Телевізор без телебачення, парадокси віри та мініреквієм за Бахмутом. На «Молодості» розпочався короткометражний конкурс
У Києві триває 52-й міжнародний кінофестиваль «Молодість». Цьогоріч фестиваль уперше від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну проходить у довоєнному форматі: міжнародний, національний і документальний конкурс, дитячий Molodist Teen Screen і насичена позаконкурсна програма. Основним фестивальним майданчиком є кінотеатр «Жовтень». Повний перелік українських фільмів, які беруть участь у цьогорічних програмах, читайте тут. Повну позаконкурсну програму — тут. Перелік українських фільмів, які представлені у рамках цьогорічних конкурсних і позаконкурсних програм, можна побачити тут, а перелік фільмів-учасників повнометражного міжнародного конкурсу — тут. Про попередній день фестивалю ми писали тут.
Короткі метри показували протягом дня трьома блоками по 90–100 хвилин кожний. Географія виробництва — найширша: від Індії до Португалії, від України до Бразилії. В кожному блоці траплялися сильні роботи.
Так, зранку запам’яталася зворушлива новела «Речі, про які ми не чули» (режисер Рамазан Кіліч, Туреччина). Влада конфісковує антени в бідному селі через те, що місцеві жителі дивляться курдські канали. І тоді винахідлива маленька селянка бере раму від телевізійного екрана, закріплює її на столику і влаштовує сеанс телебачення без телевізора – з ведучими, блоком новин і виступом співака. Все заради того, аби повернути посмішку на обличчя своєї бабусі. Увага до деталей, чудова операторська робота, зрештою, громадська сміливість режисера, який зняв фільм на захист курдів у сучасній Туреччині — «Речі, про які ми не чули» цілком можуть претендувати на конкурсні призи.
«Речі, про які ми не чули»
В ізраїльській молодіжній драмі «Арава» (Сара Мейтал Беньямін) бешкетниці й неформалки Арава та Ципі вирушають до святого міста Цфат поклонитися могилам цадиків. Для них це радше пригода. По дорозі, як годиться, зустрічають різних колоритних людей. І в підсумку більше віри виявляється в тій з дівчат, яка здається остаточно втраченою. Це хороша замальовка про дива, біль і надію, що супроводжують життя молоді у країні, де триває війна.
«Арава»
Особливо тішить, що в конкурсі дуже гідно виглядала робота українського режисера. «Войси з Бахмута» — дебютний документальний фільм Ігоря Бабаєва. У кадрі нема героїв чи діалогів між ними. Все, що ми бачимо — це фотографії або короткі відео з Бахмута. Все, що чуємо — голосові повідомлення іноземної кореспондентки, котра перебуває в катованому місті. Героїня не тільки веде цей щоденник, вона й переживає глибоку особисту драму — звертаючись до близької людини, зізнається, що думає про неї весь час. Лише під фінал стає ясно, що респондент ніколи не отримає ці повідомлення.
Фільм дещо нагадує естетику французького документаліста Кріса Маркера, але це саме подібність, але не наслідування: «Войси з Бахмута» — зріла і зворушлива робота, що вигідно відрізняється від стандартної фронтової публіцистики.
Головне фото: Кадр фільму «Войси з Бахмута»