20 лютого в гостях у програми «Рентген», яка виходить щосуботи на радіо «Промінь», була директор Інституту масової інформації Вікторія Сюмар.

Разом із автором програми Мариною Бердичевською Вікторія розмірковувала про перспективи, які чекають на вітчизняну журналістику після зміни влади.

За прогнозами пані Сюмар, друкована преса продовжить вимирати, телебачення відчуватиме на собі тиск олігархічної цензури, а отже єдиною нішею, у якій зможуть реалізувати себе професіонали, лишиться онлайн-простір - через його відносну дешевизну.

«Інтернет - це та сфера, в яку може прийти надзвичайно професійний журналістський колектив і зробити там видання, і може, воно буде коштувати небагато, але якщо це буде цікаво, там будуть хороші тексти, то вони зможуть жити без цих олігархічних грошей - ось про що йдеться», - наголосила Сюмар.

Пропонуємо вашій увазі розшифровку програми:

«Рентген». Вся правда про медіа

19-й випуск (від 20 лютого 2010)

М.Б.: Вітаю! В ефірі - спільний проект радіо «Промінь» та громадської організації «Детектор медіа» - програма «Рентген». Всю правду про медіа висвітлює для вас Марина Бердичевська. Мої вітання!

Сьогодні на наші запитання згодилась відповісти у телефонному режимі директор Інституту масової інформації Вікторія Сюмар. Пані Вікторіє, чи чуєте нас?

В.С.: Так, чую. Добрий вечір.

М.Б.: Пані Вікторіє, президентські вибори в країні закінчилися, чого нам чекати найближчими місяцями від української журналістики? Яким чином вона може еволюціонувати або в яких напрямках змінюватися?

В.С.: Очевидно, варто аналізувати, якими були ці вибори, щоб казати, що буде далі. Мій короткий висновок наступний - в ході цих виборів українські мас-медіа використали в якості інструментів, використали м'яко, нежорстко, але все одно використали. І це означає, що ЗМІ знову перетворилися на інструменти в руках власників, а власники, відповідно, використовують медіа в торгівлі за якимись політичними або економічними мотивами. Оскільки цей процес уже стався, то частина мас-медіа може бути вже просто непотрібною, і це означає, що після виборів ми можемо чекати на закриття низки видань, і з іншого боку - спокуса зробити цей інструмент ще більш гнучким, активним і ефективним є, і тому ЗМІ будуть залишатися у своїх власників і надалі, і тому, можливо, ми побачимо таку ж ситуацію на наступних виборах.

М.Б.: Пані Вікторіє, якщо говорити про телебачення. Наразі завершується великий об'єм замовної політичної агітації - джинси, у яких форматах буде працювати телебачення наступного року?

В.С.: Будуть весняні вибори, а це означає, що надія на джинсу буде залишатися, вона буде чи через рік, чи через півроку, але стартуватиме доволі скоро, відмови від таких речей навряд чи нам треба чекати, просто ця джинса буде задіюватися тільки тоді, коли це буде дуже потрібно, адже цей інструмент дуже коштовний, а коштів сьогодні небагато навіть у багатих людей. З іншого боку - очевидно, що буде спроба задіяти цей інструмент і без коштів, тобто шляхом прямого примусу, інакше кажучи, задіюючи цензуру, до цього сьогодні теж треба готуватися.

М.Б.: До прямої політичної цензури?

В.С.: До спроб її запровадження, я би так сказала.

М.Б.: Пані Вікторіє, якщо говорити про друковану пресу, зараз ми бачимо, що у всьому світі друкована преса, друковані ЗМІ, навіть найвидатніші, найвідоміші, потерпають від фінансово-економічної кризи, скорочують свої штати, скорочують заробітні плати. Яким чином будуть розвиватися друковані засоби масової інформації в Україні?

В.С.: Українські друковані ЗМІ, очевидно, будуть розвиватися так, як це відбувається в усьому світі, тобто, закриття не уникнути, і вже за час виборів ми побачили закриття частини видань, і ця тенденція буде посилюватися. Друкованій пресі сьогодні дуже складно виживати, це дуже вартісний продукт, треба витрачати гроші на папір, на друк, на утримання редакції і таке інше, і поза цим, вона не є впливовою в Україні, це теж нюанс. Люди звикли або дивитися телебачення, або діставати якусь інформацію з інтернету, це залежить від соціальних позицій, від віку, але телебачення й інтернет сьогодні виходять на позиції №1. Тому для друкованих видань висновок так само має бути зрозумілий, і дивитися потрібно на приклади тих самих західних видань - якщо не зможуть переорієнтуватися на інтернет-простір, якщо не зможуть вчасно стати конкурентоспроможними, то, очевидно, доля таких видань не є оптимістичною.

М.Б.: Якщо говорити про журналістські жанри, яких змін нам чекати найближчим часом? Чи зорієнтуються журналісти на соціальні дослідження, на справжні журналістські розслідування?

В.С.: Очевидно, зорієнтуються, тому що вони мають орієнтуватися на потреби аудиторії, а аудиторія має потребу в інформації, в тій інформації, яка буде допомагати їй жити. Тобто, яке молоко купувати, до якого лікаря звертатися, які тенденції розвитку в бізнесі. Очевидно, тут треба говорити і про певне розмежування в нішах, тобто, є споживачі певної інформації, не можна бути корисним всім, тим паче, що світ дуже швидко і різко фрагментується. Все це буде відбуватися і в медіа, тобто якого одного такого видання, яке би покривало потреби всіх і у всьому, практично не буде, але інтернет буде посилювати нішу. Але той, хто хоче вижити, ці нові тенденції відчує, дослідить і зможе в них знайти своє місце.

М.Б.: Але, все ж таки, ви вважаєте, що сьогодні у суспільства уже є попит на таку інформацію, про яку ми говоримо?

В.С.: Суспільство сьогодні, власне кажучи, люди хочуть читати те, що їм корисно. І ми бачимо приклади успішних друкованих видань в регіональній пресі, можна називати різні видання, які працюють сьогодні і на сході, і на заході країні однаково успішно. Наприклад, «Львівський інформатор», який дає людям інформацію про те, що відбувається в місті, проводить розслідування, дає конкретні поради, показує нові тенденції, і в цьому, власне кажучи, секрет успіху - бути корисним і цікавим.

М.Б.: До речі, якщо говорити про регіональні друковані ЗМІ, вони будуть виживати? Саме ті, які серйозно працюють, відчувають свою місію.

В.С.: Але для них завдання - приходити в інтернет, і шукати свою нішу там, теж не знімається, для цих друкованих видань. Я не вірю в швидку і тотальну смерть друкованих мас-медіа, хоча б тому, що традиція читати паперову газету живе в багатьох людях, часто набридає жити в електронних сторінках, хочеться чогось більш природного. Але це вже будуть такі справді вартісні видання, які вже будуть коштувати дорожче, і люди мають бути готові платити дорожче. За швидкою інформацією друкована преса не може встигнути апріорі, тобто за новинами, вже більшість людей дуже скоро переорієнтуються ходити в інтернет. А от за якісною інформацією, тобто завдання №2 для паперових видань - якість.

М.Б.: Пані Вікторія, ви сказали про можливість спроб запровадити серйозну політичну цензуру у засобах масової інформації. Якого роду може бути ця цензура, адже насправді ми бачимо, що на сьогоднішній момент розклад політичних сил ще не дає впевненості в тому, що одна з політичних сил не буде чинити досить довгого опору іншій політичній силі?

В.С.: Це ви говорите зараз про збереження політичного плюралізму в країні.

М.Б.: Так.

В.С.: Очевидно, суттєвий фактор. Це означає, що й одні, й інші будуть на екранах, але й одні, й інші будуть намагатися використати мас-медіа. Є передумови говорити про це - в країні існує система державного мовлення, державного мовлення чи незалежного, і це означає, що впливати на неї можна, було б бажання, а бажання буде, тому що платити гроші бажання немає, очевидно, будуть якісь інші бажання. Другий момент - система власників в Україні в медіа диверсифікована, декілька власників володіють медіа, ці люди активно грають у політику, і ведуть бізнес набагато крупнішими активами в зовсім інших сферах, але якраз медіа для них так і залишається способом домовлятися з політиками про економічні преференції або якісь інші політичні речі. І це дозволяє говорити сьогодні про те, що якщо ми не знайдемо альтернативи, ми змушені будемо дивитися канали, які належать трьом людям у країні. Якщо ми будемо продовжувати це дивитися, ці троє людей не уникнуть спокуси домовлятися з представниками влади, вони будуть домовлятися і з тими, і з тими, очевидно, але використання ЗМІ будуть дуже конкретними, власники будуть тиснути, це можна сказати сьогодні однозначно, в них немає підстав забезпечувати реальну незалежність своїх мас-медіа в інтересах аудиторії.

М.Б.: Пані Вікторія, але перерозподілу, який зараз відбувається в багатьох інших галузях, перерозподілу активів на медіаринку не відбудеться останнім часом?

В.С.: Я думаю, що досить серйозний гравець вийшов на ринок мас-медіа, це Ігор Коломойський, який купив холдинг «Главред» і має контроль над «1+1», він буде збільшувати надалі свою присутність в українському медіапросторі. Віктор Пінчук залишиться крупним медіамагнатом. Питання щодо «Інтера» - я думаю, що у Фірташа є серйозні можливості залишити «Інтер» собі підконтрольним. Власне кажучи, коло основних гравців окреслене. Гайдук останнім часом принаймні працює над розширенням своїх медіаактивів, але це ті люди, які будуть задавати настрій в інформаційному просторі. Інша справа, що інтернет стає альтернативою, редакції і журналісти, що працюють в інтернеті, сьогодні можуть посперечатися навіть із тими величезними коштами і новинами, які можуть забезпечити олігархи. Справа в журналістській майстерності, в аудиторії, у вмінні, в професійних речах.

М.Б.: Але з іншого боку, ми знаємо приклади, коли дуже крупні інтернет-ресурси, наприклад, такі як сайт «Pro.ua» належать серйозним власникам, які також можуть тиснути.

В.С.: Так, але в цьому просторі їм треба бути більш незалежними, ніж у друкованих виданнях. Я говорю трошки про інше, я говорю про фахові редакції. Ми не можемо заборонити Гайдуку мати активи в інтернеті, однозначно ні. Інтернет - це та сфера, в яку може прийти надзвичайно професійний журналістський колектив, і зробити там видання, і може воно буде коштувати небагато, але якщо це буде цікаво, там будуть хороші тексти, то вони зможуть жити без цих олігархічних грошей - ось, про що йдеться. І зможуть конкурувати з цими активами того ж Гайдука на досить серйозному рівні.

М.Б.: А що для цього потрібно, щоб така журналістська спільнота зробила такий вчинок?

В.С.: Я думаю, що еволюційно це все одно відбудеться, ми до цього йдемо, і ми нікуди від цього не дінемось, тобто, якщо журналісти будуть залишатися без роботи, якщо вони захочуть лишатися в цій професії, якщо в них буде достатньо вмінь і знань, щоб конкурувати, я думаю, ми побачимо новий сплеск. Ми колись бачили це за часи Кучми, коли люди гуртувалися і йшли в інтернет, це був досить бурхливий і потужний розвиток українського інтернету, і український інтернет навіть на європейському рівні - явище дуже достойне, тому що тут є багато видань, які не прив'язані до друкованих видань. В інших країнах все по-іншому, той же, наприклад, «Шпігель» і його інтернет-сторінка є найпопулярнішим інтернет-ресурсом. Ми, наприклад, отримали сплеск інтернет-видань, і це певним чином крок поперед багатьох країн світу, це той випадок, коли виклики досить серйозні формують дуже сучасні відповіді на питання. Я думаю, що надалі ми будемо мати виклики і будемо мати перехід дуже серйозних журналістів в інтернет, бо сьогодні 30% українців користуються інтернетом, це дуже серйозна цифра, і вона прямує до зростання.

М.Б.: Пані Вікторія, але ми з вами знаємо декілька випадків, коли були спроби з боку СБУ підпорядкувати в державі діяльність інтернет-ЗМІ, які за законодавством навіть статусу ЗМІ не мають. Чи можуть бути найближчим часом знову такі спроби, і як їх може розцінити інтернет-журналістська спільнота? Чи вдасться серйозним державним структурам контролювати цю діяльність?

В.С.: Очевидно, таке може бути. В їх успішність я не вірю, бо українська держава - не КНР, не Китай, вона не є настільки потужною і технологічно організованою, щоб контролювати таку річ, як інтернет. У зв'язку з цим я залишаюся оптимісткою, я знаю точно, що цього робити не можна: якщо Україна хоче залишитися державою з демократичними надбаннями, то інтернет має бути абсолютно вільний і має розвиватися по законах вільного простору, а не державою, до регулюючої діяльності і таланту якої в мене є дуже багато питань.

М.Б.: Як ви вважаєте, все ж таки, якби ми постійно не критикували українську журналістську спільноту, і в ефірі радіо «Промінь» ми це постійно робимо, бо вона непрофесійна, більшою мірою деградована, але якщо все ж таки постане така примара серйозної політичною цензури, наприклад, як у Росії, чи зможуть українські журналісти дати відповідь цій цензурі, зробити якісь вчинки, залишити українську журналістику більш-менш вільною?

В.С.: Напевно, тільки спроби якихось таких серйозних «безпредєлів» і можуть організувати, тому що поки що організація в добрих умовах ніяк не виходить. Навіть коли відносно все гаразд, то «моя хата з краю». Якщо будуть серйозні виклики, тоді так, і ми це вже демонстрували, ми це вже проходили. Зараз дуже багато нових людей прийшло в цю сферу, вона вже обновилася не без участі відомих інвесторів, вони хотіли, щоб зірки досвідчені з принципами пішли з тих каналів, ці інструменти були контрольовані і працювали під їхню дудочку. Але я все ж таки думаю, що українці дуже свободолюбова нація, українські журналісти є непогано освіченими, вони розуміють, що і до чого. В українській журналістів є своя межа, точка неповернення, після якої можуть початися такі дії; от якщо у політиків вистачить розуму перейти цю точку неповернення, почати якийсь «безпредєл» відносно мас-медіа, тоді, я думаю, може знову початися журналістська революція, ми розуміємо, про що йдеться, і якісь дії солідарні будуть мати місце.

М.Б.: Можливо, в суспільстві почнуться якісь процеси, яких зараз, на жаль, не відбувається. Можливо, суспільство почне цікавитися, чому так відбувається?

В.С.: Я думаю, що суспільство якраз розуміє, воно хоч не діє, не робить якихось активних дій, але воно розуміє, що відбувається, розуміє залежність мас-медіа, те, на що перетворилося українське телебачення. І рівень довіри до преси насправді не дуже великий сьогодні, і це теж проблема, бо українська журналістика не хоче осмислити, чому люди їй не довіряють. Але поза тим факт залишається фактом - українці розуміють цю залежність, цю тенденційність і таке інше. І я думаю, що це теж серйозний фактор, тому що якщо політики й олігархи зрозуміють, що неважливо, скільки разів ти з'явився на екрані, важливо - що ти там сказав, тоді ставлення до преси може бути іншим, і ставлення до політичних меседжів теж може змінитися. Інші справа, що поки що, на жаль, кількість переборює якість.

М.Б.: Пані Вікторіє, я вам дуже дякую за те, що ви погодились відповісти на наші запитання. В ефірі радіо «Промінь» була директор Інституту масової інформації пані Вікторія Сюмар. На все добре, пані Вікторіє!

В.С.: До побачення! Дякую.

М.Б.: В ефірі була програма «Рентген». Всю правду про медіа для вас висвітлювала Марина Бердичевська. До нових зустрічей! Щасти!

Програму створено в рамках проекту громадської організації Internews Network «У-Медіа» «Моніторинг дотримання журналістських стандартів та підвищення медіаграмотності широкого кола українських громадян», який «Детектор медіа» реалізує спільно з Інститутом масової інформації.

Фото - www.dif.org.ua