На каналі «2+2» вийшов мінісеріал «Одна родина. Весілля». Події в ньому відбуваються напередодні великої війни у вигаданому шахтарському містечку Бронзове Луганської області, прототипом якого є реальне місто Золоте. За сюжетом, Бронзове було частково окуповане російськими військами ще у 2014 році, а наприкінці 2021-го звільнене. Головні герої — колишні сусіди-приятелі, які весь цей час жили по різні боки лінії розмежування. Зараз вони змушені шукати спільну мову.

Цікавий задум, бо питання об’єднання, як ви розумієте, з 2022-го стало ще актуальнішим. І історія серіалу цікава. Її у своєму дописі переказав продюсер серіалу Акім Галімов.

«Чотири роки тому Руслан Шаріпов, із яким ми кілька років працювали над історичними документальними фільмами, надіслав мені ідею художнього серіалу. Його назва була “Адміністрація”. Про змагання за посаду мера у містечку на сході України, де відбулося розведення військ. Це не був проєкт безпосередньо про історію, але показував, як історія на нас вплинула. Показував, що совок навіть через 30 років після своєї руйнації нікуди не зник і продовжує отруювати нашу країну, чим успішно користувалася і користується Росія. Точніше, саме Росія і “качала” цю вбивчу ностальгію і все, що за нею слідувало. Ідея здалася мені важливою і потрібною. Разом із “2+2” ми почали розробку. Руслан поїхав у відрядження в Золоте, на Луганщині (зараз це містечко знову окуповане), щоб подивитися, чим жили люди, про що вони мріяли та чого прагнули. Звідти ж він привіз і словник унікальної східної говірки, яку ми використовували для написання діалогів. У підсумку наша команда перетворила ідею на потужний сценарій про нас, про нашу країну, про наші проблеми. Це історія з потужним змістом, що є актуальним саме зараз, — щоб перемогти, ми маємо бути об’єднаними. Попри всі намагання Росії знову поділити нас», — написав він на своїй фейсбук-сторінці.

Насправді вийшло зовсім інакше. Глядачі не об’єднувалися, а навпаки, губилися від епізоду до епізоду. Першу серію в ютубі за 12 днів подивилася 171 тисяча користувачів, другу — 52 тисячі, третю — 43 тисячі, а четверту — 39 тисяч. Особисто я дивилася проєкт тривалістю 3 години 20 хвилин (так, я порахувала) три дні. Мені були потрібні паузи на реабілітацію. Феноменальний ефект, який не кожному під силу. Варто розібратися, як же творцям це вдалося.

Будь-який фільм починається з анонсу. На офіційному каналі «2+2» в ютубі «Одна родина. Весілля» підписаний як «український комедійний серіал». І відеоанонс, що крутив канал напередодні прем’єри, містить саме комедійний епізод. Заставка серіалу також веселенька, в сердечках та соняшниках. Додайте сюди стійкі асоціації зі «Сватами», яких складно позбутися, адже і там, і там ідеться про «класово чужих» батьків молодого подружжя. У підсумку маємо глядацькі очікування чергової «народної комедії». Марно: «Одна родина. Весілля» нею не є. Це скоріш трагедія з елементами сатири. Заради справедливості треба сказати, що творці ніколи не називали свій витвір комедією, а попереджали, що «є смішні моменти, є гіркі, як у житті». Але глядачі переважно не читають фейсбук-сторінки продюсерів і розсилки пресслужб телеканалів. Тому можна уявити їхнє розчарування.

Втім, відтік авдиторії навряд чи можна пояснити лише «не тим жанром». Якби серіалу було чим зачепити, то глядачі схвалили б хоч драму, хоч горор. Натомість маємо вердикт користувачів ютуб: «жах» і «убозтво».

За сюжетом, родини Доценків і Кулікових ворогують через ідеологічні розбіжності, адже перші ностальгують за Радянським Союзом, а інші наче за європейську Україну. Після деокупації Бронзовому потрібно «вільно та демократично» обрати мера, і обидва голови недружніх родин висувають свою кандидатуру. Тим часом син Доценків і донька Кулікових таємно побралися, адже давно кохають одне одного.

Жоден із цих персонажів не схожий на реальну людину, щоб викликати симпатію або бодай щиру антипатію. Вони розмовляють, як персонажі анекдотів.

— Паша, що ти мовчиш? Тут така зрада!

— Як твій синок захомутав мою доньку?

— Тут ще потрібно розібратися, хто кого захомутав!

Герої серіалу цитують старі фільми («А вас я попрошу остаться» із «Сімнадцяти миттєвостей весни» або незрозуміло навіщо згаданий «Бадабум» із «П’ятого елементу») і поводяться карикатурно. Наприклад, гості з Тернополя приїжджають відразу у вишиванках (а що вони ще можуть носити в лютому, еге ж?), чоловіки картинно напиваються на рибалці та нескінченно кажуть один одному «ти мене поважаєш?» тощо.

  Головні герої спілкуються із президентом

Апогеєм є поява Зеленського. Точніше, голосу з гіпертрофованими інтонаціями, притаманними президентові. За сценарієм, голова держави розмовляє з головними героями онлайн із приводу майбутніх виборів мера.

«Ви кандидати в мери з неокупованої та нещодавно звільненої частини міста. Ваші діти одружилися, це важливий крок до примирення. Хороший приклад для всієї країни», — каже «Зеленський» та обіцяє відвідати весілля. Власне, насправді саме через потенційний візит президента батьки-вороги примиряються з таємним одруженням дітей і погоджуються його відсвяткувати. «Об’єднання заради майбутнього» тут узагалі ні до чого. Весілля, як і вибори мера, призначені на 23 лютого 2022 року. В реальності це була середа, які там вибори… Але символізм вищий за такі дрібниці.

 Лариса Трояновська

Акторська гра не поліпшує ситуацію. Тала Калатай, яка виконує роль директорки школи Наталки Доценко, шалено переграє, всі актори-чоловіки недограють. Від фальшивих інтонацій масовки з епізодів узагалі вуха в’януть. На цьому тлі виділяється Лариса Трояновська, яка зіграла Любов Кулікову. Її шахраювата крамарка виглядає майже органічно. Втім, з акторкою вийшов конфуз, який зводить усі досягнення нанівець. В одній сцені, де її героїня звинувачує колишню подругу «в обстрілах мирного населення», актриса осіклася, втратила темп і спаплюжила момент. Ця сцена є візитівкою серіалу — її обігрують у заставці й вона взагалі багато чого говорить про героїв і обставини, в яких вони опинилися. Але навіть попри важливість уривок не перезняли. Сподівалися, що глядачі не звернуть увагу на дрібну помилку? Не мали часу на додатковий дубль? Узагалі не помітили? Проте це неможливо не помітити. В поєднанні з неприродними інтонаціями Калатай ефект погорілого театру гарантований.

Інтер’єри фільму гнітючі. Не лише тому, що так повинно бути через руйнування прифронтового міста. Просто інколи вони відверто бутафорські. Уявіть собі магазин, де весь товар акуратно перевернутий, щоб не можна було побачити бренди (окрім одного виробника). Алкоголь, консерви, крупи, молоко… Здається, я такого в жодному серіалі не бачила. Принаймні в око це не впадало, бо, напевно, за потреби щось приховати оператори творчо підходили до зйомок і шукали відповідні плани. А у «Весіллі» навіть наголошують на вітринах.

Але, вірите, є дещо гірше навіть за «голос Зеленського». У серіалу помітні величезні проблеми із сенсами. За задумом, він повинен показати, що совдепівська ментальність — жалюгідне та шкідливе явище. Воно заважає прогресу та сприяє російській агресії. Але щось пішло не так. Зрозуміло, коли прорадянська власниця магазину торгує непридатним до вживання товаром і гуманітарною допомогою, але й проукраїнська директорка школи не цурається поборів. Чоловіки героїнь — кандидати в мери різних поглядів, нагадую — разом наражають на ризик жителів міста через недбале поводження з нерозірваним снарядом, а потім намагаються приховати свій злочин. Усі махлюють під час передвиборчої агітації та використовують адмінресурс для піару. І ніщо не вказує на те, що саме Росія «качає вбивчу ностальгію».

У будь-якому разі за законами жанру за злочином повинно йти покарання. Якщо не закриття магазину санепідемстанцією, то хоча би прозріння та щире каяття зі сльозами. Натомість усі герої добре почуваються до самого фіналу, допоки не починається велика війна й по них не влучає російська ракета прямо під час весільного банкету. Це що, покарання за корупцію у школі та гнилу рибу в магазині? Ракета йшла на аромат «радянщини»? Який неочікуваний сценарний хід.

До того ж одночасно прилетіло і по молодшому поколінню, яке так прагнуло вирватися із замшілого батьківського світу. Напевно, через те, що молодята не знайшли в собі сил втекти в Київ, як мріяли, а натомість влаштували вульгарне провінційне весілля. На якому маленьку доньку гостей можна випадково огріти туфлею нареченої по голові, а замість медичної допомоги прикласти їй до лоба холодну пляшку горілки. Це — найкраща сцена в серіалі. Шкода, що вона існує наче сама по собі, а завершується черговим кринжем. «Кляті традиції», — для особливо «обдарованих» телеглядачів пояснює герой. І нічого не робить, щоб цих традицій позбутися.

Але повернемося до злочинів і покарання. Звісно, все набагато простіше. Сценаристи «пробачили» всім грішникам за те, що вони залишилися в Бронзовому. Бо це героїчно, патріотично і «сприяє об’єднанню».

— Так, збираймося і їдьмо, — закликає героїв родичка.

— Куди?

— До нас, у Тернопіль.

— Ніхто нікуди не їде.

— Наталко, ти не чула? Надзвичайний стан, війна. Поїхали додому, в Тернопіль.

— Тут мій дім!

— Пашо, скажи їй.

— Ну що я їй скажу?

— Вероніко, Тарасе. Ви ж молоді, що вам тут робити? Поїхали з нами!

— Мої всі тут, куди нам їхати?

Десь після цих слів кафе і вибухнуло. Як у старому анекдоті: йшов їжачок лісом, побачив танк, що палає, заліз у нього і помер як герой. І всі його борги перед суспільством були списані.

Уже багато разів говорилося, що творцям художніх фільмів, які торкаються поточних подій, треба бути вкрай обережними. Суспільство — відкрита рана, вона болить і починає кровити від будь-якого подразника. Українські глядачі навіть дуже непоганим нетфліксівським «Першим дням» дорікнули. Що там уже згадувати про «Юрика»…

Універсальне правило для оцінювання своїх сил наступне: якщо змушені економити на сценарії, акторах, декораціях і сенсах, то краще взагалі не знімати. Інакше краї нашої рани ніколи не стягнуться.