На ютуб-каналі «Української правди» вийшов відеорепортаж  Богдана Кутєпова «Переплисти Тису і (не)вижити» — про ситуацію на прикордонній річці Тиса, яку намагаються перепливти втікачі від мобілізації. За п’ять днів репортаж отримав 250 тисяч переглядів, що разів у десять більше за звичайні відео на каналі, й отримав понад 10 тисяч коментарів. Переважно негативних. Що ж показав глядачам автор, щоб викликати таку хвилю хейту?

У квітні 2024 року Богдан Кутєпов разом із колегами відвідав селище Великий Бичків на Закарпатті, що впритул підходить до Тиси. На другому березі річки — Румунія. Цей населений пункт нещодавно прославився на весь інтернет: у соцмережах завірусилося відео, де чолов’яга посеред білого дня перебігає Тису вбрід прямо навпроти місцевого супермаркету.  Знавцям історії селище було відоме і раніше — як осередок українських повстанців і точка, де Роман Шухевич тричі перепливав Тису задля допомоги товаришам.

У Великому Бичкові журналісти з’ясовували, як українські втікачі намагаються перетнути річку, хто їм у цьому допомагає і як прикордонники намагаються їх зупинити.

Команда УП разом із майором Селезньовим

Прикордонники розповіли багато цікавих — місцями смішних, а місцями страшних — історій, що траплялися на Тисі з 2022 року. «Посередники добре знають ділянку,  як гірську, так і річкову. Знають небезпеки, де течія, де наводнення. Беруть величезні кошти, 4–8 тисяч доларів, а потім скидають їм «маршрут смерті». В цих точках навіть у людини з гарною фізичною формою шансів би не було. У мене питання: а чому вони дають такий маршрут?» — розповідає представник Мукачівського загону Державної прикордонної служби Олег Селезньов. 

На сьогодні з початку повномасштабного вторгнення в Тисі загинули 29 чоловіків. Прикордонники говорять, що загиблих більше, бо бурхлива річка легко може приховати тіла потопельників.

Окрім прикордонників, Богдан Кутєпов поспілкувався із місцевими жителями, зокрема з політв’язнем Іваном Мироном. Він був членом ОУН і просидів 25 років у сталінських таборах. Засудили Мирона теж за відмову йти в армію. Але є нюанс. Пан Іван не зголосився служити в окупаційному радянському війську, а не своєму. «Не дивно, коли завоювали якісь чужинці та через них мусив утікати з рідного краю. Але ж утікати з України українцям?.. Мені шкода їх, що не мають любові. Бо їхній духовний світ покалічений. Ті, що тікають, не вписані в книгу життя», — каже 95-річний пан Іван.

 Іван Мирон

Інший герой, директор великобичківсківської спортшколи Йосип Данч, теж розмовляє готовими цитатами. «Радянські люди — з вічним комплексом. Прийшли сюди і нас відучили. Від культури, від релігії і від роботи. Замість того впровадили п’янку, війну і злодійство», — каже він.

На такому колоритному та складному матеріалі важко зробити традиційний сюжет.  Здається, з Богданом Кутєповим це і трапилося. «Мені жінка порадила написати такий анонс: “Через цей репортаж мене ледве не вигнали і з сім'ї, і з роботи”. І це чиста правда! Бо замість сюжету на 7 хвилин я робив тиждень, робив другий, робив третій — і доробив кіно на 33 хвилини», — написав автор на своїй сторінці у фейсбуці.

Робота Кутєпова насправді більше схожа на кіно, ніж на репортаж. І навіть не зовсім документальне, адже під час його створення журналіст використовував ШІ (генерував пісні, ілюстрації та закадрові голоси) і подекуди фантазію. Наприклад, у вигаданому монолозі ухилянта, що Кутєпов читає на початку та наприкінці відео. В тексті є і «мене мама не народжувала для війни», і «хто знає, кому воно вигідно», і «нехай діти депутатів воюють», і «який із баяніста штурмовик?» — типовий набір аргументів утікачів, що гуляють соцмережами.

Богдан Кутєпов, журналіст і баяніст

«Водночас усі факти, події та обставини, про які йдеться — достовірні. Як і вся інформація, яку оприлюднює “Українська правда”», — сказав автор у текстовій версії свого репортажу на сайті «УП».

Втім, ніхто Богдана Кутєпова і не звинувачує у викривленні фактів. Головна претензія коментаторів до автора: а де друга сторона? Де думка втікачів, чи, як їх тепер називають, упливантів, які «ризикують життям та гинуть заради свободи»? Де коменти посередників, які організовують втечі? Наче ж за стандартами журналістики потрібні принамні дві сторони, а краще ще й залучити думку нейтрального експерта.

 «Ні ті, ні інші не йдуть на контакт. Дивно, чого. Хоча ні, не дивно: утікачам соромно, а організаторам переправи — страшно, бо вони кримінальні злочинці. Давати трибуну порушникам закону — теж порушення закону. Але не питання, ми готові. Я знайшов лише одного такого: він продав хату, заплатив 6 тисяч доларів, їх було двоє. Один переплив, а того, що продав хату, побила поліція, він все одно якось звідти утік, повернувся в Київ і вступив на очну форму в університет. Але про жодні інтерв'ю, навіть анонімно, чути не хоче», — пояснив Кутєпов у коментарях під своїм постом в фейсбуці.

 Плоди співавторства з ШІ

Пояснення задовольнило не всіх. «У мої роки розслідувальної журналістики в Україні я, наприклад, знаходила і людей, які продали нирку, і купувала дитячу порнографію — і те, й інше також незаконно (так, складно, але з точки зору збалансованої журналістики — необхідно)… У нас у США є своя «Тиса» — Ріо-Гранде. І журналісти не тільки спілкуються з тими, хто перепливає її, перетинає незаконно та посередниками — і без осуду — а й самі перепливають її, щоб фактчекнути розповіді прикордонників, що небезпечно. Я особисто також спілкувалась із багатьма людьми, які перетнули кордони України та США нелегально, спілкувалась із посередниками, мафією тощо, турагентами, які малюють дітей, дружин тощо для виїзду. І вважаю необхідним без осуду та нейтрально спілкуватися з усіма учасниками цієї складної проблеми, що чоловіків не випускають. А вони хочуть виїхати», — відповіла колишня київська журналістка Катерина Панова,  яка зараз живе в США.

Богдан Кутєпов не став подовжувати цю дискусію, принаймні публічно. Але мені є що додати.

Ріо-Гранде — ніфіга не Тиса. Бо водорозділ між Мексикою і Штатами є символом або пошуків кращого життя (якщо плити з Мексики), або втечі від кримінальної відповідальності (якщо навпаки). А Тиса зараз —  символ зради (які б раціональні аргументи не наводилися, і як би не було шкода тих, хто загинув у ріці).

Загалом у цих суперечках навколо фільму здається дивним наголос на тому, що причиною рішення перепливсти Тису з ризиком для життя є порушення державою громадянських прав. «Чоловіків не випускають, а вони хочуть виїхати», — часто пишуть у коментарях. У тій реальності, в який ми опинилися, головним порушенням є війна. Саме через те, що Росія напала на Україну, багато українців втратили житло, здоров’я і життя. І всі ми втратили в громадянських правах.

Можливо, Кутєпов і справді мав поговорити з тими, хто переправляє людей через річку, і з тими, хто сам намагається її перепливсти. Але саме зараз такий баланс здається недоречним. Імовірно, після війни українські журналісти неодноразово вислухають мотиви упливантів. Буде багато розслідувань,  багато розмов про мораль, про особистий вибір, про те, що героїзм — не норма, а виняток. Звісно, про відповідальність, демократичні цінності, права та обов’язки теж поговорять. Про те, що у когось за кордоном діти, про такий зрозумілий страх, про бажання щасливого майбутнього та про соціальну несправедливість. Але от прямо зараз здається, що відсутність упливантів і посередників у фільмі є непоганим концептуальним рішенням. Адже іншої сторони для всіх, хто залишився на нашому березі, немає.