«Євробачення»: хороше й зайве

20 Травня 2010
44550
20 Травня 2010
14:06

«Євробачення»: хороше й зайве

44550
Не викликає ані найменших заперечень прагнення Першого національного «вичавити» з «Євробачення» все, що можна. Але ж скрізь мала б бути міра
«Євробачення»: хороше й зайве

Із наближенням фіналу «Євробачення» в Осло Перший національний присвячує цій події дедалі більше програм. До щоденного представлення країн-учасниць та щотижневого ток-шоу «Конкуренти Альоші» (з повторенням посеред тижня) і щотижневого ж показу фіналів попередніх років час від часу додаються «разові» програми. 

 

Але спочатку про «Конкурентів Альоші». Програма чарівним чином змінилася. У випуску від 2 травня незмінний ведучий усіх програм про «Євробачення» Тімур Мірошниченко (і в субтитрах, і в усних представленнях його ім'я виглядає саме як Тімур, тож так і писатимемо) повсякчас підкреслював: програма є суб'єктивною, експерти діляться суб'єктивними враженнями. І так само неодноразово повторював: «А то знову розкритикують». Ефектно було розв'язано проблему «супергостя Діми Білана»: у футболці з написом «Діма Білан» у студії був сам Мірошниченко. Як то кажуть, зачот. Тепер Діма Білан, коли гастролюватиме в Києві, буде просто зобов'язаний вийти на сцену у футболці з написом «Тімур Мірошниченко».

 

Хоч би як, а останні три випуски «Конкурентів Альоші» раптом перетворилися на цікаве й цілком пристойне телешоу. Куди й поділося закльовування всіх і вся, куди й подівся менторський тон гостей студії! Жваве, аргументоване обговорення - от що тепер являє собою програма. Дехто з гостей наводить об'єктивні аргументи, аналізуючи голос, манеру виконання та композицію, дехто просто каже: «Сподобалося», або ж: «Не зачепило». Так і має бути, коли присутні в студії не корчать із себе живих богів. Із деякими аргументами погоджуєшся, з деякими - ні, деякі видаються й зовсім сумнівними. Деякі випуски в цілому видаються об'єктивнішими, деякі - суб'єктивнішими. Але, знову ж, у ток-шоу так і має бути. Із мого суто суб'єктивного погляду, досягнуто мети будь-якого ток-шоу: переглядаючи його, підшукуєш аргументи й формулюєш власне враження від виступів майбутніх учасників «Євробачення», вступаєш у заочну полеміку з гостями студії. Те, що вони кажуть, здебільшого таки не залишає байдужим і не видається якоюсь муттю.

 

Трапляються, звісно ж, моменти, що неприємно вражають. Коли один із поважних гостей вважає, що мешканець Болгарії чоловічої статі зветься «болгар» (а не «болгарин»), поважність гостя одразу починає танути. Бо в оцьому «болгар» чується щось принизливе. Чи не найнеприємніше вразило відверте позерство Олега Скрипки. «Я не знаю, чого мене сюди запросили, я знаюся багато на чому, тільки не на естраді», - майже таким було його перше слово. У цьому одразу проглянуло таке собі чоловіче кокетування: цілком можливо, Скрипка таки не знав, чого його туди запросили, але ж він мусив знати, чого він туди прийшов, а не ввічливо відхилив запрошення! Будь-який нестандартний, оригінальний номер викликав у Скрипки єдину реакцію: «Ні, це не має шансів, бо це - не стандартна попса». Власне, й такі погляди (й такі уявлення про «Євробачення») мали б право на існування, якби не наполегливі чутки, що точилися минулого року: тоді подейкували, що гурт «ВВ» розглядав питання про те, щоб самому взяти участь у «Євробаченні». Що ж, зайвий приклад: зірки - теж люди з цілком людськими вадами.

 

Цікаво стежити за дискусією: кліпи чи сценічні виступи - адже надто багато конкурсантів надіслали до оргкомітету саме записи сценічних виступів, а не кліпи. Одна з гостей студії - кліпмейкер - на прикладі кліпу для грузинки Софо Ніжарадзе розповіла, що для «Євробачення» треба знімати кліпи, де все обертається навколо співака й немає нічого зайвого. Інша гостя була категоричною: на її думку, оцінювати артистів треба саме за кліпами, бо «на сцені всі виглядають добре, й не розбереш, за кого голосувати». Пригадалися не такі вже й давні слова колишнього керівника «Ласкового мая» Андрєя Разіна: глядачі платять за концерт великі гроші, а тому треба їх поважати й виступати перед ними нормально - під фонограму. До речі, випуск від 16 травня продемонстрував ледь не наочний посібник із проблеми. Пригадується, під час першого українського відбіркового конкурсу - коли обирали пісню для Василя Лазаровича - вразила гостя конкурсу, азербайджанська співачка Сафура. Коли виявилося, що букмекери дають їй дуже великі шанси на перемогу, це здавалося цілком природним. І от її кліп. Дорогий, помпезний, із шикарними інтер'єрами, масою ефектів і підтанцьовкою. Але... Голос співачки не те що підшліфували, а зашліфували, зробивши його стандартним. Саму співачку в кліпі змусили робити стандартні псевдотанцювальні кволі рухи. Це таки було «розчарування сезону». Втім, навряд чи це було приводом для того, щоб виголошувати вирок: якщо, мовляв, Сафура посяде високе місце, це означатиме, що гроші таки все вирішують. Конкурсу ще не було, Сафура ще не виступила, а вирок уже винесено.

 

Але це - лише окремі «нотатки на полях»; повторюся: переглядати «Конкурентів Альоші» стало цікаво.

 

17 травня Перший національний демонстрував «Проводи Альоші»; виявилося, що якраз того дня співачка святкувала день народження. Попри притаманну подібним заходам певну типовість і «протокольність», вийшло цікаво й не затягнуто. Зі вступного слова глядачі дізналися, що Альоша повезе з собою фотографії, присвячені екологічним проблемам, і що вона розраховує здобути гроші на їхнє розв'язання. Побажання Альоші висловили Ані Лорак та Вєрка Сердючка (побажання Сердючки були тим самим роликом, що його показували й у «Конкурентах Альоші»), співали Олександр Пономарьов, «Гринджоли», Анастасія Приходько, Вадим Олійник та Володимир Дантес, Еріка, Маша Собко, Олексій Матіас.

 

Майже не дратували навіть надто вже компліментарні подяки Альоші Єгорові Бенкендорфу та Валідові Арфушу («ви живете добром, совістю»): цілком можна зрозуміти її ставлення до людей, що відкрили перед нею двері на «Євробачення». А на завершення виступала сама Альоша. І тут раптом геть зіпсувався звук. Став він хриплявим і «пласким», ані гри інтонацій співачки, ані акомпанементу було майже не чути. Обидві пісні, які співала Альоша, було зіпсовано; хто не чув до того її співу, міг лише дивуватися саме такому виборові учасника «Євробачення» від України. Залишається тільки сподіватися, що причиною того став прикрий випадок, а не якісь підводні течії всередині каналу.

 

А на завершення Альоші піднесли величезний торт із прикріпленою до нього монументальною табличкою: «Без ГМО». Яку й показали крупним планом. Як для корпоративної вечірки та знімання на приватне відео «на спомин», це було б цілком доречним. Як для демонстрування широкій аудиторії...   

 

Найекстравагантнішою програмою євробаченнєвого циклу можна назвати «Привіт, Осло! От і я. Вибір речника від України», що вийшла в ефір 10 травня. Вів програму, як і належить, Тімур Мірошниченко. Вибір здійснювало авторитетне журі з трьох осіб, найактивнішою з-поміж них була Руслана Писанка. Випускниця театрального інституту, вона, напевне, побачила в тому, що відбувалося, щось дуже рідне й близьке. От саме суворі іспити до театрального й нагадувало все, що відбувалося на екрані. Суворості додавав і спосіб, у який оголошували конкурсантів: «Тимошенко Катерина Олексіївна!». Так і здавалося, що Тимошенко Катерина Олексіївна, вийшовши на сцену, от-от стане по стійці «струнко» й відрапортує: «Конкурсант Тимошенко до участі в конкурсі прибула!». Чи додавало це видовищності? Напевне, на любителя. Я до таких не належу.

 

Перший тур оголосили як «вступ до інституту речників». Конкурсанти, вийшовши перед суворі очі комісії, даруйте, журі, мусили відповісти на запитання про «Євробачення». Запитання, варто сказати, були дуже різні. Комусь дісталося про те, представники якої країни найчастіше перемагали (навіть ті, хто має стійку відразу до «Євробачення» як такого, напевне, знають, що Ірландії), комусь - про те, під яким номером виступатиме Альоша у півфіналі. Зрозуміло: іспит є іспит, комусь дістанеться щасливий білет, комусь - ні, от тільки досі не доводилося бачити жодного іспиту, де в одному білеті було б запитання «2+2=...», а в іншому - щось із царини математичного аналізу. Абищо - таким видався метод добирання «екзаменаційних» запитань.

 

Другим туром було те, що за студентських років ми називали «харею». Гра така: один зображує когось чи щось, а решта мусить здогадатися, кого й що саме. Тут зображували конкурсанти, а здогадатися мусило журі. Сказати, що гра «у харю» є такою вже цікавою для сторонніх спостерігачів, тих, хто не бере в ній участі? Боюся, це задоволення з розряду споглядання за тим, як хтось інший розв'язує кросворд.

 

Третім туром було не що-небудь, а сценічна мова. Конкурсанти мусили вимовляти скоромовки. Мабуть, задля посилення ефекту деякі з них ще й демонстрували у прискореному режимі. Декого з конкурсантів змусили співати. Однією з конкурсанток була уродженка Індії - тож коли вона вийшла на сцену, заспівало вже саме журі, щось із фільму «Танцюрист диско». Поки журі радилося, для глядачів співав Діма Каднай.

 

І от було відібрано сімох фіналістів. У фіналі вони мусили вимовити англійською мовою «імпровізацію на тему "Євробачення"» та взяти удаване «інтерв'ю в переможця». Треба сказати, теж ну дуже цікаве видовище - особливо для глядачів, що не володіють англійською. Потім глядачам запропонували смс-голосування; чомусь порядкові номери фіналістів геть не збігалися з номерами, які треба було за них надсилати, - за конкурсанта №17, приміром, треба було надсилати цифру 1. Оголосити переможця обіцяли у випуску вечірніх новин.

 

Сценічна мова, інтерв'ю з переможцем... За всім цим якось забувалося, кого й задля чого, власне, відбирають. А відбирали того, хто, з'явившись у верхньому кутку екрану на півтори-дві хвилини, оголосить, скільки кому балів виставила Україна - ото й усе. Того, хто буде у київській студії, а отже, взяти в перемоця «Євробачення» інтерв'ю не матиме жодної можливості. Скоромовки та пантомімічні вправи так само навряд чи згодяться. У більшості країн заведено, що роль цю виконують знані телеведучі, чи співаки, чи актори.

 

Ні, можливо, для того, хто з'явиться таки у тому верхньому кутку екрану, це буде зоряний час і предмет ностальгійних спогадів на довгі роки. От тільки невідповідність процедури меті, враження «гора народила мишу» від програми залишилося. Було колись таке російське слово - вампука. Не знаєте, що воно таке? От якраз таке, яке ми побачили у «Привіт, Осло!». Колись до жіночої гімназії приїхав чи то інспектор, чи то якийсь інший поважний чиновник, і гімназистки піднесли йому букет квітів. Та ще й не просто піднесли, а показали цілий співочо-танцювальний номер із текстом: «Вам пук, вам пук, вам пук цветов подносим». Звідти й пішло слово «вампука». Отакий самий «вам - пук» і показав телеглядачам Перший національний. Утім, неможливо позбутися враження: це було дещо гіпертрофоване, можливо, доведене до абсурду, але типове для українського телебачення талант-шоу. Те саме, яке зазвичай є «річчю в собі», конкурсом заради конкурсу, а що буде потім, чи слава переможців не згасне одразу ж по завершенні шоу - то справа десята.

 

Не викликає ані найменших заперечень прагнення Першого національного «вичавити» з «Євробачення» все, що можна. Навпаки: попередніх років викликала лише подив неувага каналу до його ж власної події року, коли «Євробачення» проходило як така собі пересічна подія. Але ж скрізь мала б бути міра. Провінційні, хуторянські варіації на тему «Євробачення», як-от «Привіт, Осло!», гідні фантазії весільного тамади з будинку культури, мають до нього невеликий стосунок і нагадують спроби заповнити ефір будь-чим, прикрившись відомим і популярним брендом.

 

... А на Першому каналі Національного радіо час від часу дає інтерв'ю та демонструє своє невсипуще мистецтво Василь Лазарович. На його фахову та авторитетну думку, Альоша не вміє співати, та й освіти належної не має. На відміну від нього самого.

 

Фото - mirclipov.com

 

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
, для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
44550
Читайте також
13.05.2011 19:58
Борис Бахтєєв
для «Детектор медіа»
21 101
31.07.2010 08:30
Борис Бахтєєв
, для «Детектор медіа»
26 254
24.07.2010 12:20
Борис Бахтєєв
, для «Детектор медіа»
11 650
04.06.2010 17:33
Олександр Шиманський, газета «Україна молода»
15 503
31.05.2010 20:22
Борис Бахтєєв
, для «Детектор медіа»
18 872
14.05.2010 12:38
Олександр Зирін, «День»
30 647
27.04.2010 09:11
Борис Бахтеев
, для «Детектор медіа»
27 012
26.03.2010 15:02
Сергій Грабовський
, для «Детектор медіа»
28 655
25.03.2010 15:42
Олександр Чекмишев, «Українська правда»
29 026
22.03.2010 16:05
Борис Бахтєєв
, для «Детектор медіа»
38 821
20.03.2010 10:27
Олег Вергеліс, «Дзеркало тижня»
37 448
Коментарі
7
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Бахтееву на заметку
5091 дн. тому
Борис, спасибо за ссылку. Вы были правы, посыпаю главу пеплом. Сорри за неуместную иронию. Спасибо еще раз, в том числе за доброжелательность
Автор - анониму на заметку
5091 дн. тому
"Вампука - невеста африканская" - ко времени появления этой оперы слово "вампука" уже существовало, автор оперы-пародии сделал имя нарицательное именем собственным, что в пародиях не редкость. Так что этимология к этой опере-пародии вовсе не восходит, а проходит её транзитом.
Автор - анониму на заметку
5091 дн. тому
Не слишком доверяйте Википедии. Там - много чего разного, далеко не всегда точного. Больше доверяйте словарям. Их, всё-таки, учёные редактировали. Доказательство - в приведённом вами же тексте: "клюква" - это отнюдь не штампы в литературе, а нечто совсем другое. И вампука - это не штампы, а высосанные из пальца, выстроенные на пустом месте сюжеты (не только опер), "много шума из ничего". Ещё раз советую - не черпайте знания из Википедии.
natamay
5091 дн. тому
да...солов'єм заливається Бахтєєв про високі досягнення Першого Національного....тільки щось дуже багато хорошого сказано, але нічого про зайве! А, напевно ось це зайве: "...А на Першому каналі Національного радіо час від часу дає інтерв'ю та демонструє своє невсипуще мистецтво Василь Лазарович". Молодець, Бахтєєв! Завдання від Арфуша виконано
natamay
5091 дн. тому
да...солов'єм заливається Бахтєєв про високі досягнення Першого Національного....тільки щось дуже багато хорошого сказано, але нічого про зайве! А, напевно ось це зайве: "...А на Першому каналі Національного радіо час від часу дає інтерв'ю та демонструє своє невсипуще мистецтво Василь Лазарович". Молодець, Бахтєєв! Завдання від Арфуша виконано
natamay
5091 дн. тому
да...солов'єм заливається Бахтєєв про високі досягнення Першого Національного....тільки щось дуже багато хорошого сказано, але нічого про зайве! А, напевно ось це зайве: "...А на Першому каналі Національного радіо час від часу дає інтерв'ю та демонструє своє невсипуще мистецтво Василь Лазарович". Молодець, Бахтєєв! Завдання від Арфуша виконано
Бахтееву на заметку
5091 дн. тому
материал из Википедии — свободной энциклопедии «Вампу́ка» — выражение, обозначающее трафаретные, шаблонные, исключительно банальные и нелепые ходы в оперных постановках, а также сами оперы, написанные по подобным шаблонам. В определенной мере является аналогом выражения «клюква» в литературе. Этимология Происходит от названия одноактной оперы-пародии «Вампука, невеста африканская, образцовая во всех отношениях опера» (1909) на музыку В. Г. Эренберга, либретто его же по фельетону А. Манценилова (М. Н. Волконского). Опера высмеивала нелепые условности и штампы в оперных спектаклях — затянутость действия, расчленение слов и повторы отдельных слогов, теряющих всякий смысл. Впервые поставлена в 1909 году в Санкт-Петербурге театром «Кривое зеркало»; до 1927 исполнялась в Ленинграде, Москве, Риге и Тбилиси. Последнее известное представление «Вампуки» в XX веке состоялось в 1930 году.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду