. На початку був відчутний відсоток наших. Після того, як прогриміла історія з Kyiv Post, багато хто з українців нас підтримав, особливо з журналістської спільноти. Багато імен із перших двох сотень, які приєдналися, вам відомі. А зараз понад 90% — іноземці.

Цих грошей вистачає, щоби стабільно платити зарплату?

— На початку, коли ми ще не знали, що взагалі з нами буде, ми звернулися по гранти й отримали декілька: два відносно великих від NED і EED (приблизно по 140 тисяч доларів), а також гранти від фонду «Відродження» та IMS. Ми цінуємо, що хтось на початку в нас повірив і дав ці гроші. Тому на перший рік виплата заробітної плати в нас переважно покривається цими грантами. На Patreon ми зараз збираємо 70 тисяч доларів на місяць (це сума брутто). І від цього платимо комісію і податок. Patreon на кілька місяців звільнив українців від комісії, але її вже повернули. По-моєму, зараз ми маємо найбільший Patreon в Україні. Раніше був фонд «Повернись живим», але їм закрили акаунт. Якийсь період ми були в десятці найбільших проєктів у Patreon у Європі. 

Також є фінансова подушка, яку ми зібрали завдяки нашому краудфандингу через GoFundMe. На самому початку, торік, ми провели невеличку кампанію. Ставили за мету запуск сайта і ще деякі витрати, хотіли зібрати 10 чи 15 тисяч фунтів. Мета була не дуже велика, але ми хотіли щось швидко успішно зробити. І побачили, що в нас є підтримка людей. А коли почалося вторгнення, ми продовжували цей збір. Ми поширили його в наших соцмережах. А в нас тоді був дуже сильний сплеск. Приміром, у понеділок перед вторгненням наш твітер мав 30 тисяч підписників, а за кілька днів після вторгнення вже був мільйон. І зараз у нас 2,2 мільйона. Це найбільший твітер медіа в Україні, думаю. Плюс, наприклад, у нашого журналіста Іллі Пономаренка понад 1,2 мільйона підписників у твітері. Ще в декількох по 200 тисяч і більше. Тобто в нас колективно велика платформа у твітері. Ми поширювали оголошення про збір грошей через соцмережі, які зростали. І з того часу на GoFundMe ми зібрали 1 мільйон 600 тисяч фунтів. З цієї суми ще платитимуться податки, але все одно це великі гроші. 

Мене тішить, що нас підтримали багато людей. Станом на 25 жовтня в нас більше 8000 патронів і 75 тисяч доларів брутто на місяць. А ці 1,6 мільйона фунтів (десь 1,8 мільйона доларів) на GoFundMe зібрані з 28 тисяч разових внесків.

Ми розглядаємо це як можливість досягти справжньої системи сталості. Ми не збираємось відмовлятися від диверсифікації доходів і будемо далі розвивати різні напрямки.

На що ви витрачаєте гроші, окрім заробітних плат?

— Більшість витрат — це зарплата. Приміщення в нас відносно дешеве, маємо скромний офіс. Є ще витрати на відрядження. Маркетингові витрати зростають. Також оплачуємо тренінги для команди. Потроху закупаємо техніку, почали робити відеоконтент: промацуємо, що ми хочемо робити в напрямку відео. 

У вас працюють українці й іноземці. Платите їм однакові заробітні плати?

— Так, між ними немає різниці. У нас такого немає, що якщо ти іноземець, то тобі платять більше. Я не досконало знаю український ринок медіа, але з того, що мені відомо, в нас заробітні плати вищі за середні.

Хто вам допомагав стати на ноги?

— Значна частина нашого успіху в тому, що ми запартнерилися з Jnomics. Jnomics — це медіаконсалтингова компанія, у якій двоє з трьох засновників раніше працювали в Kyiv Post: Дарина Шевченко і Якуб Парусинський. Ми близько спілкувалися, й у мене була до них повна довіра. Нам потрібна була допомога в адміністративних і комерційних питаннях, бо ми були просто групою журналістів. Комерційний відділ KyivPost не був із нами.

Jnomics належить частка нашої компанії. 40% у Jnomics, 60% у редакції. Якуб Парусинський став нашим фінансовим директором, а Дарина Шевченко директоркою. Потім до нас із Jnomics прийшов Захар Процюк, який став директором із розвитку. І вони брали на себе організаційну частину краудфандингової кампанії та інше.

Найважче було придумати назву. А до цього були прив’язані деякі подальші кроки: фандрейзингова кампанія тощо. І вони нас підганяли, щоб ми швидше це зробили. Для нас це було корисно. Саме це партнерство стало фактором нашого успіху. І мені дуже подобається те, як у нас все організовано. Ми, журналісти, любимо хаос, ми в ньому варимося, це наша стихія, а вони приносять структурність у нашу роботу. Не завжди все виходить, і війна внесла свої корективи в наші плани.  

Більше про те, як ми починали, можна дізнатися з нашого подкасту. Ми від початку робили подкаст про те, як створювали The Kyiv Independent. Це було як реаліті-шоу. Перший епізод про те, як розпадався Kyiv Post. У цьому епізоді є шматочок аудіозапису з тієї зустрічі в Kyiv Post, коли головний редактор Браян Боннер говорить команді, що всіх звільнено. Другий епізод — як ми придумуємо назву, третій — як ми прописуємо бізнес-процеси і так далі. Цей подкаст зберігається на нашій платформі і називається Media in Progress. Там багато наших реальних голосів. Був також епізод про те, що ми робили, коли почалося вторгнення. 

Яка юридична форма вашої компанії? 

— У нас є зареєстрована британська компанія, через яку визначений розподіл 40 на 60. Зараз у цій компанії є двоє засновників: Якуб Парусинський, який тримає 40% як представник Jnomics, і 60% – я як представниця редакції. Ми зараз у процесі створення системи, щоб люди з редакції реально мали свої частки. Наша мета — не допустити ситуації, яка виникла в Kyiv Post. Збалансувати контроль власників над компанією і забезпечити незалежність редакції.

Ми знаємо, що існуватимемо не лише в одній юрисдикції. У нас є українська громадська організація KI Media, засновниками якої є кілька людей, які стояли біля витоків The Kyiv Independent: Дарина Шевченко, Тома Істоміна, Анна Миронюк і Олексій Сорокін. Я була тоді в Чикаго і фізично не могла до них приєднатися, щоби підписати документи і стати співзасновницею. Перші кілька тижнів, як усе це почалося, я ще була в Америці, закінчувала навчання.

Розкажи про колектив: хто працює у вашій редакції? Чи пішов хтось служити в армію?

— Наш журналіст Артур Корнієнко, який спеціалізувався на темі культури, пішов у тероборону. Він був на передовій на Донбасі.

У нас трохи більше 30 людей, і це дуже молодий колектив. Більшості людей по 20 із чимось років. З іноземців у нас є француз, японка, американки, канадійки, поляк, нещодавно до нас приєднався австралієць. Двоє наших людей поки що лишаються в Європі, куди вони евакуювалися, і кілька новинарів працюють із Північної Америки. Це наша нічна зміна. 

Більшість цих людей — це та група, яка прийшла з Kyiv Post. Після гучного скандалу із закриттям Kyiv Post власник сказав, що ми можемо повернутися, крім головного редактора. Ми, звичайно, сказали: «Ні». Група, яка вирішила засновувати щось нове, складалася приблизно з 30 людей. Пару місяців усі працювали разом над запуском, потім кілька людей відкололися: хтось поїхав із країни, хтось хотів змінити кар’єру. Ще кільком людям ми вимушені були сказати: вибачте, ми не можемо собі вас дозволити. Наприклад, у Kyiv Post була велика фотослужба, ми не могли їх усіх лишити, у нас не було такої потреби і грошей. І ми мусили з ними попрощатися. Я нещодавно рахувала: в редакції The Kyiv Independent зараз 18 людей із команди Kyiv Post. 

Хто з відомих людей є вашими авторами? 

— До нас перейшли деякі автори з діаспори, які писали колонки в Kyiv Post. Вони підтримали нас. Наприклад, Євген Чолій, колишній президент Світового конгресу українців, пише нам колонки регулярно. У нас немає постійних блогерів чи колумністів. Іноді ми бачимо цікавий важливий текст в українських медіа і питаємо, чи можемо його перекласти. Як, приміром, колонку Андрія Загороднюка, де він пояснює певні речі про війну.  

Хто ваша аудиторія? З яких країн?

— До війни люди з України становили 20–25%, а зараз менше 10%. Такий розподіл аудиторії — 20% з України, 80% з-за кордону — був і в Kyiv Post. А тепер відсоток іноземців збільшився. Найбільша аудиторія — США й Канада, далі йде Західна Європа. Ми орієнтуємося на Північну Америку, і якщо робимо подію для спільноти, то ввечері, щоб американці могли потрапити. 

Крім твітера, які ще платформи в соцмережах розвиваєте?

— Нам цим ще працювати й працювати. Ми свій твітер розглядаємо як окрему платформу. Коли ми говоримо про охоплення чи скільки людей читають сайт, то знаємо, що багато людей просто читають наші новини у твітері або телеграмі. Ми маємо в інстаграмі 70 тисяч, у телеграмі — 53 тисячі. І в нас іще є лінкедін і фейсбук, але там невелике охоплення. Ми би хотіли почати розвивати тікток, весь час про це говоримо, але ніяк не почнемо. Треба знайти людину, в якої є на це час. Сайт ми запустили на початку грудня 2021 року. Станом на січень у нас була зовсім мала відвідуваність. У нас було більше патронів, ніж людей, які щодня нас читали. Потім у лютому показники почали рости, а рекорд був у березні. У січні було 14 тисяч юзерів на місяць, а в березні — 2,8 мільйона на місяць, потім цифри зменшились. І десь із липня ми переломили тренд, сильно постаралися, й у вересні вже знову був мільйон на сайті і три мільйони переглядів. І до цього ми ще додаємо два мільйони аудиторії у твітері.

У вас твітером і рештою соцмереж займається окрема людина?

— Ні, в нас немає жодного окремого есемемника. Редактори ставлять новини й пишуть пости. Затримок немає, нічого не відкладається. Тобто редактор, який чергує, ставить новину на сайт, і потім на всі платформи. Єдине, що інстаграм веде одна редакторка. 

Коли падала відвідуваність, падали і внески від патронів. Липень і серпень ми працювали, щоби це підняти. Зараз у нас більше патронів, ніж було на піку уваги в березні. І ми цим пишаємося. Це системна робота. Ми собі поставили завдання до кінця року залучити 10 тисяч патронів. 

Чи є у вас реклама?

— Ми працюємо з нативною рекламою. Є кілька проєктів з ІТ-компаніями. Поки що реклами небагато, але ми розвиваємо цей напрямок.

Сайт змінювався протягом року?

— Частково змінювався, і скоро зміниться ще. Взагалі це мав бути тимчасовий сайт, щоб якомога швидше запуститися. Його зробили на основі шаблону. І як виявилося, немає нічого постійнішого за тимчасове. Тому саме на цій версії сайта ми поки що й застрягли. Він змінювався, бо в кінці січня ми вирішили запустити стрічку новин. У Kyiv Post не було стрічки новин. Ми вирішили скомпілювати найкращий досвід українських і іноземних медіа. Довго це була лише агрегація, ми писали по три-чотири речення. Скоро здогадалися, що можемо постити ці ж новини у твітер і телеграм, і це стало запорукою успіху. Коли розпочалося вторгнення, в нас були швидкі новини. У Kyiv Post ми випускали кілька повільних текстів на день, це було зовсім інше. 

 Скільки матеріалів готуєте на день?

— У нас немає плану, скільки матеріалів має вийти. На день виходить від трьох текстів, а новин — у залежності від насиченості дня. Зараз так усе несеться, що я боюся притримувати тексти. Навіть якщо сьогодні це вже буде п’ятий текст, а на завтра нічого не заплановано, я боюсь відкладати його на завтра. Завтра може щось таке статися, що зміниться ситуація. Наприклад, у нас був текст із Запоріжжя, і ми думали його відкласти на ранок. Я сказала, що Запоріжжя так обстрілюють, що за ніч може трапитися що завгодно, і на ранок наш текст може бути вже нерелевантним. Ми не робимо планування, щоб вийшла щодня певна кількість текстів о певній годині. Я знаю, що це є в деяких медіа, може, ми до цього теж прийдемо. У нас зараз такий період, що ми пробуємо все, експериментуємо, і якщо щось сподобалося — лишаємо, не сподобалося — йдемо далі. 

Які тексти найкраще читають?

— Ми помітили, що читають найкраще навіть не про страждання, тортури, а про перемоги України. Навіть точніше — про те, як програє Росія. Причому це стосується і текстів про проблеми всередині Росії, їхні політичні розбірки тощо. Найуспішнішим за останні кілька місяців був текст Іллі Пономаренка про те, як Україна знищує російські склади боєприпасів. Або, наприклад, у нас є текст «Скільки насправді танків є в Росії»: його постійно хтось читає, в будь-який час принаймні кілька людей сидять на цій сторінці. Ми жартуємо, що люди думають, що це оновлюваний текст, і заходять перевірити, скільки танків лишилось. 

Ще в Kyiv Post я помітила, що тексти про зброю іноземна аудиторія читала дуже добре. Наприклад, іде 2019 рік, війна не в топі порядку денного, а Ілля Пономаренко приносить трохи «ботанський» текст про зброю, яку розробляє Україна. Його складно редагувати, складно читати, там є якісь малозрозумілі деталі, вузькопрофільні слова. І цей текст став абсолютним хітом.

 Хто ваші конкуренти?

— Ми можемо розглядати як конкурентів Kyiv Post, тому що вони далі працюють. І оскільки вони користуються відомим брендом, до створення якого ніхто з них не долучився, вони отримують трафік, але менший, ніж у нас. Сумно бачити, як люди не гидують приходити працювати в місце, з якого вигнали попередню команду за захист журналістських цінностей. Це штрейкбрехерство. 

Друкованої версії у Kyiv Post уже немає, і в них дуже мало оригінального контенту. Вони купили підписку AFP, і в них вся стрічка — це AFP. Вони користуються тим, що не всі читачі в курсі торішнього зашквару, і продовжують їх читати. Окремі чиновники іноді «забрідають» туди на інтерв’ю. Щоразу дивуюся, але що тут скажеш. 

Після початку вторгнення багато українських видань запустили англійські версії. Ми були найбільш схильні розглядати як конкурентів англомовну версію НВ. Вони запустили англійську версію до вторгнення. Kyiv Post закрився, вони відчули нішу, яка звільнилася, і спробували її зайняти. Ми тоді теж уже запустилися, але вони, мабуть, не вірили, що в нас щось вийде, і не поставилися до нас серйозно. Англомовну версію НВ роблять два «випускники» Kyiv Post, які працювали там до минулорічного скандалу. Я до них добре ставлюся, мені приємно було з ними працювати. Це здорова конкуренція, яка робить тебе кращою. Добре, коли вона є. Коли вони запустились, це мотивувало нас додатково.

Ще є досить успішна англійська версія «Української правди», у якої великий трафік. Мабуть, частково тому, що вони спираються на великий сайт. І я так розумію, що алгоритми гугла до них прихильні. До нас вони довго були зовсім неприхильні, бо ми — новий сайт, але зараз ситуація покращується, пошуковий трафік росте. В «УП» є багато україномовних новин, які вони перекладають. Наскільки я розумію, вони не створюють оригінальний контент англійською. Обсяг і розумно зроблена дистрибуція дають добрий результат.

Виходить, що в нас є два здорові конкуренти, яких ми любимо і яким бажаємо успіху, і один, на якого соромно дивитись. Інші англомовні версії українських сайтів менші за розміром і роблять лише перекладний контент, і зазвичай ми їх не розглядаємо як конкурентів. Але загалом у такий критичний момент що більше достовірної інформації з України англійською, то краще.

Що в найближчих планах?

— Глобально ми хочемо бути головним англомовним медіа регіону, а не лише України. Регіон — це від Центральної Європи до Центральної Азії. Ми хочемо розвиватися, охоплювати кілька країн. Ми вже пишемо про Білорусь, робимо тижневу тематичну розсилку. Щодо інших країн ми вивчаємо ситуацію. Ми точно не хочемо лишатися тільки українським медіа.

Ми хочемо розвивати нові формати. Робимо відео на ютубі, але й постимо в різні соцмережі. Не хочеться робити відео просто, щоб було, хочеться, щоб воно несло якусь цінність. Робимо відеоексплейнери. Наприклад, хороший у нас вийшов експлейнер про ядерний шантаж Росії із Запорізькою АЕС.  

Подкасти в нас є на різних платформах. Влітку виходив розмовний подкаст про війну «Чи закінчилася війна», 11 епізодів. Його робили троє розумних молодих дівчат, які вчаться на Заході, мають гарну англійську. Вони запрошували експертів і знаходили цікаві історії людей. Зараз є ще один подкаст Power Lines про Україну в контексті геополітики. Перший епізод — про те, що війна змінила у сприйнятті української ідентичності. Ми його робимо в партнерстві з британською подкаст-компанією Message Heard. Від нас — автори, а Message Heard роблять технічну частину й допомагають із дистрибуцією. Цей подкаст потрапив на першу сторінку, в рекомендації американського і британського Apple Podcasts. Ми хочемо розвивати цей напрям. 

Ми точно хочемо розвивати відділ розслідувань. У нас цим займається Анна Миронюк, вона керівниця відділу розслідувань, але відділ ще не заповнений, і ми шукаємо людей.

 

У нас вийшло розслідування про інтернаціональний легіон, про проблеми на рівні керівництва, які замовчуються. Легіонери скаржаться. Один із керівників легіону — поляк, який кілька років тому приїхав в Україну. В Польщі він у розшуку, був у банді, яка в дев’яності вбила міністра внутрішніх справ. В Україні теж є кілька справ за розбій, які поставили на паузу, коли він пішов воювати. Бо це, виявляється, так працює: судове розслідування ставиться на паузу, якщо людина йде воювати. Ця людина керує значною частиною інтернаціонального легіону. Це було дещо важко морально випускати, бо ми розуміємо наслідки і хто міг цим скористатися. 

Була якась офіційна реакція?

— Офіційно публічної реакції не було. Хіба що деякі пости на фейсбуку. Але реакції, яка мала би бути, що «ми розберемося, дякую, що написали», не було. І ця людина далі там служить.

Чи можна застосувати вашу історію успіху до інших українських медіа?

— Частково можна і треба. Легко подивитися на нас і сказати: в них вийшло тому, що в них іноземна аудиторія, яка має гроші. А в нашої немає — тому, мовляв, навіть не будемо придивлятися і пробувати. Це поганий підхід. Я вважаю, — і це не лише про роботу, і не лише про медіа, — що в будь-якої людини чи організації є чого повчитися. Думаю, що багато з того, яким був наш підхід до фандрейзингу, яким є наш підхід до підтримки наших патронів, можна застосувати в будь-якому медіа. Настільки системного підходу до цього я не бачила ні в кого в Україні. І я чула думку від представників деяких українських медіа зараз, що вони принципово не хочуть просити пожертви в українських громадян, бо жертвувати треба на армію. Я не погоджуюсь із таким підходом і вважаю це недалекоглядною позицією, тому що інформаційний фронт — теж фронт, і роль медіа в нашій боротьбі також важлива. Треба привчати українську аудиторію підтримувати якісні медіа. Досить успішно це почала робити «Українська правда», яка півтора чи два роки тому відкрила свій клуб. Менш успішні інші, але все ж почали. Я знаю, як люди, які просять пожертви в читачів, кілька років тому на конференціях, коли я розповідала, що в Kyiv Post першим у країні з’явився paywall, говорили, що українці ніколи не будуть платити за інформацію, і це утопічна ідея. На мене дивилися як на маленьку наївну дурочку. А тепер ці люди просять у своїх читачів пожертви, але якось не дуже старанно і вдало просять.

Хто ваш найщедріший патрон?

— У патронів є верхня планка — сто доларів. Мені здається, хтось із патронів колись запропонував створити додатковий шостий рівень, поставити максимально можливу суму, наприклад, сто тисяч доларів на місяць, і назвати цей рівень «олігарх». Олігарх, який не має впливу на медіа. Це жарт. В кампанії на GoFundMe найбільша пожертва була 50 тисяч фунтів. Вона була анонімна, але я через кілька місяців дізналася, хто це. Ця людина не хоче розголосу.

Ця людина з України?

— Ні, з Америки. Мені розповіли наближені до цього філантропа люди, з якими ми випадково перетнулися. Були й інші. Десь трохи більше місяця тому нас підтримала Маргарет Етвуд, яка написала «Оповідь служниці». Вона зробила пожертву й написала про це твіт: мовляв, вони молодці, підтримуйте їх. І це було приємно. Нас ще в березні рекомендував фонд Барака і Мішель Обами, які написали, як і кому в Україні допомогти.

Jnomics запустив на тій же платформі паралельну кампанію для допомоги іншим українським медіа, яка називається Keep Ukraine’s media going. Назбирали близько мільйона доларів на десять українських хороших медіа, між якими розподіляють ці гроші. Ми підтримували інформаційно цю кампанію на всіх наших платформах. Якщо я не помиляюсь, на цю кампанію жертвували принц Гаррі і Меган Маркл. 

На вашу думку, чи достатньо у світі інформації про Україну англійською, іспанською, французькою мовами?

— Я вважаю, що ні. Це величезна проблема. Південна Америка отримує багато російських наративів, а Африку ми програли давно і системно. Видно, наша влада це усвідомила й нещодавно відправила з візитом в Африку віцеспікера Олександра Корнієнка. 

Не плануєте робити контент іще якоюсь мовою?

— Ми про це думаємо. Просто не хочемо робити погано, наприклад, гугл-переклад іспанською мовою. Насправді і з англійською потрібно ще багато працювати. Один компонент нашої місії, як я це бачу, — боротися за справедливість того, як Україна представлена в закордонних англомовних медіа. Те, як навіть найповажніші західні медіа пишуть про Україну, викликає багато питань. Туди проникає багато російських наративів. Це було особливо помітно, коли нещодавно росіяни інсценували «референдуми». Ми пишемо про них як про фейкові, пояснюємо, що вони були незаконні, під примусом і з погрозами. Але найбільші західні медіа виходили із заголовками, що окуповані частини України голосували за те, щоб бути частиною Росії. По-моєму, так написав Reuters. Як людина, прочитавши цей заголовок, може зрозуміти, що це несправжній референдум? Це ж легітимізація беззаконня.

Ми писали редакційну колонку із закликом не говорити про війну в Україні, використовуючи мову пропаганди Росії. Ми навіть словник маленький написали. Ви знаєте, з якими заголовками виходили всі медіа вранці 24 лютого? Наш заголовок був «Путін почав війну проти України». Ніхто із західних медіа не написав «війна». Всі написали: Путін почав спеціальну воєнну операцію. У Reuters досі висить такий заголовок: «Путін авторизував спеціальну військову операцію в Україні». Не можна авторизувати щось, на що в тебе немає права. Навіть дивно, що ми маємо це пояснювати. Ми писали, що не існує ніякого українського конфлікту, а є війна Росії проти України, не існує війни Путіна проти України, а існує війна Росії проти України. Не існує спеціальної операції, а існує війна. Війна почалася не у 2022 році, а в 2014-му. Не існує ДНР і ЛНР, а є окупована Росією українська територія. Не існує сепаратистів, а є російські війська і російські проксі. Ще західні медіа часто називають колаборантів, поставлених Росією на окупованих територіях, владою. «Херсонський лідер щось там сказав» — а насправді мова про призначеного Росією колаборанта. За цим потрібно стежити. І ми намагаємося це робити.

Чи погоджуєтеся ви з тим, що марафон державного каналу іномовлення  «FreeДом» має траслюватися російською мовою?

— Я мало знаю про цей марафон, але сама ідея транслювати його російською мовою на закордон мені здається не дуже правильною. Мета з формою не сходяться. Якщо мета — давати українську версію подій для росіян тією мовою, яку вони розуміють, то, мабуть, у цьому є сенс. Але це показово, що більше зусиль вклали в російськомовне, ніж в англомовне іномовлення, яке є лише на ютубі. Мене завжди засмучувало, що в нас немає хорошого англомовного телеканалу. Раніше, хоч де я подорожувала і вмикала телевізор, весь час бачила Russia Today. А хотілося би так наштовхнутися на український канал англійською мовою, який був би в кожному готелі. Мені здається, що Україна повинна робити більше контенту англійською мовою. Тому що наш успіх, перемога більше залежать від того, що про нас думають і знають люди, які розмовляють англійською, іспанською чи французькою мовами, а не російською. Наше майбутнє на Заході.

Чи треба українським медіа відкривати свої іншомовні версії?

— Якщо це добре зробити, то це відкриває перспективи для монетизації. І через пожертви, і через фандрейзинг, і через дистрибуцію і партнерство тощо. З іншого боку, робити це добре — дорого. Мені здається, що багато медій, які роблять англійську версію, неправильно оцінюють складність цього завдання. Мене трохи дивує, що ніхто з тих, хто робить англійську версію, не запитав у мене поради. Не лише в мене, а ні в кого з нашого колективу, хто багато років займається англомовною журналістикою в Україні. Я займаюся цим більше десяти років. Коли в Kyiv Post минулого року я експериментувала й намагалася запустити щось схоже на стрічку новин, задовбувала своїх друзів з українських медіа, які працювали зі швидкими новинами, розпитувала їх і намагалася зрозуміти, як це працює. Бо я з цим не працювала. І мені здається нормальним запитати в колег пораду, щоб не робити помилок. Може, колеги бачать у нас конкурентів, тому не питають порад. Але я би з радістю поділилася досвідом, якби мене хтось запитав.

Я лише за те, щоб англомовних медіа про Україну ставало більше. Як я казала, здорова конкуренція стимулює працювати краще. Інша справа, що це складно робити. Це не переклад текстів. Це «не робимо те саме, але англійською». Мені здається, що ті медіа, які швидко почали це робити, щоби просто почати, так само швидко закриють англомовні версії. А ті, які почали з розумним підходом, сподіваюся, будуть розвиватися, і це буде на користь загальній справі — інформування світу про Україну.

 

Звідки ви берете інформацію про українські події?

— Це мікс джерел. Ми моніторимо декілька головних новинних сайтів і багато телеграм-каналів офіційних осіб. Намагаємось обережно це фільтрувати. Мене завжди запитують: як ви можете бути впевнені в тому, що те, що розповідає українська влада, це правда? Я відповідаю: ми не можемо, це війна. І якщо хтось з офіційних осіб каже, що щось трапилося на передовій на півдні, ми не можемо піти й перевірити, тому що нас або не пустять, або вб’ють. І втрачати по журналісту на день, щоби перевірити всю інформацію на власні очі, ми не можемо. Ми можемо бути максимально прозорими і чесними з читачем. Ми не кажемо: «Це те, що сталося». Ми кажемо: «Це те, що каже українська влада».

І ми намагаємося включати здоровий глузд. Наприклад, остання історія про коробку з золотими зубами. Я сказала нашим не поширювати цю інформацію. Мій інстинкт підказав, що тут щось не так. По-перше, це підозріло пряма паралель із концтабором. По-друге, якщо ці коронки чогось варті, то чому їх не забрали? Вони крадуть пральні машинки, а коробочку із золотом не забрали? Це дивно, правда? І справді, за два дні німецькі журналісти знайшли місцевого дантиста, який сказав, що це коробка з його кабінету.

Яке ставлення у вашій редакції до журналістських стандартів? Ви в курсі, що є Кодекс етики українського журналіста?

— Ми працюємо за стандартами, які ми для себе визначаємо. Ми хочемо правдиво і чесно інформувати читача, ставити його інтереси вище за все і не допускати прямого чи опосередкованого впливу на редакційний процес.  Всі інші правила існують, щоб підтримувати ці три правила.

Фото з архіву редакції

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3717
Читайте також
21.09.2023 09:00
Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
2 085
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду