Щоб зайвий раз не рефлексувати, я дивився новий проект Першого національного без жодних ввідних даних: не читав прес-релізів, не цікавився подробицями й не занурювався в тіньові перипетії «Світла». Попередньо було відомо лише одне - ведучий Юрій Макаров. Концентрація на образі інтелектуального телеаристократа була марною - в останній момент віжки візничого перехопив Юрій Кот. А я, пропустивши пілот із Юрієм 1, мав задоволення спостерігати головуючим зібранням Юрія 2.

Дехто з читачів «Детектор медіа» потішився заміні в коментарях до повідомлення на «Дусі». А ось я, переглянувши програму, не дуже. І справді, з першого погляду образ Юрія Кота, його манера триматися в кадрі, робити підводки та передавати слово від учасника до учасника не викликає жодних негативних емоцій. Якщо зводити функції ведучого до простого конферансу, ліпшого годі й бажати. Але якщо за столом збираються не прихожани одного храму, а представники різних конфесій, очікуєш як мінімум обміну думками, а не єлейних синхронів. Хоча перші враження були досить позитивними. Жодних тобі загравань з аудиторією: ні награно-бадьорих інтонацій ведучого, ні біснуватих глядачів із фальшиво-захопленими вигуками, немає агресивного світла і декорацій. Стильна студія з гарненькими декоративними пляшечками, спокійна та вишукана заставка, м'які фони та суворі гості. Атмосфера дуже духовна і благодатна. Передбачуваністю та нудотою, що так характерна для багатьох релігійних телепроектів, на початку програми і не пахло. Милуючись розмаїттям священницьких шат та атрибутики, я приготувався, що такими ж різними будуть репліки та судження учасників обговорення. Говорили ж бо про старість. Її, як і смерть, хворобу народження, можна трактувати дуже по-різному навіть із позицій різних християнських конфесій. Але дискусії не вийшло.

Після перегляду сентиментального сюжету з будинку престарілих, у запрошених до дискусії служителів культу була абсолютно одностайна позиція щодо процесу та результату старіння. «Добре, якби в усіх суспільних сферах у нас вміли так знаходити консенсус», - подумав я. Фігуранти розмови підтримали тезу християнського священика про те, що старість - це нібито подарунок від Всевишнього й нагорода за прожиті попередні роки, а також найбільш сприятливий період для думок про вічне. Якщо друге твердження аксіоматичне в принципі, то з першим можна посперечатися. Оскільки за столом сиділи представники авраамічних релігій, то кому як не їм мало бути відомо про прижиттєві страждання ветхозавітних старців та новозавітних мучеників? Дивно було чути тлумачення Божого промислу в такий спосіб. А як же посмертна нагорода і вічне життя? Пізніше отець УПЦ КП взагалі сказав досить дивну фразу: «Людину недостойну Господь забере і в молоді роки, якщо вона не має нахилу до покаяння». Тут мені стало прикро за невинно убієнних немовлят і святих, померлих наглою смертю.

Однак Юрій Кот, вочевидь, не прагнув ловити гостей на суперечностях і зіштовхувати лобами задля глядацького задоволення. Переглянувши другий сюжет про долі колишніх військових, донжуанів та піаністок, він спробував дізнатись у присутніх, що вони думають на рахунок пігулок від старості. Але й тут - цілковита згода: отці розмірковували на теми релігійних рецептів щасливої старості, утримання від гріха, чеснот віруючих і тому подібного, уникаючи гострих кутів. Втім, і ведучий не намагався спрямувати учасників програми в дискусійне русло. Не зрозуміло, чи режисер йому заборонив це робити, чи самому пану Юрію подобалася роль модератора екуменістичного діалогу, але в результаті таких дій програма втратила гостроту. Може, з часом ведучий та учасники розохотяться до дискусій та суперечок, але якщо наступні програми вестимуться в дусі підводок до відеосюжетів та передачі слова від одного до іншого учасника, дивитися «Світло» буде нецікаво. Звісно, не хотілося б, щоб фігуранти програми влаштовували в ефірі гладіаторські бої на кшталт політичних ток-шоу, але дивитися гру у словесну естафету нуднувато. А необхідні складові для цікавої розумної програми маємо. Не пригадую спроб утілити діалог релігій на вітчизняному телебаченні. І перша спроба пройшла абсолютно чудово в дусі любові й порозуміння, як і радять сакральні тексти.