Що являють собою більшість «медичних» програм на телебаченні та радіо? (Із певних причин не наважився вжити слово «медичних» без лапок.) Це - різною мірою прихована, а то й геть не прихована реклама лікарських послуг та медикаментів. Причому, медикаменти ці переважно належать до однієї й тієї самої групи паліативів. У вас болить голова? От вам чудодійні пігулки від головного болю. У вас болить щось у животі? Нате вам неперевершені пігулки від болю в животі. У вас температура? То знайте: існують дивовижні пігулки від температури.

Усе це навіює глядачам та слухачам цілком визначену (й дуже небезпечну) філософію лікування - такого собі самолікування на бігу. А точніше, не лікування, а зняття неприємних відчуттів, боротьби не з хворобами, а з симптомами. Здоров'ю людей та їхній адекватній поведінці це аж ніяк не сприяє.

Чи не єдиним винятком з усього рекламного медичного ТБ та радіо з великою натяжкою можна назвати хіба що радіопрограму «Зелена планета» Наталії Земної. Із натяжкою, бо, саме собою зрозумілим, програма відкрито рекламує мережу аптек авторки та ведучої, так само як і ліків, що їх у цих аптеках продають. (Хоча подеколи Земна розповідає й про лікарські рослини та способи їхнього вживання безвідносно до аптек.) «Справжні лікарі» на «1+1»? Ті декілька випусків, які я переглянув, найбільше нагадали підглядання у замкову щілину лікарського кабінету. Теж, звісно, річ цікава, але зовсім з іншої опери, яка до медичного просвітництва не має жодного стосунку.

А яким є «соціальне тло» медичних програм? Не можу забути випадку, свідком якого я став декілька років тому. У вагоні метро чоловік раптом упав. Знепритомнів. Пристрої «екстреного зв'язку з машиністом» не відповідали. Докликатися чергового по станції за ті лічені секунди, що на ній стоїть поїзд, було нереально. Виявилося, що в метро, посеред людей, ми віддаємо себе на волю випадку: на допомогу чекати нема звідки.

Але мова не про те. Тільки-но чоловік упав, як невідомо звідки виникла «ініціативна група» милосердих бабусь, які з останніх сил підняли його й посадили на сидіння. Він знову впав. Героїчні бабусі знову кинулися його піднімати. Так тривало декілька разів, аж поки бабусі не здогадалися винести його на платформу чергової станції. На поодинокі заклики інших пасажирів припинити це тягання бабусі відповідали гнівними тирадами: для вас, мовляв, чужа біда - то лише видовище, молоді та сильні, а допомогти не хочете. Надзусилля бабусь не пройшли даремно: тягаючи того чоловіка туди-сюди, вони його таки вбили. Лікарю викликаної швидкої вже не було чого робити. А що ж бабусі? А вони так і не зрозуміли, що стали вбивцями. Бо їхній чималий життєвий досвід не містив знання абеткової істини: коли людина раптом знепритомніла, її в жодному разі не можна тягати; повернути на бік і підкласти щось під голову - й чекати на приїзд лікаря.

Медичне невігластво - от що відрізняє наше суспільство. Іншим наслідком панування «найкращої у світі радянської медицини» стала загальна впевненість: іти до лікаря треба лише тоді, коли вже не можна терпіти, а всі спроби самолікування не допомагають. Бо лікарі радянської школи й сьогодні часто-густо зустрічають пацієнтів суворо й бачать у них симулянтів-прогульників, що претендують на дармовий лікарняний. Тож, у будь-якому разі, бігти до поліклініки, скажімо, з подряпаною родимкою в нас не заведено. А коли бодай трохи згаяти час, порятунку може вже не бути: меланома - один з найнебезпечніших різновидів онкозахворювань.

Оцю місію медичного просвітництва й узялися виконувати «Знахарі». Надзвичайно важливу соціальну місію, в контексті якої вислови на кшталт «здоров'я нації» не видаються зайвою патетикою. Принаймні, так заявляли автори програми. Чи впоралася вона з цим завданням? Телепрограма «Знахарі», що з'явилася на телеканалі «Інтер» минулого сезону, тепер на канікулах. Тож чом би саме зараз і не поговорити про це?

Візьмімо спочатку назву програми. Можна, звісно ж, досліджувати етимологію слова «знахарі» й твердити, що воно походить від слова «знати»: знахарі - ті, що знають. Але факт залишається фактом: у сучасній українській мові це слово безпомилково вказує на парамедицину й жодних асоціацій із медичним просвітництвом не викликає. Ба більше, зміст програм суперечить назві, бо співведуча Ольга Богомолець невпинно повторює: треба йти до лікаря, треба консультуватися з лікарем. Назва програми є найпершим сигналом того, що автори «Знахарів» (або керівники каналу) не наважилися радикально відійти від заведеного формату квазімедичних програм і вирішили заохотити передусім тих глядачів, для кого поняття «наука» сконцентроване в летючих тарілках та ясновидстві. Тобто, типових глядачів типових програм «про цікавеньке».

Програма, що виходить щоденно, радше нагадує серіал, щось розважальне, ніж просвітницьку програму. Просвітницькій програмі найкраще пасував би денний (пізньоранковий) час десь у суботу або неділю.

Публіка в залі та її оплески - то оживляж вельми сумнівний. У контексті медично-просвітницьких розмов публіка видається вочевидь зайвою, її роль та функцію дуже важко визначити. Принаймні, наочного, от просто протягом випуску, просвітління публіки телеглядачам не видно. Та й показують її досить рідко, двічі-тричі за програму. Видається, тут ми стикаємося з черговим острахом відійти від заведеного формату шоу. Ольга Богомолець, Наталія Земна та Олександр Крикун є самі по собі вельми цікавими співрозмовниками, щоб розмова між ними була достатньо динамічною, аж ніяк не академічною лекцією. Так, як є, виходить, що розмовляють вони не поміж собою й не з телеаудиторією, а з аудиторією в залі, а телеглядачам дозволяють підглядати за чужим спілкуванням. Такий собі «Дім-2» з медичним забарвленням?

«Герої» та (найчастіше) «героїні» - гості студії, що страждають на численні запущені хвороби. Оці фрагменти видаються грубим дисонансом із загальною тональністю випусків, чимось зовсім неприродним. Гаянням ефірного часу. Зрозуміло ж бо: протягом п'яти хвилин неможливо показати ефективність правильного лікування чи неефективність неправильного. Ніякої просвітницької функції ці стражденні гості студії не несуть і нести не можуть. Зате навіюють асоціації чи то з «Великим пранням» Андрія Малахова, чи то навіть із «Вікнами» Дмитра Нагієва - програмами, де схильні до морального ексгібіціонізму гості дуже страждають і дуже тим пишаються.

Підбір тем. Він - теж суто серіальний, жодної системи в ньому не знайти. Та й теми - зовсім різні. Протягом минулого сезону були серед них, так би мовити, загальноактуальні: паління (як кинути палити), безсоння, імунітет, догляд за зубами, зарядка, поганий настрій та депресії, лупа, випадіння волосся та догляд за ним, очищення організму, головний біль, печія. Найцінніше, що в них лунало, - це інформація про те, коли вже не можна обійтися «підручними засобами» й треба звертатися до лікаря. От у цьому навчанні, як відрізнити серйозні симптоми від звичайних випадків, коли можна обійтися, скажімо, знеболювальним, і полягало чи не найпослідовніше просвітництво. Скажімо, чи так уже багато з-поміж глядачів знало, що постійний поганий настрій може свідчити про ендокринологічні розлади?

Були теми спеціальні: грибкові захворювання, підшлункова залоза, геморой, сечокам'яна хвороба. Були теми «жовті»: нарощування м'язів, збільшення зросту, несумісність пар. Були, нарешті, теми вочевидь для любителів «цікавенького»: вплив місяця, енергетичні вампіри. Так, ніякої містики в тому не було, всім цим явищам було дано раціональні пояснення. І можна було б навіть подякувати за «демістифікацію», якби не єдине: все це можна було б зробити побіжно, десь у загальному випуску про «медичну містику». Присвячувати «енергетичним вампірам» цілий випуск - то явно прагнути догодити тій невибагливій публіці, просвіщати яку, взагалі-то, є справою геть невдячною.

Особливою темою була допомога в разі нещасних випадків - дивно, але це була єдина тема про те, де медичне невігластво людей є найнебезпечнішим.

Оцей випадковий набір із медичних знань, побутових корисних порад та полунички робить програму до великої міри еклектичною, а це, відповідно, розпорошує її аудиторію - «Знахарі» стають програмою «для всіх і ні для кого». Так, той медичний лікнеп, який виконують «Знахарі», важко переоцінити. Але при цьому вони залишаються заручниками «барбосячого» формату, для якого знання та просвітництво - не в пошані.