Моніторинг дотримання журналістських стандартів у підсумкових інформаційно-аналітичних телетижневиках 12 липня.

12 липня - останній робочий день інформаційно-аналітичних тижневиків у сезоні 2008/2009. Незважаючи на те, що політичне життя держави ще не зовсім ущухло, конвульсії Верховної Ради продовжуються, а Віктора Лозинського так і не знайшли, ведучі підсумкових програм попрощались із телеглядачами до наступного сезону. Деяких із них ми вже не побачимо у звичних студіях: ведуча програми «Час. Підсумки» Лідія Таран разом із редактором Юлією Жмакіною перейшли на «1+1» (кандидатура нового ведучого на 5-му поки що не затверджена), а в «ТСН. Тиждень» замість Олексія Ліхмана, за непідтвердженою поки що інформацією, може повернутись Алла Мазур. «Подробиці тижня» та «События недели» пішли у відпустку ще раніше - вихід програм 5 липня був останнім у сезоні. Решта програм для ефіру 12-го липня обрали три головні політичні теми: Лозинський, продовження «роботи» Верховної Ради (а також підсумки сесії, що ніяк не може завершитись) та бійка у Партії регіонів.

Лозинський

У попередньому огляді ваш автор нарікав на журналістів, які не переймаються питанням «Де Лозинський?». І ось - перейнялися. Цього разу шукали втікача всі, кому не ліньки. На «пошуки» депутата відправився й «ТСН. Тиждень» телеканалу «1+1»:

«В Україні це був іще один тиждень змарнований у пошуках екс-депутата, якого підозрюють у полюванні на людину, і, водночас, тиждень, який довів: у справі про вбивство кіровоградського селянина Валерія Олійника забагато спекуляцій і політичного розрахунку. Є в ній знищена за незрозумілих обставин людська доля і троє підозрюваних, двоє з яких уже за гратами. Досі немає головного - відчуття того, що політбомонд живе за тими ж законами, що і ми з вами. За підозрою у вбивстві будь-хто з пересічних громадян негайно отримав би щонайменше місце у СІЗО. Вже екс-депутат Віктор Лозинський отримав шанс не відповідати за скоєне, а зникнути, бо його безупинно шукають увесь тиждень міліція, СБУ, прокуратура та особисто президент. Його шукають в Україні, бо офіційних даних, що він перетнув кордон, немає. Уся міць правоохоронців кинута на ці пошуки, та результати доволі скромні. Шукають у столиці, де він може таїтися по квартирах своїх знайомих, і на Кіровоградщині, де він покинув напризволяще чималеньке господарство. І там є, де сховатись, вважає Жан Новосельцев, який теж на цьому тижні шукав Лозинського».

Виділені уривки виглядають як чистий агітпроп, якщо не вбачати в них дуже добре прихованої іронії. Яка цього разу явно недоречна. Адже навіть у матеріалах інших телеканалів бачимо розгублені обличчя правоохоронців і дуже небагато доказів того, що хтось насправді когось шукає. Приміром, у репортажі телеканалу СТБ 14 липня було продемонстровано дошки оголошень «Їх розшукує міліція», де портрети Лозинського відсутні, а представниця Печерського райвідділу міліції заявила, що міліція «не отримувала орієнтування» на зниклого екс-депутата.

А ось сюжет Жана Новосельцева містить блазнювання на межі блюзнірства:

«Дев'ять влучних пострілів сколихнули Голованівський район - поблизу лісу чиновники вполювали місцевого збирача пляшок. Віктора Олійника ховали без ноги - начебто кістку перебило дробом» - так починається матеріал. І вже до цих двох речень є декілька запитань.

По-перше, «влучність» пострілів та названа їх кількість - журналістська вигадка. По-друге, стверджувати, що чиновники вполювали Олійника не дозволяє презумпція невинуватості, не кажучи вже про те, що народний депутат України - не чиновник. По-третє, навіщо примножувати «версії» та «гіпотези», повідомляючи, що кістку «НАЧЕБТО перебило дробом», якщо цю інформацію можна перевірити в судмедекспертів?

Далі Жан Новосельцев вчинив абсолютно неетично, підверставши під сказане вище синхрон Лозинського: «Я вас запевняю: якщо в подальшому така ситуація повториться, я поступлю точно так же». Адже Лозинський говорив (можливо, брешучи) про зовсім інше - за його версією, неправдивість якої може встановити лише суд, він та його товариші не вбивали Олійника, а знешкоджували озброєну людину. У версії ж Новосельцева слова екс-депутата виглядають як зізнання у вбивстві.

Далі журналіст синхронами Президента ілюструє ситуацію в Генеральній прокуратурі, яку глава держави звинуватив у неефективних пошуках Лозинського. За логікою збалансованого журналістського матеріалу, на звинувачення на зразок «Вас поклали на лопатки. Ви - слабаки. Виграє жулік» мала би пролунати відповідь представників Генпрокуратури, проте її немає.

Однак далі знаходимо в матеріалі Новосельцева дещо цінне: він вирушив до Голованівська, який за останній місяць став меккою для київських знімальних груп, і почув від охоронців маєтку екс-депутата, що Лозинський був там до 1-го липня, а потім поїхав. Представник СБУ повідомив журналісту, що Лозинського «бачили на ставку, в населеному пункті», отже, є надія, що розшукуваний ховається десь на Кіровоградщині, де володіє значною частиною земель Голованівського району. Далі журналіст вирушив до мисливських угідь Лозинського і дозволив глядачам на власні очі побачити ті місця, про які вони так багато чули останнім часом. Проте завершується сюжет такою ж неетичною маніпуляцію, якою й починався:

«РЕПОРТАЖ: Утікач Лозинський може знайти підтримку серед депутатів - під прикриттям мандатів жити в когось на задньому дворі. За власне майно екс-парламентар переймається не надто. Господар і почет зникли, утім у ліси Лозінського селяни і досі бояться заходити - не те, щоби кабанів забагато, наче відлунням доносяться слова іще не пійманого підозрюваного у вбивстві.

СИНХРОН: Віктор ЛОЗИНСЬКИЙ, колишній народний депутат: "...Така ситуація повториться, я поступлю точно так же... точно так же... точно так же..."»

В цьому випадку журналіст не лише вирвав синхрон Лозинського з контексту та застосував його із зовсім іншим сенсом, ніж той, що вкладав у нього депутат. Він ще й спотворив його за допомогою технічних засобів. Чи виправдовує важлива й ексклюзивна інформація, яку добув на Кіровоградщині Жан Новосельцев, подібні вибрики на межі фолу? Навряд. Сюжет був би нічим не гірший без цього хуліганства.

Як і Жан Новосельцев, до Голованівська з'їздив кореспондент 5-го каналу Азад Сафаров. Свою останню програму, як і більшість попередніх, ведуча «Часу. Підсумків» Лідія Таран розпочала із важкозрозумілих метафор:

«Парламентарі цього тижня знову були в режимі "Стенд-бай". Тобто не працювали. Тільки їхній колишній колега мав роботу, він ховався. "Ну, а хто не сховався, я не винен". Таку фразу у грі в "Піжмурки" каже той, хто збирається шукати інших гравців. Він сам стоїть із заплющеними очима і починає зворотній відлік - 10, 9, 8... Таким чином дає час для того, щоби учасники гри встигли сховатися. Приблизно так само вчинила й українська влада. Вона не кілька секунд, а кілька днів голосно і довго попереджала, що ось-ось таки збереться і як зніме з Лозинського недоторканість. Так, ніби сам Лозинський мав сидіти в сесійній залі і чекати, коли по нього прийдуть. Тепер силовики кивають один на одного. Кажуть, що винні депутати зі своєю недоторканістю. А СБУ каже, що Генпрокуратура і вказівок на пошуки не давала, а президент Ющенко свариться на Генпрокуратуру, що, мовляв, дозволила цьому, "жуліку, цитата, втекти". Так, в принципі виходить, що ніхто й не винен. Ніхто не заважав зникати. Стежити за Лозинським раніше не можна було, бо депутат ще був недоторканим, заявив чільник МВС, а це означало б порушувати закон. А як же тоді, наприклад, бути з інформацією цього тижня. Слідча комісія Верховної Ради повідомила, що за вказівкою слідчого Генпрокуратури у справі про отруєння Ющенка Галини Климович прослуховувалися телефони прем'єра Тимошенко, глави Секретаріату президента Ульянченко і кількох депутатів. Робилося це, буцімто, без жодної санкції суду. Виходить, якщо дуже треба то все-таки можна, навіть порушуючи закон. І ще одне суттєве питання. Бентежить, чому досі ніхто із силових відомств не звернувся до Інтерпола і не оголосив Лозинського в міжнародний розшук. Азад Сафаров теж зробив те, чого не зробили, наприклад, в міліції. Він сам роздрукував оголошення, які розклеював під час власних пошуків. Почавши, власне, з початку маєтку Лозинського».

Відзначимо, що для Лідії те, що відбулося 3-го липня у Верховній Раді, залишається «позбавленням недоторканності». Проте у підводці є важливий меседж - Лозинського не шукають так, як слід. Поїздка знімальної групи 5-го до Голованівська принесла приблизно такі ж результати, що й вояж Жана Новосельцева з «1+1», проте розповідають про зникнення Лозинського тут багатослівніше: «Була недоторканість - була людина, не стало недоторканості - не стало й самої людини. Тільки но народні обранці виключили Віктора Лозинського із своїх лав, як останній крізь землю провалився. Тепер міркують. Сам просив зняти із себе недоторканість, мовляв, щоб правоохоронцям ніщо не заважало неупереджено розслідувати справу про вбивство Валерія Олійника. Потім зникає». Тут так і проситься запитання - чому так сталося? Хто допоміг Лозинському зникнути? Чи не було попередньої домовленості - безпека в обмін на мандат? Журналісти ставлять ці запитання, але - вустами Віктора Ющенка в Генпрокуратурі:

«Президент на засіданні колегії прокуратури емоцій не стримує. Як це, мовляв, головного підозрюваного у справі про вбивство людини прогавили.

СИНХРОН: Віктор ЮЩЕНКО, президент України: "Чому так організовано слідство? Чому політики і певні покровителі, "мами" і "папи" дозволили цьому жуліку Лозинську, вбивці втекти?"

РЕПОРТАЖ: Силовики від закидів відхрещуються. Мовляв, на той час, коли можна було б затримати Лозинського, у нього, ще була депутатська недоторканість». Далі автор сюжету наводить синхрони політиків із Партії регіонів та БЮТ - відповіді на запитання, де зараз може бути Лозинський, і чи може бути правдою те, що заявив Юрій Луценко: мовляв, бютівець переховується в помешканні когось із народних депутатів. Але найбільше вражає закінчення сюжету:

«Чи знайдуть головного фігуранта скандального вбивства - ніхто не береться сказати  (щось схоже на славнозвісне «час покаже»). До версій міністра та депутатів про місця перебування Віктора Лозинського на цьому тижні додалися ще два. ЗА даними одного із Інтернет-сайтів (якого? Це був «Оглядач», але чому його не названо?), екс-депутат наразі перебуває у своєму Київському помешканні на вулиці Пушкінській (перевірили?). Саме там, мовляв, бачили машину втікача. За даними ж "5-го каналу" (чиїми саме? Яке джерело?) Лозинський переселився у село Добре на Кіровоградщині, що в 40-ка кілометрах від його рідного містечка. Про це журналістам, на умовах анонімності повідомив один з колишніх чиновників Голованівського району». Чому знімальна група, з'їздивши до Голованівська і отримавши таку інформацію, не рушила до села Добре і не пошукала Лозинського там? Який сенс тоді в цих картинних «пошуках» депутата, і чи є сенс розголошувати неперевірену інформацію із посиланням на анонімні джерела, яка, цілком імовірно, скеровує правоохоронців хибним слідом?

У «Фактах тижня з Оксаною Соколовою» до теми Лозинського цього разу не звертались.

Бійка Шуфрича з Льовочкіним

Історія про те, як 8 липня після засідання фракції Партії регіонів народний депутат України Нестор Шуфрич ударив в обличчя свого однопартійця Сергія Льовочкіна, цікава виключно як ілюстрація загострення у середовищі «регіоналів» боротьби за «доступ до тіла» - фінансових потоків під час виборчої кампанії, а потім і посад - у разі, якщо Віктор Янукович буде обраний Президентом. Сам по собі факт «чоловічої» розбірки між двома політиками в Україні нікого здивувати не може, адже за останні кілька років подібних історій було чимало, і в значній частині «скандальних» історій брав участь саме Шуфрич. Те, з яким ентузіазмом поширювали цю новину засоби масової інформації, що належать Рінату Ахметову (а вони не публікують нічого, що може нашкодити Партії регіонів), принаймні в одного з «кланів» ПР був намір використати бійку з політтехнологічною метою. Та все це не стримало телеканал «1+1» від розлогого сюжету, в якому журналіст Максим Сухенко багатослівно описує бійку та наводить подібні приклади з новітньої історії України: «Ця бійка - нова сторінка в парламентському рукоприкладстві. Після Гелетея та Рудьковського Шуфрич добрався до однопартійця. Уперше депутат побив свого. Зазвичай злість зривають на колегах з інших команд. Приміром, Луценко з Черновецьким. Цього разу відомому та впливовому "регіоналам" таки доведеться зустрітися з міліцією. Медики, до яких звертався Льовочкін, згідно з буквою закону, повідомили про це правоохоронцям. Печерський райвідділ взявся за дослідчу перевірку інциденту». Ну, щодо «дослідчої перевірки» можна не сильно переживати - Шуфричеві нічого не загрожує, як не загрожувало в жодному з попередніх випадків, коли він бив колег. Аналізувати сюжет Максима Сухенка немає сенсу, оскільки в ньому є все, крім аналізу справжніх причин бійки. Замість оголити глибинний конфлікт у найпотужнішій політичній силі, як це зробила, до речі, «Українська правда», яка перша повідомила про інцидент, та проаналізувати можливі наслідки цього конфлікту для Партії регіонів, «1+1», навпаки, напускає туману, розводячи балаканину про те, що, мовляв, побились двоє народних депутатів, а їм битися наче й не дуже пристойно, але ж в Україні політики постійно б'ються, і так далі.

Ситуація у ВР

Сюжети про неспроможність Верховної Ради ні працювати, ні розійтися на канікули підготували «1+1» та ICTV. Ця досить типова для українського парламентаризму ситуація ховає велику спокусу для журналістів, спонукаючи їх до порожніх інфотейнментних констатацій - від «депутатам дуже хочеться попрацювати» до «депутати дуже хочуть на курорт». Правильним журналістським ходом у висвітленні цієї теми, либонь, слід вважати пошук «кому вигідно»: чому раптом депутати затялися? Чи йдеться про звичайне використання парламентської трибуни як піар-майданчика напередодні президентських виборів? Однак тележурналісти традиційно вважають, що глядачеві не потрібна відповідь на запитання «чому?», він лише чекає якомога детальнішого і «смішнішого» (в лапках, бо беззуба іронія нашого телебачення на адресу можновладців  уже давно набила оскому й нікого не розважає) викладу подій тижня у Верховній Раді - хто і як блокував, як пояснюють свої дії «спікери» політичних сил тощо. Адже матеріалу для розважальних сюжетів тут хоч греблю гати:

«Головний герой нинішньої сесії - парламентський стілець. Першого ж дня ним підперли двері президії. Після зимових канікул парламентарі взялися за старе - блокувати і вимагати. Спершу зазіхнули на Тимошенко та її уряд. За інерцією під гарячу руку опозиції потрапили всі», - розповіли на «1+1». Якщо вчитатись у ці рядки, стає страшно. Що таке взагалі «парламентський стілець»? Таке враження, що журналістові Ігорю Бондаренку, який намагався підбити підсумки парламентської сесії 2009 року, не було чим забити хронометраж сюжету. Погляньмо на запропонований ним «аналіз»:

«Тимошенко всиділа - забракло 23-х голосів. Частина комуністів та "нашоукраїнців" заколотників-"регіоналів" не підтримала. Проте, якщо не ламається одразу весь віник - ламають по лозині. Першим зламався фінансист Пинзеник - не витримав економічної політики уряду. Міністра закордонних справ Огризка звільнили після начебто програної у Європейському суді економічної зони довкола острова Зміїний. Міністра оборони Єханурова звинуватили у корупції. "Транспортник" Вінський образився на прем'єрку. Депутати образу задовольнили. А комуністи взялися за гаранта».

Хто «зламав» Пинзеника? Адже він сам подав у відставку, тож вважати його жертвою опозиції не можна. І чи не занадто поверховим та однобоким є виклад причин відставки міністра?  Зате не бракує в цьому сумбурному сюжеті картин блокування Верховної Ради за допомогою меблів та людських тіл, нарізки різноманітних вирваних із контексту синхронів, які мають ілюструвати в тисячний раз набридлий глядачам трюїзм: «Верховна Рада - бардак».

Натомість Володимир Соколов у «Фактах тижня» зробив предметніший сюжет, проаналізувавши коротко події тижня у ВР і зробивши наголос на тому, чи будуть у Президента підстави розпустити Верховну Раду, якщо її надалі блокуватимуть. Далі у студії Оксана Соколова розмовляла із Головою Верховної Ради Володимиром Литвином, який підбив підсумки сесії інформативніше, ніж вінегрет із депутатських синхронів на «1+1». Пані Соколова ставила Литвинові предметні і зовсім не піарні запитання, від початку наголосивши на певній його непослідовності - від примирювальної риторики Володимир Михайлович перейшов до значно різкішої, вимагаючи дострокових виборів Верховної Ради.

Інші теми, висвітлені в інформаційно-аналітичних підсумкових програмах:

Місія МВФ обіцяє Україні третій транш кредиту - «1+1», 5 канал

Наслідки візиту Обами до Росії для України - «1+1»

Похорон Майкла Джексона - «1+1», ICTV

Експерименти над людьми в луганській онколікарні - «1+1», 5 канал

Масові отруєння на заході України - «1+1», 5 канал

За кого співатимуть українські виконавці під час виборчої кампанії - «1+1»

Рада міністрів Криму займається звільненням доступу відпочивальників до моря - ICTV ( цією темою почалися «Факти тижня»)

Спекуляції на ринку нерухомості - ICTV

День народження Анатолія Москаленка та створення фонду його імені - ICTV

Боротьба з гральним бізнесом після його законодавчої заборони - 5 канал

«Евгений Киселёв. Наверху»

Євген Кисельов розпочинає програму з загального аналізу політичної ситуації з перспективою на президентські вибори. Після чого переходить до теми бійки Шуфрича з Льовочкіним, яка несподівано зацікавила автора аж настільки, щоб присвятити їй розлогий сюжет у рубриці «Скандал». Автор сюжету, Наталія Пісня, пішла второваним шляхом своїх колег: «Парламентские бои без правил для украинцев - привычная история. Депутаты порой картинно, как в индийском кино, рвутся к друг другу, отрывают пуговицы и принимают боксерские стойки» і так далі. Екскурс у «бойову» біографію Нестора Шуфрича, довгий перелік пам'ятних конфліктів у Верховній Раді, записний коментатор подібних сюжетів - психолог-шоумен Вадим Колесников, якого так люблять українські журналісти. Ваш автор сподівався прихованого глибокого змісту сюжету до самого кінця, проте, на жаль, матеріал виявився лише стотисячною констатацією нездоровості нашого політикуму. «Сломанные двери, выведенная из строя система голосования "Рада" - подобным образом депутаты разминаются уже не в первый раз. Платят за пострадавшее в боях госимущество тоже не они. Оторванные пуговицы и латки пиджаков, разбитые носы своих коллег парламентариев не смущают. К уголовной ответственности за драки в законодательном собрании никого никогда не привлекали. Для этого нужно согласие депутатского корпуса. Его Верховная Рада не даст. Ведь тогда сессионные заседания станут окончательно скучными», - завершує свій сюжет Наталія Пісня. Цікаво, що в самому кінці програми пан Кисельов сказав-таки: «курьезный эпизод с дракой Нестора Шуфрича и Сергея Левочкина напомнил нам о серьезной проблеме внутрипартийной борьбы между различными группировками внутри Партии Регионов». Тож чи не логічніше було спробувати розібратись у процесах, про які говорить ведучий?

Далі в студії «Наверху» - Володимир Литвин, якого глядачі в цей день уже бачили в студії «Фактів тижня». Привід той самий - спікер у момент чергового загострення політичної кризи раптом почав закликати до дострокових виборів і «перезавантаження» політичної системи. Євген Кисельов почав розмову приблизно з тих самих запитань, що ставила й Оксана Соколова, але вже незабаром упіймав спікера на нелогічності:

«Владимир Литвин, спикер Верховной Рады Украины: Правильно. Как оценивать то, что происходит в стране, почему это происходит, кто несет ответственность. Я убежден, все несут ответственность. И главное, есть ли возможность наладить нормальные взаимоотношения, нормальную работу. Если нет, нужно признать банкротство, полное и бесповоротное, а если банкротство, тогда нужно, наверное, осуществить перезагрузку.

Евгений Киселев, ведущий: При банкротстве ликвидационная комиссия назначается, внешний управляющий.

Владимир Литвин, спикер Верховной Рады Украины: Народ, народ будет ликвидационной комиссией».

Далі ведучому вдається «видоїти» із співрозмовника цікаве пояснення того, що відбувається зараз у Верховній Раді: на думку Литвина, йдеться не про намагання пропіаритись за рахунок продовження роботи парламенту, а навпаки - перешкоджання іншим вести пропаганду з трибуни ВР:

«...сегодня взята на вооружение тактика, которая исповедовалась в 2004 году во время президентской кампании - заблокировать Верховную Раду, чтобы слишком много не говорили. Потому что понятно, это трибуна, это будет предвыборная трибуна, вот заблокировать эту трибуну.

Евгений Киселев, ведущий: Только для того, чтобы эта трибуна не работала.

Владимир Литвин, спикер Верховной Рады Украины: Не работала.

Евгений Киселев, ведущий: Чтобы не звучали с нее публичные речи, да?

Владимир Литвин, спикер Верховной Рады Украины: Другого объяснения абсолютно нет».

І нарешті Євген Кисельов демонструє справжній клас, обережно вивівши співрозмовника на зізнання в тому, що його публічна пропозиція провести «спеціальне засідання» Верховної Ради за участю всіх гілок влади - не більше ніж піар:

«Евгений Киселев, ведущий: Владимир Михайлович, вот что будет, если Ваш призыв останется в туне, если не состоится это заседание?

Владимир Литвин, спикер Верховной Рады Украины: Я могу сразу Вас успокоить, что оно не состоится. И я не настолько наивный, чтобы понимать, что сразу выстроятся и дружными рядами придут на это заседание {...}

И отсюда моя вторая часть предложения: если противоречия настолько глубоки, антагонизм на межличностном уровне настолько большой, что не могут разговаривать, то совершенно очевидно, что при таком подходе нельзя отправлять государственную власть. Тогда нужно, наверное, принять политическое решение, политическое решение об одновременных досрочных выборах и Президента, и Верховной Рады Украины. Я подчеркиваю, это крайний путь».

Далі в програмі «Наверху» - сюжет Станіслава Фещенка, що підбиває підсумки 4-ї сесії Верховної Ради 6-го скликання. Кореспондент ТВі обирає хронологічний принцип, називаючи головні віхи сесії та ілюструючи їх синхронами політиків.  Друга частина сюжету дещо переобтяжена авторським текстом і контрастує з першою, насиченою синхронами. Проте в цілому тема в сюжеті розкрита, чого не можна сказати про аналогічну спробу «1+1».

Після другої частини розмови з Володимиром Литвином Євген Кисельов переходить до аналізу наслідків візиту президента Сполучених Штатів Америки Барака Обами до Росії. Цю саму тему намагався висвітлити кореспондент «1+1» Олександр Моторний, проте його матеріал навряд чи можна вважати серйозним аналізом того, що відбулось у Росії і того, які наслідки візит Обами може мати для України. Зазначмо, що журналіст «1+1» наголошує на великій імовірності того, що Україну «розміняють» у грі між США та Росією. Тим часом як Кисельов заперечує всім, хто вбачає у заяві Обами щодо України «реверанс» у бік Кремля:

«Барак Обама, Президент США: Государственный суверенитет должен быть краеугольным камнем международного порядка. Точно также, как все страны должны иметь право выбирать своих руководителей, государства должны иметь право на защиту границ, а также на свою собственную внешнюю политику. Это справедливо как для России, так и для Соединенных Штатов. Любая система, которая отступает соблюдения этих прав, приводит к анархии. Вот почему этот принцип должен распространяться на все страны, включая Грузию и Украину. Америка никогда не будет навязывать меры безопасности другой стране. К примеру, любая страна может стать членом такой организации, как НАТО, если за это выступит большинство ее населения, если в ней будут  проведены необходимые реформы, и если она будет в состоянии вносить свой вклад в миссию Альянса. И позвольте мне подчеркнуть, НАТО должно стремиться к сотрудничеству с Россией, а не к конфронтации.

Рубрика "Цитата": Этот абзац из программной речи американского Президента, все, что он публично сказал об Украине во время своего визита в Россию. Прокремлевские политологи и журналисты почему-то решили, что в этих словах Президента Обамы читается реверанс в сторону российской власти, будто Обама, признавшись в том, что ни Грузию, ни Украину силком в НАТО тянуть не будут, от ближайших соседей России отмежевался. Подобную версию высказали и некоторые западные аналитики, отличающиеся нескрывающимися симпатиями к режиму Путина-Медведева. Впрочем, чудесами интерпретации ни Кремль, ни его внештатные консультанты удивить уже не могут. Важно то, что это непонимание по одному лишь пункту Украина-Грузия демонстрирует общее непонимание итогов визита Обамы в Москву. Визит этот в России уже окрестили историческим, дали ему самые разные оценки, но о главном так и не сказали. Барака Обаму в Москве воспринимали, как неисправимого романтика, говоруна, политического удачника. Самым наглядным доказательством такого отношения к новому лидеру США прием, организованным Обаме Путиным в его резиденции в Новоогореве. Ряженный официант в самоварах, раздувавший сапогом самовар, нарочито национальная еда. Не хватало только цыган, которые спели бы песню Обаме. Под икру, оладьи, кисель и мороженное из домашней сметаны Путин, как рассказывают свидетели двухчасового завтрака в стиле "русская клюква", поговорил с Президентом США о жизни, никакой конкретики. Отсутствие внятных выводов, что же получила Россия от визита главы Белого дома, это и есть главный вывод. Что получили штаты - собственно, почти всего, что хотели. Договорились, что важнее всего, об американском транзите в Афганистан через территорию России, о заключении нового договора о сокращении СНВ и даже о снятии эмбарго на поставки американского мяса в Россию. Чего хотела Россия - отказа от развертывания ПРО в Восточной Европе. Уже после того, как американский лидер улетел из Москвы, Белый дом дал понять, не ждите. Признание правоты Кремля в отношении Грузии Обама открыто заявил, США с Россией в этом вопросе не согласны, и наконец отмежевание от Украины, и этого не произошло. За визитом Обамы внимательно следили в Киеве. Ждали, ну, когда же он скажет, покритикует, разменяет столь любимую в прошлом администрацию Украину на пресловутую перезагрузку отношений. Можно быть спокойным. Обама, которого российские власти решили встретить, как диковинного интуриста, доказал, что никакой он не очарованный романтик, готовый ради эфемерных целей занять соглашательскую позицию. Оказалось, что новый Президент США вполне сочетает в себе качества жесткого прагматика и политика, для которого традиционные американские ценности и личные убеждения не могут быть предметом банального торга».

Далі в рубриці «Дзеркало» Євген Кисельов демонструє глядачам сюжет Reuters, присвячений Арсенію Яценюку. У рубриці «Знаки» Сакен Аймурзаєв розставляє політикам «плюси» і «мінуси». «Плюс» отримав Віктор Медведчук, який виграв суд у Президента щодо «натовського» референдуму; відповідальні за проведення в Україні чемпіонату Європи з футболу в 2012 році; народний депутат Андрій Портнов, який зумів викрити інтриги, що ведуться проти нього колегами з Блоку Юлії Тимошенко, та нейтралізувати їх за допомогою «зливу»; «мінус» - Віктор Ющенко, який не може забезпечити пристойного утримання для зовнішньополітичного представництва України; Юрій Луценко, який дозволив собі ксенофобський жарт у телеефірі; Дмитро Табачник, який зізнався, що в 1994 році брехав журналістам про результати президентських виборів. Насамкінець ведучий аналізує внутрішню боротьбу у таборі Юлії Тимошенко та її можливі наслідки.

Резюме

Підсумкові програми телеканалів «Інтер» та ТРК «Україна» вже відправились на літні канікули. «1+1» та 5 канал присвятили сюжети пошукам зниклого екс-нардепа Віктора Лозинського, підозрюваного у вбивстві. При цьому кореспондент «1+1» Жан Новосельцев у своєму сюжеті явно відступив від етичних норм і професійних стандартів інформаційної журналістики, вирвавши синхрон Лозинського з контексту і навіть спотворивши його за допомогою технічних засобів. Увагу «1+1» та ТВі привернув конфлікт народних депутатів Нестора Шуфрича та Сергія Льовочкіна. Ці ж канали проаналізували наслідки візиту Барака Обами до Росії, проте справжній глибокий аналіз продемонстрував лише ТВі. У студіях ICTV та ТВі гостем був голова Верховної Ради України Володимир Литвин, який привернув увагу ЗМІ своїми несподівано різкими заявами щодо необхідності «перезавантаження» влади в Україні.

Моніторинг здійснюється в рамках проекту громадської організації Internews Network «У-Медіа» «Моніторинг дотримання журналістських стандартів та підвищення медіаграмотності широкого кола українських громадян», який «Детектор медіа» реалізовує спільно з Інститутом масової інформації. Цитати подаються за «Оглядом телеефіру».

Фото - pravda.com.ua

Моніторинг здійснено в рамках проекту громадської організації Internews Network «У-Медіа» «Моніторинг дотримання журналістських стандартів та підвищення медіаграмотності широкого кола українських громадян», який «Детектор медіа» реалізовує спільно з Інститутом масової інформації.