Ну от і прийшов час Україні визначитися зі своїм учасником (чи радше з піснею) для участі в європейській музичній забаві – щорічному пісенному конкурсі «Євробачення». Цього року три травневих дні (півфінали 12 та 14 травня і фінал 16-го) Європа бавитиметься у Москві. Пісня від України буде представлена під номером 9 у другому півфіналі 14 травня. Звісно ж, головне завдання – потрапити в пісенну компанію Великої Британії, Німеччини, Іспанії, Франції, Росії та 20 переможців двох півфіналів. Тобто: представити музику від нашої держави двічі і для найбільшої аудиторії. Потенційно йдеться про 200 мільйонів телеглядачів із усієї Європи й навіть інших континентів. Хочеться вірити, що це лише мінімальна мета. Якщо пісня виявиться вдалою, можна подумати навіть про перемогу!

 

Не знаю, як для кого, а от для колег із Національної телекомпанії України, яка ексклюзивно займається в нашій державі «Євробаченням», це серйозна й копітка робота. Роботу цю можна, звісно ж, полегшити. Приміром, раз і назавжди визначитися з процедурою відбору учасника від України для участі в європейському пісенному конкурсі. Гризуся за прозорість та зрозумілість цієї процедури чи не з перших паростків єврозабави в Україні. Головне – відбір має бути конкурсним і багатоетапним. Журі має бути фаховим та не «тусовочним». Критерії відбору зрозумілі і прозорі. Що маємо цього року?

 

Нарешті запроваджено конкурсну процедуру відбору. Спочатку відбирали з-поміж надісланих фонограм. Відібрали 31 учасника півфіналу. Їхні живі виступи професіонали з НТКУ записали в одній із найбільших телестудій країни. Про початок процедури відбору було повідомлено заздалегідь – ще восени 2008 року. Цього разу було навіть зроблено «сміливий крок» – розміщено на офіційному сайті НТКУ, навіть не комп’ютерний текст, а фотокопію (!) оригіналу «Положення про національний відбір на Євробачення-2009». Текст подано з мокрими підписами і написами «затверджую», «додаток до наказу №485» від такого-то і т. п. і т. д. Та в документі помітно певні неузгодженості. Припустімо, п. 1.2 та 2.1 ледь не суперечать одне одному. В п. 1.2 зазначено, що НТКУ відбирає «пісню», а в п. 2.1 НТКУ визначає «виконавця». У п. 5.3 виконавців зобов’язують виконувати пісню тільки англійською мовою. А як же іспанська, італійська, португальська?

 

Утім, загалом документ доволі коректний і навіть жорсткий. Його і фахівцям, і просто співакам та співачкам потрібно не тільки читати, а і розуміти! Із цим у країні «напряжно»! Тут ми поступово наближаємося до рівня надпотужних країн: настав час записати в положенні, що «кішку сушити в мікрохвильовій пічці не можна». Причому писати, що саме «заборонено», а не, боронь Боже, «не рекомендується»! Тобто розтлумачити вітчизняним суб’єктам і об’єктам шоу-бізнесу все до молекули, ба більше: до елементарної частки! Оскільки поняття «формальна логіка» для них – проблема!

 

До того ж зазначу: громада – і тусовочна, і навколожурналістська – з цим документом в основній своїй масі знайомитися не хоче! Коли я прийшов в НТКУ на навколоєвровізійну прес-конференцію, одразу зрозумів, що буде «шоу-біз»! Радісно також побачив свого улюбленого персонажа – журналісточку-аналітика! Вона не могла не впасти в око – собою й шубою, розстеленою, чи то пак гордо кинутою, на три стільці поруч. «Чи не можете ви прибрати шматочок свого шанхайського барса?» – я намагався відвоювати собі стільчик. Пауза. Шубу трішечки відсунули вбік. «Це мексиканський тушкан!» – весело відгукнулося дівча з сусіднього стільця. «Так, я бачу, як хутро грає на сонці», – підтримав я розмову. Але тут почалися «веселі» запитання – журналісточки на прес-конференції в НТКУ, присвяченій оголошенню 15 фіналістів національного відбору, активізувалися.

 

Власниця «барса» виявилася представницею однієї з газеток «... в Україні». Невдовзі начальству з НТКУ довелося навіть, інтелігентно стримуючи роздратування, нагадати, що офіційні документи українського відбору розміщено на офіційному сайті. Ще у жовтні 2008 року. Але запитання з посиланням на вагоме «джерело» («як сказала на прес-конференції Пупкіна, в положенні містяться...») продовжилися. Мабуть, самотужки почитати часу між фуршетами бракує? На жаль, рівень інтелекту навколотусовочної обслуги не змінюється вже роками! І змінити це, вочевидь, уже неможливо… Та це зовнішні впливи. А до них можна додати й поступовий потяг до самоствердження доморощених українських продюсерів – «квазі», «мега», «супер» і не дуже. Деякі персонажі вже вивчили навіть слово «суд». І вміють його практично правильно не тільки промовляти, а й інтонаційно виокремлювати. Переважно на тих-таки прес-конференціях. Для професіоналів це кумедно, та обслуга «зі слиною навколо рота» – перед мікрофоном, сторінками, клавіатурами…

 

Та зовсім не кумедно стає, коли в такі «забіги тарганів» активно кидається чергове тимчасове керівництво НТКУ. На вже згадуваній прес-конференції щодо результатів відбору 15 фіналістів українського сектору «Євробачення-2009» «47 хвилин 35 секунд і ще 19 кадрів» із близько 50 хвилин хронометражу дійства керівництво найпотужнішої телекомпанії країни обговорювало… проблеми якоїсь «Пупкіної»... Тусовочні персонажі – члени журі слугували для створення відповідного фону: «Ми пишемося на монгольській студії», «Я представник сексуальної меншості – гетеросексуал» і т. п. При цьому прізвище тої «Пупкіної» писалося комкодерами камер і цифоровими диктофонами чи не в декілька разів більше ніж, власне, назва бренду Перший національний. Обслужили!

 

Спочатку думав – випадковість, але ґрунтовність підготовки, якісь папери з печатками від нотаріусів у руках президента НТКУ зразка 2009-го, висновки юридичних експертів – це все навело на думку: вони (керівництво НТКУ) – елементи й активні учасники тусовочних дійств! От і потрапляють «випадково» в журі національного відбору-2009 фактично «обличчя» телевізійних комерційних конкурентів Першого національного – пани Бебешко й Кузін. Поміж сотень «композиторів, аранжувальників, продюсерів» та «генеральних продюсерів» радіостанцій вибрали саме цих. Чому? Одразу після опублікування складу журі «випадково» виникли численні запитання стосовно «просування» певними членами «своїх» замовників – пісень, студій і т. д.

 

До речі, це питання можна вирішити просто, адже фонограми створюються конкретними виробниками фонограм. Багатьох питань просто не буде, якщо ввести в положення відбіркового національного конкурсу норму про обов’язковість зазначення саме «виробника фонограми». До речі, це норма національного законодавства про інтелектуальну власність. І тоді журналісти можуть отримати з офіційного сайту максимум інформації про пісню: імена авторів та виробників продукту. Це ще один із реальних і цивілізованих важелів контролю. Питання: чим відрізняється тусовочний російський рівень шоу-бізнесу від нормального, потужного й цивілізованого? Моя відповідь: запахом, смаком і небажанням до нього торкатися! Чи забезпечила Національна телекомпанія відсутність усіх вище названих критеріїв при роботі над відбором у 2009 році? Думаю, не зовсім. От і виникла хвиля, яку керівництво НТКУ підхопило і в яку радісно кинулося й собі побовтатися: «перипетії», «шоу-бізнесові плітки», «всі скандали й плітки». Це перли з офіційного прес-релізу Першого національного! Після цього пасаж «Перший національний завжди дотримується закону, в погодженні з усіма правовими нормами» виглядає елементом тотальної іронії. Чи самоіронії. Друге мені ближче до душі!

 

У суботній прайм-тайм 21 березня колеги з Першого національного видали телевізійну версію півфіналу в ефір. Тішить, що конкуренти знову практично здалися без бою – комерційний ефір було заповнено показом різних фільмів! Телевізійна версія виявилися багатою на світло та посередній ефірний звук. Телевізійного обладнання було використано оптимальну кількість – малувато для створення повноцінного європейського шоу і досить для стандартного та якісного національного телепродукту. Практично не було грубих режисерських та операторських помилок – власне, від відеозапису іншого чекати й не можна! Якщо десь дрібненько й лажанули – підчистили на монтажі. Деякі питання викликала нечисленність публіки в телестудії – це рішуче вплинуло на створення атмосфери телевізійного видовища! Виступи учасників тотально відобразили «конкретне» розуміння норми п. 5.3 «Положення...» – левова частка виконавців думали, що ті всі «кіси», «айси», «бейбі» й «тачі» вони співають мовою, яку викладачі в їхніх школах називали англійською.

 

Радісний для мене момент – повний прольот багатьох учасників та переможців фанерних телешоу на інших телеканалах: на «Євробаченні» потрібно співати! З цим у низки терміново наструганих шоувуменів і менів явно не склалося. Суботній вечір продемонстрував ще й інше – учасники національного конкурсу стандартизуються під псевдоєвроформат. Ну, це вони так думають, що то євроформат. Або їхні продюсери. Або їхні саунд-продюсери. Тож музичний і пісенний матеріал примітивізується, так що він навіть не вторинний. Ще один помітний нюанс – представлення пісенного матеріалу в стилі «клубної культури». Як показує досвід останніх євроконкурсів – «із тріском»! Але, можливо, настав час? Я так не думаю. До того ж усе це накладається на вітчизняне потенційне вміння співати й на цікаві тембральні забарвлення. Маємо низку нереалізованих талановитих молодих виконавців.

 

Було, як і належить, трохи «крайнощів»: молоді хлопці, які точно не слухали чілійських «ель пуебло унідо хамас сера венсідо» часів хунти сімдесятих і думають, що вони рокери. Шикарна жіночка бальзаківського віку з відчайдушними «присвистами» посеред «сєксі мами». Відчайдушна еренбістка Маня. Цікава виконавиця на сценічне ймення Solomia, яка представила суміш опери й авангардового джазу. Вони, без сумніву, трішечки «порвали» доволі рівну течію ефіру.  

 

Ще одна тотальна вада: українці – борці за євровізійні можливості, вочевидь тільки слухають пісенний матеріал і не дивляться його! Отримуємо два варіанти візуальних крайнощів. Перший: одинока фігурка виконавця (-иці) посеред моря нікому не потрібного світла. Другий варіант продемонструвала пані під псевдо Tori Joy та її сценічна команда. Цей варіант має підназву «Після нас хоч трава не рости!». Сценічне вирішення доволі агресивного мюзиклового виконання пісні було побудовано на використанні (прориванні, підкиданні і т. п.) на шмаття розірваної паперової декорації та висипанні на сцену згори якоїсь маси. Номер мав свою логіку та конкретне втілення. Але, нагадаю, на зміну всього сценічного начиння після виступу й підготовку наступного на європейському конкурсі відводиться не більше 28-29 секунд. Після самовираження пані Tori (чи, може, Joy?) студію приводили до ладу точно не секунди й навіть не хвилини!

 

Тут якраз варто сказати важливу річ: телевізійний відбір проходив за умов відеозапису. Чомусь головну родзинку євровізійного конкурсу, «живе» спілкування з телеглядачами, було вирішено не використовувати! Хтось із керівництва НТКУ «забув» чи просто «не знає», що виконавці мають виконувати всі вимоги професіоналів-телевізійників, а не навпаки. Бо конкурс – телевізійний, а вже потім – музичний і пісенний. Тому цього року маємо геть неадекватні факти. Припустімо, зупинки відеозапису, бо щось там на сцені «не звучить», чи «насипано», чи «не прибрано». Це вкрай негативно вплинуло на динаміку і внутрішню напругу півфіналу.

 

До слова, професіоналам із НТКУ прямо-таки героїчно довелося виконувати суперзабаганки учасників, які прагнули наситити свої номери родзинками. Хто фокусами (а треба ж, щоби не здогадалися і камери «не побачили» секретів), хто – акробатичними вправами на кільці в повітрі понад сценою (а треба ж підвісити і щоб ніхто не гепнувся), хто – звуками барабанів і тарілок повномасштабної ударної установки. Сценічні вирішення іноді викликали нервозність і перед телеекраном – ось під час виступу Вєсти Камєнєвої по сцені туди-сюди тягали здоровезне ліжко і раптом... учасник завмер під ним, тільки ноги стирчать. «Патку мій, розчавили!» – подумав я. Але за мить з’ясувалося, що все гаразд, тягають усі разом! Багато учасників намагалися наповнити свої пісні зовнішньою образністю за допомогою тих чи інших хореографічних номерів. Дуже часто це нагадувало виступ на черговому місцевого значення корпоративі: «ну щоб же ж з балетом». От і виходило: співак/співачка співають – вони собі танцюють. Десь там. По сцені. Ще раз нагадую: композиції потрібно вибудовувати «під телебачення», а не «для першого ряду»!

 

Фінал Національна телекомпанія планує провести 8 березня. Поки що не зовсім зрозуміло, як виглядатиме це масштабне шоу. О котрій годині воно відбудеться. В який спосіб вийде в ефір. Чи буде це відбуватися в «живому ефірі», чи знову отримаємо вичищений відеозапис. За дрібнотусовочними розборками якось пройшов непомітним той факт, що вперше фінал українського відбору заплановано провести в найбільшій концертній залі країни – національному палаці «Україна». Фахівці розуміють складність перш за все сценічних завдань: декорація, світло, звук, організація роботи низки команди, глядачі врешті-решт!

 

До фіналу відібрано 15 пісень. Після перегляду концерту відбору питань у мене майже немає. Лише декілька. З приводу дотримання вимог щодо фонограм (п. 5.4 «Положення...»): «виконавець наживо виконує пісню на сцені в супроводі записаної інструментальної фонограми (- вокал), в якій відсутні будь-які види вокального виконання, а також інструментальної імітації людського голосу». Це стосується пісень у виконанні пані Лободи та пані під псевдо АNA. Правда, один із членів журі – пан Бебешко – поставив на кон свою професійну репутацію, публічно стверджуючи, що фанера не звучала! Ну що ж, у нас таке, може, й проскочить, а от під час євроконкурсу – чи навряд! Ще один привід нагадати колегам із НТКУ: в українському положенні не прописано форс-мажор. Для прикладу: зняття учасника євродирекцією чи інша причина неможливості взяти участь у фіналі. Повністю не прописано процедуру коректної заміни – іншою піснею чи іншим учасником! Хоча, враховуючи реалії, на це просто може забракнути часу.

 

Ну і, звісно, помітним було непорозуміння з таким собі ВІА під назвою Nikita. Назвати те все співом якось навіть і незручно, хоча бек-вокалістки героїчно намагалися щось витягнути! Всі жарти з приводу й на тему «а пасматрєть» мали скінчитися подарунком найбільш стурбованим членам журі відеоносія з «тим усім» і комплектом відповідних журналів. До складу журі терміново треба вводити жінок! Борчині за ґендерну рівність, «гайда багнети пристібувати!»