Завтра в ефір вийде новий канал — «1+1 Україна». Тепер треба створити ще один — «Інтер Старлайт». А решту можна закрити.

Що, нема в мене перспектив у стендап-комеді? Знаю, знаю.

Якщо серйозно, то історія з каналами-дублерами, які «1+1 media» і StarLight Media запустили задля порятунку своїх флагманських брендів, засмоктаних телемарафоном, — сумна. Українці вміють пристосовуватися: коли немає світла — купують гірлянди на батарейках. А малий бізнес — генератори. А медійний бізнес ось — хімічить із ліцензіями і брендами, щоб вижити в нездоровій ситуації, коли ефір конфіскований на потреби оборони, а в чому ці потреби зараз полягають і чиї вони конкретно, вже не зовсім і зрозуміло.

До того ж, у цій нездоровій ситуації робити справді якісні новини в більшості співучасників не виходить. Професійні журналістські команди з величезним досвідом раптом опустили планку. Один із постійних приводів для критики марафонських ефірів — посилання на сторінки в соціальних мережах і телеграм-канали, в тому числі анонімні. Ви, можливо, скажете «так зараз усі так роблять»? Угу. Наприклад, учора купа пристойних українських медіа посилалась на анонімний телеграм-канал «База», який написав, що Рогозіна на Донбасі поранили в сідниці (офіційні російські медіа стверджували, що у спину). Але те, що так роблять, не значить, що це нормально. Наш головний експерт із стандартів Ігор Куляс розгорнуто пояснив чому.

Гаразд, про новини можна сперечатися. Але є в марафоні одна кричуща річ, яка, на мою думку, не могла б існувати у здоровій колаборації мовників задля перемоги. Час від часу комерційні мовники, які працюють у спільному ефірі, піарять розважальний продукт своїх холдингів, який транслюється в ютубі або на інших, позамарафонських каналах. «1+1» робив таке з «Лігою сміху», ICTV / СТБ — з «Дизель-шоу». До 24 лютого ми називали таке корпоративним піаром і заледве звертали увагу в моніторингах — бо шкода невелика. Але тепер заклик до глядачів дивитись комерційний канал ТЕТ, що входить до «1+1 media», вимушені транслювати ICTV, «Інтер», Суспільне, «Рада», «Ми — Україна» та інші канали, які показують марафон. Як сталося, що джентльменська угода між учасниками марафону не спрацьовує? Може, її нема?

А «Ліга сміху», до речі, стала кращою, ніж до великої війни.

Наша редакція працює в поті чола, шукаючи місця зі світлом і конектом, щоб підбити підсумки 2022 року. В найближчі два-три тижні підсумкові матеріали виходитимуть на сайті щодня. А поки що можна почитати попередні суб’єктивні підсумки того, що відбувалося цього року з медіа і журналістикою, в інтерв’ю нашої шефредакторки Наталії Лигачової Премії імені Гонгадзе.

Що ще крутого було в нас за час, що я вам не писав? (Я не лінувався, правда. Просто був завал.)

Багато говорили про «Євробачення». Про минуле — Лєна Чиченіна подивилася фільм, який «Суспільне Культура» зняло про поїздку Kalush Orchestra на конкурс. І згадала про гірських і лісових людей, якими, мовляв, постають українці на конкурсі. А наш постійний оглядач «Євробачень» Борис Бахтєєв подивився юніорський конкурс, на якому Україна не виграла, і нацвідбір, на якому перемогла група з Тернополя Tvorchi. Я був у Тернополі — гори там невисокі, ліси негусті.

Наталія Данькова поговорила з рекламістами про ситуацію на ринку реклами в добу відключень електроенергії. Виявилося, що найкраща ситуація на радіо — його й далі слухають, є світло чи нема. Із телебаченням усе складно, хоч і не геть катастрофічно, як казали деякі наші джерела.

Дмитро Золотухін почитав чергову статтю Генрі Кіссінджера, де батько човникової дипломатії намагається запропонувати «компромісний» варіант завершення війни в Україні. І зробив висновок, що ця стаття — відповідь тим американським політикам, які вже всерйоз розглядають можливість ліквідації Росії як держави в її теперішньому форматі. Що, в принципі, хороший знак.

Ще в нас вийшло потужне дослідження проросійських телеграм-каналів, які працюють для української аудиторії. Раніше у списках таких каналів було близько сотні позицій, а наш дослідницький центр склав довший — із трьох сотень позицій. Почитайте резюме дослідження, а якщо зацікавить — занурюйтесь у повний текст. Список там є.

І ще я не дарма згадував про стендап комеді на початку листа. Валерія Буняк поговорила із коміком і радіоведучим Вадимом Дзюньком, який займається стендапом із 2016 року, а тепер веде подкаст — несподівано серйозний, до речі. Валерія запитала його про професійне вигоряння під час війни, і він відповів: «Якщо чесно, я емоційне вигорання мав до великої війни. Тому що ми не розуміли, куди все рухається і чи має якесь майбутнє. А зараз усі гумористи, навпаки, мають емоційний сплеск, бо люди почали дивитися український стендап. Я не знаю, коли ми морально виснажимось, але зараз є лише бажання залучати дедалі більше людей. До великої війни в нас на каналі було близько тридцяти тисяч підписників, а зараз — 87 тисяч. Коли бачиш ці цифри, то яке тут може бути вигорання? Треба лупашити».

Золоті слова, чи не так?

Ось і лупашимо. Заходьте на сайт у найближчі дні — буде докладний розбір ситуації з данською журналісткою, якій в Україні скасували акредитацію; рецензія Лєни Чиченіної на лейтнайт-шоу Олени Кравець (тієї самої з «Кварталу 95») на каналі «Дом»; аналіз нової панелі телевимірювань, яка має запуститися на початку 2023 року. І ще багато цікавого.

А, до речі! Пам’ятаєте, я нив, що люди найкраще читають про радіодиктант, і новини про нього набирають сотню тисяч переглядів, а всякі серйозніші речі — ні? Так от, у нас є новина, яка набрала більше за радіодиктант. Сто двадцять три тисячі переглядів! Щоб це не було клікбейтом, розкрию карти: новина про вимкнення світла із солідарності з Україною на стадіоні «Вемблі», у Раді Європи та в Колізеї. Гм, не знав, що в Колізеї є світло.

Дякую, що читаєте і залишаєтеся з нами. Це надихає

Ваш

«Детектор медіа»