У цьогорічній весняній розважальній симфонії українського телебачення ТРК «Україна» грає наймінорнішу партію. Обидві її шоу-прем'єри, хоч і виготовлені на гідному технологічному рівні, справляють враження дорогих підробок.

Другий сезон «Народної зірки», виробництво якої забрали в ISTIL Studios і передали визнаним майстрам із виробництва талант-шоу Star Media, провокує морську хворобу, хоча на позір мало відрізняється від конкурентних проектів. Очевидних причин того, що вироблені тією ж Star Media «Танці з зірками» були легкими, природними і динамічними, а «Народна зірка» навпаки - важка, натягнута і статична, немає. Хіба що присутність у журі радянсько-польської кінозірки Барбари Брильської відгонить совком, а Анастасія Заворотнюк відсилає до специфічного і не зовсім рідного для «України» дискурсу російських молодіжних ситкомів. А шквал компліментів, якими вони закидають абсолютно кожного претендента на звання зірки, незалежно від вокальних та сценічних даних, чого вартий? Але ж не в цьому річ, а в загальному відчутті бутафорськості, ненатуральності, вторинності того, що відбувається на екрані. Звичайно, шоу буде, глядачі надсилатимуть sms і оберуть переможця, але жодних шансів стати подією бодай на рівні пізніх «танців» «1+1», не кажучи вже про «танці» й «таланти» СТБ, в програми немає.

Друга прем'єра, вікторина «Граєш чи не граєш» за відомим у світі, зокрема й на пострадянському просторі, форматом Endemol Deal or No Deal, - чергова спроба схвилювати глядача шансом виграти мільйон за принципом лотереї, - навіює ще гнітючіші асоціації. Окрім джентльменського набору - недешевої ліцензії, популярного в Україні й Росії ведучого Дмитра Шепелєва, видовищних зйомок, - тут немає нічого: ні бодай спроби власного осмислення формату, ні якихось національних фішок (українського в програмі - аж чотири слова, які становлять її назву), ні чогось, що могло б змусити говорити про проект у трамваях і чергах.

За майже три роки, що минули відтоді, як новий інтелігентний гендиректор каналу  проголосив курс на Київ, це вже n-на і n+1-ша спроби «України» завоювати якщо не молоду, то відносно молодшу аудиторію розважальним продуктом власного виробництва. «Телезірка-суперзірка», «Яка то мелодія?», «Прокидайся з "Україною"!», «На 10 років молодше», «Шоу Вєрки Сердючки», «Ати-бати, готувати!», «Насправді шоу», перша «Народна зірка»... Результати різнились - від провальних до вельми пристойних, як от у першого сезону «Народної зірки», але ніколи не шокували, не давали надію на новий рівень популярності та фіксацію підвищеної уваги аудиторії. Надто - молодіжної.

Навіть тримаючи друге-третє місце за аудиторією 18+ завдяки пенсіонерським російським серіалам, «Україна» вмудряється залишатись непомітною для своїх же глядачів. Дивляться «свободу Шустера», «серіал такий-то», «концерт Пугачової», а на якому каналі?  На цьому, як його...сьома кнопка на пульті.

На думку спадає аналогія з популярним зараз фільмом «Аватар». Грошовитий, але сором'язливий провінційний канал, не впевнений у своїй спроможності  конкурувати у ворожому середовищі великого всеукраїнського телеринку, конструює собі  на заміну високотехнологічного клона. Цей клон страшенно дорогий, і зовні в нього все як у великих всеукраїнських каналів: російські серіали і телемуві, як у них, розважальні талант-шоу та вікторини за західними форматами, як у них, і російські естрадні шоу-концерти, і навіть Савік Шустер із його «свободою», як у найкращих із них. І фешенебельний офіс у центрі Києва, і техніка, яка тільки може знадобитися, а в голові - імпортні польські мікросхеми, куплені за світовими цінами. Всі можливі фішки, які маркетологи-аналітики вважають складовими успіху конкурентів, є і в цього дублера.  Клона випускають на ринок, де він демонструє непогані успіхи, а в певний момент, користаючись зі слабкості головних суперників, енергійно розштовхує їх ліктями. Він має блискучий вигляд, подає надії, але при цьому залишається імітацією живої істоти, яка миттєво зав'яне, якщо припинити постійні вливання життєвої енергії у вигляді грошових дотацій-«інвестицій». Душею ж його все ще залишається оте провінційне, з припискою «ТРК» на початку: це помітно на рівні як поведінковому, бізнесово-маркетинговому, так і суто естетичному. А батьки-автори клона, напевно, дивуються, чому все те, що в інших яскраво й оригінально, в них - блякло і вторинно.

Ну що ж таке, думають вони. Купили хороший формат, виробництво замовили не своїм партачам, а полякам, Європа ж усе-таки. Завербували в проект зірку, нашими й російськими найпопулярнішими каналами розкручену. Рекламна кампанія, студія, музика, зйомки, дівчата - все як у них... Окрім рейтингів.

І самі розуміють, і багато разів собі та іншим повторюють, що справжнього успіху не буде, якщо не прибрати одну ногу з рідної планети териконів, але щоразу у вирішальний момент внутрішній голос із донбаським акцентом каже «ні».

Нам би й до Києва перебратись, і країну завоювати, але перезапуск новин, які нагадують погану пародію на програму «Время» - це вже ні: вони нам підходять. І зірки-обличчя наші, макіївського розливу, нам подобаються. А наші дитячі й соціальні проекти взагалі не чіпайте, бо ні в кого більше таких нема. «Попытаемся сделать лицо канала очень привлекательным», але ніякої пластичної хірургії, тільки легкий молодіжний макіяж.

Проблема «України», та низька стеля, в яку вона вперлася головою - ментальна і цивілізаційна, її не можна вирішити, переставляючи зі слоту в слот бандитські та сльозливі серіали, залучаючи ще дорожчих російських знаменитостей і вкотре штурмуючи недосяжні висоти молодіжної аудиторії розважальними ток-шоу. Перевезти все цінне до Києва, залишивши в Донецьку баласт у вигляді «аватарчика» ТРК «Донбас» - також лише організаційне, але не концептуальне рішення. Сказавши «А» й вивізши канал із Донбасу, треба казати «Б» - виводити Донбас із каналу.

У фільмі головний герой урешті-решт зробив вибір на користь сильнішого, красивішого й перспективнішого клона. У випадку «України» ситуація ускладнюється тим, що вибір робить не зовсім вона, а тим, хто його робить за неї, проблема може бути не зовсім зрозумілою. Але, стоячи далі у вельми незручній позі - однією ногою на одній планеті, іншою на іншій, - каналу буде дуже незручно бігти, щоб устигати за змінами телевізійного ринку. Можливо, його відставання у весняних розважальних перегонах стане досить наочним прикладом, аби обґрунтувати необхідність змін.