Програму Марини Бердичевської на радіо «Промінь» слухай тут

В суботу, 24 жовтня, в ефір радіо «Промінь»  вийшов черговий випуск щотижневої програми «Рентген».

Гостем автора програми Марини Бердичевської став оглядач «Детектор медіа» Отар Довженко. Тема для обговорення була запропонована така: «Артеківський скандал як іспит на зрілість української журналістики».

«Це був значний іспит. Але - якщо продовжити шкільну аналогію - іспит з диципліни, яку журналісти не проходили. Ситуації, коли від слова журналіста залежить доля, тим паче доля конкретних дітей, раніше не було», - зокрема сказав Довженко під час ефіру.

Програму створено в рамках проекту громадської організації Internews Network «У-Медіа» «Моніторинг дотримання журналістських стандартів та підвищення медіаграмотності широкого кола українських громадян», який «Детектор медіа» реалізує спільно з Інститутом масової інформації. Проект спрямований на підвищення рівня медіаграмотності  українського суспільства, стимулювання медіа до відповідальності та дотримання журналістських стандартів, підвищення якості медійного продукту.

Повний текст програми:

Рентген. Вся правда про медіа

Сьомий випуск (17 жовтня 2009)

М.Б.: Вітаю! В ефірі - спільний проект радіо «Промінь» та громадської організації «Детектор медіа» - програма «Рентген». Всю правду про медіа висвітлює для вас Марина Бердичевська.

Сьогодні ми будемо говорити про нюанси висвітлення засобами масової інформації України «Справи про педофілів», як її dже назвали. В гостях у програми «Рентген» - провідний публіцист ГО «Детектор медіа» Отар Довженко. Вітаю тебе, Отаре!

О.Д.: Добрий вечір, шановні слухачі, добрий вечір, Марино!

М.Б.: Отаре, за останні два тижні вже було висловлено дуже багато претензій до українських журналістів саме в тому аспекті, яким чином вони висвітлювали цей скандал. Що ти можеш сказати, які в тебе особисто основні претензії, - оскільки ти досліджував цю тему, - до українських журналістів?

О.Д.: Образно можна сказати так, що це був великий іспит для українських медіа, але, разом із тим, це був іспит з матеріалу, який вони ніколи не проходили перед тим. Тобто, це так само, як поставити, наприклад, першокласників здавати іспит в одинадцятому класі. Питання етики, питання, в яких стоїть на кону доля дітей, доля людей, і вона залежить від того, що ви скажете, що ви напишете, ніколи до того не стояло настільки гостро перед медіа і від них аж настільки не залежало.

Звичайно, в плані етики все абсолютно провалено, що стосується інформування суспільства, само собою, медіа багато інформували, користуючись тим обсягом інформації, який їм давали, хто їм цю інформацію давав - це інше питання. Пошуку джерел, пошуку незалежних компетентних джерел, тих, які можуть справді давати інформацію з перших рук, було дуже мало, він вівся, так би мовити, пасивно, тобто засоби масової інформації чекали, поки до них прийдуть і їм, що називається, зіллють цю інформацію. З того що я бачу на телебаченні, жоден телеканал не провів власного розслідування, певні подоби розслідувань проводили інтернет-видання «Українська правда», ProUA, інші.

М.Б.: Але, по-моєму, «Українська правда» обмежилася лише публікацією найбільш шокуючих матеріалів, результатами судмедекспертизи та результатами перевірки свідчень цих дітей на детекторі брехні.

О.Д.: Знов-таки, це є журналістське розслідування в великих лапках, тому що само собою, що вони проводяться не за канонами журналістських розслідувань і, само собою, подібних розслідувань, настільки гострих і настільки серйозних, ніхто до того в нас не проводив. Якщо говорити про складність ситуації, вона була дуже складна, якщо говорити про те, як із нею впоралися медіа, вони впоралися погано, для мене зараз найбільшим питанням є - чи зроблять вони для себе якісь висновки, і коли, не дай боже, наступного разу таке станеться, чи вони знатимуть, що робити, тому що, судячи з того, як зараз журналісти говорять про цю ситуацію, вони досі не розуміють, що вони зробили не так і як слід було діяти.

М.Б.: Але відомий медіа експерт Ігор Куляс, який робить для «Детектор медіа» щотижневі моніторинги дотримання стандартів журналістами, говорить про те, що дійсно журналісти потрапили у надзвичайно важку для себе ситуацію, але він каже наступне, я цитую: «З одного боку, професійна етика потребує від нас дотримання інтересів неповнолітніх і неупередженого ставлення до обвинувачуваних, з другого боку діє основне етичне професійне правило - будь-яку важливу суспільну інформацію журналіст повинен донести до суспільства, він не має права вирішувати, чи мають люди про це знати чи не мають, і в ідеалі не повинен навіть перейматися можливими наслідками публікації». Що ти про це думаєш?

О.Д.: Я тут можу, в принципі, тільки погодитися в тому плані, що питання, чи мало це бути оприлюднено, не стоїть. Мало однозначно, незалежно від того, чи врешті-решт воно виявиться, чи ця справа була сфабрикована, наскільки вона була сфабрикована, яка частина була сфабрикована. Те, що це почали використовувати політики, - факт. Разом із тим оприлюднювати треба було, набагато більшою шкодою було би, якби ця інформація не була оприлюднена, ніж шкода від того, що вона оприлюднена, тому що, на жаль, мовчати в таких випадках - норма для українського суспільства й українських медіа. Інша справа, що до того, до цього моменту логіка медіа навіть не передбачала думки про те, що буде з героями, що буде з людьми, які від нас залежать у цій ситуації, якщо ми це опублікуємо. Всі думали тільки про одне - а чи не чекають на нас судові позови, якщо ми це опублікуємо. В цьому випадку ми пам'ятаємо, що репліка у відповідь після того, як були опубліковані заява Колісниченка (народного депутата від Партії регіонів) і звернення Григорія Омельченка, Уколов - чи, може, його прес-служба - пообіцяв усім ЗМІ, які будуть розголошувати і публікувати цю інформацію... Тобто, в принципі, в нас навіть не йшлося про те, щоби захищати якось більш-менш права, долю цих дітей, зразу йшлося про захист честі депутатів, а вже потім з'явилася Тетяна Монтян із реплікою про те, що було розголошено таємницю усиновлення і про те, що розголошено прізвища цих дітей, і тільки після цього. десь на другий чи третій день скандалу, всі замислилися над тим, що й справді розголосили, що тепер далі буде.

М.Б.: Отаре, але тут постає більш глобальна проблема, взагалі проблема зливу, як його називають. Тобто, ми знаємо, що найбільш успішні українські журналісти працюють на зливах. І от Ігор Куляс зокрема підкреслює, що «ініціатори скандалу розрахували все точно, включаючи найголовніше - якою є нинішня Українська журналістика. Журналісти не могли не ставати заручниками політичної гри, з точки зору дотримання етичних норм ідеальним виходом в цій ситуації було б дружно, всім цехом ігнорувати заяви політиків, які мають політтехнологічні ознаки. Справу про злочин проти дітей треба було на цьому етапі брати під контроль і конкретно займатися нею, ретельно підбираючи матеріал на майбутнє. Для цього, звісно, важливо було б, щоб журналісти діяли єдиним фронтом, але чекати цього сьогодні, коли журналістське середовище є демотивованим і роз'єднаним, було, на жаль, неможливо». Як ти прокоментуєш цей заклик взагалі не висвітлювати цю тему, але взяти під її контроль і тихо, не повідомляючи суспільству про це...

О.Д.: Ні, він говорить не про те, щоб не повідомляти суспільству про це. Наскільки я зрозумів, ідеться про те, щоб не висвітлювати метушню політиків з цієї теми, але оскільки політики є важливими особами в цій історії, то висвітлювати їх було неетично і несправедливо, принаймні, тих, кого це торкнулося. Інша справа, що я би, наприклад, не публікував заяви таких людей, як Володимир Литвин, з приводу того, що і кому там треба відривати, як Адам Мартинюк, який запропонував запровадити політичну кастрацію для політичних партій. Оцього я би не публікував. Коли на наступний чи за пару днів після того, як скандал розгорнувся, з'явилась інформація про те, що Віктор Янукович зґвалтував жінку, я би цього теж не публікував, тому що тут абсолютно ясно, що йде політтехнологія, антикризовий піар.

М.Б.: Але це вже «жовтизна» пішла після того.

О.Д.: Ну, як сказати «жовтизна». Коли депутати оголошують, це був депутатський запит, наскільки я пам'ятаю. Можливо, неофіційний депутатський запит, але джерелом заяви про те, що Янукович зґвалтував, був депутат. Я би, в принципі, таке би ігнорував, звичайно, але коли йдеться про можливих учасників зґвалтування, на них вказали зґвалтовані діти (можливо зґвалтовані діти, знов-таки), то не висвітлювати цього було не можна. Інша справа, що називати прізвища дітей, публікувати їхні фото, або, як ми говорили, ходити до них у школу і розпитувати однокласників, що вони думають з цього приводу, чи справді це могло бути, я не знаю, що вони їх питали.

М.Б.: Нам стало відомо, що «Газета по-київськи» збиралася зробити такий матеріал, але поки що його немає.

О.Д.: Але фото дітей точно я бачив на власні очі в ЗМІ, це, звичайно, свинство повне.

М.Б.: І пам'ятаєш, ти розповідав, що по одному з каналів демонстрували заяву матері обвинуваченого Дмитра Полюховича, який зараз перебуває в СІЗО, і вона назвала ім'я дівчинки.

О.Д.: Це було дуже страшно. Бабуся назвала ім'я дівчинки і вона говорить, що дівчинку намовили, вона каже неправду і так далі. Це все цілком може бути, але, як би там не було, бабуся викриває свою онуку, це вже те, що не мусить потрапляти, принаймні, в новини точно.

М.Б.: Тобто, на твій погляд, не потрібно було звертатися ні до Полюхович, яка є постраждалою стороною від імені своїх дітей, хоча досі, наскільки я знаю, не з'ясовано, чи є офіційно визнані постраждалі, це мені казала юрист Валентина Теличенко.

О.Д.: Проблема в тому, що взагалі мало що з'ясовано офіційно, тому що в нас такі правоохоронні органи, що будь-який документ у будь-який момент може виявитися помилково згаданим або несправжнім, сфальсифікованим і так далі, це те, чому дуже важливо було журналістам від початку в це все влізти, тому що в нас у країні немає жодного правоохоронного органу, якому суспільство може вірити, який би не міг із міркувань політичної доцільності, передвиборної доцільності сфальсифікувати будь-яку справу проти будь-кого. На жаль, всі наші правоохоронні органи без винятку це можуть, і вони вже неодноразово цим займалися, їх на цьому ловили, і їм за це нічого не було. Якщо журналісти не будуть тут виконувати функції правоохоронних органів, то само собою, що всі подібні справи можна буде їм... цим сильним світу цього можна буде ґвалтувати, робити все, що завгодно, і їм за це нічого не буде. Журналісти мусять втручатися і виконувати їхні функції.

М.Б.: Я хотіла б процитувати думку Ігоря Гужви, головного редактора газети «Сегодня», яка дуже швидко включилася у висвітлення цих подій: «Как мы размышляли - материалы следствия, которые стали доступны нашей газете, которые озвучил Юрий Луценко, показывают, что  доказательная база в этом деле действительно имеется и она весьма серьёзная, а значит, СМИ не могут промолчать, иначе дело замнут. Точно такая же ситуация была и в деле депутата Лозинского, если бы не общественный резонанс вокруг него, виновным Лозинского никогда бы не признали. Хотя я не могу исключать, что если бы Лозинский убил человека накануне начала предвыборной кампании, то Блок Юлии Тимошенко так же бы не признал этого преступления, а назвал бы все политической провокацией, и так же, как и сейчас в "деле о педофилах" вбрасывал бы в журналистское сообщество тему "не нужно писать о такой грязи и поддаваться на политпровокации". Задача СМИ заключается в том, чтобы создать ситуацию, в которой преступник не уйдет от ответственности за совершенное преступление, как в случае, если обвиняемые в педофилии действительно виновны, тогда они должны быть осуждены, так и в случае, если их оклеветали, тогда нужно найти и посадить клеветников. Если обвиняемые в педофилии действительно невиновны, то общественный резонанс не помешает им доказать свою невиновность, более того, если невиновность будет доказана значит станет очевидным политический заказ конкурентов, и тогда уже задачей СМИ будет помочь найти организаторов этой провокации. Но если нардепы и руководство Артека виновны, то можно сказать однозначно - только общественный резонанс позволит привлечь их к ответственности». Як ти прокоментуєш цю думку?

О.Д.: Це все абсолютно правильно, тут люди говорять правильні речі, якби це все ще й було б доповнено достатньо обережним ставленням до дітей, знову-таки, і якби на шпальтах цих газет, сайтів і так далі не перемішувалися поняття «підозрюваний», «обвинувачений», «педофіл», «жертва», «можлива жертва».

М.Б.: Або називати справу «секс-скандалом».

О.Д.: Так. Коли зґвалтування маленької дитини називають секс-скандалом, то хочеться плакати і спитати в цих людей, що в них у головах. Тобто, тут питання до професійних якостей журналістів. Те, що вони як можуть, наскільки вони спроможні, діють у правильному напрямку - правда, інша справа, що є справді достатньо всіляких політтехнологічних розробок, публікацій, спрямованих на те, що каже пан Гужва, - це бруд, треба цього всього уникати, нехай міліція робить свою справу. Як свою справу робить міліція, ми знаємо, вона вже зробила свою справу в тій самій справі Лозинського, коли Луценко божився і клявся, що Лозинський - герой, який затримав озброєну людину, а потім коли він сказав, що все було не так насправді, Лозинський уже був десь у бігах...

М.Б.: Але у справі Лозинського, наскільки я пам'ятаю, дуже багато каналів довго мовчали, доти, доки не було вже офіційних заяв від політиків, ти пам'ятаєш, що тільки «Інтер» тоді зробив власне розслідування.

О.Д.: Взагалі більшість телеканалів, коли йдеться про скандали, мовчать, тому що вони не знають, чи можна, їм ще не дали команди згори їхні власники.

М.Б.: Але про цей скандал не мовчали.

О.Д.: Вони не були ініціаторами, це все з'явилося в інтернеті, в інтернеті, як і більшість тем, це все розкривалося, обростало новими подробицями, тоді вже естафету передали телебаченню. Що стосується Лозинського, там було майже так само, але «Інтер» був певною мірою ініціатором розкрутки цієї теми, тому що до того вона обговорювалася мляво - от там когось ніби вбили, але чи вбили, чи не вбили, можливо депутат. А потім, коли вже з'явився сюжет Мирослава Ярмолюка звідти, з Кіровоградської області, стало ясно, що справді щось страшне відбулося.

М.Б.: А як ти вважаєш, чи справді подібні скандали, про цей скандал можна стверджувати, як мені здається, що це реальний злочин, під який було підверстано політтехнологію, принаймні, всі експерти, з якими я розмовляла, роблять подібний висновок. Але чому саме ті люди, які зацікавлені у вкидуванні цього зливу суспільству, діють саме через інтернет?

О.Д.: Тому що в інтернеті найлегше щось опублікувати насправді, це зона поза дією законодавства. Тобто, за великим рахунком, інтернет-видання не є засобом масової інформації, як ми знаємо, і воно не несе відповідальності як ЗМІ за публікацію якогось компромату, якоїсь незаконної інформації, несе відповідальність власник сервера, а якщо цей сервер лежить десь за кордоном, то ніхто. Тому в інтернеті сьогодні можна робити все. Знов-таки, це ще одна тема, над якою треба нашому законодавству думати, інтернет-спільнота, свідомі інтернет-видання давно готові до того, щоби перейти в легальну площину.

М.Б.: Але ж при цьому Ігор Куляс, коли був в гостях у «Рентгена», стверджував, що це надзвичайна річ, наприклад, для будь-якої західної редакції новин телеканалів, щоб було посилання було на інтернет-джерело, а у нас це звичайна справа.

О.Д.: Йому краще знати, у нас, як правило, з інтернету береться інформація без будь-якого посилання, це інша справа. В цьому випадку посилалися на «Українську правду», посилалися навіть на блог Володимира Петрова, який насправді вже потім виклав цю заяву Григорія Омельченка, після сайту From Ua, але видно, більше читають блог Володимира Петрова, ніж From Ua, тому прочитали журналісти там і посилалися на нього. Інша справа, що все це робиться евфемізмами - маловідомий блог, один із сайтів і так далі. Але інтернет справді формує порядок денний телеканалів і диктує їм теми, і, відповідно, вони використовують інформацію з інтернету, таким чином, їм можна вкинути будь-який скандал.

М.Б.: Виникає парадокс. Ми з'ясували, що потрібно було говорити про цю справу, бо правоохоронні органи в Україні надзвичайно слабкі і можуть зам'яти будь-яку справу.

О.Д.: Корумповані.

М.Б.: Так. З іншого боку - коли було вкинуто цей злив, і From Ua опублікувало без ретушування імена і прізвища, тепер ми можемо вже говорити, що це Олена Полюхович, що це Дмитро Полюхович, але те, що зараз ретушують імена дітей, вже нічого не дає, оскільки вони носять це прізвище, вони вчилися у якійсь школі. І взагалі, Ігор Куляс каже про те, що підліткове середовище дуже жорстоке, і зараз можуть початися знущання над тими дітьми з боку однолітків, які бували в «Артеку».

О.Д.: Можливо. Те, що стосується табору «Артек», я, чесно кажучи, сам не зовсім розумію, як воно там все намалювалося - те, що Полюхович працював там у якихось причетних до «Артеку» засобах масової інформації... Мені здається, що навіть якщо повірити в те, що керівництво «Артеку» виявилося збоченцями, самого «Артеку» це не стосується, це стосується певних збоченців, які мають понести покарання. Вони можуть бути де завгодно, деякі люди можуть прожити зі збоченцем все життя поруч, і раптом через 30 років виявиться, що він некро-, зоо-, педофіл. Знову-таки, ніхто від цього не застрахований, а «Артек» - це «Артек», це бренд, і девальвація його таким чином мені здається досить дивною. Чому треба було йти через депутатів, чому треба було йти таким дивним шляхом? Знову ж таки, «Артек» можна б було спокійно приватизувати і до того, і зараз, і після президентських виборів.

М.Б.: Але щодо журналістів, в твоєму моніторингу тижневиків ти писав, що тележурналісти постійно говорили: «Знищено дитячу мрію, знищено мрію про "Артек"».

О.Д.: Я не знаю, мені це все здається смішним якимось таким перебільшенням і зміщенням акцентів із того, що є насправді, на те, що, можливо, близьке журналістам. Можливо, там не обійшлося без якогось прохання, без вказівки говорити про те, що хтось нищить бренд «Артек», але мені здається, що цей бренд ніхто не знищить, він є забронзовілим в історії України, і може просто змінитись керівництво, форма власності, але «Артек» буде «Артеком». Чому журналісти так говорили? Через інерційність мислення, через захоплення такими яскравими, але незмістовними думками.

М.Б.: Як тобі здається, який прогноз може бути, чи замовкнуть засоби масової інформації десь через два тижні, як вони замовкли у справі Лозинського, доки його не відшукали? Пам'ятаєш, що там були хвилі ще, сплескували цікавості до цієї теми, але на парочці телеканалів...

О.Д.: От і Пукача вже зараз забули. Я думаю, що рано чи пізно забудуть і це, теми не бувають вічними, за той час, поки ці теми ще будуть цікаві суспільству, поки не з'явиться щось свіженьке або ще більше шокуюче.

М.Б.: А тоді постає питання - навіщо ж це все було? Зараз ми мотивуємо тим, щоб ті, хто винні у цьому злочині, були покарані, але якщо ми кинемо цю тему, то вони не будуть покарані.

О.Д.: Ми не покинемо цю тему, це вони покинуть цю тему, ті, хто може її покинути, ті, хто шукає постійно свіжої інформації, за той час, поки тема ще буде цікава суспільству, щось, можливо, буде зроблено. Спробувати щось зробити - краще, ніж не робити нічого з песимістичних міркувань.

М.Б.: Отаре, я дуже дякую тобі, що ти сьогодні завітав у студію. В ефірі була програма «Рентген», всю правду про медіа для вас висвітлювала Марина Бердичевська. До нових зустрічей!

О.Д.: Па-па.