Пан Квурт висловив власний погляд щодо подій у цьому контексті  - заява журналістів «1+1» про запровадження цензури на каналі, інцидент з недопущенням чималої кількості журналістів до прес-конференції за участі президентів України і Росії, що відбулася 21 квітня у Харкові; відмова щодо участі в політичних ток-шоу для окремих журналістів, заяви таких організацій, як «Репортери без кордонів» щодо погіршення стану свободи слова в Україні.

Порівнюючи ситуацію з 2007 роком, пан Квурт сказав: «Усі моніторинги зараз показують, що доларова цензура падає, зникає, бо зараз немає виборів, то для чого нести журналістам гроші. Нині обмеження стосуються важливих для суспільства тем. Не стало менше крові в новинах: я на якійсь хвилині перемикаю, я не можу цього дивитися, бо мені огидно. Отже, те, що є огидно, те, що не відповідає питанню етики, збереглось, а от що стосується суспільно-політичних тем, воно зараз буде прагнути стати такою картинкою і таким коментарем, який існує на каналі РТР».

Чому саме українській журналістиці варто остерігатися повторення шляху Росії у становленні свободи слова, слухайте у програмі «Рентген».

Рентген. Вся правда про медіа

Двадцять восьмий випуск (8 травня 2010 року)

М.Б.: В ефірі - спільний проект радіо «Промінь» та громадської організації «Детектор медіа» - програма «Рентген». Всю правду про медіа висвітлює для вас Марина Бердичевська. Мої вітання!

Сьогодні до студії «Рентгену» завітав голова правління Міжнародної громадської організації «Інтерньюз-Україна» Костянтин Квурт. Вітаю вас, пане Костянтине!

К.К.: Здрастуйте!

М.Б.: Хотіла би сьогодні поговорити з вам про цензуру, оскільки найчастіше ми говоримо в цій студії про якість і перспективи розвитку української журналістики, і побіжно згадували про проблеми зі свободою слова. Але сьогодні ми бачимо події декількох останніх тижнів, і можемо говорити про загрозу цензури. Я би хотіла з вами сьогодні оцінити ці загрози і з'ясувати, яким чином вони можуть впливати на майбутнє української журналістики. Почнемо з найостаннішої події - журналісти ТСН зробили заяву, в якій сказали прямо про те, що на них чинять тиск, їм не даюсь підготувати до ефіру сюжети, в яких міститься критика чинної влади. Як би ви це оцінили? Чому так сталося?

К.К.: По-перше, це сміливий крок журналістів, і це треба вітати. Це означає, що наше суспільство істотно змінилося. І друга річ - якщо журналісти на це все наважились, то це означає, що вже справді дістало, справді прорвалося. Те, про що ми здогадувалися, переглядаючи новинні програми, особливо підсумкові, скажімо так, - підозрювали і підозрювали небезпідставно, - і журналісти наважилися визнати, що це є. Таким чином, Україна відкотилася назад у 2004 рік. Це ганебно, бо за останні кілька років нам було чим пишатися, ми завжди говорили на різних міжнародних конференціях, що Україна є лідером по свободі слова серед пострадянських країн, зараз цього нема.

М.Б.: Окремий текст написав для «Детектор медіа» журналіст, кореспондент «1+1» Мирослав Откович, він сказав, що йому не дали підготувати до ефіру сюжет, тобто зняли його ще на початковій стадії, в якому він хотів дати правовий аналіз заяві Віктора Януковича щодо Голодомору, я так розумію, на сесії ПАРЄ, коли він сказав, що голодомор не є геноцидом. І пані Ганна Герман вже сказала про непрофесіоналізм цього кореспондента, хоча, з іншого боку, виникає питання, звідки вона взагалі могла знати, наскільки професійним є цей сюжет, якщо до ефіру він не потрапив.

К.К.: За посадою вона мусить щось говорити, щось коментувати, коли її питають. Вона багато чого наговорила в інтерв'ю «Детектор медіа», просто всі речі треба сприймати як такі, які треба перевіряти. І заяви високопосадовців треба перевіряти, і шукати їхній інтерес у будь-яких діях або в бездіяльності.

М.Б.: Пане Костянтине, чи мають під собою стовідсоткову підставу ті заяви, які ми бачимо останнім часом? Мені хотілося б розібратися. Коли говориться про те, що не пустили журналістів під час зустрічі президента Медведєва та президента Януковича у Харкові до зали, не дали їм поставити питання, і з іншого боку - ми бачимо, що Ганна Герман каже, що ніколи не пускають багато журналістів, навіть в європейських країнах, вона пояснює це навіть закордонним експертам. Ми можемо в цьому випадку говорити про цензуру?

К.К.: В цьому випадку не йдеться про цензуру, якщо ми говоримо про недопуск журналістів, це є певне обмеження доступу до інформації. Підозрюю, що туди переважно допустили журналістів, які не могли поставити незручних питань, от і все. Бо все, що відбулося у Харкові, мало і має суттєвий суспільний резонанс, і я думаю, що на тому, що відбувалося на підписанні, хотілося зробити так, щоб усе виглядало тихо і спокійно, щоб не було ніяких незручних запитань. Це дуже важливо для будь-якої влади, в тому числі для нинішньої, і так робиться в Росії. Те, що відбувається зараз в Україні, це побудова, по суті, російської моделі відносин, а в Росії все тихенько.

М.Б.: Але в Росії є все ж таки журналісти, які мають певну позицію і навіть не бояться її відстоювати.

К.К.: Як правило, вони всі переїхали в Україну.

М.Б.: Не всі. Деякі працюють на радіо «Эхо Москвы».

К.К.: І все. Це одне-єдине зразково-показове радіо, яке існує в Росії і насмілюється мати власну думку.

М.Б.: Пане Костянтине, ви можете аргументувати, в чому саме проявляється цей російський сценарій вибудови суспільних відносин, як ви говорите?

К.К.: Саме зараз ми можемо говорити про те, що Росія запропонувала багато кроків, багато ініціатив Україні в обмін на зниження ціни на газ. Ці всі кроки були узгоджені і вироблялися протягом 2005 - 2010 років, тобто росіяни провели дуже хорошу домашню роботу, нова влада це все просто прийняла, і це означає - прийняти російський сценарій. Якщо говорити про побудову російського сценарію тут, всередині, в суспільних відносинах, то насамперед ми говоримо про залучення російських фахівців по роботі з гуманітарним блоком, про зачистку телевізійного простору, про небажання слухати громадянське суспільство президентом, президент не прийшов на форум. Ми навіть можемо говорити про те, що кандидат Янукович не прийшов на дебати, і це теж означає російський сценарій. Які там дебати в Росії, там немає такого явища.

Якщо буде перерозподіл відносин власності серед медіа і серед великої індустрії, то це теж російський сценарій, бо в Росії відбувається монополізація великої індустріальної власності, й медійної вже відбулася, припинило існувати громадянське суспільство. Загалом картина життя, яка пропонується російському народові, - це дуже позитивна річ, вона не є новою, в основному, це підняття з архівів усіх меседжів, які було напрацьовано в Радянському Союзі. Тобто, вони вважають, що вони велика країна і можуть собі дозволити робити певні речі, Україна ж ніколи не займалася розвитком гуманітарної політики, дуже мало в ній працювали, і навіть те, що було здобуто тяжкою працею за 15 років, зараз повертається, ми повертаємось назад у 90-ті роки.

М.Б.: Як вам видається, наскільки велика частина населення може сприйняти російський сценарій?

К.К.: Соціологічні дослідження говорять про те, що близько 30% у нас голосуючих у другому турі - електорат Партії регіонів. Скільки людей проголосувало? 30% від загального населення, значить 30%.

М.Б.: Залишаються 70%, які можуть говорити.

К.К.: І мусять. Чому, скажімо так, перемогу дістали ці 30%? Тому що 70% мовчали, тому що вони були зневірені, не вірили в лідерів, і правильно робили. У тих, хто називали себе прогресивними, така ситуація зараз.

М.Б.: Якщо ми повернемося до України, хіба не траплялося за ці п'ять років, якими ми зараз так пишаємося, що того ж журналіста «Української правди» Сергія Лещенко кудись не пустили? Ми знаємо, чому його не пускали, щоб він не ставив незручних питань ні Медведєву, ні Януковичу.

К.К.: Про це краще запитати в Сергія Лещенко, пускали його чи не пускали.

М.Б.: Він сам заявив про те, що його туди не пустили, що його не було в акредитаційних списках.

К.К.: Є підстави говорити про те, що Сергій Лещенко міг поставити незручне запитання, і саме через це його не пустили. Далі в інтерв'ю Ганна Герман говорить про те, що треба з себе щось являти, взагалі-то Сергій Лещенко являє щось із себе, і «Українська правда» являє.

М.Б.: Тобто, вона непослідовна. Але ви не відповіли. За ті п'ять років зі свободою слова, якими ми пишаємося, чи не було утисків журналістів з боку влади? Вони ж були. І минулого року ми це бачили, ми бачили, як Юлія Тимошенко не зажадала, щоб на ефір до Савіка Шустера прийшов той же Лещенко, Олександр Чаленко і так далі.

К.К.: І про це говорили як про ганебні факти. Просто зараз це відбувається швидше і зухваліше.

М.Б.: Але ж ми зараз про це говоримо.

К.К.: Так, ми про це говоримо. Ми й раніше про це говорили, в 2008-му, в 2009-му, про всі випадки порушень прав журналістів ми говорили. Справа в тому, чи хотіли нас чути, влада не хотіла нас чути, вона не розслідувала резонансних справ журналістів, але вона і не заважала як влада. Були випадки, які не мали системного характеру, зараз це схоже на системний характер.

М.Б.: Як ви вважаєте, чому «Репортери без кордонів», а також представники Європейського Союзу вже зробили офіційні заяви про те, що стан свободи слова в Україні помітно погіршується, причому дуже швидко?

К.К.: Саме через те, що є системний характер у тому, що відбувається зі свободою слова в Україні. Наприклад, повернення Ігоря Шувалова у радники. Це що? Ситуація з радниками, які радять, що журналістам робити, що писати, що знімати, в якій тональності, сьогодні це Шувалов, учора був Канавін на «Інтері»...

М.Б.: Поясніть, будь ласка, слухачам, хто такий Ілля Канавін.

К.К.: Він працював, здається, на посаді шеф-редактора телеканалу «Інтер».

М.Б.: Але він з Росії сам.

К.К.: Так. Отже, всі ці люди, якщо вони на посадах, - ми говоримо про Бектурсунова, Шувалова, - істотно впливають на те, що відбувається на каналах. Юридично вони не несуть за це ніякої відповідальності, факт їхнього втручання довести вкрай важко, раніше, у 2004 - 2005 роках, вони робили це активно і, скажімо, на папері, тепер без паперу. Якщо нам завтра скажуть, щоб ми довели і навели факти, нам важко буде навести факти, але громадськість має знати, що таке явище, як говорять консультанти і політтехнологи, існує, і воно дуже впливає на редакційну політику, воно формує інформацію, воно виходить із того, що для переконання аудиторії потрібно 7-8 повторів абсолютної нісенітниці. Цю нісенітницю потрібно показати 9 разів, і люди почнуть вірити, що саме «Провансаль» принесе їм щастя, і почнуть їсти його.

Завтра вже починається обговорення про те, що Крим російський, чи Севастополь російський, один сказав, потім сказав, що він не говорив, уже втретє за останні три дні ця тема мусолиться, ця думка вже підкинута у громадськість, і люди починають думати категоріями «ну добре, а може - Крим і справді російський...». Це саме те, чого їм і треба - переконати людей у тому, що Севастополь російське місто, тож перебування там російського флоту абсолютно нормальне явище, і те, що це продовжили на 25 років, природно, як сонце, як дощ, як вітер. От у такий спосіб це працює. Отже, людям слід бути, суспільству насамперед, дуже пильними, особливо зараз стосовно того, що їм пропонується в якості тем для обговорення.

М.Б.: Але ж ми не можемо, скажімо, вважати, що журналісти не мають ретранслювати таких заяв, які є державними в деякому сенсі? Тобто, вони мають їх ретранслювати, але й давати іншу думку.

К.К.: Абсолютно вірно. Головне - наявність балансу.

М.Б.: А його немає.

К.К.: Скажімо, він є необов'язковим. Якщо ми говоримо про те, що опозиція буде мати обмеження до того, щоб висловлювати свою думку у засобах масової інформації, це означає відсутність балансу. Якщо експерти будуть обмежені у доступі до засобів масової інформації, це означає порушення балансу, відтак неповне інформування суспільства, відтак для людей буде дуже важко скласти власне уявлення про речі, що і є справжньою метою роботи відповідальних ЗМІ.

М.Б.: У вас є факти, як стверджували представники опозиції, що на деяких каналах справді є заборони на висвітлення дій та промов деяких опозиційних політиків, таких як Юлія Тимошенко та Юрій Луценко?

К.К.: Я таких фактів спеціально не збирав, я їх не документував, цим поки що не займаюсь. Але я можу припустити, що це справді є, бо їх справді стало менше в ефірі всіх каналів.

М.Б.: З іншого боку, ми бачимо, що Ганна Герман відповідає на це питання, мовляв, Юлія Тимошенко дарма скаржиться, що її не запрошують на «Інтер», бо Ганну Герман теж не запрошують, ну то й що. Мовляв, Юлія Тимошенко має створювати інформаційні приводи, щоб її туди запрошувати.

К.К.: Справа в тому, що на телеканалі «Інтер» панує Янукович, я думаю, що це більш-менш рівнозначно.

М.Б.: Але, з іншого боку, вона ж таки говорить, що якщо Янукович президент, то зрозуміло, що він з'являється в ефірі частіше, бо він щодня створює інформаційний привід.

К.К.: Це неважко, бо інформаційних приводів і тем йому підкидають багато.

М.Б.: Пане Костянтине, якщо повернутися до ситуації з телеканалом «1+1», знову цей канал, і знову це заява журналістів, як і в 2004 році. Але зараз ми маємо трохи іншу ситуацію, тому що ми неодноразово говорили в цій студії про ганебні випадки недотримання стандартів журналістської професії саме з боку ТСН, зокрема говорили, наприклад, про землетрус, інформацією про який ТСН дуже збентежив велику кількість населення - люди пішли ночувати в наметах. І ми говорили, що не можна таку інформацію подавати в ефір із такими ознаками. Ми знаємо про те, що ТСН робила прямі включенні, які насправді не були прямими включеннями, тобто ми бачимо, що новини на цьому каналі не завжди були професійними, не завжди об'єктивними. І ми бачили, що там є така річ, про яку також говорила Юлія Мостова ще минулого року, що доларова цензура опанувала українську журналістику. То чи не є нинішні процеси певним наслідком того низького стандарту, до якого скотилися деякі журналісти? Бо ми бачили ці новини, ми слухали медіа-експертів щодо цих новин, і не було ніяких сумнівів, що це дуже низька якість, це необ'єктивність, недотримання балансу і так далі.

К.К.: Проблеми почалися не вчора, особливо етичні. Ці етичні проблеми забуяли в 2007 році, тоді були якісь чергові вибори, тоді понесли гроші на канали особисто журналістам, тоді і постала серйозна проблема української журналістики - так звана доларова цензура. Ми говорили про проблеми етичні, про недотримання елементарних етичних норм і вимог власного редакційного кодексу в теленовинах, в тому числі ТСН і багатьох інших телеканалів. Але, знову ж таки, зараз ідеться зовсім про інший вимір, усі моніторинги зараз показують, що доларова цензура падає, зникає, бо зараз немає виборів, то для чого нести журналістам гроші. Отже, ті обмеження, які зараз присутні, вони присутні стосовно тем, які є важливими для суспільства. Не стало менше крові в новинах, серйозно, я на якійсь хвилині перемикаю, я не можу цього дивитися, бо мені огидно. Отже, те, що є огидно, те, що не відповідає питанню етики, збереглось, а от що стосується суспільно-політичних тем, воно зараз буде прагнути стати такою картинкою і таким коментарем, який існує на каналі РТР.

М.Б.: Ми протягом року говорили про те, що журналісти стали дуже слухняними і потакають забаганкам медіавласників, а в нас, на жаль, всі телеканали поділені між кількома медіавласниками, і для них цей бізнес не є профільним, ми про це теж говорили. Але якщо журналісти вже були слухняними, ми говорили про те, що до ньюзрумів добралися молоді журналісти, які не хочуть навчатися професії, і що медіавласникам дуже вигідно мати таких непринципових, слухняних, без відчуття місії, які за невеличку зарплатню будуть робити те, що їм скажуть. Чи не є це наслідком? Тобто, цензуру зараз, як ми бачимо, дуже легко ввести.

К.К.: Це є наслідком, і це проблема в тому числі й попередньої адміністрації, бо вона не створила підвалин для справжнього розвитку медіаринку, усталення високих етичних норм, не створила суспільного телебачення, зараз вони страждають від цього, бо не було створено стійкої і самодостатньої системи. Щодо власників і власності, система неідеальна, і та система якихось, скажімо так, рівноваг, яка існує зараз у теле- і радіопросторі, недосконала, але якщо будуть різкі зміни, наприклад, купівля певних телеканалів кланами тими, які прийшли до влади зараз, то це буде ще гірше для українського телерадіопростору, який і так у важкому стані. Але якщо відбудеться монополізація у питаннях власності, то це буде в тисячі разів гірше.

М.Б.: А сьогодні немає монополізації? Ми знаємо, що ті медіавласники, які володіють цими активами, досить лояльні до нинішньої влади.

К.К.: Всі лояльні. Ясно, що великий бізнес мусить зважати на владу, він мусить брати до уваги питання ліцензування, скажімо. Але є ще регіональні станції, є 5 канал.

М.Б.: Але на регіональні канали чинить тиск місцева влада.

К.К.: Ось зараз уже починається. Зараз слід дуже пильно моніторити і дуже сильно відстежувати, тому що система телерадіопростору є доволі прозорою, вона є зрозумілою і чинній адміністрації, яка має на меті це максимально приводити до певного порядку, і ця модель, знову ж таки, не тут народилася, це все вже відбулося в Російській Федерації.

М.Б.: Пане Костянтине, що можуть протиставити журналістська і громадськість спільно? Чи буде підтримка вчинків, подібних до того, що все ж таки вчинили журналісти «1+1», і хвала їм за це? Тому що ми обговорювали те, що населення сьогодні не хоче захищати журналістів, розуміти їх, немає в людей довіри до журналістів, тому і відбуваються такі речі і з правоохоронцями, і з владою.

К.К.: Почнімо з того, що роками не розслідувано справу Ґонґадзе, не розслідувано справу Калашникова, відмовлено Ользі Черваковій у позові проти комуністів і Ткаченка. Тобто, це все меседжі, які надсилає влада суспільству, - не будьте впливовими, не лізьте, куди вас не просять, сидіть і мовчіть. Зараз журналісти мають більшу відповідальність, ніж суспільство в цілому, і зараз їм потрібно бути сміливішими, голосніше говорити, їм узагалі слід задуматися над тим, що означає журналістська солідарність, і підтримувати дії колег, коли йдеться про, по суті, заборону професії.

М.Б.: Щоразу, кожної суботи, ми говоримо про солідарність, але її все немає й немає. Як вам здається, якщо справді вже не тільки «1+1» зробить таку заяву про цензуру, якщо це справді будуть 50 або 100 журналістів, які про це скажуть, будуть якісь зрушення, громадськість підтримає в такому випадку?

К.К.: Звісно, про це слід говорити щодня. Якщо роками все було спокійно, все було добре, всі відчували безпеку і захищеність - це одна ситуація, але для того, щоб відчути небезпеку, має відбутися щось грізне, і воно почало вже відбуватися, про це необхідно говорити зараз, якщо є можливість, на телебаченні, писати в інтернеті, всюди це використовувати.

М.Б.: Пане Костянтине, чи достатньо серед українських журналістів тих, хто зможе це зробити, незважаючи на деяку розбещеність і доларову цензуру?

К.К.: Я переконаний, що так. Серед нас дуже багато сміливих людей, професійних журналістів. Треба просто робити те, що треба робити. Бувають такі часи.

М.Б.: Пане Костянтине, я дуже дякую вам за те, що завітали сьогодні до нас у студію. У студії програми «Рентген» був голова правління Міжнародної громадської організації «Інтерньюз-Україна» Костянтин Квурт. Всю правду про медіа для вас висвітлювала Марина Бердичевська. Режисер випуску - Марина Гольцева, оператор - Юлія Оксютенко. До нових зустрічей!

Програму створено в рамках проекту громадської організації Internews Network «У-Медіа» «Моніторинг дотримання журналістських стандартів та підвищення медіаграмотності широкого кола українських громадян», який «Детектор медіа» реалізує спільно з Інститутом масової інформації.

«Детектор медіа»