Починаючи з вранішніх годин 30 червня з небаченою, мабуть, раніше наочністю оприявнила себе тяжка хронічна недуга українських мас-медіа, описана у «Детектор медіа» Борисом Бахтєєвим у статті «Сировинна журналістика» та автором цих рядків у текстах стосовно професіоналізму та відповідальності «акул пера і клавіатури». Можливо, хворобу підсилила якась містика зв‘язку події, яка стала однією з топ-новин того дня, і значної частини сьогоднішньої журналістики України, що виросла не з «Шинелі», а з «Правди». Можливо, пухир сам собою гранично набряк і мусив таки луснути, рано чи пізно. Так чи інакше, але сталося те, що сталося.

Нагадаю, п‘ятеро радикально налаштованих персонажів уранці 30 червня пошкодили «головного Леніна України», себто пам‘ятник вождеві більшовиків у центрі Києва. І практично всі ЗМІ, приватні і державні, електронні та друковані, відреагували на це однотипно. Ось як, скажімо, поінформував (точніше, "поінформував") публіку про це сайт інтерівських «Подробностей»:

«...Памятник Ленину напротив Бессарабки представляет историческую ценность и занесен в международный каталог ЮНЕСКО. Милиция возбудила уголовное дело по части 2 статьи 296 Уголовного кодекса (хулиганство). Но учитывая, что памятник входит в перечень ЮНЕСКО, не исключают, что будет переквалификация на другую статью УК, предполагающую более серьезное наказание. Это будет зависеть от выводов экспертов по поводу серьезности повреждения памятника и суммы материального ущерба».

І так одні за одними, ЗМІ верзли маячню про те, наче пам'ятник перебуває під охороною ЮНЕСКО як культурна цінність світового значення. Це ж треба репортерам, дикторам і випусковим редакторам мати таке викривлене (хотів ужити значно більш міцне слово, але стримався) сприйняття дійсності, щоб прирівняти головний київський пам‘ятник Леніну за культурною вартістю до Святої Софії Київської чи Києво-Печерської Лаври, які справді перебувають під охороною ЮНЕСКО! А щодо професіоналізму - то перевірити інформацію про каталог дуже легко: треба тільки зайти на відповідний сайт - займе півхвилини часу, не більше...

Але звичка до «сировинної журналістики» - хтось сказав щось, а я просто перекажу своїми словами, не обтяжуючи себе з‘ясуванням істинності мовленого, - плюс гранична і хронічна некомпетентність більшості медійного персоналу зробили свою справу - абсурдна дезінформація розійшлася країною. Підсиливши і без того абсурдне сприйняття дійсності багатьма українськими громадянами.

Мені особисто не вдалося знайти першоджерело, звідкіля пішло те - «під охороною ЮНЕСКО». Щоправда, колега, який тривалий час працював парламентським кореспондентом, клянеться, що першим про ЮНЕСКО заявив знаний лівий політик М. ще наприкінці 1990, у фактично до-Інтернетну (для України) еру, тож перевірити це складно; тим більше, що політик М. як борець проти «злочинного режиму Кучми» дуже полюбляє судитися зі ЗМІ, які дозволяють собі критичні слова про нього. Утім, переконані націоналісти виявилися нічим не кращими за непрофесійних журналістів: вони також легко повірили базіканню про ЮНЕСКО. Ось показовий фрагмент тексту дніпропетровця Олексія Мазура: «Це справедлива відплата! Акт національної помсти! В цьому зв'язку не має абсолютно ніякого значення, чи занесено цього «леніна» до архітектурних пам'яток, що охороняється ЮНЕСКО, чи ні! Пам'ятників катам українського народу та символів тоталітарного режиму не може і не повинно бути в Україні!»

Щоправда, далі дещо оговталися й журналісти, і націоналісти. А відтак у ЗМІ пройшла інформація (на правах «новини», а не спростування!), що «бессарабський Ленін» не перебуває під опікою ЮНЕСКО, а занесений лише до внутрішнього реєстру пам‘яток. Щоправда, і тут не все зрозуміло, оскільки в останньому за часом списку об'єктів, занесених до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (див. додаток до Постанови Кабміну від 27 грудня 2001 р. N 1761), монумент Леніну у Києві (як і будь-які монументи Леніну) відсутній. Проте список складений так, що його можна потрактувати не як вичерпний перелік пам'яток, а як доповнення до списку ще радянських пам'яток історії та монументального мистецтва. Роз‘яснення цієї ситуації мені, на жаль, не вдалося ані почути з телеекрану, ані прочинати на жодному сайті.

А тепер - про оціночні судження. Деякі нотаріально завірені ліві політики негайно назвали «антиленінську п‘ятірку» такими собі «злочинцями з кувалдою», попри те, що за Конституцією встановити злочинність певних дій може тільки суд. Звісно, можлива ще й моральна оцінка (зло-дій, добро-дій), але ж це треба, очевидно, спеціально оговорювати. Але Ленін з ними, з тими дуже-опозиційними-до-всіх лівими політиками. Є питання важливіші - це те, як сьогодні оцінюють ситуацію медіа. Впадає в очі: теза щодо коли не «злочинності», то «вандалізму» дій «антиленінської п'ятірки» не викликає сумнівів у більшості ЗМІ України. Скажімо, газета «Сегодня»  зве учасників акції «націоналістами-вандалами»., і майже те саме на всю країну повторює «Інтер»: «Вандалы, повредившие памятник Ленину в столице - на свободе. Пятерых задержанных отпустили под подписку о невыезде». Звичайно, журналісти мають таке саме, як і політики право на оціночні судження, але невже так складно замислитись: чи мали б вони змогу реалізувати це право не лише в інвективах на адресу «націоналістів-вандалів», якби Україна й далі жила під прапором Леніна?

Власне, про цю позицію провідних телеканалів України йдеться у заяві Київської міської організації Товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса: «Дивує позиція ЗМІ України, як канал ICTV, 1+1, "Інтер", які цих киян назвали "вандалами", в той же час не сказали ні про історичну справедливість, ні про факт розв'язання Леніним війни проти України. Забули вони сказати і про організацію ним підривної та терористичної діяльності проти тодішнього уряду України. Така подача інформації про подію не може не оцінюватися як умисно упереджена. Це свідчить про колоніальне мислення власників та редакторів цих ЗМІ».

Але ж не тільки про неоколоніальне - а й про неототалітарне, чи не так? Бо «вандал» тут - це той, хто проти пам‘ятника творцеві першої у світі тоталітарної держави, учителю Муссоліні та одному із натхненників Гітлера, а «цивілізована людина» - той, хто виступає за збереження символу, від яких давно вільні не те що Польща, Румунія та Болгарія, а й навіть Албанія. Хто там хоче в Євросоюз із Леніним у центрі столиці? Хто там із журналістів скаржиться, що поліція західних країн кепсько ставиться до дурнуватих українців?..

...Звісно, з кувалдою на тоталітарний символ у мармурі і кварциті - воно наче й негарно. Проте чи не боролася стільки років українська журналістика за ствердження громадянського суспільства? І от коли це суспільство повстало проти монумента своєму переконаному ворогові й душителю, журналісти назвали представників цього суспільства «вандалами», а сам монумент оголосили пам‘яткою культури всесвітньо-історичного значення. ПроФФесіонали, одначе.

P.S. Текст уже був повністю написаний, коли на одному сайті я наштовхнувся (дез)інформацію, народжену в тих самих політичних нетрях, що й про «Леніна імені ЮНЕСКО», - і яка так само кочує з сайту на сайт, а, може, десь пролунала й на телебаченні чи радіо. Наведу її повністю з посиланням на одне з українських джерел (бо з‘явилася ця писулька не без російської участі):

«Несколько месяцев в секретариате президента Украины Виктора Ющенко лежит письмо группы ветеранов Великой Отечественной войны, Героев Советского Союза, которые просят о встрече с президентом, чтобы высказать свое мнение о целенаправленной фальсификации истории на Украине. Об этом сообщил ветеран Великой Отечественной войны, историк Юрий Шиловцев.

"Совсем недавно, месяца три тому назад, десять Героев Советского Союза написали письмо Ющенко с требованием - примите нас... Даже ответа нет, что письмо получено", - сказал Шиловцев в четверг на заседании "круглого стола" РИА «Новости».

На "круглом столе" на тему "Совместная борьба украинского и российского народов против предателей и оккупантов: от Полтавы до Великой Отечественной" историки, социологи, политики и общественные деятели обсудили ситуацию, которая сложилась в исторической науке на Украине, и подвергли критике попытки нынешних властей героизировать предателей и пособников оккупантов.

Шиловцев сказал, что украинские ветераны Великой Отечественной особенно остро это воспринимают. По его словам, еще в 2004 году съезд 12-миллионной организации украинских ветеранов ВОВ обращался к политическому руководству Украины в связи с переписыванием истории, но никакой реакции на это обращение не последовало. "История фальсифицируется специально, так как никакой другой предмет не влияет так на формирование мировоззрения народов", - заявил історик».

Винесімо за дужки оціночні судження щодо позиції певної групи ветеранів. Мова йде про журналістів. «12-миллионная організація українських ветеранів ВОВ» - це як? Кожен третій дорослий громадянин України - ветеран війни??? І як це стикується з тезою про «фальсифікацію історії»? Тож справді: проФФесіонали, одначе...

«Детектор медіа» готова опублікувати й інші думки з теми, піднятої Сергієм Грабовським.