Гостем випуску був журналіст та народний депутат України Володимир Ар'єв.

Тема розмови -  політична журналістика та розслідування. На думку пана Ар'єва, медіавласники тяжіють до повторення російської моделі у журналістиці, хоча менталітет аудиторії українських ЗМІ відрізняється. На думку співрозмовника Марини Бердичевської, формати медіа дедалі більше пристососовують до розважального контенту: «Трохи хліба, якщо вийде, але більше видовищ». Крім того, тиск на журналістів посилюватиметься.

«Історія з Гією Ґонґадзе буде дуже довго охолоджувати. Якби нинішні люди, що прийшли до влади разом із новим президентом, були розумними, вони би висновки зробили, а так я бачу, що вони висновків не роблять, відповідно, щодо їх інтелектуальних і розумових здібностей у мене є великі питання. Але якщо вони такі, то невідомо, що в таку голову може прийти», - каже Володимир Ар`єв.

Як він має підстави вважати саме так, слухайте у програмі «Рентген».

З розшифровкою програми можна ознайомитися тут:

«Рентген». Вся правда про медіа

Двадцять четвертий випуск (4 квітня 2010 року)

М.Б.: В ефірі - спільний проект радіо «Промінь» та громадської організації «Детектор медіа» - програма «Рентген». Всю правду про медіа висвітлює для вас Марина Бердичевська. Мої вітання!

Сьогодні до студії «Рентгену» завітав Володимир Ар'єв, журналіст та народний депутат України. Вітаю вас, пане Володимире!

В.А.: Добрий день!

М.Б.: Я хотіла би поспілкуватися сьогодні про перспективи розвитку української журналістики.

В.А.: А вони є?

М.Б.: От я про це і хочу вас запитати. По-перше, про те, яким чином найближчими роками, на вашу думку, можуть розвиватися журналістські розслідування і [зокрема] журналістські розслідування у політичній площині. Тобто, я би хотіла поговорити про те, які перспективи у політичної журналістики в нашій країні.

В.А.: Якщо розділяти, знову ж таки, журналістику, як зараз прийнято, на чотири частини: інтернет, радіо, телебачення і друковані засоби масової інформації, то про серйозні розслідування на телебаченні найближчим часом (і я думаю, що вже через півроку) ми можемо забути. На радіо, в принципі, у нас цей жанр ніколи особливо і не був популярним, а в інтернеті й частково у друкованих ЗМІ залишиться така частина - можливість робити журналістські розслідування. Насправді я бачу щодо розслідувальної журналістики, що у нас збираються керівники держави робити щось на кшталт російської моделі, і вони не дуже напружуються щодо того, щоб придумувати своє, вони просто тупо копіюють те, що зробили у Російській Федерації, ту модель, що зробили в Росії; правда, вона не дуже влаштовує і суспільство, і владу, тобто і споживачів інформації, і тих, хто стоїть вище. Але у нас трохи інша країна за своєю структурою, її не можна взагалі порівнювати з Російською Федерацією.

М.Б.: А як ви можете взагалі прокоментувати? От ви кажете, що вони хочуть скопіювати російську модель, тобто через певний тиск на певний прошарок журналістів, які хочуть займатися розслідуваннями?

В.А.: Це стосується не тільки розслідувань, це стосується будь-якої інформаційної складової, будь-якого телеканалу. Буде дуже сильно зроблений акцент на те, щоб було якомога більше розважального, тобто багато розважального, трохи хліба, якщо вийде, але більше видовищ. Це не буде тиск безпосередній на журналістів з боку влади, влада не буде так робити. Є вказівки, які уже надходять з адміністрації президента на телеканали, на сьогоднішній день є двоє людей, яких ні за яких обставин не можна пускати в ефір - Юлія Тимошенко і Юрій Луценко.

М.Б.: Тобто, це повертаються певні темники?

В.А.: Вони уже повернулися. Вони не повертаються, вони повернулися вже, і це тільки початок. Я не думаю, що будуть так самі, будуть інші якісь темники, заборонники або рекомендальники, що завгодно, але свободи слова не буде.

М.Б.: Те, що ви кажете про телебачення, ми вже неодноразово в цій студії обговорювали. Телебачення вже, я так думаю, років два-три стрімко йде до «розважалівки».

В.А.: Подивіться, кому належать телеканали. Це люди, які належать до прихильників нинішньої влади, і належали тоді. І, власне, що потрібно загалом владі? Бо ж наші олігархи, багаті люди, власники каналів завжди так чи інакше входили в частину влади. Що їм потрібно? Щоб люди більше розважалися і менше думали про те, що відбувається, людям треба промивати мізки. Я думаю, спроба буде зроблена, але навряд чи вона буде ефективна, бо Україна занадто сильно вдихнула свободи, українці дуже сильно відрізняються від росіян, які дуже хочуть сильного царя, наші ж не хочуть царя. Тобто, різниця, яка в принципі за умови застосування російської моделі тут, призведе до вибуху соціального, і про це вже не говорять тільки ліниві.

М.Б.: Особливо ж, якщо згадати нещодавні події в Киргизії, про які говорили, що вони можуть якось корелюватися, тобто в Україні немає революції поки що.

В.А.: А давайте подивимося, що відбулося в Киргизії. Бекієва поставили внаслідок такої ж самої революції.

М.Б.: Яка була в 2004 році і починалася з журналістської революції.

В.А.: Схоже, так. Схоже є, ми не будемо зараз дуже багато говорити про Киргизію, але що зробив Бекієв? Він зробив повне кумівство в системі влади, фактично узурпував під себе. Змін не проводилося, люди жили гірше, причому ЗМІ були під тиском, і люди вибухнули, причому цікаво, що зараз основна опозиціонерка Киргизії загалом нібито формально ніхто, але на сьогоднішній день вона керує і поліцією, і армією, і думаю, що на сьогоднішній день вона вже буде робити певні висновки, якщо людина розумна, то зробить висновки з двох: Аскар Акаєв, порівняно з нинішньою владою, був менш тоталітарним. А в Україні може бути така ситуація цілком, оскільки дивлюся, зараз дражнять гусей усюди, нинішня влада дражнить західні області різними заходами «культурологічними», або призначеннями в місцеву владу певних людей, дражнять журналістів, за останній тиждень напад на журналісти Ігоря Мірошниченка, на тій же події перешкоджання виконуванню обов'язків журналісту Нового каналу, за кілька днів, чи не наступного дня, інцидент із групою новин СТБ - вчергове забрали і викинули мікрофон.

М.Б.: Це зробили представники київської влади.

В.А.: Чиновників уже, на жаль (таких, як за старої влади), не повертається язик назвати колегами, таких як Ткаченко, для якого мікрофон СТБ вже фетиш, яким необхідно кидатися. Ситуація в тому, що ніхто по-справжньому серйозно не відреагував ні на напади на канал СТБ, ні на перешкоджання виконуванню обов'язків групи Нового каналу.

М.Б.: А самі журналісти?

В.А.: Самі журналісти мали б це робити. Я читав деякі коментарі, здається, Мустафа Наєм звернувся до Ганни Герман, але я звертаюся до Мустафи: колего, до кого ви звертаєтеся? До людини, яка прагне защемити свободу слова? До людини, яка обдзвонює прес-служби телеканалів, забороняючи компрометуючі виступи Тимошенко і Луценка на каналах? Ви звертаєтеся до людини, яка буде найближчим часом саме основною особою, що буде тиснути на свободу слова? Та не треба звертатися! Єдине, що мають зробити журналісти, - це об'єднатися, як вони зробили (правда, вже було пізно) у 2004 році. Я попереджав ще перед виборами - свобода слова буде під загрозою, так воно і відбувається. Я попереджав, а люди не чули. От буде Януковича, прийде і буде трошки іншим, він трохи пообтесався, європеїзувався - нічого подібного, вони ще побачать, тільки мої попередження тодішні вже будуть нікому не потрібні. Я ще тоді закликав журналістів: об'єднайтеся, за вас це ніхто не зробить! Я повернувся в журналістику, яка зможе бути певним каталізатором об'єднань, зараз я, поки виконую функцію народного депутата, є політиком і не хочу лізти ні в які журналістські справи, але я знаю одне - журналісти до мене звертаються за допомогою і захистом, і все, що в моїх силах, я намагаюся зробити.

М.Б.: А що в ваших силах як народного депутата?

В.А.: Залежно від ситуації, яка може бути. Я можу подавати, наприклад, звернення в прокуратуру щодо перевірки редакцій на дотримання закону про свободу слова.

М.Б.: Але ж Ольга Червакова програла два суди народному депутату Ткаченку. Вона пише на своєму блозі в «Українській правді», що вона програла, бо прокуратура вирішила не розглядати цю справу таким чином, як було потрібно.

В.А.: В даному разі я вважаю, що це ганьба нашій судовій системі, бо це все вирішувалося через суд, але питання цензури, майбутні питання цензури, можуть вирішуватися лише через журналістів, які нині є народними депутатами, спільно захищати, всіма силами намагатися захищати через звернення в прокуратуру, через звернення до європейських інституцій, в тому числі, наприклад, до Парламентської асамблеї Ради Європи, до Європейської комісії, збирати ці факти про напади на журналістів, перешкоджання їхнім законним професійним обов'язкам, я наголошую, що вони законні. Коли в «Закритій зоні» на наших журналістів напали, вони попросили мене про допомогу, і я зробив усе можливе, щоб винних було покарано. Вони до мене подзвонили, звернулися по допомогу, і в результаті вдруге в історії України була застосована стаття 171 у суді, і людину, котра напала, засудили за кримінальною статтею. Вперше в історії України ця стаття в суді використовувалась, коли журналістка «Закритої зони» Олена Кочкіна, зараз журналіст на 5-му каналі, звернулася до суду щодо перешкоджання охороною в Донецьку її професійній діяльності, і так само виграла суд. Тоді, правда, засуджених відпустили одразу ж із залу суду, тому що в охоронця малолітні діти, але факт засудження був. І другий випадок засудження теж був у справі журналістів «Закритої зони». То питання в чому? Питання в тому, що інші журналісти можливо і хочуть, але дуже важливе питання менеджменту каналів - чи хочуть вони захищати свою журналістику, чи воно хоче і прагне всіма силами захистити реноме каналу, тому що коли потопталися всіма силами по мікрофону СТБ, це потопталися, я вважаю, по Бородянському в тому числі, це потопталися по Пінчуку як співвласнику каналу. Можливо, їм не треба псувати стосунків із паном Ткаченком, а зараз і з паном Стороженком, я не знаю, хто там ще, бо тих чиновників розплодилося в київській адміністрації багато. Можливо, на Новому каналі думають, що не треба псувати стосунки з охоронною фірмою, чи з міліцією, яка втрутилася, коли перешкоджали діяльності, і так далі. Журналісти в даному разі мають об'єднуватися самі; є об'єднання профспілок незалежних, питання в тому, чи воно сьогодні користується довірою.

М.Б.: Не користується.

В.А.: Те, що я бачу - внутрішні чвари в керівництві профспілки. На сьогоднішній день це єдиний стрижень, навколо якого можна об'єднатись.

М.Б.: Пане Володимире, вже лунала така думка, що дійсно українські журналісти об'єднаються лише тоді, коли, як у відомому прислів'ї, смажений півень кудись їх клюне.

В.А.: Так. Демократи об'єднуються перед вистрілом.

М.Б.: Ви кажете, що справді російський варіант неможливий в Україні. Тобто, вам також видається, що українські журналісти все ж таки будуть терпіти до певної межі. Але сьогодні на багатьох каналах новини нагадують офіційну хроніку подій, як за брежнєвських часів у Радянському Союзі, і ми тепер говоримо про інертність, ви зараз про це сказали. То що має відбутися, щоб цього не було в українській журналістиці?

В.А.: На жаль, інертність існує, тому що ті журналісти, які в 2004-му працювали, плюс невелика кількість тих, що підросли і не були завалені баблом замість журналістської честі, от саме ті самі ж люди і будуть каталізатором нових протестів у журналістському середовищі. Інших я не бачу, зараз ті, кому гроші, або джинса, або гроші за інформування та розважання суспільства важливіші. В даному разі об'єднання, я переконаний, станеться, станеться воно не тоді, коли політики почнуть підштовхувати, а тоді, коли такі гранди, як Юлія Мостова, Микола Вересень, як дуже велика кількість журналістів, які тоді виступали за свободу слова, знову зрозуміють: якщо не вони, то хто? І от тоді, тільки тоді, відбудеться це об'єднання. Друге - те, що Україна не Росія, зрозуміло тим хоча б, що в нас дуже серйозно зараз аудиторія, яка користується інформацією, перейшла в інтернет. Давайте згадаємо 2004 рік, скільки відсотків населення мало тоді інтернет? Десь 3-4%, зараз же близько 20 мільйонів мають доступ до інтернету, а інтернет у нас взагалі ніяким чином не регульований, тобто, забороняти доступ до інтернету не вийде.

М.Б.: Але ж, знову ж таки, можуть бути спроби регулювання інтернету. Вони вже були.

В.А.: Я знаю, можливо, з одного боку, це було б доречно. Але якщо я власник сайту, на якому  інформація, що не подобається владі, і мене закривають тут, я беру хостинг на будь-якому закордонному сайті. Все. Що зробити? Вони закриють доступ до сайту або інше? Вони не закриють цей доступ.

М.Б.: І в Російській Федерації, як ми бачимо, інтернет - така зона, в яку президент і прем'єр-міністр намагаються увійти самі.

В.А.: Не можна порівнювати Україну і Росію, це величезна країна, багатих регіонів є кілька, але вся решта розосереджена абсолютно по глибинках, які дуже погано живуть.

М.Б.: Я вас правильно розумію, що в Росії, як колись казав Євген Кисельов, телебачення - стратегічне, це стратегічний інструмент, і Володимир Путін зрозумів це дуже давно, а в Україні інтернет може стати альтернативою телебаченню?

В.А.: Ви абсолютно правильно розумієте. І в інформаційному плані, люди, які хочуть отримати інформацію, будуть іти за нею в інтернет. А знаєте, якщо в мене є інтернет, у сусіда немає, то я, якщо подивитися, я або запишу на DVD те, що скачав з інтернету, фільм документальний, або роздрукую статтю. В Україні важче «оболванити» народ, і чим більше влада буде робити програми а-ля «Время», тим більше вони будуть наражатися на внутрішній протест населення. Тобто, хочуть іти по полю з граблями, нехай ходять, я їм не порадник у цьому, але як народний депутат України я заявляю, що я завжди буду захищати своїх колег всіма можливими засобами, і вони завжди до мене можуть звернутися.

М.Б.: Скажіть, є можливість того, що справді ті люди, які не розміняли журналістську честь на великі гроші, підуть масово до інтернету?

В.А.: Я думаю,  що це цілком можливо. Люди в нас завжди передають з вуст в уста.

М.Б.: А голови будуть цілі в цих журналістів?

В.А.: На жаль, я впевнено сказати тут не можу, але я думаю, що історія з Гією Ґонґадзе буде дуже довго охолоджувати. Розумієте, якби нинішні люди, що прийшли до влади разом із новим президентом, були розумними, вони би висновки зробили, а так я бачу, що вони висновків не роблять, відповідно, щодо їх інтелектуальних і розумових здібностей у мене є великі питання. Але якщо вони такі, то невідомо, що в таку голову може прийти.

М.Б.: Пане Володимире, ваш короткий прогноз на найближчу п'ятирічку, я так розумію, що вона буде дуже цікавою.

В.А.: Нехай п'ятирічками мислить Азаров. Я мислю періодами. У нас, так чи інакше, мають відбутися парламентські вибори, і ситуація буде тільки загострюватися. Погляньмо на поведінку тих хлопців і дівчат, які зараз прийшли до влади. Якщо вони будуть діяти таким чином, то на наступних парламентських виборах вони отримають дуже цікавий результат, навіть за умови тиску, як у 2004 році.

М.Б.: А що зміниться, якщо прем'єром буде інша людина, а президентом все ж таки лишиться Віктор Янукович і, відповідно, його команда, яку ви сьогодні критикували, буде залишатися?

В.А.: Я думаю, це вже питання не журналістської дискусії, але я думаю, що тоді можуть бути дострокові президентські вибори, або президенту доведеться змиритися з новообраним парламентом. Інша справа, що журналісти на той час мають уже зрозуміти ціну всім передвиборним обіцянкам тих людей, які зараз при владі, і наступного разу не хляпнутися на граблі, які їм підсунули перед виборами 2010 року.

М.Б.: Пане Володимире, я вам дуже дякую, що завітали до нас у студію. В ефірі була програма «Рентген», всю правду про медіа висвітлювала для вас Марина Бердичевська. В гостях у програми був журналіст, народний депутат України Володимир Ар'єв. На все добре!

В.А.: До побачення!

Програму створено в рамках проекту громадської організації Internews Network «У-Медіа» «Моніторинг дотримання журналістських стандартів та підвищення медіаграмотності широкого кола українських громадян», який «Детектор медіа» реалізує спільно з Інститутом масової інформації.

«Детектор медіа»

Фото -  www.nso.org.ua