ZIK: дивитись (поки що?) можна
Герой відомого анекдоту на своєму смертному ложі передав друзям і родичам таємний рецепт смачного чаю: «Не шкодуйте заварки».
У рецепті майбутнього ймовірного успіху телеканалу ZIK щедра порція «заварки», себто інвестицій, - а їх власник каналу Петро Димінський цього разу не пошкодував, - є лише одним із інгредієнтів. Інші - молоді приємні обличчя, порівняно високий рівень технічного забезпечення та візуального оформлення, вдале розташування у сітці мовлення на частоті Львівської ОДТРК, цікава рекламна кампанія, вибір несподіваної ніші на місцевому медіаринку, - не менш важливі. Канал, який поки що фактично являє собою тригодинний праймовий блок програм власного виробництва, що виходить в ефірі 12-го телеканалу, має несподівану для регіонального, а особливо львівського, телебачення розслідувальну й соціально орієнтовану концепцію. Зацитую розміщене на офіційному сайті кредо каналу :
«Спрямованість каналу - близькість до тих проблем і ситуацій, з якими стикаються люди щодня. Питання, які наші глядачі обговорюють вдома і на роботі, про що говорять у маршрутках і на лавках. Те, чим дійсно цікавляться, про що переживають, від чого страждають.
Проте, у пересічних громадян немає таких можливостей отримати інформацію, які є у нас, журналістів. Ми маємо доступ до первинних документів, ми спілкуємось безпосередньо із владними структурами, ми задаємо безапеляційні запитання будь-якій людині, незважаючи на регалії. Тому наша участь в обговоренні "кухонних" проблем - це інший рівень. Професійний, об'єктивний». Із тезою про професійність не сперечатимусь, про об'єктивність - дивіться нижче.
Почну з найзагальнішого враження: на відміну від переважної більшості продукту інших львівських каналів, дивитися це в цілому можна. Тим, хто хоче скласти уявлення про продукт каналу не з моїх слів, рекомендую фільм, який команда ZIKа зняла сама про себе і свій канал (1 2 3 4 частини на youtube). Прагнення створити нову якість регіонального телебачення є очевидним. Мотиви цього прагнення - підозрілими. Шанси на успіх - чималими, але цілком залежними від того, чи виявляться інвестор та його політичні союзники типовими для нашої країни вузькочолими політиканами-глитаями, орієнтованими на негайні дивіденди натурою, чи далекоглядними стратегами, готовими відкласти «жнива» іміджевої та фінансової віддачі на наступне десятиліття. І далі «не шкодувати заварки».
Як абсолютна більшість провінційних телеканалів із претензією на комерційність і модерність, тут пішли шляхом від супротивного, відкинувши традиційно містечковий дух, притаманний конкурентам, і взявши за взірець деякі більш чи менш успішні проекти загальнонаціонального масштабу. Відтак, переглядаючи програми ZIKа, весь час натрапляєш на знайомі мотиви у графіці, оформленні студій, форматах програм, манерах журналістів і ведучих.
Найсильніше це відчувається в інформаційних програмах - «Огляд дня» і «Погляд на тиждень» (перший випуск останнього, зроблений на матеріалі новин попередніх днів, поки що не заслуговує на означення аналітичної програми; що буде далі, подивимось). Новинарями ZIKа керує Роман Вінтонів, який кілька років працював на К1 та «Інтері», що цілком природно відбилося на стандартах виробництва новин в очолюваній ним новоствореній інформаційній службі. Те, що з цього вийшло, являє собою солідний крок геть від парадигми регіональних новин, уособленої легендарним «Степлером». Разом із тим, лайф як головний художній метод, - коли навіть тема глобального потепління розкривається через переживання баби Стефи щодо поганих урожаїв капусти на її городі, - робить «Огляд» із «Поглядом» у теперішньому вигляді ближчими до «Критичної точки» та інших суто соціальних проектів, аніж до власне новин.
Отут виникає маленьке, сказати б, суто філософське різночитання. Згідно з Романом Вінтонівим та генпродюсером ZIKа Дмитром Добродомовим, сенс саме такого формату новин полягає в тому, щоб розповідати пересічним глядачам про те, що насправді (НАСПРАВДІ!) їх хвилює. На практиці ж лайфова соціалка - універсальна індульгенція, що дозволяє не повідомляти, власне, новин міста. Щоби пересвідчитися, що багатьох найрезонансніших політичних та економічних подій Львова «Огляд» не відображає, достатньо звірити його зміст із новинною стрічкою навіть не «садовістського» Zaxid.net, а афілійованого з телеканалом агентства ЗІК. Умовно конструктивна діяльність міської влади, а також політичний, - зокрема, передвиборний, - процес до порядку денного програми майже не потрапляє. Це все - «паркет», від якого тут відмовилися. Ще б пак, хіба громадян НАСПРАВДІ хвилює, за кого голосувати на прийдешніх місцевих виборах? НАСПРАВДІ людину можуть хвилювати тільки проблеми - прорвало водогін, на вулицях немає лежачих поліцейських, повільно чи погано ремонтують дороги, ціни на базарі ростуть і т. п. Одним словом, як проект соціальних репортажів із різною мірою актуальності «Огляд» цілком може бути, однак функцій щоденної інформаційної програми він не виконує.
Я не маю підстав не вірити Романові Вінтоніву, який стверджує, що його новини є політично незаангажованими й вільними від прихованої реклами/піару. Однак в ансамблі з іншим продуктом ZIKа, а саме з численними проектами журналістських розслідувань, - а їх тут до кольóру до вибóру, від зворушливої біганини юних репортерів-провокаторів до тупого й грубого «мочіння» мера Андрія Садового (цим відзначається програма «Інформатор»), - новини грають симфонію переважно на ту саму центральну тему: яка погана міська влада.
Що ж, влада є влада, чи місцева, чи центральна, в Україні вона традиційно погана. Щоправда, на плебейський смак вашого автора, львів'янина в першому поколінні, у Львові - якраз один із найгуманніших її варіантів. Однак багато хто такої думки не поділяє. Зокрема, не поділяє її народний депутат України, член фракції Партії регіонів, власник ринку «Південний» і партнер-союзник Петра Димінського - Петро Писарчук.
Нічого надто трагічного в тому, що у Львові з'явився телеканал про те, який поганий Садовий, наче й немає, адже канал про те, який Садовий хороший, - ТРК «Люкс» - працює тут уже не перший рік. Але, попри високі ідеали та цілі, декларовані каналом ZIK, жодної гарантії, що на верхівці цієї справедливо критичної піраміди в останні тижні перед 31 жовтня не виникне кандидат на посаду міського голови Петро Писарчук, щоби нести з екранів прометеєве світло визволення від садовістського гніту, немає. Тому, попри все бажання негайно виписати низку компліментів та критичних зауважень публіцистично-розслідувальному блоку каналу ZIK, відкладаю цей намір на листопад - якщо проект не передвиборний, а всерйоз і надовго, то саме після зникнення чинника виборів (на яких голові Львівської обласної організації Партії регіонів Писарчуку навряд чи всерйоз щось світить навіть за умови ефективної праці каналу ZIK) Дмитро Добродомов та його команда можуть почати виробляти справді якісний, політично незаангажований продукт.
Звісно, показувати, в яких хатинках живуть панове Писарчук і Димінський, скільки грошей відмивається на їхніх підприємствах, або розслідувати анонімні скарги продавців із ринку «Південний», яким перед виборами ненав'язливо рекомендують «правильну» позицію в бюлетені як альтернативу підвищення орендної плати чи навіть втрати робочого місця, - на ZIKові не будуть. До такого рівня свідомості не доросли ані журналісти, ані медіавласники. Сумнозвісні відеозаписи з кабінету Петра Димінського, поширені під час конфлікту з керівництвом обласної державної телерадіокомпанії, недвозначно свідчать про те, що інвестор каналу «УТ-Захід» - нині ZIKа - ставиться до медіавласності прагматично й без зайвих ліберальних сентиментів. Але, можливо, завдання «вкусити Садового» (або іншого чинного мера, якого оберуть 31 жовтня) відійде на другий план, а на перший вийдуть саме ті, які декларують творці каналу. Тоді «Детектор медіа» неодмінно повернеться до цієї теми.
Втім, було б несправедливим перебільшенням стверджувати, що ні політики, ні політичного плюралізму на ZIKові немає. Тут збереглася програма «Прямим текстом» - ендемічне політ-ток-шоу Остапа Дроздова, де місцевих політиків і чиновників саджають у клаустрофобічній студії впритул один до одного і змушують довго говорити на не завжди цікаві, але дуже важливі для виборців теми. Перший випуск нового сезону, приміром, був про молодь. Є також політичне ток-шоу «Доміно», в якому, судячи з анонсів, обговорюватимуться зокрема й «партійні» справи. Для міста з настільки бурхливим процесом формування, реформування і взаємного поборювання політичних таборів ця тематика завжди актуальна. Варто також згадати своєрідні міжпрограмні блоки, в яких якраз з'являються «партійні» новини на зразок репортажів із мітингів - про принципи добору матеріалу для цих блоків неважко здогадатися.
Повертаючись до новин: доречним штрихом до загальної картини непровінційності «Огляду» були б професійні і презентабельні ведучі. Попри всі позитивні емоції, які викликають чарівний розліт вух і поліські темпоритми мовлення ведучого Андрія Бурди, відсутність у нього досвіду роботи в кадрі аж надто очевидна. Повноцінний ведучий-журналіст, на відміну від манекенів-дикторів із ОДТРК і тому подібного совдепівського за своєю сутністю телебачення, мусить бути передусім особистістю. Ведення «Погляду на тиждень» розважливо взяв на себе Роман Вінтонів, у якого виходить набагато краще. Та все ж, хоч як приємно дивитися на цих молодих хлопців і дівчат, змагання за довіру глядачів із командою того ж таки ідеологічно ворожого ТРК «Люкс» вони явно прогрáють. Якби у Львові були журналісти-селебритіз, добре відомі мешканцям міста й області, варто було б посадити в кадр саме таку людину. Але всі селебритіз давно в Києві чи ще далі.
Кожен окремий сюжет «Огляду» з «Поглядом» - живе свідчення того, що тележурналісти у Львові можуть давати вищу якість продукту, ніж раніше. Залишається зробити з цих «живих свідчень» справжню програму новин, і глядач, без сумніву, потягнеться.
Заслуговує на увагу розважальний блок мовлення каналу. Продукту власного виробництва тут поки що обмаль, зате глядачеві пропонують легендарну й уславлену далеко за межами Львівщини програму «Перевірка на вечірку», яку ведуть дівчата з групи «Вушка». Шанувальники кітчу, трешу, ґлему, арт-оффу, чорного гумору й сайту ragu.li з-поза Львівської області мусять кусати лікті й чекати, поки ZIK поширить своє мовлення на їхній регіон. Що, до речі, у керівництва каналу в планах залишилося, незважаючи на крах плану об'єднання західноукраїнських телекомпаній у єдиний супутниковий канал «УТ-Захід». Є тут, - хто б сумнівався, - окрема програма про футбольну команду «Карпати», що належить Петрові Димінському. В офф-праймі, крім нескінченних (поки що?) повторів учорашніх і давніх програм, присутня певна кількість покупних програм і серіалів українського та зарубіжного походження. Дещо потрапляє навіть у тригодинний праймово-ефірний блок.
Найціннішим, як на смак вашого автора, контентом на цьому етапі роботи каналу ZIK, - а поки що навіть три години прайму не заповнюються програмами власного виробництва, до того ж чи не третину ефірного часу заповнюють анонсами, - є проект «Вільний мікрофон», у якому люди можуть «говорити в телевізор» усе, що заманеться. Своєрідна відеоверсія легендарної львівської Клюмби, де можна не тільки висловитися, а навіть поспівати. Добирають, звісно, найцікавіші й найоригінальніші виступи, тож спроби переказати привіт мамі чи показати образливий жест першій учительці не пройдуть. Мої знайомі-телеігноранти, які не вважають телеперегляд гідним заняттям, на «Відкритому мікрофоні» залипли перед екраном так, що ледве відлипли в кінці чергового десятихвилинного блоку анонсів.
І наостанок. Одне питання продовжує мучити вашого автора: навіщо знадобився ребрендинг каналу «УТ-Захід» саме у ZIK? Бажання Димінського звести свої медіа-активи під одним брендом не позбавлене сенсу, однак тоді варто було рухатись у протилежному напрямку. «Західна інформаційна корпорація» - інформаційна агенція, відома у Львові передусім своїм сайтом zik.com.ua. Себто цільовій аудиторії 12-го каналу, на яку передусім розраховували інвестори (про що можна судити з «плівок Димінського»), переважно не відома. Кількість користувачів інтернету, та ще й обізнаних із місцевими інформаційними ресурсами, на Львівщині залишає бажати кращого. Авжеж, попередня назва каналу мала купу недоліків: «УТ», що викликає асоціації із совковим телебаченням, «УТ-З», що читається як «уте-три» і збігається за назвою з прихватизованою каналом «Інтер» телемережею, та ще й логотип «УТ-З захід», що взагалі незрозуміло як читається. Можливо, звести назву каналу до слова «Захід», апріорі симпатичнішого галицькому глядачеві за незмістовне «зік», завадило використання цього бренду конкурентами - медіагрупою Садового (Zaxid.net)? Тоді, зрештою, ніхто не заважав використати інший бренд, ще миліший серцю галичанина, на використання якого Петро Димінський має права: «Карпати».
Натомість постав канал, назва якого сприймається як непридатна для розшифрування абревіатура, що не асоціюється ні з чим, окрім хіба що вигуку «зіґ хайль». Реальної синергії у ZIKа з ЗІКом поки що не видно, хоча, за словами пана Добродомова, мала би бути. Знайти перехід із сайту інформагенції, - який, до речі, щойно зазнав редизайну, - на сайт каналу надзвичайно важко. Це все, звісно, справа хазяйська, нехай собі звуться як хочуть, просто дивно, що недешевий прорив із претензією на лідерство поєднується з настільки очевидними маркетинговими прорахунками.
P.S. Цей текст був уже кілька днів як написаний і ось-ось мав бути опублікований, коли в ефір телеканалу ZIK вийшов перший повноцінний випуск програми «Хто тут живе?». В цій програмі у прямому ефірі (!) політикові в студії показують жорсткі сюжети-розслідування про його нерухомість, майно та бізнес, а він, відповідно, намагається це все пояснити. Що ж, це круто. Знімаю капелюха. Попри всі явні недоліки та ймовірний політично-заангажований підтекст програми, це те, чого всі хочуть, але чого навряд чи дочекаються від центрального телебачення. Ведучий Дмитро Добродомов разом із двома «експертами» з числа помітних місцевих політиків, Іваном Деньковичем та Михайлом Сендаком, буквально розпинав героя - голову Львівської обласної ради Мирослава Сеника. У цей час у центрі Львова люди (щоправда, чомусь щоразу ті самі) біля відкритого мікрофону висловлювали політикові-багатію своє «фе». Розслідування, виконані подекуди на межі коректності (особливо мультиплікаційні вставки, в яких мальованого Сеника засипає золотими монетами тощо) та професійної етики, все ж виглядали обґрунтованими та показовими. Та й сам Сеник виявився не в програші, адже наважився прийти в студію, відповідати на більш ніж незручні запитання і зміг більш-менш переконливо пояснити, звідки має чотири квартири і яким бізнесом займався. Навіть якщо ця програма буде використовуватись виключно для розправи з політичними опонентами Димінського-Писарчука, вона все одно залишиться унікальним у своєму роді зразком критично-викривальної розслідувальної роботи журналістів, на яку, на жаль, на сьогодні не наважився б жоден всеукраїнський телеканал, зокрема й так звані незалежні. Повторюся, зауважень до програми чимало, однак сам факт, сама можливість її створення та виходу в ефір є безперечним досягненням команди каналу ZIK.
P.P.S. Але це досягнення все одно не компенсує того, що в день, коли Львівська обласна рада висловила недовіру голові облдержадміністрації, у новинах каналу натомість розповіли про те, як на площі Ринок зацвів каштан :)