Ми ще живі

Ми ще живі

25 Лютого 2023
2593

Ми ще живі

2593
Ми ще живі завдяки своїм прихованим внутрішнім резервам. Стійкості, адаптивності, а головне, як на мене — почуттю гумору.
Ми ще живі
Ми ще живі

I’m still alive (я ще живий) — це фраза, яку щоразу промовляв до себе герой циклу The First Law Джо Аберкромбі, пройшовши чергове зубодробильне випробування. Мені здається зараз доречною ця спокійна, трохи здивована констатація. Те, через що ми пройшли за останній рік, могло і хотіло нас убити; за багатьма прогнозами — мусило. Але ми ще живі.

Українські медіа зазнали чималих втрат, насамперед на окупованих, прифронтових і звільнених територіях; але ті, що вижили — адаптувались до воєнних реалій і працюють — та ще й роблять не гіршу чи не набагато гіршу, а хтось і кращу журналістику, ніж до 24 лютого 2022 року.

Ми ще живі в першу чергу завдяки людям, які взяли зброю до рук і пішли зупиняти ворога, аби він нас не знищив. Серед них є й медійники — публіцист і телеведучий Павло Казарінспортивний журналіст Віктор Ожогінколишній член Нацради з питань телебачення і радіомовлення Сергій Костинськийкінокритик Ярослав Підгора-Гвяздовський, моя дорога товаришка і колишня колега по «Телекритиці» Леся Ганжа і багато інших. Серед них двоє людей із команди «Детектора медіа» — Сергій Кравчук і Влад Дзіковський.

Влад зник безвісти на Донеччині; ми сподіваємось, що він живий.

Раніше я уявляв, що під час повномасштабної війни людям не до медіа, крім хіба що тих джерел, які повідомляють, куди безпечніше евакуюватися і де взяти гуманітарну допомогу. Виявилось, що і тим, хто в тилу, і тим, хто ховається в підвалах від артобстрілів, і тим, хто на передовій, і тим, хто виїхав за кордон, потрібні медіа — різні, а не лише з гарячими новинами про перебіг бойових дій. Тому ми живі не тільки для себе, а й для наших читачів, глядачів і слухачів.

І якщо ворог сподівався занурити нас у морок, хаос і середні віки, то міль пардон — за рік ми досі говоримо про проблеми вимірювання телеаудиторіїзйомки українських телесеріалів і плануємо майбутнє наших медіа після перемоги.

Ми ще живі завдяки тим, хто простягнув багатьом українським медіа руку допомоги, коли з початком великої війни зійшли нанівець їхні традиційні джерела доходів. Для багатьох видань порятунком стала допомога міжнародних організацій. У часи, коли навіть уряди їхніх держав сумнівались у перспективах виживання України, ці організації побачили сенс у тому, щоб зберегти й далі підтримувати, лікувати і розвивати українські медіа. Можливо, ця допомога буде потрібною не один рік. Це виклик для редакцій, які претендують на її отримання — їм потрібно працювати над собою, ставати кращими і відмовлятись від бридких практик минулого: експлуатації чужого контенту (копіпейсту і «рерайту»), обслуговування інформаційних потреб влади, прихованого піару і немаркованої реклами. Моніторинг Інституту імені Пилипа Орлика свідчить, що ці явища досі поширені в локальних медіа.

Ми ще живі завдяки своїм прихованим внутрішнім резервам. Стійкості, адаптивності, а головне, як на мене — почуттю гумору. Пам’ятаю, коли я вперше побачив цю картинку навесні, вона здалася мені надто провокативною: ніби заклик нехтувати безпекою.



Зараз уже очевидно, що меми — і здатність посміятися з усього, що з нами стається, — це важлива складова нашої сміливості. А автор відеопрограми «Ньюспалм» Юрко Космина підносить це мистецтво до особливо поетичних висот :)

Ми ще живі, бо російська брехня виявилась безпорадною у своїй вирішальній битві. Вважаю, що не в останню чергу — завдяки «Детектору медіа» та іншим українським медіадослідницьким і фактчекерським організаціям. Поки деякі просторікували про «свободу слова» і «боротьбу проти пропаганди тільки за допомогою правди», ми систематизували, викривали, каталогізували й виводили на чисту воду тих, хто працював на Росію в українському медіапросторі. Часто згадую дослідження проросійської пропаганди восени 2020 року — можливо, не opus magnum «Детектора медіа» (він 100% попереду!), але точно поставлений діагноз, який допоміг країні і державі підготуватись до очищення інфопростору від кремлівської агентури. Тепер останніх проросійських брехунів доловлюють по монастирях московської церкви, дослідники «Детектора медіа» препарують російську пропаганду у значно більших масштабах, а наша медіаспільнота ганяє пропагандистів уже на глобальному рівні. І ніхто не сховається.

Ми ще живі, бо серед війни знаходимо в собі час і сили на музикукіно і книжки. І все це на тлі війни викликає в нас якісь нові, раніше не знані переживання. А оскільки активній частині українського суспільства (і медіа) вистачило розуму й інстинкту самозбереження, щоб швидко дерусифікуватися, у вивільненому просторі розквітає українське. Не завжди найвищої якості, але квітнути мають різні квіти, чи не так?

Ми ще живі, бо коли в нашій власній державі, яка веде війну, відбуваються нездорові процеси, ми не затуляємо очі й вуха, а беремося виправляти ситуацію. Як це зробила кіноспільнота в ситуації з «Довженко-Центром». Як це роблять журналісти-розслідувачі, які після понад піврічної паузи знову взялися за викриття корупції в українській владі. Ось що каже про це в інтерв’ю «Детектору медіа» Леся Ганжа: «За злочини відповідає не той, хто про них розповів, а той, хто їх вчинив. Це градус здорового глузду в суспільстві, він знижатися не повинен. Тому, хто розповів, потрібно тиснути руку, а того, хто вчинив злочин, треба посадити. І якщо  суспільство буде зміщувати ці акценти, то воювати немає сенсу. Правда. Адже ця війна не тільки за території, не тільки за цінності, вона ще й за здоровий глузд. За те, щоби речі називати своїми іменами». Ми залишаємось критичними і вимогливими до тих, кого свого часу обрали керувати державою. При цьому знаємо межу, аби ця критика не запускала механізмів самознищення.

Мене попросили написати про 24 лютого 2022 року в житті редакції «Детектора медіа», якою я тоді керував. Ось текст — він складається з моїх спогадів і спогадів моїх колег. Я сам забув, але мені нагадали, що того ранку я (безапеляційно й без жодних вагомих підстав) написав нашій команді: «Путін здохне, а ми будемо жити».

Ми ще живі. Путін іще не здох, але, сподіваюся, вже скоро. Дякую всім, хто зробив і робить це можливим.

Це мій останній лист до вас. Із першого березня я вже не працюватиму в громадській організації «Детектор медіа», й листи вам писатиме хтось інший. Спілкуватися з вами було великою приємністю. Дякую за ці роки разом і сподіваюся, що ще почуємось і побачимось.

Залишайтеся з виданням, яке робить багато, аби медіа в нашій країні були здоровішими й жили далі —

з вашим 

«Детектором медіа»

Фото: Lewin Bormann/Flickr

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2593
Читайте також
11.02.2023 12:00
Отар Довженко
«Детектор медіа»
2 427
29.01.2023 10:00
Отар Довженко
«Детектор медіа»
3 457
18.01.2023 13:00
Отар Довженко
«Детектор медіа»
2 583
05.12.2022 18:00
Отар Довженко
«Детектор медіа»
2 016
14.11.2022 15:00
Отар Довженко
«Детектор медіа»
3 714
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду